Перечень учебников

Учебники онлайн

2.3.6. Судова система України

У правовій державі суд має вирішувати конфлікти у всіх сферах суспільних відносин на засадах законності, об'єктивності і неупередженості. Ефективність та демократичність судової системи в першу чергу характеризується можливістю надійно захищати права та свободи людини і громадянина, а не служити певному державному політичному режиму чи ідеології.

Судова система — це сукупність всіх судів, об'єднаних відповідно до їх компетенції, завдань і цілей, організації та функціонування, яка будується на принципі територіаль-ності та спеціалізації і ґрунтується на конституційних засадах правосуддя.

Що стосується судової системи України, то вона вже більше ніж шістнадцять років у процесі реформування.

Проголошення Декларацією "Про державний суверенітет України" принципу поділу влад викликало необхідність послідовних перетворень в галузі правосуддя, яке б дійсно і ефективно захищало права громадян у незалежній і демократичній державі.

Для подальшого аналізу становлення судової системи важливими є зміни до статті 112 Конституції 1978 p., згідно з якими було засновано Конституційний Суд, що обирався Верховною Радою Української РСР на десять років. У Законі зазначалося, що особи, які обрані до складу Конституційного Суду, не можуть одночасно входити до складу інших державних органів, діяльність і акти яких є піднаглядними Конституційному Суду, а також бути народними депутатами Української РСР чи належати до будь-яких політичних партій і рухів. Важливим є положення про те, що члени Конституційного Суду при виконанні своїх обов'язків є незалежними і підкоряються тільки Конституції.

28 квітня 1992 р. Верховна Рада України ухвалила Концепцію судово-правової реформи в Україні, в якій було визначено основні напрями реформування судової системи держави. Концепція закликала до того, що судово-правова реформа повинна привести судову систему, а також всі галузі права у відповідність із соціально-економічними та політичними змінами, що відбулись у суспільстві. Головною метою судово-правової реформи і формування незалежної судової влади, визначеної Концепцією, стале перебудова судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. У процесі реформування визнано за необхідність:

— гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади;

— реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою;

— створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади, та інші завдання.

Структурні зміни судової системи передбачалося проводити поетапно, на основі розвитку і зміни функцій існуючих судів з поступовим відокремленням ряду їх підрозділів в самостійні ланки судової системи із спеціальною підсудністю або в додаткові судові інстанції.

В рамках реформи 16 грудня 1992 р. було прийнято Закон України "Про статус суддів", який визначав статус судців з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян. Було визначено, що згідно зі ст. З Закону судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні. Закон також встановлював особливості обрання суддів, гарантії незалежності суддів, дисциплінарну відповідальність, матеріальне і соціально-побутове забезпечення суддів та інше.

Важливою і радикальною віхою у становленні судової влади в Україні стало прийняття 23 червня 1996 р. Конституції України, яка визначала нову систему судоустрою, принципи здійснення судочинства в держава та закріпила гарантії права на судовий захист (безпосередньо саме судовій системі в Основному Законі приділено увагу розділом VIII (статті 124 — 131).

Стаття 6 Конституції визначила, що судова влада здійснює свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Стаття 124 Основного Закону встановлювала, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до Конституції в Україні функціонує така структура судових органів влади.

В Україні діє два види судів — Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, при цьому суди загальної юрисдикції утворюють систему судів, а Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Система судів загальної юрисдикції складається з загальних і спеціалізованих судів окремих юрисдикцій.

Загальні суди — це місцеві суди (району, району у місті, міські та міськрайонні суди, військові суди гарнізонів), апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд АР Крим, військові суди регіонів, апеляційний суд ВМС України, Апеляційний суд України.

Спеціалізованими судами є господарські та адміністративні суди. Ці суди окремо становлять підсистему, що входить до системи судів загальної юрисдикції.

Господарські суди України складаються з місцевих господарських судів (суди АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя), апеляційних господарських судів у відповідних округах (7 апеляційних господарських судів, серед яких і Львівський апеляційний суд, який поширює свої повноваження на територію Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської, Чернівецької областей ), Вищого господарського суду.

Адміністративні суди складаються з місцевих адміністративних судів у округах, апеляційних адміністративних судів у округах, Вищого адміністративного суду.

Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції, найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, а вищими судовими органами спеціалізованих судів — відповідні вищі суди (ст. 126 Конституції України).

Конституція України забороняє створення будь-яких надзвичайних та особливих судів. Судочинство, залежно від характеру судової справи, проводиться суддею одноособово, колегією суддів і судом присяжних.

Основними засадами судочинства в Україні є:

• законність;

• рівність учасників судового процесу перед законом і судом;

• забезпечення доведеності вини;

• змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості;

• підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

• забезпечення обвинуваченому права на захист;

• гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

• забезпечення апеляційного й касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

• обов'язковість рішень суду.

Потрібно звернути особливу увагу на статтю 126 Конституції, яка закріплювала непорушний принцип правосуддя — незалежність і недоторканність суддів при здійсненні правосуддя, окрім того, вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється на конституційному рівні.

У Конституції також проголошено, що судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше. Було передбачено умови звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив.

Судовий контроль у широкому розумінні є реалізацією права суддів тлумачити Конституцію і відмовлятися застосовувати такі нормативно-правові акти, які, на їх думку, їй суперечать. Конституція України в статті 8 проголосила принцип верховенства права і пряму дію конституційних норм. Це означає, що будь-який суд компетентний оцінювати конституційність актів органів державної влади при розгляді будь-якої підвідомчої даному суду справи. Отже, об'єктом судового конституційного контролю є прийняті парламентом закони, а також видані Президентом і урядом нормативно-правові акти (стаття 150 Конституції України).

Прийняття Конституції підштовхнуло Верховну Раду України до прийняття відповідного законодавства, яке б регулювало питання, що не були визначені в Основному Законі. Вже 16 жовтня 1996 р. було ухвалено Закон України "Про Конституційний Суд України", який чітко встановлював статус Конституційного Суду України, визначаючи його як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, діяльність якого ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтування прийнятих ним рішень. Що стосується складу суду, то відповідно до Закону він складався з вісімнадцяти суддів, яких призначає Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів по шість суддів Конституційного Суду України.

Для ефективної діяльності Конституційного Суду було визначено його повноваження щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України. Конституційний Суд, за одностайним визнанням учених і

державних діячів, посідає одне з провідних місць серед інститутів стримувань і противаг між гілками влади. Повноваження Конституційного Суду, що забезпечують контроль за дотриманням принципу поділу влади і дією механізмів стримувань і противаг, щодо розв'язання конфліктного протистояння між гілками влади тощо традиційно виділяються, як одні з головних його повноважень. Порушення принципу поділу влади може проявлятися у перевищенні органами державної влади меж своїх повноважень; незаконному перерозподілі повноважень між органами державної влади; прийнятті неконституційних актів тощо. Постійний і вимогливий контроль за дотриманням основ поділу державної влади здійснюється Конституційним Судом шляхом тлумачення норм, які визначають розмежування повноважень гілок влади, оцінки стану рівноваги між ними і, у разі потреби, відновлення конституційно встановленої рівноваги у середині влади.

21 червня 2001 р. було ухвалено пакет законів, якими вносилися зміни до законів, що стосувалися питань судоустрою, статусу суддів і судочинства. Того ж дня Верховна Рада прийняла Закони "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України", "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України", "Про внесення змін до Закону України "Про статус суддів" та інші. Зміни, які вносилися цими законами, дістали назву "малої" судової реформи, яка створила єдину систему судів загальної юрисдикції. Так звана "мала" судова реформа демократизувала правосуддя у нашій державі, надавши можливості громадянам, підприємствам, установам і організаціям захищати і відстоювати свої права у судових інстанціях, а також захищати власні інтереси від свавілля і корупції в суді. Проте, незважаючи на численні зміни у законодавстві, вони так і не вирішили всіх проблемних питань, які виникали у діяльності судової гілки влади.

Тому 7 лютого 2002 р. було прийнято новий Закон України "Про судоустрій", який визначав правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлював загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулював інші питання судоустрою. Закон "Про судоустрій України" також врегулював питання, які стосувалися статусу суддів: вимоги до претендента на посаду судді, кваліфікаційна атестація суддів, притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та ін.

Як свідчить аналіз, судова система України за шістнадцять років незалежності пройшла довгий і тривалий шлях реформування та змів, спрямований на досягнення максимального забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією.

Судова функція в правовій державі є найменш політизованою, що дозволяє розглядати суд як найстійкіший елемент розподілу влади. Це набуває посиленого значення в умовах, коли інші гілки влади опиняються в руках різних політичних сил. У цьому разі система стримувань і противаг між гілками влади має забезпечуватися ними через збереження активності аполітичних судів. Деполітизованість судової влади, водночас, не заважає їй відігравати певну політичну роль, що проявляється, між іншим, в ухваленні Конституційним Судом рішень, які мають реальне політичне значення. Політичні події навесні 2007 р. наглядно продемонстрували політичне значення Конституційного Суду України.

Визнання незалежного, самостійного і рівноправного значення суду стосовно до інших гілок влади є об'єктивною вимогою забезпечення належного поділу влади. В умовах правової державності судова влада стоїть на варті права і правопорядку, а як один з елементів системи поділу влади вона є невід'ємною складовою механізму саморегуляції державної влади

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com