Перечень учебников

Учебники онлайн

Принципи та методи політичного прогнозування

Політичне прогнозування визначає основні напрями розвитку політики, відображає сукупність зовнішніх і внутрішніх зв'язків, залежностей між різноманітними сферами політичного життя. Ґрунтується воно на принципах альтернативності, системності, безперервності, верифікації.
Принцип альтернативності. Пов'язаний з можливістю розвитку політичного життя і його окремих ланок на різних траєкторіях, за різних взаємозв'язків і структурних відношень. Альтернативність передбачає припущення про можливість різноманітних варіантів розвитку політичних подій. Реалізація цього принципу полягає у розмежуванні варіантів розвитку на тих, що реалізуються, і тих, що за передбачених умов не можуть бути реалізовані. Кожну альтернативу розвитку політичного процесу супроводжує відповідна сукупність проблем, які слід брати до уваги при прогнозуванні.
Нині всі внутріполітичні, зовнішньополітичні події, процеси, явища розглядаються з позицій альтернативності. На ймовірність альтернатив впливають конкретні політичні прагнення та проблеми, їх зумовлюють тенденції розвитку суспільних потреб, необхідність вирішення конкретних проблем. Завдяки цьому принцип альтернативності взаємодіє з принципом цілеспрямованості прогнозування.
Принцип системності прогнозування. Цей принцип означає, що, з одного боку, політика розглядається як єдиний об'єкт, а з іншого — як сукупність відносно самостійних напрямів (блоків) прогнозування. Системний підхід допускає побудову прогнозу на основі системи засобів і моделей. Системність засобів і моделей політичного прогнозування дає змогу виробити погоджений і гармонійний прогноз по кожному напрямі політичного життя. Однак побудувати цілісну систему моделей політичного прогнозування у зв'язку з методологічними проблемами поки що неможливо. Це завдання буде розв'язано за допомогою комп'ютерних технологій через створення інформаційного банку даних.
Принцип безперервності прогнозування. Він передбачає безперервне коригування прогнозних розробок в міру надходження нової інформації. Наприклад, будь-який довгостроковий прогноз у першому варіанті є масштабним. З плином часу передбачувана тенденція стає прозорішою, виявляє себе з різних боків. У зв'язку з цим нова інформація, що надходить до прогнозиста, дає змогу точніше передбачити певну політичну подію.
Принцип верифікації (лат. verus — істинний). Завдяки йому встановлюють вірогідність виробленого прогнозу. Верифікація може бути прямою, побічною, консеквентною (послідовною), інверсною (яка передбачає зміну розташування елементів прогнозу).
Усі принципи прогнозування взаємодіють між собою, реалізуються через конкретні методи науково-прогностичних досліджень. Наукова обґрунтованість прогнозу залежить від того, який метод (система методів) покладено в основу прогностичного дослідження. Розширення сфери прогнозування зумовлює збільшення кількості його засобів. Розвиток нових засобів прогнозування сприятиме утвердженню нових дисциплін (наприклад, політичної прогностики, завданням якої є вивчення закономірностей і принципів вироблення політичних прогнозів). На сьогодні відомо понад 150 методів прогнозування. Завдання полягає у визначенні сфери використання кожного з них. Здебільшого в політології вдаються до методів, які на практиці довели свою ефективність.
Метод колективної експертної оцінки. Його суть полягає у визначенні узгодженості думок експертів щодо розвитку внутрішньої і зовнішньої політики або окремих її сфер, а також щодо розвитку політичних явищ, котрі неможливо перевірити іншими засобами, наприклад, експериментом. Цей метод допускає такі дії:
1. Створення робочих груп для здійснення експертних оцінок. До їх обов'язків належать проведення опиту-
вання, обробка матеріалів і аналіз результатів колективної експертної оцінки. Робоча група призначає експертів, які висловлюють свої міркування щодо перспектив розвитку певних напрямів внутрішньої або зовнішньої політики (кількість експертів може коливатися від 10 до 100—150 осіб залежно від складності об'єкта).
2. Уточнення основних напрямів розвитку політичних процесів, подій, складання матриці, що відображає основну мету, додаткові цілі й засоби їхнього досягнення. Це належить здійснити ще до опитування експертів. Перед організацією опитування формулюють питання для експертів за певною структурно-ієрархічною схемою: від широких до вузьких, від складних до простих.
3. Забезпечення однозначності питань, які використовують під час опитувань експертів, а також незалежності суджень експертів. При цьому необхідно уникати будь-якого тиску.
4. Опрацювання матеріалів експертної оцінки, які є вхідним матеріалом для синтезу прогнозних гіпотез і варіантів розвитку політичних подій. Як остаточну оцінку обирають або середнє судження, або середнє арифметичне значення оцінок експертів, або середнє (нормалізоване, зважене) значення оцінки.
Колективна генерація ідей («мізкова атака»). Суть цього методу полягає в актуалізації творчого потенціалу фахівців (інтенсивного аналізу проблемної ситуації), вдаючись спершу до генерації ідей, а потім критики їх, формулювання контрідей. Структурно ця робота складається з шести етапів:
1. Формування групи учасників «мізкової атаки». Як правило, до такої групи входять фахівці (не більше 15 осіб) з високим рівнем ерудиції і розуміння проблемної ситуації.
2. Складання проблемної записки учасниками дискусії. Вона охоплює опис проблемної ситуації і засобів її оцінювання.
3. Генерація ідей. Починається з того, що ведучий розкриває зміст проблемної записки, знайомить з правилами дискусії: висловлювання повинні бути чіткими і стислими; критика попередніх виступів не допускається; не дозволяється виступати багато разів підряд; обов'язкове оприлюднення переліку ідей, підготовленого заздалегідь. Основне завдання ведучого — заохочувати висловлювання, не оголошувати неправдивої інформації, не засуджувати і не припиняти аналізу будь-якої ідеї навіть тоді, коли вона видається абсурдною. Міркування слід фіксувати на магнітну плівку з метою їх аналізу та систематизації. Така робота триває до однієї години.
4. Систематизація ідей групою аналізу.
5. Руйнування систематизованих ідей. Кожну ідею учасники дискусії піддають критиці, сповідуючи правило: розглядати кожну ідею тільки з точки зору перешкод на шляху їхнього здійснення. Учасники дискусії не відхиляють ідеї, а намагаються спростувати їх. Тривалість даного етапу — до двох годин.
6. Оцінка критичних зауважень і складання переліку практичних ідей.
Метод «Дельфи». Він відрізняється від звичайних засобів групової взаємодії експертів : а) анонімністю експертів; б) використанням результатів попереднього туру опитувань; в) статистичною характеристикою групової відповіді.
Побудова сценаріїв. Завдяки цьому засобові намагаються встановити логічну послідовність подій, беручи за основу існуючу або задану ситуацію. У сценарії (словесному описі прогнозованої ситуації) слід зосередитися на зв'язках між подіями, на критичних точках, де впливи можуть мати непропорційно вагомий ефект. Написання сценарію відбувається у такій послідовності: визначення часового інтервалу — формування події — словесне тлумачення сенсу події — кількісна оцінка за ескалаційною (зростаючою) шкалою.
Це найпоширеніший засіб прогнозування, за допомогою якого більш-менш точно передбачають розвиток політичних подій. Так, наприклад, ослаблення державно-політичних структур має наслідком появу тіньових структур політичної влади, зростання впливу кримінальних угруповань. Можна виробити сценарій розвитку електорального процесу за різних виборчих систем, спрогно-зувати розстановку політичних сил у парламенті й можливі законотворчі дії.
Вироблення сценаріїв змушує дослідника тримати у колі зору деталі і процеси, які він міг би проігнорувати під час абстрактних міркувань.
Метод екстраполяції. Полягає у поширенні висновків одержаних щодо однієї частини певної системи на іншу її частину. Щодо політичних подій межа екстраполяції дорівнює приблизно 5—10 рокам. Уникненню грубих помилок у прогнозуванні сприяє складне екстраполювання — комбінація математично-статистичних розрахунків із застосуванням теорії ймовірностей, теорії ігор, теорії множин.
Метод моделювання. З його допомогою вивчають не об'єкти, а їхні моделі. У зв'язку з цим знання, отримані за допомогою моделювання, не можуть бути абсолютно істинними, позаяк повної аналогії між об'єктом дослідження і його моделлю досягти неможливо. До того ж відомо, що тотожні події, які відбуваються в різних історичних обставинах, можуть мати протилежні наслідки. Під час моделювання враховують не тільки конкретну ситуацію в країні, а й історичний досвід та ментальність населення.
Структурно моделювання складається з конструювання моделі на основі попереднього вивчення об'єкта, з'ясування його істотних характеристик, експериментального і теоретичного аналізу моделі, зіставлення результатів з даними об'єкта, коригування моделі. Якщо за екстраполяції, як правило, виробляється продовження динамічного ряду на перспективу, то при прогнозуванні за допомогою моделі існуючі механізми свіввідносять з майбутніми.
Вибір засобу прогнозування політичних процесів, подій залежить від мети і термінів прогнозування

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com