Перечень учебников

Учебники онлайн

4. Сім’я в контексті розбудови громадянського суспільства в Україні

Сутність сім’ї та особливості її функціонування в сучасних умовах. Ідея громадянського суспільства набула широкого розповсюдження в сучасному світі. Для багатьох цивілізованих країн вона - невід’ємна складова офіційних доктрин та законодавства. Долучаючись до світових загальнолюдських цінностей, Україна також проголосила за мету створення сучасної демократичної правової держави, стрижнем якої є розвинене громадянське суспільство. У цьому контексті зростає вага всієї сукупності суспільних інституцій, приналежних до громадянського суспільства, які виступають його основними компонентами.

Основний компонент громадянського суспільства - індивід, котрий може виступати в різних іпостасях, залежно від того місця, яке він займає у комунікативному процесі взаємозв’язку і взаємодії структурно організованих елементів громадянського суспільства, що забезпечують йому певну міру свободи, справедливості, солідарності й громадянської згоди. Він може бути суб’єктом творчої діяльності, реалізовуючи власне «Я», а може бути суб’єктом репродуктивної діяльності, реалізовуючи волю іншого. Водночас індивід може бути і об’єктом маніпулювання, переживаючи або не усвідомлюючи стан відчуження в одній із його форм. Завдяки індивіду забезпечується зв’язок приватної, громадської і політичної сфер життя суспільства. Через нього суспільство може заявити про свій громадянський характер, що виявляється як збалансований взаємозв’язок приватного, громадського і політичного у соціальному житті. З огляду на це, сім’я, яка завдяки репродуктивній функції, є «створювачем» головного елемента громадянського суспільства - людини, точніше особистості, виступає одним із пріоритетних інститутів громадянського суспільства, від розвитку якого значною мірою залежить успішність процесів, спрямованих на його розбудову. Від того, наскільки успішно сім’я зможе виконати покладені на неї функції, значною мірою залежить «скорочення шляху», яким має пройти країна для досягнення рівня громадянського суспільства.

Підходи до визначення природи й сутності сім’ї досить різноманітні за своїм характером. Одна з перших спроб у цьому аспекті належить давньогрецькому філософу Платону, котрий вважав патріархальну сім’ю незмінною, висхідною суспільною клітиною, зазначаючи, що держави виникають у результаті об’єднання сімей. Проте аналіз його робіт засвідчує, що мислитель не був послідовним у своїх поглядах щодо сутності інституту сім’ї. Підтвердженням цього можуть бути думки, висловлені ним у проектах «Ідеальної держави», де Платон, обгрунтовуючи шляхи досягнення єдності суспільства, пропонує вводити спільність дружин, дітей і майна.

Подальшого розвитку такі ідеї набувають у роботах Аристотеля. Стародавній філософ був переконаний, що сім’ї створюють «поселення», а об’єднання цих «поселень» і є держава.

У науковому вивченні сім’ї виділяють кілька етапів (за Г.Кристонсеном): переддослідницький (до середини ХІХ ст.), присвячений опису сімейних норм та традицій; соціального дарвінізму (кінець ХІХ ст.), коли основним напрямом було вивчення еволюції сім’ї як соціального інституту; спонтанної науки (перша половина ХХ ст.), характерною рисою якого було накопичення емпіричних даних щодо різноманітних форм шлюбно-сімейних взаємин і окремих стадій шлюбу з одночасною появою значної кількості спекулятивних, ненаукових праць про сім’ю; планомірної побудови теорій (починаючи із середини ХХ ст. до сучасності), що позначається фахівцями як «період самосвідомості» - певна систематизація знань щодо дослідження шлюбу і сім’ї та окремі спроби аналізу перспектив розвитку сім’ї.

У своєму розвитку сім’я пройшла шлях від патріархальної до сучасної, нуклеарної. Патріархальна складалася з представників кількох поколінь і мала вигляд чогось на зразок стародавнього «роду». Нуклеарна сім’я складається з подружжя та дітей.

Вітчизняні дослідники, які звертаються до вивчення різних аспектів життєдіяльності сім’ї, найчастіше посилаються на визначення цього поняття, сформульоване у 80-х роках минулого століття російським соціологом А.Харчевим. За його підходу, сім’я - це соціальний інститут (з точки зору суспільного санкціонування шлюбно-сімейних взаємин) і водночас володіюча історично визначеною організацією мала соціальна група, члени якої пов’язані шлюбними або родичевими відносинами, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність у якій обумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.

Досить вдалим є визначення сім’ї, яке грунтується на зведенні її сутності до триєдиних взаємин, запропоноване А.Антоновим та В.Медковим. За їхнім твердженням, сім’я - це заснована на загальносімейній діяльності спільність людей, пов’язаних узами подружності – батьківства – родинності, яка завдяки цьому здійснює відтворення населення, забезпечує спадковість сімейних поколінь, а також соціалізацію дітей і підтримання існування членів сім’ї. Такий підхід враховує всі етапи існування сім’ї, а також її найважливіші функції щодо формування та розвитку особистості дитини. Запропоноване авторами триєдине відношення подружності - батьківства - родинності дає змогу говорити про певне утворення, сталість якого зумовлена кількістю всіх зазначених характеристик, внутрішніх сімейних зв’язків. Ті сімейні об’єднання, які утворюються при відніманні одного з трьох компонентів, він називає сімейними групами. Подібне уточнення зумовлене тим, що останнім часом у західній соціології сім’ї спостерігається схильність зводити її сутність до якогось одного типу відносин, найчастіше – до подружності й навіть до партнерства. Наприклад, в американській енциклопедії шлюбу і сім’ї є розділи, присвячені альтернативним формам сім’ї, хоча фактично йдеться про партнерство або співжиття.

Отже, у визначенні сім’ї необхідно розмежовувати поняття «шлюб» і «сім’я». Якщо перше передбачає більш формальний бік стосунків, то друге - насамперед їх родинність і духовну спорідненість. Відповідно до сучасних тенденцій сім’ю формують не стільки взаємини «чоловік - дружина», скільки стосунки «мати - дитина», «батько - дитина», «мати -батько». Адже саме в такому взаємопоєднанні дитина набуває першого досвіду суспільного життя, отримує перші уроки моральності, готується до самостійності, засвоюючи трудові навички, норми і правила співжиття, систему перевірених багатовіковим досвідом знань, народну мудрість.

Таким чином, можна сказати, що сім’я - це виникаюча на основі шлюбного союзу початкова організація членів суспільства, пов’язаних між собою родинними і економічними відносинами, які живуть спільно і несуть один за одного моральну відповідальність. Водночас існують певні правовідносини як між її членами, так і між сім’єю та іншими інститутами суспільства. Отже, з одного боку, сім’я - це замкнене об’єднання людей, яке захищає свій внутрішній світ, свої таємниці та секрети, протистоїть зовнішньому впливу. Якщо її позбавити цього внутрішнього світу, вона розпадеться. З іншого боку, сім’я - це об’єднання людей, відкрите для всього, що відбувається в світі. Вона сприймає проблеми суспільства і це не руйнує її, а, навпаки, сприяє розвитку, допомагає задовольняти власні потреби у взаєминах з іншими людьми, забезпечує її членам почуття безпеки та захищеності. Будучи продуктом суспільного розвитку, сім’я перебуває у постійному русі, ні на мить не залишається незмінною, а переходить від найнижчої форми до вищої, мірою того як суспільство розвивається від нижчого щабля до більш високого (Л.Морган). Тому можна стверджувати, що сім’я, її стан виступають певними індикаторами культурно-соціальних, національних, економічних відносин конкретного суспільства. Основними системоутворюючими зв’язками у сім’ї виступають взаємини як усередині підсистеми «сім’я», так і з елементами системи «суспільство», що виникають у процесі реалізації сім’єю її основних функцій.

Функцією сім’ї називається сфера її життєдіяльності, яка безпосередньо пов’язана із задоволенням певних потреб її членів. Види і кількість функцій залежать від того, скільки потреб у стійкій формі, що постійно повторюються, вона задовольняє. Найчастіше виокремлюють такі функції, як: господарчо-побутова, виховна, емоційна, духовного спілкування, первинного соціального контролю, репродуктивна та сексуально-еротична. Господарчо-побутова або економічна функція полягає у задоволенні матеріальних умов існування сім’ї завдяки участі її членів у процесі суспільного виробництва. Виховна функція сім’ї здійснюється в процесі задоволення індивідуальних потреб у батьківстві та материнстві, взаєминах з дітьми, їх вихованні, самореалізації у дітях. Завдяки реалізації цієї функції сім’я забезпечує соціалізацію молодого покоління, його підготовку до майбутнього життя. Емоційна функція сім’ї передбачає задоволення її членами потреб у симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті. Функція духовного (культурного) спілкування - це задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємному духовному збагачення. Функція первинного соціального контролю дозволяє членам сім’ї дотримуватися соціальних норм. Особливе значення це має для тих, хто в силу різних обставин (вік, різні захворювання тощо) не володіє достатньою мірою можливостями і здібностями для самостійної організації власної поведінки. Репродуктивна та сексуально-еротична функція спрямовані на задоволення сексуально-еротичних потреб дорослих членів сім’ї, регулювання їхньої сексуально-еротичної поведінки та забезпечення біологічного відтворення населення. При цьому слід враховувати, що виконання репродуктивної функції не відбувається саме собою. На її реалізацію впливають певні об’єктивні та суб’єктивні чинники. До об’єктивних відносять: рівень розвитку суспільного виробництва; характер розміщення виробництва; ступінь урбанізації країни; міграційні процеси; матеріально-економічне становище сімей; забезпечення населення житлом; міру зайнятості жінок у суспільно-виробничій діяльності; рівень культури та освіти людей; демографічну політику з боку держави; історичні традиції того чи іншого народу, нації; побут і звичаї сім’ї.

Суб’єктивні чинники, які впливають на народжуваність дітей, включають: слідування певному ідеалу сім’ї, особливості внутрішньосімейного мікроклімату та традицій, що склалися у ній; ступінь розвитку моральної потреби у батьківстві та материнстві; характер роботи та престижність професії жінки; рівень особистісних амбіцій та ціннісних орієнтацій чоловіка і дружини; сексуальну грамотність подружжя, фізичні можливості.

За сучасної економічної і політичної ситуації в Україні інститут сім’ї зазнає серйозних матеріальних і морально-психологічних труднощів. Шлях до вищої потреби особистості у самовияві значною мірою блокується наявною перепоною: вже вітальні потреби, які складають основу всієї піраміди потреб людини переважна більшість людей не може задовольнити.

За даними комплексних досліджень, сьогодні в Україні налічується 13479,3 тис. сімейних домогосподарств. Серед них 9217,1 тис. проживає у містах і 4262,2 тис. - у сільській місцевості. При цьому в містах спостерігається прогресуюча тенденція збільшення частки шлюбних пар без дітей, з однією дитиною та нереалізовані бажані орієнтації на дводітну сім’ю. Спостерігається послаблення мотивів батьківства і материнства, появою у подружжя конкуруючих із дітьми проблем. Сюди насамперед слід віднести мотиви виживання та пристосування до наявних соціально-економічних умов, необхідність одержання освіти та подальшого працевлаштування для забезпечення матеріального добробуту, бажання повнішої самореалізації у житті. Останній чинник називає кожне п’яте подружжя. Ще одну групу причин відкладання народження дітей утворюють так звані макро-соціально-економічні чинники. З-поміж найбільш суттєвих називаються такі, як: політична та економічна нестабільність у суспільстві, відсутність продуманої та дієздатної державної політики з підтримки сім’ї, значні грошові витрати на медичні послуги, пов’язані з вагітністю та народженням дітей.

Згідно з результатами моніторингу, проведеного Інститутом соціології НАН України, двоє дітей бажали б мати 58,3% подружніх пар, три дитини - 11,4%, одну дитину - 11,1%. Прагнення мати більше трьох дітей виявили 2,2% респондентів. 1,2% сімей висловилися за «бездітне» сімейне життя. Порівняння цих даних із реальним станом засвідчило, що не мають дітей близько 19,0% сімей, одна дитина виховується у 24,4% сімей, двоє - у 10,5%, троє і більше - 1,4% сімей.

Реалії сьогодення особливо негативно впливають на молоді сім’ї, тобто сім’ї, де вік подружжя не перевищує 35 років. Їх кількість становить 2,1 млн. Жінки у віці 20-29 років у середньому народжують 1,2 - 1,4 дитини, що не відповідає потребам простого відтворення населення. Несприятлива дітородна і виховна ситуація в молодих сім’ях зумовлена насамперед матеріальними труднощами та відсутністю житла: понад 4/5 подружніх пар мотивують народження дітей належним рівнем доходів, 2/3 - наявністю власного житла. В особливо скрутному становищу перебувають студентські сім’ї та сім’ї військовослужбовців.

Відкладання шлюбу і часу народження дитини деформує традиційну модель життєвого циклу людини і сім’ї. Зокрема, досить звичним для України став недавно ще новий факт: деякі жінки надають перевагу народженню дитини ще до вступу в офіційні шлюбні взаємини, а економічні труднощі, невлаштованість спричинили розповсюдження в нашій країні незареєстрованих, або так званих громадянських, консенсуальних шлюбів, тобто шлюбів «на віру», за згодою, за домовленістю сторін. У цілому по Україні кількість таких шлюбних пар становить 7,0%. Найбільш поширена така тенденція серед молоді, яка характеризується сучасними трансформаціями в суспільстві в умовах радикальної переоцінки цінностей, тому найвищий відсоток означених типів шлюбів припадає на чоловіків і жінок у віці 15-19 років. І хоча, згідно із законодавством України, незареєстрованість шлюбних взаємин не знімає відповідальності батьків за дітей, її негативний вплив все ж таки дається взнаки.

Особливо інтенсивне зростання кількості незареєстрованих шлюбів спостерігається в Криму, Сумській, Луганській, Кіровоградській, Донецькій, Запорізькій областях, тобто в регіонах з порівняно високою часткою молоді. Найменший темп скорочення шлюбності зареєстровано у західному регіоні, зокрема в Рівненській, Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях. Регіональна специфіка шлюбності обумовлена насамперед культурними традиціями, завдяки яким та з огляду на поширення церковного обряду вінчання в західних областях рівень показників шлюбності значно вищий за середнє значення по Україні, а рівень розлученості - значно нижчий.

За даними Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, до основних причин незареєстрованості шлюбу молоді люди відносять: небажання офіційної реєстрації з боку чоловіка (жінки); власне небажання; незадовільне матеріальне становище; переконаність у тому, що штамп у паспорті нічого не вирішує; негативне ставлення до майбутнього шлюбу батьків; нерозлученість одного з партнерів; бажання краще пізнати один одного; відкладання офіційної реєстрації до закінчення вузу; переконаність у тому, що закоханим реєстрація не потрібна; відсутність власного житла та ін.

За прогнозами фахівців, зазначені явища будуть характерними для демографічної динаміки України найближчої доби, оскільки суттєвого перелому у сфері дітонароджень не очікується: показник сумарної народжуваності до 2010 року не перевищить 1,3 дитини у розрахунку на одну жінку. Тому, незважаючи на те, що нині й протягом найближчого десятиліття до дітородного віку вступатимуть чисельніші покоління жінок, народжених у 80-х роках минулого століття, демографічна поведінка населення, що базується на установці на одну дитину у сім’ї, негативно впливатиме на рівень народжуваності. Перспективи розвитку сучасної сім’ї в Україні, таким чином, тісно пов’язані з однодітністю. Позитивні зміни у цій сфері, коли кожна сім’я зможе реалізувати свої плани стосовно бажаної кількості дітей, набудуть сталої спрямованості лише у разі суттєвого підвищення матеріального добробуту населення, поліпшення умов життя.

Ще одна нова для нашого суспільства модель сімейних взаємовідносин викликана появою так званих «нових українців». Переважна більшість подібних сімей створювалися свого часу на взаємній вигоді: чоловік одержував молоду й привабливу дружину, а жінка - певний рівень життя. В таких сім’ях панують зовсім інші (порівняно з традиційними) схеми взаємин - психологічних, культурних, виховання дітей. Стосовно останнього, тут встановлюється певна модель: народження дитини, передача її на виховання гувернантці, престижна, з високою оплатою послуг школа.

Спостерігається трансформація соціальних і культурних моделей поведінки чоловіка і дружини, особливо у молодих сім’ях. Підгрунтям для цього слугує демократизація гендерних відносин у всіх сферах життя, у тому числі й приватній. Змінюється ставлення до ролі та місця жінки у суспільстві та родині, що сприяє становленню гендерного паритету в суспільстві у цілому. У чоловічій свідомості поступово руйнуються традиційні уявлення про класичний розподіл ролей між чоловіком і жінкою і рольовий діапазон стає більш універсальним та надстатевим. З особливою яскравістю це притаманне молодим сім’ям, де подружжя по-іншому сприймає «традиційний» розподіл сімейних обов’язків і ролей.

Ще однією характерною для сучасного українського суспільства тенденцією є тенденція збільшення кількості розлучень. Згідно із статистикою, на кожні 100 укладених шлюбів припадає 58 розлучень. При цьому треба зважати і на те, що припинення шлюбу несе за собою досить серйозні наслідки. Так, у 2004 р. серед загальної кількості розлучень більше 70% припало на шлюби, які тривали до 15 років. Тобто, це ті сім’ї, де можуть бути неповнолітні діти. Мати за таких умов опиняється перед необхідністю виконання досить значного кола обов’язків і розв’язання фінансових проблем. Це, у свою чергу, погіршує догляд за дитиною, скорочує час на її виховання - чинники, що підвищують ступінь ризику для дитини, погіршують умови її соціального розвитку.

Щодо причин розлучень, то згідно із статистикою на першому місці (39%) матеріальні проблеми, потім іде зрада, ревнощі (33%) і пияцтво (32%). При цьому 59% опитаних ніколи не жалкували, що розірвали шлюб. Сьогодні Україна входить у першу п’ятірку країн, що характеризуються найвищими показниками розлучень. Значно зросли ці показники серед подружніх пар, що прожили разом більше 20 років.

Стан та напрями нормативно-правової бази стосовно сім’ї. Після набуття Україною незалежності, в контексті процесів реформування, спрямованих на розбудову в країні громадянського суспільства, спостерігаються певні кроки з боку держави щодо піднесення статусу сім’ї, забезпечення її належної життєдіяльності, створення правових, економічних та організаційних умов і гарантій для активізації соціально-економічного потенціалу родини. За останні 15 років розроблено концептуальні заходи та ідеологія реалізації державної сімейної політики, ключові положення щодо відносин держави і сім’ї, законодавча база забезпечення правових гарантій суверенітету родини, балансу сімейних і суспільних інтересів, заходи, пов’язані з реалізацією основних функцій сім’ї та захистом соціально вразливих їх категорій. З цією метою прийнято низку документів директивного та регулюючого характеру, пов’язаних із забезпеченням сприятливих умов розвитку сім’ї; підвищення авторитету та стійкості шлюбу; посилення ролі батьків і їхньої відповідальності за життєзабезпечення та виховання дітей; надання адресної комплексної допомоги малозабезпеченим сім’ям; посилення соціального захисту материнства і дитинства тощо.

Ставлення держави до проблем сім’ї визначено насамперед у такому основоположному документі, як Конституція України, де зазначається, що кожен має право до достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (стаття 48). Конституцією України закріплюються і гарантуються соціальні права щодо сім’ї, наголошується на тому факті, що «шлюб грунтується на вільній згоді чоловіка та жінки. Кожен із подружжя має рівні права та обов’язки у шлюбі та сім’ї. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їхнього повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацюючих батьків. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою» (статті 51). Тобто, за конституційними нормами України, сім’я охороняється державою, яка має створювати соціально-економічні та правові передумови для її нормального функціонування, розвитку, виховання та освіти дітей. На державу також покладається обов’язок утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, що залишилися без батьківського піклування. Всім дітям гарантована рівність прав незалежно від походження, а також від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним.

Ідеологія державної сімейної політики розкривається у затвердженій Верховною Радою України «Концепції державної сімейної політики» (1999), розробка якої була спричинена потребами створення належних умов для життєдіяльності сім’ї у нашій країні. «Концепція» визначає загальну стратегію і пріоритетні напрями державної політики щодо сім’ї, передбачає здійснення цілісної системи заходів з урахуванням нових реалій: ринкової економіки, соціального партнерства, політичної демократії, усього того, що покликане зробити життя суспільства, кожної окремої сім’ї повнокровним та ефективним.

Особливе місце серед засобів регулювання сімейних відносин, захисту сім’ї належить Сімейному кодексу України. Після прийняття цього документа Верховною Радою, він набув чинності із січня 2004 року. Цей документ закріплює традиційні для українського суспільства моральні цінності: добровільність шлюбного союзу між чоловіком та жінкою, що грунтується на взаємній довірі, повазі, на вільних від матеріальних розрахунків почуттях, на паритетних засадах любові й взаємопідтримки; утверджуються принципи одношлюбності, рівності подружжя в сім’ї, відповідальності перед сім’ю її членів. Серед основних положень слід також назвати установку на зміцнення сім’ї як соціального інституту і союзу конкретних осіб, захист прав матері й батька, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням.

Відповідно до Сімейного кодексу, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з урахуванням права на таємницю особистого життя членів сім’ї, їхнього права на особисту свободу та недопущення втручання у сімейне життя, рівних прав подружжя, максимального урахування прав та інтересів дітей, визначених Конвенцією ООН про права дитини, іншими міжнародними актами, визнаними в Україні .

Законодавчого оформлення в Україні набули також права і обов’язки подружжя: особисті та майнові. Особисті не мають економічного змісту, тісно пов’язані з особистістю людини і не підлягають передачі комусь іншому. Однак здійснення зазначених прав без урахування інтересів один одного та дітей може в ряді випадків перешкоджати зміцненню сім’ї, а іноді призводити до її руйнування. Тому Кодексом визначено, що питання виховання дітей та інші проблеми життєдіяльності сім’ї повинні вирішуватися подружжям спільно і ніхто з них не має переваг перед іншим.

До сімейних стосунків Кодексом віднесені також правовідносини між батьками та дітьми. За зловживання батьківськими правами, жорстоке поводження з дітьми та ухиляння від виконання своїх обов’язків з виховання чи утримання дітей до батьків можуть бути застосовані суворі санкції, зокрема обмеження чи позбавлення батьківських прав (за рішенням суду).

Соціальні гарантії та допомога сім’ям. У сучасних соціально-економічних умовах важливого значення набувають проблеми соціального захисту сім’ї. У цьому контексті підвищується актуальність нормативно-правових актів, спрямованих на вдосконалення законодавчо-нормативної бази, яка забезпечувала б належний захист соціально вразливих сімей. Так, в Україні існують різні види державної соціальної підтримки сімей з дітьми: грошова і натуральна допомога, соціальні пенсії, пільги, послуги тощо. Правове регулювання, призначення і виплата допомог здійснюються на підставі Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської аварії».

Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» визначає загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства і держави, встановлює певні пільги для молодих сімей. До останніх слід віднести грошову допомогу сім’ям, які мають неповнолітніх дітей; молоді сім’ї мають квоти при одержанні земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, які затверджуються на рівні органів місцевого самоврядування.

Порядок надання пільгових дострокових кредитів молодим сім’ям встановлено «Положенням про порядок надання пільгових довгострокових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на реконструкцію) і придбання житла», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 29 травня 2001 р.

Указом Президента України від 29 березня 2001 року «Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики», крім цілеспрямованого виділення коштів, надання пільгових довгострокових кредитів, затверджується започаткування на телебаченні та радіо культурно-просвітницьких виховних програм для сім’ї, дітей, зміст яких має сприяти пропаганді здорового способу життя, ідей гуманізму, толерантності, національних та загальнолюдських духовних та моральних цінностей.

З-поміж інших нормативних актів слід виділити постанову Кабінету Міністрів «Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям» (1999), «Положення про умови та порядок надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям», Закон України «Про прожитковий мінімум» (1999), Укази Президента України «Про соціальний захист малозабезпечених громадян в умовах переходу на повну оплату вартості житлово-комунальних послуг», «Про Основні напрями політики щодо грошових доходів населення України» (1999). Ці акти передбачають поглиблення процесу надання адресної соціальної допомоги домогосподарству (сім’ям) як суб’єкту допомоги, що є новим явищем для України. Позитивним елементом тут виступає адресність допомоги, спрямованість на підтримку найбідніших сімей.

З метою підтримки найменш захищених верств населення 1 червня 2000 р. був прийнятий Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям». Закон спрямований на реалізацію конституційних гарантій щодо права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім’ям, зокрема тим, які з поважних або незалежних від них причин мають середньомісячний сукупний прибуток нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї.

Одним із важливих напрямів удосконалення програмно-нормативної бази з проблем сім’ї стала розробка комплексної програми «Українська родина», якою визначені нові засади та додаткові заходи щодо практичної реалізації державної сімейної політики. Головні завдання програми спрямовуються на поліпшення становища сімей, демографічної та соціально-економічної ситуації у країні, підвищення рівня духовних, моральних цінностей і авторитету української сім’ї, забезпечення сприятливих умов для її всебічного розвитку як основи стабілізації суспільства і зміцнення держави. Основні заходи із забезпечення реалізації програми передбачають створення сприятливих умов для повноцінного соціального, духовного, культурно-освітнього і морального розвитку та життєдіяльності української родини, захисту її фізичного здоров’я і соціальних прав у період глибоких, докорінних суспільно-політичних та економічних перетворень, економічної, духовної, культурної і міжетнічної консолідації українського народу в єдину Українську родину. У зв’язку з цим важливого значення набула координація дій галузевих та регіональних програм стосовно функціонування сім’ї в усіх її аспектах і проявах, зусиль державних органів, установ, міжнародних, громадських та інших організацій, різних конфесій у сфері економічної, соціальної, духовної, культурно-освітньої та виховної діяльності української родини.

Законодавством України також установлене пільгове пенсійне забезпечення жінок, які народили 5 чи більше дітей та виховали їх до восьмирічного віку, а також матерям інвалідів з дитинства, котрі виховали їх до цього віку.

Політика держави щодо сім’ї підкріплена такими документами, як розпорядження Президента України «Про невідкладні заходи щодо надання допомоги багатодітним сім’ям», «Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей», «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних та неповних сімей» тощо.

На початку 2005 року було прийнято закон, відповідно до якого з 1 квітня всім породіллям виплачується вісім тисяч гривень протягом дванадцяти місяців від дати народження.

Охорона здоров’я сім’ї. Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я громадян, особливо матері та дитини. Заохочення до материнства забезпечується організацією мережі жіночих, медико-генетичних та інших консультацій, пологових будинків, санаторіїв та будинків-відпочинку для вагітних жінок і матерів з дітьми, ясел, садків та інших дитячих закладів; наданням жінці відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, встановленням перерв у роботі для годування дитини; виплатою у встановленому порядку допомоги у зв’язку з народженням дитини і допомоги на час догляду за хворою дитиною; забороною застосування праці жінок на важких і шкідливих для здоров’я виробництвах, переведенням вагітних жінок на легку роботу із збереженням середнього заробітку; поліпшенням умов праці та побуту; усуненням негативних екологічних чинників. З метою охорони здоров’я жінки їй надається право самій вирішувати питання про материнство (стаття 57).

Законом України «Про охорону дитинства» (2001 р.), зокрема у розділі ІІІ «Дитина і сім’я» закріплюються права, обов’язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні обов’язків щодо виховання дітей, захищає права сім’ї, сприяє розвитку мережі дитячих закладів.

Указом Президента України від 3 січня 2002 р. «Про заходи щодо заохочення народжуваності в Україні», пріоритетними напрямами соціальної політики визначено покращання демографічної ситуації у країні, забезпечення підтримки сімей з дітьми, посилення соціального захисту материнства і дитинства (вдосконалення нормативно-правової бази, розширення мережі служб репродуктивного здоров’я, планування сім’ї, медико-генетичного консультування, медичної допомоги жінкам під час вагітності та пологів; оснащення новітньою лікувально-діагностичною апаратурою дитячих лікувальних закладів; вирішення в установленому порядку питання про поступове наближення виплат допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до прожиткового мінімуму та ін.).

Надаючи важливого значення поліпшенню становища сім’ї, охороні материнства та дитинства Кабінетом Міністрів України затверджена Постанова «Про заходи щодо посилення охорони материнства та дитинства» (1998), в якій передбачено комплекс дій, спрямованих на зміцнення сім’ї, створення належних умов для виховання дітей.

Освіта та виховання дітей у сім’ї. Згідно із законодавством України, батьки зобов’язані забезпечити одержання дітьми повної загальної середньої освіти. Правові питання освіти дітей, у тому числі в сім’ї, відображені в Законі України «Про освіту». Так, стаття 59 визначає, що виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані створювати належні умови для розвитку природних здібностей дітей, сприяти здобуттю ними освіти в навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу.

Таким чином, можна стверджувати, що здійснювана в Україні державна політика щодо сім’ї, має досить грунтовне правове забезпечення. Водночас слід зауважити, що чинне законодавство не завжди відповідає реаліям і потребам сучасної родини. Це висуває на одне з пріоритетних місць необхідність його подальшого корегування й вдосконалення.

Основні напрями вдосконалення сімейної політики в Україні. Для утвердження в суспільній свідомості, особливо у світоглядних настановах молодих поколінь, фундаментальної цінності інституту сім’ї, для всебічного зміцнення правових, моральних та матеріальних засад сімейного життя, підвищення авторитету і стійкості шлюбу держава має здійснити відповідний комплекс заходів, зосередивши зусилля на вирішенні низки вузлових завдань.

Особливої уваги потребує вдосконалення законодавства, створення нормативно-правової бази, яка забезпечувала б правові передумови для повноцінного функціонування і всебічного розвитку кожної сім’ї.

За сучасних умов критичного значення для виживання нації набуває проблема подолання негативних демографічних тенденцій, забезпечення розширеного відтворення населення України. Ця проблема перебуває в нерозривному зв’язку із поліпшенням репродуктивного здоров’я населення.

Іншим кардинальним напрямом державної політики стосовно сімей має стати реформування діючої системи соціального захисту окремих категорій сімей, особливо так званих соціально вразливих сімей (багатодітних, неповних, студентських, функціонально неспроможних, сімей пенсіонерів). Проте, допомога сім’ям повинна складатися не тільки з різних пільг та субсидій. Не менш важливим аспектом державної політики в цьому напрямі має бути створення сприятливих умов для використання трудового потенціалу родини, сприяння активності працездатного населення, адаптації різних груп населення до ринкових відносин, залучення до підприємницької діяльності, розвиток малого та середнього бізнесу, розробка регіональних програм зайнятості населення. Розв’язуючи цю складну проблему, слід мати на увазі, що традиційно феномен незайнятості (відповідно - бідності) тісно пов’язаний із життєдіяльністю п’яти основних соціально-демографічних типів сімей: неповні сім’ї з неповнолітніми дітьми; сім’ї з неповнолітніми дітьми, в яких один або обоє батьків - інваліди; одинокі пенсіонери або особи передпенсійного віку з поганим станом здоров’я; сім’ї алкоголіків; багатодітні сім’ї з високим навантаженням на працюючих. Першопричиною бідності в цих категоріях сімей є не стільки безробіття, скільки сімейне становище, яке не дозволяє їх членам ефективно виступати на ринку праці. Оскільки головні члени бідних сімей переважно влаштовуються на роботу з низькою заробітною платою, то їхні сім’ї навіть при високій зайнятості залишаються надалі бідними, тому поліпшення їхнього становища значною мірою залежить від системи соціального захисту та пільг, що мають надаватися цим сім’ям та можливостей скористатися ними. Серед інших чинників стратифікації є особисті чинники та індивідуальна поведінка головних членів сімей у кризових умовах, що не дозволяє їм адаптуватися на ринку праці.

Особливого значення набуває поширення інформаційно-консультативної допомоги сім’ям з метою повернення їм втрачених орієнтирів. Для розв’язання цього завдання фахівцями пропонується:

-вдосконалити форми консультативної роботи з питань шлюбу, сім’ї, виховання дітей, статевого виховання підлітків і молоді з урахуванням демографічної специфіки контингентів населення;

-вивчити і запозичити прийнятний для українських традицій досвід інших країн;

-розробити і задіяти національну модель соціально-економічного патронажу молодих шлюбних пар, сімей з дітьми (особливо багатодітних, неповних, неблагополучних та конфліктних);

-сприяти зміцненню шлюбно-сімейних взаємин.

Отже, на часі формування концептуально нової національної сімейної політики, яка б передбачала впровадження цілісної системи заходів, спрямованих на підвищення виховного потенціалу батьківської родини. Їх реалізація має передбачати не одиничні акції, а скоординовані дії усіх державних і громадських структур, робота яких тією чи іншою мірою пов’язана з розвитком інституту сім’ї, а основна увага має спрямовуватися на виховання дитини - суб’єкта власного життя, спроможного на усвідомлений вибір, на розумний відбір ідей.

Вплив сімейного мікросередовища на розвиток та формування дитячої особистості. Процес формування і розвитку особистості починається від моменту народження і сім’ї тут належить пріоритетне місце, адже вона є першим вихователем дитини і середовищем передачі духовного багатства, культурних традицій, формування ціннісних орієнтацій, практичних умінь і навичок. При цьому провідними чинниками виступають не стільки спеціально організовані дії, скільки моральна атмосфера, що панує в сім’ї, спосіб внутрішньосімейного життя та його стиль.

Сучасна українська сім’я та її функції характеризуються суперечливими тенденціями, які впливають на розвиток і формування особистості дитини. Загальна картина ціннісних орієнтацій дорослих членів сімей має дещо невизначений, нестійкий характер. Кризовий стан соціально-економічного розвитку нашої країни зумовив висунення на перший план матеріального чинника, а це, в свою чергу, породжує цілу низку суперечностей в установках сім’ї, негативно впливає на змістове наповнення її функцій. Підтвердженням цьому може бути той факт, що дефіцит грошових знаків (дійсний чи уявний) або їх надважкий заробіток спричинює зниження уваги щодо прищеплення дітям умінь і навичок працелюбності, формує зневажливе ставлення до цінностей праці; перевага надається орієнтації на «престижність» тієї чи іншої роботи, яка сприймається і усвідомлюється такою залежно від обсягу матеріальних благ, котрі вона може надати. Подібні установки батьків далеко не завжди адекватно сприймаються дітьми. Це призводить до того, що досить поширеним явищем в українському суспільстві став феномен маргиналізації свідомості й поведінки молоді. Тобто, йдеться про відмову (резигнацію) значної частини юнаків і дівчат від власних зусиль, спрямованих на утвердження відповідності потреб, які різко зросли, вимогам середовища, необхідних для забезпечення достатньо високого рівня життя завдяки інтенсивному навчанню, праці, активній конкуренції тощо. Причому така соціально пасивна позиція притаманна як дітям, чиї батьки мають досить високі прибутки, так і представникам малозабезпечених верств населення. На цьому тлі відбувається дезактуалізація колись нормативної соціальної поведінки, на перший план висувається прийняття межових, маргинальних її форм з поведінковою псевдоадаптацією на їхньому рівні.

Належність до різного соціального й матеріального статусу не означає фізичного розведення дітей з таких сімей. У кожній школі, в кожному класі є діти «багатих» батьків, представники сімей із середнім достатком і бідних. Діти кожної з виокремлених груп (особливо першої і третьої) несуть на собі яскравий її відбиток, що виявляється як у чисто зовнішніх формах (одяг, взуття, наявність дорогих речей або їх відсутність, якість харчування, можливість/неможливість відвідувати різноманітні платні секції, студії, розважальні заходи і т.п.), так і у внутрішньому плані (хизування своїми можливостями, егоїзм, зневажливе ставлення або цілковита байдужість не тільки по відношенню до однокласників, а й до вчителів, бажання принизити, запобігання, відсутність власної думки, заздрість, злостивість тощо). Причому означені негативні особистісні характеристики притаманні однаковою мірою і «багатим», і «бідним», хоча підгрунтям для їх виникнення слугують різні причини: надання собі (саме собі, а не своїй сім’ї) неординарності, виключеності в першому випадку і прагнення позбутися почуття меншовартості, довести власну самоцінність - у другому. І все це відбувається у зовнішньо благополучних сім’ях, де батьки намагаються по можливості приділяти увагу вихованню дитини, хоча той же матеріальний чинник - постійна зайнятість на роботі або її пошуками - значно утруднює як сам процес виховання, так і пошуки шляхів його вдосконалення за допомогою школи. Зрозуміло, що наведені характеристики не можна поширювати на всіх без винятку учнів, але частка позитиву виглядає на загальному тлі досить незначною.

Порівняно з попередніми роками, реалії сьогодення спричинюють розвиток такого феномену як аномія, що суттєво впливає на стан сучасної української сім’ї, сам процес сімейного виховання, його зміст. Під аномією розуміється такий психологічний стан індивіду й усього суспільства, за якого колишні ідеологічні засади, нормативні й ціннісні орієнтації та соціально-психологічні стереотипи поведінки виявляються зруйнованими, а нові ще не сформовані; їхня розробка відбувається хаотично й безсистемно. Водночас, у дорослих членів сімей практично відсутні уявлення щодо сучасних соціально-адаптивних стратегій. Це не дозволяє їм справляти на дітей необхідний виховний вплив, забезпечувати належну психологічну й соціальну підтримку, а отже, порушує внутрішньосімейну гармонію, зумовлює «розрив поколінь»: норми і догми «батьків», а особливо «дідів» заперечуються молоддю - з відмовою від досвіду пращурів та їхньої сучасної поведінки як прикладу для наслідування. Все це призводить до масової деформації сімей, відчуженню їхніх членів один від одного.

До пріоритетів, яким батьки надають перевагу у вихованні сучасних дітей, можна віднести: успіхи у навчанні - 35,6%; манеру поведінки, вміння спілкуватися з іншими людьми - 18,7%; статус в колі ровесників - 6,8%; здоров’я - 59,3%; успіхи у громадській діяльності - 8,4%; інтереси, захоплення, уподобання дітей - 19,2%; вплив друзів, з якими товаришують діти - 3,0%. Серед найважливіших якостей, які, на думку дорослих членів сімей, слід передовсім виховувати у дітей називаються «незалежність, самостійність, впевненість у собі» - 83,9%; «рішучість, наполегливість, вміння діяти за будь-яких обставин» - 80,2%; «слухняність» - 79,0%; «повага до батьків» - 69,1%; «любов до праці, працьовитість» - 65,4%; «релігійність» - 61,7%; «бережливість» - 54,3%; «звичка до здорового способу життя» - 50,1%; «повага до традицій, обізнаність з національною культурою» - 43,1%; «патріотизм» - 42,0%.

Продовжує зростати тенденція щодо акцентації на таких особистісних якостях, як хитрість, уміння досягати своєї мети будь-якими засобами, навіть за рахунок інших. Опитування, проведені серед батьків, дозволили одержати такі дані: 48,1 % дорослих членів сімей прагнуть, щоб їхні діти були розумні, хитрі, вміли постояти за себе, не дозволяли обдурити себе. При цьому 24,5% вважають, що означені якості є цілком виправданими не тільки стосовно інших людей, а й стосовно власної сім’ї. Майже 80,0% батьків бажають, щоб їхні діти «вміли легко пристосовуватися до різних незвичних умов», «були комунікабельні», «ні за яких обставин не впадали у відчай». Досить низький відсоток (від 4,8% до 6,1%) припадає на відповіді, в яких згадуються чесність, порядність, товариськість, доброчинність. Отже, відбувається радикальна переоцінка цінностей, формується чітко уявлення про важливість «проринкових» якостей для досягнення успіху у житті, змінюються ціннісні орієнтації у бук матеріального комфорту, успішної кар’єри, цікавого дозвілля.

Сучасне українське суспільство фахівці характеризують як суспільство перехідного періоду з властивими йому духовними орієнтирами, нормами й цінностями. Нинішній стан ціннісного світу в Україні надто неоднозначний і суперечливий. Він характеризується кризою старої ідеології, відмовою від колишніх цінностей; на зміну гомогенній культурі, яка домінувала на теренах колишнього СРСР, сьогодні приходить значна кількість співмірних культурно-ціннісних світів, різноманітних ціннісних систем. Сім’я віддзеркалює всі процеси, що відбуваються в суспільстві, осмислює їхню суть і певним чином спирається на одержаний «результат» у вихованні дітей. Тому паралельно з виявленням виховного потенціалу батьків, важливе значення має визначення характеру впливу сім’ї на формування поглядів, установок, ціннісних орієнтацій дитини.

Розвиток сучасної молоді передбачає засвоєння нею певної системи знань, норм і цінностей, котрі б дозволили їй функціонувати як активним членам суспільства. Так, щодо належності до української нації відповіді дітей можна розподілити таким чином: «Я люблю Україну і не хотів би жити в жодній з інших країн» - 29,0%; «Мені байдуже, в якій країні жити, були б тільки гроші» - 27,4%. Досить чисельною виявилася група респондентів, чиї бажання можна окреслити такою формулою: «Україна зараз переживає економічну кризу, жити тут важко і не віриться, що буде краще. Якби міг, то переїхав би жити за кордон» - 32,4%. 2,3% опитуваних взагалі відмовилися відповідати на це запитання. 9,9% висловили думку, що за радянських часів жилося краще і вони хотіли б все повернути назад.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що сучасна сім’я має значний вплив на розвиток усіх складових особистості дитини: духовно-моральну і психосоціальну сфери, інтелект, креативність тощо. При цьому такий вплив може мати як випадковий, неусвідомлений характер, бути хаотичним, безсистемним, так і спеціально організованим. У результаті доходимо висновку, що одне з пріоритетних місць серед зазначених впливів мають установки, погляди, ціннісні орієнтації батьків, застосовувані ними методи виховання. При цьому йдеться не тільки про кількість і якість інформації, яку дитина одержує в колі сім’ї, а й про особистісну її основу, яка характеризується суб’єктивним ставленням до неї і до самої дитини з боку дорослих. Саме від сімейного оточення (мова батьків; проблеми - побутові, політичні, світоглядні, - що обговорюються; характеристики, які даються іншим людям; сімейні взаємини; способи розв’язання конфліктів, моральний внутрішньосімейний мікроклімат тощо) залежить процес соціального розвитку дитини.

Усе це актуалізує проблему сім’ї та сімейного виховання дітей у сучасних умовах, спонукає до пошуків таких підходів, які забезпечували б орієнтацію на дитину як на особистість, надавали б можливості для її гармонійного розвитку. Розв’язання означених питань сприятиме підвищенню статусу сім’ї як соціального інституту і як важливого компоненту громадянського суспільства, що забезпечує його ефективну розбудову та функціонування

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com