Перечень учебников

Учебники онлайн

3.8.3. Типологія політичних партій. Типи партійних систем

Трете питання теми конкретизує питання типології політичних партій, яких може буде декілька десятків у одній державі. Проблема типології політичних партій, яких у світі налічується більше ніж 800, є актуальною для України, адже у ній Мін'юстом України зареєстровано 138 партій станом на початок 2007 року, серед яких важко визначитись пересічному виборцю.

У більшості підручників на теренах України за основу типологізації партій обрано трикомпонентний підхід — виокремлено:

А) кадрові партії (партії нотаблів - люди, чиє становище в суспільстві забезпечується досягненнями, авторитетом у політичному житті), у яких домінують партійні функціонери;

Б) партії масові, що складаються з достатньої кількості рядових членів партії, які можна вважати продуктом загального виборчого права;

В) "партії виборців", виведені як ідеальний тип політологами США Венєром, Пал амба ра та іншими на основі того, що партія утворюється лише для виконання головного поточного завдання — перемоги у виборах, об'єднуючи навколо популярних гасел достатню кількість населення. Судячи з попередніх політичних подій, такі партії утворились в Україні восени 2007 року на дострокових парламентських виборах — "партія Л. Кучми", "блок Людмили Супрун" та інші.

В основу типології ми поклали більш широке коло ознак:

1. Соціальна база;

2. Політична ідеологія;

3. Політична програма;

4. Форма участі у діяльності парламенту;

5. Організаційні засади.

За критерієм соціальної бази партії поділяються на пролетарські, буржуазні, селянські, мілко буржуазні тощо. Вважається, що соціальні групи, інтересам яких відповідає програма діяльності партій, складають її соціальну базу — остання скоріш об'єктивне, ніж суб'єктивне явище. Так, впевненість лідерів компартії України має основу не у відповідній агітаційно-пропагандистській та організаційній роботі, а у наявності стабільної групи колишніх комуністів, людей похилого віку, пенсіонерів, що живуть минулими спогадами та складають „не спалиму" базу партій комуністів.

Згідно із політичною ідеологією, яку розробляють та дотримуються партії, вони можуть кваліфікуватись як комуністичні, соціалістичні, соціал-демократичні, націоналістичні, фашистські. Проблема сучасних ідейно-політичних течій буде розглядатись у окремій лекції. Зауважимо, що ідеологічна платформа партії може бути розпливчатою, нестандартною, як наприклад, у партії "Пора".

Програмні положення партій дозволяють поділяти їх на революційні, консервативні, реформістські і т.д. Це означає, що партії виступають або за рішучі зміни існуючого соціально-політичного устрою шляхом революції, або вимагають поступових, плавних змін деяких сторін суспільного життя (реформи), або за збереження (консервацію) основ існуючих порядків.

По формі участі у діяльності парламентів партії можуть поділятись на парламентські, опозиційні та альтернативні — анархісти принципові противники участі у парламентській боротьбі.

За організаційною ознакою партії можна поділити на кадрові, масові, нелегального стану, закритого типу та інші.

Партійна система є сукупність взаємозв'язаних політичними відносинами партій певної країни, що об'єднана загальними підходами до вирішення найважливіших політичних проблем і складає підсистему політичної системи.

Дослідники на теренах СНД виділяють віл 4-5 до 6-7 типів партійних систем. Спробуємо синтезувати вищезгадані з тим, щоб не дублювати схожі типи-двійники і водночас охопити специфічні об'єднання партій.

1 .Однопартійна система притаманна тоталітарним суспільствам, у яких ця єдина партія є надзвичайно потужна політична сила, що спирається на державу і забезпечує "партійну легітимність" правлячому режиму. Вона й дотепер зберігається на Кубі, у Північній Кореї, а тенденції до утворення фактично єдиної потужної проявляються в Лівії, Венесуелі, інших країнах.

2. Двопартійна система, у якій дві партії мають приблизно однакову політичну силу, фінансові, інформаційні, кадрові можливості впливати на електорат, функціонує у США, Великий Британії, Австралії та інших країнах.

З.Багатопартійна система з партією-гегемоном, яка начебто політичний гігант домінує у партійно-політичному житті країни, була в країнах колишнього соціалістичного табору — Болгарії, Угорщині, Польщі, а також у Японії, де правляча ліберально-демократична партія знаходиться у руля влади більше 55 років.

4. Багатопартійна система з фіксованою, "обзорною" або "поміркованою" кількістю 6-10 партій, які мають майже рівні політичні сили та можливості у боротьбі за лідерство, функціонує у більшості країн Європи. Вважається, що така партійна система найбільш адекватна правовій державі, розвиненій демократії, громадянському суспільству.

5. Багатопартійна система "атомарного" типу або мультипартійна система, в структурі якої десятки мілких партій майже не пов'язані між собою.

Партійну систему України слід аналізувати з точки зору процесу її зародження і становлення та незавершеності структурування.

Розглядаючи партійну систему України зауважимо, що перша особливість партійної системи сучасної України — це мультипартійність, зростання якої ще не завершено. Ця багатопартійність, яка не була викликана нагальною соціально-класовою потребою, як це було на початку століття, а стала наслідком ідеологічних і владних розбіжностей. її "батьками" стали групи політиків, які вийшли на політичну арену за умов демократизації суспільного життя, нового етапу державотворення. Однак сьогодні можна стверджувати, що багатопартійність стала досить стійким та важливим фактором розвитку політичної системи країни.

Другою визначальною особливістю партійної системи України на сучасному етапі, окрім багатопартійності, є її повільна трансформація. Ця тенденція підтверджується такими тенденціями, як значна поляризація політичних сил та радикалізм політичної свідомості населення. Незавершеність партійно-політичного структурування українського суспільства може створити ситуацію можливості формування "псевдо-партійних авторитарних структур", здатних до ліквідації завоювань демократичного розвитку.

Третьою особливістю партійної системи України є поступове послаблення крайніх ідеологічних позицій—партій комуністичного та національно-патріотичного спрямування: так Комуністична партія України з підтримки до 20% голосів виборців на виборах у Верховну Раду 1-2 - то скликання дійшла до 5-6% на виборах у парламент 5 та 6 - го скликання, а Народний Рух України взагалі останнім часом не може перейти бар'єр у 3% поданих голосів.

Четвертою особливістю партійної системи сьогодні стала зміна парадигми розвитку. Українські партії не стільки репрезентують окремі суспільні прошарки, скільки слугують зовнішньою формою організації публічного функціонування і легітимації окремих груп, політичної та бізнесової еліти. Вони почали будуватись "згори", при цьому процес вибору ідеології набув штучного характеру. Гальмування економічних реформ та соціальних перетворень, принципи організації влади, що утвердились, визначили зворотну логіку: протягом тривалого часу розвитку незалежної України (до останніх президентських та парламентських виборів) не партії артикулювали суспільні інтереси і не вони визначали стратегії політичного розвитку, характер і зміст діяльності влади, а сама існуюча влада визначала правила виникнення та функціонування політичних партій,

Ще однією особливістю політичних партій в Україні є їх незначний вплив партійної політики на політичні позиції виборців. В Україні налічується не більше десятка партій, які мають вагомий банк виборців, розгалужену мережу партійних комітетів на місцях та первинні організації. Ще до 10 партій мають вплив в окремих регіонах, є десяток більш-менш відомих лідерів партій (частіш за все це народні депутати України), значні фінансові та інформаційні можливості для проведення масової роботи. Більшість же вітчизняних партій мають настільки невелике коло своїх прибічників, а їхній кількісний склад такий незначний, що й називати їх партіями в повному розумінні цього слова можна лише умовно, хоча вони й набули юридичного статусу політичної партії. З позиції політичної науки ці партії швидше підпадають під поняття "групи за інтересами", яких в Україні близько 100.

Наступною особливістю партійної системи є те, що ідеологічні відмінності не виразні та переплітаються з відповідними регіональними, національними, соціальними, професійними та іншими ознаками. Слід зазначити, що поляризація українського суспільства як за національною, так і за регіональною, а відтепер і партійною ознакою є головною перешкодою формуванню впливових центристських сил, які здатні консолідувати наше суспільство. Більш того, ті партії, які проголошують себе "центристськими", є такими не завжди. Вельми часто трапляється невідповідність назви її політичній платформі та смислу діяльності партії.

Станом на початок 2007 р. в Україні налічувалось 138 політичних партій, які були зареєстровані в Міністерстві юстиції. Однак більшість партій так і залишаються мало чисельними, а тому поза сферою міцного партійного впливу залишається значна частина населення України.

Вкажемо т умови і фактори, що впливають на подальше становлення партійної системи України:

а) посткомуністичний, посттоталітарний характер українського суспільства, який обумовлює "компартійні" атавізми в його політичній культурі та суспільній свідомості;

б) перехідний характер економіки, соціальна та політична поляризації суспільства;

в) нестійкість у суспільній свідомості базових демократичних цінностей, національних інтересів України;

г) зрошування інтересів економічної і політичної еліти;

д) посилення впливу бізнесових структур (пряме і опосередковане фінансування) щодо створення і діяльності політичних партій;

е) недовіра населення до більшості політичних партій як суб'єктів політики.

В сучасному партійно-політичному спектрі України виділяються 5 основних груп партійних орієнтацій, котрі помітно впливають на процес суспільно-політичної модернізації. Це: 1) партії комуністичної та соціалістичної орієнтації; 2) партії соціал-демократичної орієнтації західноєвропейського типу; 3) партії центристської (ліберальної) орієнтації; 4) партії консервативної орієнтації; 5) націонал-патріотичні демократичні партії.

Деякі науковці визначають лише 4 групи партійних орієнтацій: 1) партії націонал-радикального спрямування (Конгрес українських націоналістів, Українська консервативна республіканська партія, Українська Національна Консервативна партія та ін.) 2) партії націонал-демократичного напряму (Українська республіканська партія, Партія зелених України, Народний рух України та ін.) 3) партії центристсько-прагматичної орієнтації (Ліберальна партія України, Народна партія України, Селянська партія України та ін.) та 4) партії соціалістично-комуністичного спрямування (Соціалістична партія України, Комуністична партія України, Комуністична партія робітників і селян та ін.).

На підставі аналізу програм політичних партій ми можемо умовно згрупувати політичні партії України на три великих групи: правого напрямку — 36 партій, центристської орієнтації — 54 партії та лівого спрямування — 36 партій.

Співставлення програм партій виявляє їхню значну змістовну ідентичність і навіть певну єдність з питань основних проблем життєдіяльності суспільства, зміцнення державності, соціально-економічної політики, зовнішньої та воєнної політики.

Відмінності між ними пов'язані з різними соціальними і політичними інтересами тих верств населення, які представляють партії, тактичними підходами до завоювання прихильності, суб'єктивними характеристиками лідерів та іншими ознаками. Варто також мати на увазі, що у кожній з цих партійних груп є свої радикали й ліберали, консерватори й реформатори.

Таким чином, типологія політичних партій та партійних систем визначається їх ідейно-політичною платформою, програмними положеннями, організаційно-структурними засадами діяльності, соціальною базою та соціально-політичними функціями

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com