Перечень учебников

Учебники онлайн

4.3.6. Бтнополітичні процеси на Закарпатті

Закарпатська область України традиційно вважається поліетнічним регіоном із розмаїтою і водночас компактною етнічною строкатістю (українці, угорці, румуни, словаки, цигани, німці, євреї) та етнографічною мозаїчністю (гуцули, лемки, бойки, долиняни-русини). В умовах незалежної України етнічні групи краю активно відроджують етнічну самобутність, реабілітують власне етнічне "Я". Відбуваються ренесансні процеси через створення мережі національно-культурних товариств, видання періодичної преси, створення радіо- та телепередач рідною мовою для представників національних меншин краю, створення культурних центрів, активне функціонування національних та недільних шкіл. Тому Закарпаття можна розглядати як своєрідну модель побудови громадянського суспільства на базі консоціативної демократії, яка залучає різноманітні етносоціальні сегменти суспільства.

Аналіз перепису населення 2001 року засвідчив збільшення (порівняно із 1989 роком) чисельності українців (80,5% населення краю), румунів (2,6% ), циган (1,1%). Через еміграційні потоки зменшилась кількість угорців (12,1%), росіян (2,5%), словаків (0,5%), білорусів (0,1%), євреїв (0,04%). Прикметно, що ситуативно вигідною виявилась німецька етнонаціональна ідентичність. Кількість німців збільшилась і склала на момент перепису 3582 чол. (0,3%). Зауважимо, що в умовах значних еміграційних потоків німецького етнічного масиву області упродовж 90-х років XX ст. таку ситуацію можна пояснити тільки меркантильними інтересами більшості ідентифікованих осіб за німецькою етнічною категорією.

За підрахунками статистичних показників, мовна асиміляція спостерігається серед циган (мадяризація на 62,4%); німців, словаків, поляків, болгар, чехів (українізація); білорусів, євреїв, татар, вірмен (русифікація). Рідномовна ідентичність характерна для українців (99,2%), румунів (99,1%), угорців (97,1%), які представляють компактні ареали проживання. Новим етноідентифікаційним фактором є русини (10063 чол. із числа постійного населення краю), майже 60% з яких проживає у міських населених пунктах області. Така ситуація може викликати запитання у фахівців: чому сільські жителі не ідентифікують себе русинами, а українцями? Чи не зазнала місцева інтелігенція через свою опозиційність до центру агітаційного впливу русинських громадських організацій краю і т.д.? Русинів державна влада визначає як окрему етнографічну групу в середовищі української нації поряд із гуцулами (83 особи), бойками (25 чол.) та лемками (3 особи) краю.

Етнонаціональний склад населення Закарпатської області за результатами перепису 2001 р. Національність Кількість Національність Кількість Національність Кількість Українці 1010127 Таджики 36 Калмики 5 Угорці 151516 Чеченці 35 Англійці 4 Румуни 32152 Удмурти 33 Буряти 4 Росіяни 30993 Народи Індії та Пакистану 33 Якути 3 Цигани 14004 Лезгини 30 Табасарани 3 Словаки 5695 Осетини 27 Тати 3 Німці 3582 Башкири 26 Хакаси 3 Білоруси 1540 Комі 24 Алтайці 3 Євреї 565 Араби 23 Австрійці 3 Поляки 518 Ліви 22 Абазини 2 Молдовани 516 Гагаузи 21 Голландці 2 Вірмени 490 Хорвати 19 Кубинці 2 Чехи 320 Китайці 17 Ханти 2 Болгари 279 Киргизи 16 Даргинці 2 Татари 252 Карели 13 Черкеси 1 Азербайджанці 231 Ассирійці 12 Цахури х Грузини 190 Серби 9 Уйгури 1 Литовці 136 Удіни 9 Рутульці 1 Латиші 132 Фіни 9 Мансі 1 Чуваші 114 Французи 9 Кримські татари 1 Узбеки 70 Афганці 7 Кабардинці 1 Казахи 59 Комі-перм'яки 7 Інгуші 1 Греки 58 Кумики 6 Іспанці 1 Закiнчення табл. Національність Кількість Національність Кількість Національність Кількість Мордва 51 Адигейці 6 Євреї гірські 1 Італійці 47 Абхази 6 Дунгани 1 Марійці 41 Аварці 6 Вепси 1 Корейці 40 Американці 5 Албанці 1 Туркмени 37 Балкарці 5 Іншінаціональності 7 Естонці 36 Турки 5 Національність не вказана 286 Етнополітичні процеси на Закарпатті упродовж останнього періоду українського державотворення пройшли складну та неоднозначну еволюцію. У часи трансформаційного періоду 1989—1991 pp. в області розгорнулась протидія та боротьба таборів національно-демократичної еліти та владної командно-адміністративної системи. Національно-демократичні сили пропагували серед широкого кола громадськості краю ідею згуртування задля досягнення незалежності України. Ця лінія найбільш чітко проявилась у активній діяльності обласних осередків Народного руху України за перебудову, УРП, екологічної організації "Зелений світ", товариства "Меморіал", патріотично налаштованого духовенства Української греко-католицької церкви, студентської молоді краю.

Тільки в 1990 р. в області відбулось понад 40 мітингів. Архівні документи ілюструють упереджені дії обласної влади з метою недопущення об'єднання української патріотичної сили. Про це, зокрема, свідчать документи обласної організації КПУ під назвами "Орієнтувальний матеріал членам і кандидатам в члени обкому Компартії України, членам ревізійної комісії обласної парторганізації. Про ставлення до ідеї створення "Народного руху України за перебудову (НРУ)", "Про план практичних дій відділів обкому партії у зв'язку з установчим з'їздом Народного руху України за перебудову" та інші). Створення низки громадських організацій краю, насамперед крайової "Просвіти", масовий вихід із лав КПУ, центробіжні події в СРСР спричинились до краху радянської командно-адміністративної системи в області.

Епіцентром етнополітичних баталій на Закарпатті 1990— 1992 pp. стала обласна Рада народних депутатів. Утворена в Раді група "Демократична платформа" активно вступала в дискусії з приводу автономії та самоврядності краю. Події кінця вересня та початку жовтня 1991 р. в м. Ужгороді мали виражений характер протистояння українських патріотичних та неокомуністичних автономістських таборів. Створені русинські організації (Товариство карпатських русинів, Товариство православних імені Кирила і Мефодія, Підкарпатська республіканська партія), Демократична ліга національностей та Асоціація нерадикальних демократів активно пропагували ідеологію окремішності закарпатців, перспективу самоврядності і т. п. Це спричинило згуртування національно-патріотичних сил в Українську Народну Раду Закарпаття (УНРЗ).

Підтримка частиною населення Закарпаття ідеї "самоврядної адміністративної території" на референдумі 1 грудня 1991 р. спричинила посилення домагання обласною владою ширших сфер політико-економічного впливу в рамках автономістських прагнень. Згодом це вилилось у вимогу вільної економічної зони, участі області в проекті Карпатського Єврорегіону тощо. В умовах державної незалежності України тільки зважена державна етнополітика, патріотична позиція українських сил краю завадили реалізації партикулярних амбіцій владної неокомуністичної еліти.

Політичне русинство на Закарпатті, що проявляло активність до середини 90-х років, зазнало фіаско через радикалізацію діяльності русинських товариств, створення у 1993 році Тимчасового уряду Підкарпатської Русі під керівництвом І. Туряниці та "діяльність" Підкарпатської республіканської партії (В.Заяць). Воно засуджене міжнародними конгресами русинів. Діяльність русинських організацій краю, зокрема Товариства підкарпатських русинів, поступово відмежувалась від політичних гасел, спрямовуючи власну роботу в етнокультурну сферу та домагання з боку держави визнання русинів "самодостатньою етнічною спільнотою".

Закарпатська обласна рада народних депутатів, реагуючи на прохання та вимоги русинських громадських організацій та форумів, вже тричі (востаннє у вересні 2006 року) зверталася до центральних органів державної влади України із проханням внести до державного реєстру національність "русин". Це питання і надалі мусується в обласних та загальноукраїнських засобах масової інформації, не дістаючи свого логічного завершення через наукову та політичну некоректність визнання етнографічного або субетнічного статусу за окремий статус національності (самодостатньої етнічної спільноти).

Питання забезпечення прав національних меншин постійно в полі зору як центральних, так і місцевих органів влади. Координуючим центром, який реалізує державну політику у сфері міжнаціональних відносин на Закарпатті, є відділ у справах національностей. Закарпатської облдержадміністрації (начальник Юдіта Євчак), який спільно із представниками національно-культурних товариств зробив чимало в інтересах забезпечення їх прав, вирішення питань, які турбують національні меншини краю.

Цікавою є палітра етнокультурного життя національних меншин області. Зокрема, у краї функціонують (крім україномовних) 124 загальноосвітні школи, гімназії та ліцеї з мовами навчання національних меншин, у тому числі 71 з угорською, 12 — румунською, 3 — російською, 1 — словацькою та 41 — з двома, трьома національними мовами навчання, а також 2 гімназії та 2 ліцеї — з угорською, 1 ліцей — румунською мовою навчання. Діють також 5 ліцеїв з угорською мовою навчання приватної форми власності. Для малочисельних меншин відкрито вже 17 недільних шкіл з ромською, єврейською, польською, русинською мовами навчання.

Підготовка відповідних кадрів здійснюється на філологічному факультеті Ужгородського національного університету, де функціонують угорське, російське, румунське та словацьке відділення. У 2005 році на базі історичного факультету УжНУ відкрита кафедра угорської історії та європейської інтеграції. Випускникам національних шкіл надана можливість складати вступні іспити у вищі навчальні заклади області рідною мовою. З 1988 року при Ужгородському національному університеті працює Центр гунгарології, а з 1996 року — Закарпатський угорськомовний педінститут у м. Берегові.

Значно збільшено інформаційний простір для висвітлення життя національних меншин краю. На мовах національних меншин виходить 26 видань, у тому числі 13 видань угорською мовою, 4 видання — російською. Ряд національно-культурних товариств Має свої періодичні видання. Зокрема виходять: на ромській, українській та угорській мовах газета "Романі Яг", яка переросла у всеукраїнське видання, газета товариства "Матіца словенска" на Закарпатті "Підкарпатський словак", тижневик Демократичної спілки угорців України "Хроніка угорців України", румунської спілки "Дачія" газета "Апша" та інші.

На Закарпатті діє 55 національно-культурних товариств з обласним статусом. Серед них виділяються шістнадцять організацій циганської етнічної групи ("Рома", "Романі Яг", "Амаро Дром", "Ром Сом", "Лаутарі", "Унгромен" та інші). Дванадцять організацій угорської спільноти (Товариство угорської культури Закарпаття, Товариства угорськомовної інтелігенції, науковців, бібліотекарів, журналістів, працівників охорони здоров'я, молодих науковців, скаутів та інші) концентрують навколо себе палітру соціально-економічного та культурного життя найбільш чисельної меншини Закарпаття. По чотири організації мають представники румунської (Товариства ім. Дж. Кошбука, Іона Мігалі де Апша, "Дачія", "М. Емінеску") та словацької національної меншини ("Матіца словенска" на Закарпатті, Товариство ім. Л. Штура, Товариство словацької інтелігенції, організація словацьких жінок "Довіра").

По два товариства мають представники російської ("Русский дом" і "Руський рух України"), німецької ("Відродження" та "Німці Закарпаття") та єврейської спільноти краю (культурно-освітнє товариство та організація угорськомовних євреїв Закарпаття). По одному товариству мають поляки, вірмени ("Арарат"), білоруси ("Сябри") та греки ("Еллада"). Дев'ять товариств мають лідери русинського етнокультурного руху в краї ("Общество Подкарпатських Русинов", "Общество Карпатських Русинов", "Русинське науково-освітнє товариство", науково-культурологічне товариство ім. О. Духновича та інші). Для координації їхньої діяльності у 1999 році вперше в Україні створено Центр культур національних меншин Закарпаття, де щороку проводиться понад 150 культурно-мистецьких заходів, конференцій, зборів. При Центрі діє координаційна рада з числа голів національно-культурних товариств, працівників органів державної влади та представників творчої інтелігенції краю.

Відповідно до чинного законодавства України представництво національних меншин в органах державної влади та місцевого самоврядування спрямовується у напрямку до пропорційної кількості етнічних груп в етнонаціональній структурі Закарпаття. Так, серед депутатів обласної, районних та міських рад 147 угорців (12,8%), 16 румунів (1,3%), 10 росіян (0,9%), 3 роми (0,3%), 3 словаки (0,3%), 2 німці (0,2%), 1 русин (0,1%).

Лідери національно-культурних товариств беруть активну участь у виборчому процесі. У 1994 р. від Берегівського виборчого округу обирали народним депутатом України угорця Михайла Товта. На парламентських виборах 1998 р. ЦВК України були окреслені нові контури виборчого округу № 72 з центром у м. Берегово. На виборах переміг лідер Товариства угорської культури Закарпаття Міклош Ковач. А вже у 2002 році за підтримки потужного ресурсу СДПУ(о) та Форуму угорських організацій — голова Берегівської райдержадміністрації Іштван Гайдош. Зі зміною виборчого законодавства України угорці краю в кінці 2004 — на початку 2005 року переорієнтувалися на створення політичних партій — партії угорців України ("КМКС") на чолі з М.Ковачем та Демократичної партії угорців України на чолі з І. Гайдошем. Наразі вони представлені у Закарпатській обласній раді народних депутатів і входять до коаліційної більшості.

Отже, поряд із утвердженням національної української ідеї на Закарпатті протягом періоду незалежності фактично побудована модель громадянського суспільства через вагому презентацію національно-культурних організацій меншин. Створення рідномовної системи освіти, численних культурно-мистецьких установ сприяло формуванню позитивного іміджу Закарпаття, де проходили численні фестивалі, конкурси, зустрічі єднання тощо. Ці показники високо оцінено й на міжнародному рівні

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com