Перечень учебников

Учебники онлайн

Сутність управління та його роль у суспільнополітичному житті

Прогрес суспільства, використання його потенціалу значною мірою залежать від рівня управління соціальними процесами. Усвідомлення цієї залежності зумовило значну трансформацію науки про управління, яка була спершу в основному наукою про організацію технологічних процесів і лише з часом стала наукою про управління людьми. Вважають, коли об'єктами управління є люди, колективи, соціальні групи, то воно набуває форми керівництва (тому поняття «управління» і «керівництво» надалі розглядаються як тотожні).
Вихід на рівень регулювання суспільних відносин, тобто відносин між класами, націями та іншими соціальними групами, надає управлінню політичного характеру.
Це означає, що політика є конкретним різновидом управління, здійснюваного владою для вдосконалення суспільних відносин.
Політичне управління — цілеспрямований вплив людей і владних структур на суспільство в цілому або на окремі його сфери з метою їх оптимізації (впорядкування, вдосконалення і розвитку) та досягнення певних цілей.
Найвідчутніші суспільні витрати (як матеріальні, так і моральні) є наслідком недосконалості управлінської діяльності. Не випадково, пояснюючи крах певної структури, американці називають три причини: погане управління, погане управління, погане управління.
Радикальна перебудова системи управління є складовою загального процесу оновлення українського суспільства, в якому вкоренилися командноадміністративні форми і методи управління. Стримуючи розвиток продуктивних сил, демократії та особи, ці форми й методи були нераціональними й антигуманними навіть за тоталітаризму. Цілком анахронічними стали вони в умовах науковотехнічної революції та переходу до громадянського суспільства. Проте ще й досі немало елементів командноадміністративної системи управління сприймаються багатьма як єдино правильні, що живить ностальгію за «твердою рукою».
Справді, керувати суспільством демократичними методами значно складніше, ніж командновольовими. У багатьох країнах давно вже зрозуміли, що управління вимагає постійної уваги і величезного напруження. Намагання законсервувати «спрощені» методи управління, властиві командноадміністративній системі, є великою небезпекою для суспільства.
Щодо розуміння ролі й місця управління не можна абсолютизувати дію об'єктивних закономірностей у суспільному житті, оскільки це послаблює свідому діяльність людей, в тому числі й управління. Але науково неспроможними є й спроби розглядати суспільство як об'єкт всеохопного, «тотального» управління й планування.
Як свідчить практика, політичне управління ефективне не тоді, коли намагається охопити все до найменших деталей, а коли здійснює свій вплив на людей через регулювання ключових соціальних процесів. Труднощі оновлення суспільства значною мірою можна пояснити дією принципу Ле Шательє-Брауна, згідно з яким складна система, що стає об'єктом зовнішнього впливу, намагається так перебудуватися, щоб максимально зменшити цей вплив.
Основні завдання політичного управління:
— реалізація інтересів певних політичних сил і соціальних груп;
— регулювання суспільних відносин і суперечливих інтересів різних класів і соціальних груп;
— захист державних інтересів на міжнародній арені;
— вироблення оптимальних форм організації та стимулювання діяльності людей;
— забезпечення політичної стабільності та правопорядку;
— регулювання економічної діяльності;
— стимулювання науковотехнічного прогресу тощо. Ефективність управлінської діяльності значною мірою залежить від її соціотехніки.
Соціотехніка — сукупність форм, методів і засобів, які використовуються суб'єктами управління для досягнення поставлених цілей; стиль управління, який є суб'єктивноособистісною формою реалізації певних методів.
Один і той самий метод дає різні результати, якщо використовується різними суб'єктами управління. Вперше типологію управлінських методів і стилів дослідив у 30ті роки XX ст. Курт Левін, запровадивши в науковий обіг поняття «авторитарне», «анархічне» і «демократичне» управління.
Авторитарне управління здійснюється з допомогою вольових, твердих і навіть жорстких засобів, коли один суб'єкт, використовуючи всю повноту влади, керує всім, нехтуючи думкою інших. За анархічного типу управління всі намагаються управляти всім, виходячи за межі своїх повноважень. Нерідко цей тип управління називають ліберальним, пасивним, м'яким, млявим, що базується на потуранні. Демократичне управління передбачає взаємодію всіх суб'єктів управління на основі раціонального розмежування функцій і сфер регулювання. Цей тип називають ще гнучким, універсальним, змішаним, симбіозним, що поєднує риси авторитарного й ліберального методів.
Історичний досвід, соціологічні дослідження свідчать про згубні наслідки для суспільства як авторитарнокомандного, так і анархічного типів управління. Вони дискредитували себе в моральнополітичному, матеріальному аспектах, оскільки всі сфери суспільного життя вимагають гнучких методів і постійної демократизації управління. Про найвищу ефективність демократичного типу керівництва свідчать дослідження К. Бірта, X. Прільвітца, Ф. Генова, А. Хараша, X. Ріхтера, В. Терещенка та ін. Існують й інші класифікації типів управління. Залежно від результативності розрізняють ефективний і неефективний, позитивний і негативний типи управління. Виокремлюють також волюнтаристський, директивний і товариський (авторитетний), прагматичний і моралізаторський, парадний і діловий типи

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com