Перечень учебников

Учебники онлайн

1.2.3. Теологічні парадигми політичного мислення у епоху Середньовіччя

Третє питання теми висвітлює політологічну думку епохи Середньовіччя, яка не повністю охоплюється теологічною парадигмою, розглянутою нами у першій лекції.

На відміну від віротерпимих релігійних систем давнього світу, що толерантно ставилися до інших вчень, зокрема, до не теологічних політичних ідей, середньовічні релігійно-політичні доктрини встановлювали монополію на істину в усіх сферах. Не стала виключенням і теорія політики, влади.

У середні віки догмати церкви претендували на статус політичних аксіом, а положення біблійних текстів нерідко набували силу закону. Як вчив апостол Павло: "Всяка душа нехай буде покірною, бо немає влади як не від Бога". Пізніше подібну настанову мусульмани отримають через Пророка з Священного Корану: "Будьте покірливими, підкоряйтесь Аллаху і повинуйтеся посланцю і володарям влади серед вас".

Примітка: ідея покірливості владі передається у Біблії не тільки прямими настановами, але й через притчі, зокрема в притчі про Лазаря мовиться, що той корився всьому тому несправедливому в земному життя і за це попав у рай.

Євсевій Кесарійський, що жив за часів імператора Костянтина Великого (300-337 рр.), який затвердив необмежену монархію та поєднав римську державу з християнською церквою, вчив, що якщо Бог є Пантократом — главою всього існуючого порядку, тоді імператор — Космократом, тобто керівником земного порядку, вельми схожого за небесний.

Слухняність, покора владі ставали основними принципами політичної поведінки, а теоретичні засади під них підводили Святі Отці — вчені християнської церкви, серед яких помітно виділялися Августин Блаженний, Фома Аквінський, святий Григорій. Базовою установкою християнських теологів стала ідея - всі соціальні, державні та громадські установи віддзеркалюють гріховну природу людини.

Аврелій Августин Блаженний (354-430 рр.), християнський ідеолог і представник західної патристики, н? слідуючи думки Євсевієя в роботі "О граде Божием" стверджував, що всяке насильство - від насильства над дитиною в школі до державного примусу - є наслідком гріховної зіпсованості людини, воно варте зневаги, проте є необхідним. Незважаючи на різноманітність суспільних порядків різних народів, Августин підкреслював, що всі вони зводяться до двох типів, "двох градів" — різних співтовариств людей, що живуть або плоттю, або духом.

Гріховність державно-правового життя в "граді земному" визначається пануванням людини над людиною, жадобою до наживи. Визнаючи неминучість встановлення державної влади, він критикував імперські спрямування Риму, бездуховність державного устрою та споживацький характер Римської цивілізації. З позицій моральності політики він дає нове тлумачення античних політичних термінів: несправедливого правителя (а також несправедливий народ) він іменує тиранами, несправедливу аристократію — клікою, а державу без права — загиблою. Римському "граду земному" він протиставляв "град Божий", заснований на любові до Бога, хоча й визнавав компроміс праведників з "земним світом".

Домініканський монах, вчений —богослов Томас Аквінський (Аквінат) творив у XIII столітті, коли папство досягло вершини політичної могутності. Фома Аквінський (1225 або 1226 —1276 рр.) в трактаті "Про правління государів" виклав свої погляди на земну державу, яка є частиною універсального порядку, котрий утворений та керований Богом. Закони держави мають бути такими встановленнями, які відповідають вимогам божественного ладу. Ціль державності — досягнення загального блага шляхом внесення організованості у суспільні справи. Ним розрізнялись три елементи державності: сутність, форма (походження), її використання. Сутністю влади є порядок "відношення — підпорядкування", який встановлено Богом, тому вона незмінно є добром. Форма влади та способи її використання можуть бути правильними і дурними, зіпсованими не належним використанням влади. Народ має право на повалення дурної влади, коли володар намагається стати незалежним від "князів церкви".

Томас (Фома) Аквінат підтримував ідеї Аристотеля відносно характеристики людини як політичної істоти, поділяв його думки щодо класифікації форм правління на "правильні і неправильні", ідеал правління вбачав у поєднанні монархії, аристократії та політії, проте намагався пристосувати його до потреб католицької церкви.

Серед форм державного правління Аквінський кращою вважав монархію, тому що, по-перше, її принцип був схожий з принципом миростворення, керованого Богом, а, по-друге, йому відповідав і принцип функціонування живого організму, керованого єдиним розумом. У доктрині про верховенство авторитету папи римського він утверджував його право відлучати від церкви світських государів і підноситись, таким чином, вище світської влади, яка є вторинною. Зі значними застереженнями Фома Аквінський визнає право народу поставати проти тиранів, котрі систематично нехтують справедливістю, або порушують принцип влади, яка походить від Бога, або влада є принципово безбожною.

Блаженний Августин розробив достатньо цілісну морально-правову теорію "справедливої війни". Людська історія, за Августином, являє собою боротьбу між прихильниками християнської церкви, які будують "град божий" на землі, і прибічниками диявола, які створили світську, земну державу або " град земний". Для війни справедливої необхідними вважались певні умови: справедлива причина для початку бойових дій (відбиття нападу або відновлення справедливості), рішення законного правителя вдатись до війни.

На відміну від соціальної практики пізнього Рима, яка зневажала мирну працю, здобувала матеріальні цінності війнами і завоюваннями рабів, ' ідеї середньовіччя були у великій мері успадковані від раннього християнства, не передбачали постійних війн

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com