Перечень учебников

Учебники онлайн

2. Центральноазійські країни. Особливості моделі суспільно-політичного устрою

Центральноазіатські республіки — Казахстан, Узбекистан, Туркменистан, Киргизстан, Таджикистан, як і Україна, проголосили на початку 90-х років незалежність. В усіх державах були прийняті нові Конституції, сформовані органи державної влади. Країни Центральної Азії мають в політичному розвитку як спільні риси, так і специфіку, свої історичні, етнічні, демографічні, культурні, релігійні, місцеві кастові особливості, що суттєво впливають на становлення і розвиток владних структур.

В основі моделі суспільного устрою незалежних держав Центральної Азії, які виникли на пострадянському просторі, — збереження стародавніх і племінних традицій та поєднання їх із сучасними реаліями. Деякі релігійні кола прагнуть створити на цих територіях ісламські держави. Процес змін тут суперечливий. І все ж центральноазійські країни надають перевагу світській державі, водночас забезпечується конституційне закріплення вільного розвитку всіх релігійних конфесій.

Продуктивним бачиться хоча б стислий розгляд політичних, економічних і соціальних процесів у кожній країні.

Насамперед про ситуацію в Республіці Казахстан. Трансформація політичних структур відбувається тут складно, неоднозначно.

Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв — один із визнаних державних діячів у центральноазіатському регіоні. На посаду Президента обраний 1 грудня 1990 року. Як відомо, останньою формою державності у казахів був союз трьох жузів – племінних об’єднань – старшого, середнього й молодшого. За традицією вважалося, що старший жуз постачає народові правителів, середній – поетів і мислителів, а молодший – воїнів. Нинішній Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, який пройшов шлях до влади через посаду першого секретаря ЦК Компартії Казахстану, -виходець із старшого жузу, тобто племені, що вирощує еліту. За його участі в країні енергійно проводяться політичні й економічні реформи, ініційовано ряд міжнародних акцій, зокрема створення Євразійського співтовариства. Широкий комплекс проблем становлення Казахстану як незалежної держави, його суспільно-політичного устрою, місця цієї провідної центральноазіатської країни у світовій цивілізації Н.Назарбаєв осмислює у книзі "На пороге ХХI века" (1996): “Казахстан має стати не просто економічно розвиненою державою. Він має стати твердим послідовником і надійним символом демократії і прав людини".

У Казахстані, після проголошення незалежності, на всіх рівнях — від сільських до Верховної Ради — відбувся їх саморозпуск. Причому цілком добровільно, що вчергове здивувало світ загадковою східною організованістю. У березні 1994 р. в Казахстані обрано новий парламент (177 депутатів), який працював на професійній основі, але якраз через рік Конституційний суд країни визнав повноваження депутатів нелегітимними: виявлено факти порушення конституційних норм під час визначення виборчих округів і методики підрахунків голосів. Парламент було розпущено, прийнята відставка уряду. Законодавчі повноваження перейшли до Президента.

У квітні 1995 р. на всенародному референдумі, ініційованому Асамблеєю народів Казахстану, повноваження Президента Н. Назарбаєва подовжено до 2000 р.

Конституція Республіки Казахстан прийнята всенародним референдумом 30 серпня 1995 року. Відповідно до Основного Закону Республіки, Казахстан проголошує себе демократичною, світською, правовою державою, вищими цінностями якої є людина, її життя, права і свободи.

Республіка Казахстан є унітарною державою з президентською формою правління. Єдиним джерелом державної влади є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через республіканський референдум і вільні вибори, а також делегує здійснення своєї влади державним органам.

Державна влада в Республіці єдина, здійснюється на основі Конституції і законів відповідно до принципів її поділу на законодавчу, виконавчу і судову гілки і взаємодії їх між собою з використанням системи стримувань і противаг.

Громадські об’єднання рівні перед законом. Не допускається незаконне втручання держави у справи громадських об’єднань і останніх у справи держави, покладання на громадські об’єднання функцій державних органів, державне фінансування громадських об’єднань.

Згідно з Конституцією, Президент Республіки Казахстан є главою держави, її вищою посадовою особою, визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави, представляє Казахстан всередині країни і в міжнародних відносинах. Президент Республіки Казахстан обирається відповідно до конституційних законів повнолітніми громадянами Республіки на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні терміном на п’ять років. Одна і та сама особа не може бути обрана Президентом Республіки більше двох разів підряд.

Президент Республіки Казахстан призначає чергові і позачергові вибори до Парламенту республіки, за згодою Парламенту призначає на посаду Прем’єр-міністра Республіки; звільняє його від посади; за представленням Президента визначає структуру Уряду Республіки, призначає на посаду і звільняє з посади його членів; здійснює інші повноваження, передбачені Основним Законом країни.

Президент Республіки несе відповідальність за дії, здійснені при виконанні своїх обов’язків, лише у випадку державної зради і може бути за це відсторонений від посади Парламентом.

Парламент Республіки Казахстан є вищим представницьким органом Республіки, який здійснює законодавчі функції. Термін повноважень Парламенту – чотири роки. Парламент складається із двох Палат: Сенату і Мажилісу. Сенат утворюють депутати, що обираються по дві особи від кожної області, міст республіканського значення і столиці республіки. Сім депутатів Сенату призначаються Президентом Республіки на термін повноважень Парламенту. Мажиліс складається з шістдесяти депатутів, які обираються по одномандатним територіальним округам.

Парламент на спільному засіданні Палат за пропозицією Президента Республіки вносить зміни і доповнення до Конституції; дає згоду на призначення Президентом Прем’єр-міністра Республіки; заслуховує доповідь Прем’єр-міністра про Програму Уряду, схвалює або відхиляє її; здійснює інші повноваження, покладені на Парламент Конституцією.

Президент Республіки може розпустити Парламент у випадках: винесення Парламентом вотуму недовіри Уряду, дворазової відмови Парламента дати згоду на призначення Прем’єр-міністра, політичної кризи в результаті нездоланних розбіжностей між Палатами Парламенту або Парламентом та іншими гілками влади.

Уряд здійснює виконавчу владу в Республіці Казахстан, очолює систему виконавчих органів і керує їхньою діяльністю, відповідальний перед Президентом Республіки, а також підзвітний Парламенту республіки. Уряд Республіки Казахстан розробляє основні напрями соціально-економічної політики держави, заходи зміцнення її обороноздатності, безпеки, забезпечення громадського порядку і організує їх здійснення.

Президент Республіки має право за власною ініціативою прийняти рішення про припинення повноважень Уряду і звільнити від обов’язків будь-якого його члена. Звільнення з посади Прем’єр-міністра означає припинення повноважень всього Уряду.

Конституційна Рада Республіки Казахстан складається із семи членів, повноваження яких тривають шість років. Голова і два члени Конституційної Ради призначаються Президентом Республіки, два члени – Головою Сенату, два - Головою Мажилісу. Конституційна Рада у випадку суперечності вирішує питання про правильність проведення виборів Президента Республіки, депутатів Парламенту і проведення республіканського референдуму; дає офіційне тлумачення норм Конституції; розглядає інші питання, покладені на неї Основним Законом країни.

Місцеве державне управління здійснюється місцевими представниками і виконавчими органами, які відповідають за стан справ на відповідній території. Місцеві представницькі органи – масліхати – обираються населенням на чотири роки. Місцеві виконавчі органи входять в єдину систему виконавчих органів Республіки Казахстан, забезпечують проведення загальнодержавної політики виконавчої влади у поєднанні з інтересами і потребами розвитку відповідної території. Місцевий виконавчий орган відповідної адміністративно-територіальної одиниці очолює акім, який є представником Президента і Уряду республіки. Компетенція масліхатів місцевих виконавчих органів, організація і порядок їхньої діяльності, правовий стан установлюються законом.

На початку жовтня 1998 р. Парламент Казахстану прийняв поправки до Конституції, подовживши термін повноважень глави держави до 7 років і призначивши позачергові президентські вибори на січень наступного року. Вибори 10 січня 1999 р. стали першими в історії Казахстану виборами глави держави, що проводилися на альтернативній основі. Крім Нурсултана Назарбаєва, були зареєстровані ще 3 кандидати. Акажана Кажагельдина екс- Прем’єр -міністра, основного, як стверджує незалежна преса, суперника діючого Президента, Центрвиборчком так і не зареєстрував кандидатом в Президенти.

Місія ОБСЄ констатувала, що виборчий процес у Казахстані не відповідав міжнародним стандартам. Порушення полягали, зокрема, в тиску і залякуванні владою альтернативних кандидатів та їхніх прихильників, ускладненому доступі до ЗМІ, масованій пропаганді на користь нинішнього Президента в державних мас-медіа.

Хоча там як не було, Нурсултан Назарбаєв здобув переконливу перемогу на виборах. За його кандидатуру віддали голоси 81,7 відсотка виборців, які взяли участь у голосуванні. Таким чином, вісім наступних років ? до 3 грудня 2006 р. ? главою держави залишається перший Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв.

Напередодні виборів до парламенту, які відбулися 19 вересня 2004 року, на з’їзді пропрезидентської партії “Отан” Н.Назарбаєв оголосив про початок масштабної політичної реформи, метою якої є підвищення ролі парламенту в системі влади. Створено національну комісію з питань демократії і громадянського суспільства.

Наступницею нинішнього Президента Казахстану називають його дочку Дарігу Назарбаєву, яка нині є главою потужного казахського медіа-холдінга «Хабар», керівником Міжнародного інституту сучасної політики, лідером заново створеної партії «Асад» (дослівно: «Всім миром»). «Асад», яка налічує 170 тисяч членів, має вдихнути нове життя в пропрезидентський табір, стомлений колишніми партіями влади, і дати бій опозиції у рамках легітимного політичного процесу. «Асад» стає провідною політичною партією в країні, Даріга Назарбаєва - другим після президента політиком. До речі, сама Д.Назарбаєва вважає, що Нурсултан Назарбаєв на наступних виборах буде балотуватися в Президенти. Це не суперечить Конституції.

Вибори Президента Казахстану відбулися в травні 2005 року. За діючого главу держави проголосувало понад 91 відсотка виборців. Явка становила 75,5 відсотка. Перемога на нинішніх виборах принесла Нурсултану Назарбаєву ще сім років повноважень.

Визначаючи перспективи розвитку СНД, Нурсултан Назарбаєв стверджує: Сьогодні докорінно потрібно реформувати не тільки саму Співдружність, а й російську політику відносно своїх близьких сусідів. Поки вона не стане справді відповідальною і дружньою, орієнтація країн СНД на інші геополітичні центри зберігатиметься. Гадаю, що ніхто не сперечатиметься з тим, що і зараз ще "ключі" від інтеграції перебувають у Кремлі.

Порівняно зважені політичні й економічні перетворення здійснюються в Республіці Узбекистан. Як відомо, родоплемінна структура тут суттєво розмита і не відіграє особливої ролі. Важливого значення надається традиціям колишніх могутніх середньоазіатських держав: Бухари, Коканду, Хорезму. Не випадково обраний 29 грудня 1991 року Президент Узбекистану Іслам Карімов, колишній перший секретар ЦК Компартії республіки, який народився в Самарканді — одній із двох столиць Бухарської держави, обрав як базову історію Бухари. Ташкентська еліта тривалий час не могла усвідомити, чому їй належить підкорятися самаркандцю. Боротьба кланів, яка передувала остаточному утвердженню Іслама Карімова, завершилася на його користь. При цьому і ташкентці, і ферганці, і, зрозуміло, самаркандці знайшли своє місце у владних структурах.

Підвалиною нової узбецької державності стало вчення бухарських мислителів — від грізного еміра Тимура до великого теолога Накшабанда. Іслам Карімов зазначив, що звертається до мудрості великого Тимура: заволодівши розумом людей, можна наказувати їм. У 1991 р. Іслам Карімов так відповів депутатам Верховної Ради Узбекистану на звинувачення його в диктаторських замашках: "У нашій республіці може бути або демократія, або порядок". І обрав порядок. Основна ідея президента: "На Сході владу не ділять". Досвід Південної Кореї, Чилі, Китаю і навіть Туреччини, як переконує Іслам Карімов, є найкращим доказом ефективності політики твердої руки стосовно центральноазійських країн.

Іслам Карімов, якого в січні 2000 р. знову обрано Президентом Узбекистану, — послідовний прихильник світської держави, однозначно наголошує на своїй протидії ісламському екстремізму. Референдум, який відбувся в країні на початку 2002 р., продовжив термін повноважень Президента Узбекистану з нинішніх п’яти до семи років. Наступні вибори мають відбутися у 2007 році.

До речі, восени 2003 року старша дочка Іслама Карімова Гульнара - одна із найбагатших ділових жінок Узбекистану - вийшла заміж за міністра закордонних справ Садика Сафаєва, який до того обіймав посаду Надзвичайного і Повноважного Посла Узбекистану в Сполучених Штатах Америки. Вважають, що Садик Сафаєв може стати наступником Іслама Карімова.

За Конституцією (прийнята 8 грудня 1991 р., зміни внесені 28 грудня 1993 року) Узбекистан – президентська республіка. Від імені народу Узбекистану можуть виступати тільки обрані ним Олій Мажліс і Президент республіки. Система державної влади Республіки Узбекистан ґрунтується на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Президент Республіки Узбекистан є главою держави і виконавчої влади. Водночас він є Головою Кабінету Міністрів.

Президент Республіки Узбекистан обирається громадянами цієї країни на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні терміном на п’ять років, виступає гарантом дотримання прав і свобод громадян, Конституції і законів Республіки Узбекистан; представляє Республіку Узбекистан всередині країни і в міжнародних відносинах.

При виникненні в складі Олій Мажиліса Республіки Узбекистан неподоланних суперечностей, які ставлять під загрозу його нормальне функціонування, або неодноразового прийняття ним рішень, що суперечать Конституції, Олій Мажліс може бути розпущений рішенням Президента, прийнятим за згодою з Конституційним Судом.

Якщо Президент Республіки Узбекистан за станом здоров’я не може виконувати свої обов’язки, в десятиденний термін на надзвичайному засіданні Олій Мажліса із числа депутатів на термін до трьох місяців обирається тимчасовий виконуючий обов’язки Президента. В цьому випадку мають бути в тримісячний термін проведені всенародні вибори Президента Республіки Узбекистан.

Склад Кабінету Міністрів формується Президентом і затверджується Олій Мажлісом Республіки. Кабінет Міністрів забезпечує ефективне функціонування економіки, соціальної і духовної сфери, виконання законів, інших рішень Олій Мажліса, указів, постанов і розпоряджень Президента республіки.

Найвищим державним представницьким органом є Олій Мажліс Республіки Узбекистан, який здійснює законодачу владу. Він складається із депутатів, що обираються в територіальних виборчих округах на багатопартійній основі терміном на п’ять років. Нині це двопалатний парламент, вибори до нижньої палати проводяться в основному за партійними списками.

До виключних повноважень Олій Мажліса належать: прийняття Конституції Республіки Узбекистан, внесення в неї змін і доповнень; призначення виборів в Олій Мажліс, визначення дати виборів Президента Республіки; затвердження указів Президента Республіки про призначення і звільнення з посади Прем’єр-міністра, його першого заступника, заступників Прем’єр-міністра, членів Кабінету Міністрів; здійснення інших повноважень, передбачених Конституцією.

Представницькими органами влади в областях, районах і містах є Ради народних депутатів, очолювані хакімами, які, виходячи з інтересів держави і громадян, вирішують питання, віднесені до їх компетенції. Органами самоврядування в селищах, кішлаках і аулах є сходи громадян, які обирають на 2,5 роки голову (аксакала) і його радників. Порядок виборів, організація діяльності і обсяг повноважень органів самоврядування регулюється законом.

Судова влада в Республіці Узбекистан діє незалежно від законодавчої і виконавчої, політичних партій, інших громадських організацій. Організація і порядок діяльності судів визначаються законом.

Конституційний Суд Республіки Узбекистан розглядає справи про конституційність актів законодавчої і виконавчої влади. Конституційний Суд за поданням Президента обирається Олій Мажлісом з числа спеціалістів в галузі політики і права у складі голови, заступника голови і суддів Конституційного Суду. В своїй діяльності судді Конституційного Суду незалежні і підкоряються тільки Конституції Республіки Узбекистан.

Останнім часом проблема формування громадянського суспільства, відносин владних структур і громадян стала активніше досліджуватись фахівцями. У книзі “Узбекистан на порозі ХХІ сторіччя: загрози безпеці, умови й гарантії прогресу” Іслам Карімов стверджує: «Величезним внеском недавнього закону встановлення демократичного суспільства є те, що стрижневим моментом виступає спрямованість на нужди, інтереси, права і свободи не абстрактного суспільства чи народу взагалі, а конкретної людини». І далі: «Для нас громадянське суспільство – це соціальний простір, де верховенствує закон, який не тільки не суперечить, але і сприяє саморозвитку людини, реалізації інтересів особистості, максимальному функціонуванню її прав і свобод... Закони, держава не повинні обмежувати права людини і громадянина, але і закони повинні дотримуватися всіма беззаперечно”.

Зайнігідін Ісламов, доктор юридичних наук, професор пише: громадянське суспільство “передбачає економічно розвинуту ситуацію і відносно високий рівень суспільного добробуту, завдяки якому суб’єкти громадянського суспільства здатні разом, але без участі держави, реалізувати свої інтереси. В Узбекистані така ситуація дає лише перші паростки”.

Принципові положення узбекської моделі реформ викладені в книзі Іслама Карімова «Узбекистан - свой путь обновления и прогресса». Їх сутність: на перехідному етапі державі не слід випускати з рук управління виробництвом; потрібний захист особливо незахищених прошарків населення; реформи мають здійснюватися без поспіху. Іслам Карімов вважає Узбекистан країною ринкової демократії зі своїми національними особливостями: «коли ми говоримо про курс Узбекистану - дехто називає це узбецькою моделлю, - то насамперед маємо на увазі, що реформи проводимо, але не за будь-яку ціну». І ще: “В складі СРСР Узбекистан був справжнім придатком. Сьогодні ж сировинні ресурси залучаємо в економіку”. Узбекистан посідає зараз восьме місце в світі за загальним обсягом виробництва золота. Розвідані запаси вугілля перевищують 2 мільярди тонн, газу - близько двох трильйонів кубометрів.

Іслам Карімов - послідовний прихильник світської держави. Саме діями релігійних екстремістів пояснюють терористичні акти в лютому 1999 р., коли від вибухів у Ташкенті загинуло 14 осіб, 128 – поранено. У квітні 2004 року в Ташкенті і Бухарі в результаті терористичних актів і сутичок міліції з фундаменталістами загинуло 42 особи, серед них 3 міліціонери. Сьогодні режим Іслама Карімова вважається одним із найбільш жорстоких у Центральній Азії „Узбецьким Петром І” назвала І.Карімова казахська преса. Ставши вірним союзником США в боротьбі з тероризмом, узбецький президент скористався цим для того, щоб використати більш жорстокі репресії проти опозиціонерів-ісламістів незалежно від того, виступали вони за збройні методи боротьби чи ні. І немає нічого дивного в тому, що така репресивна політика тільки збільшила ряди терористів.

Драматичні і трагічні події в узбецькому місті Аджані 13-15 травня 2005 року підтверджують цей висновок. Озброєні заколотники захопили в’язницю і звільнили біля 2 тисяч чоловік, а потім – міську держадміністрацію. Заколот було подавлено зусиллями збройних сил з великою кількістю людських жертв. Ініціаторами збройного повстання владні органи Узбекистану вважають членів організації “Акрамія” – філіалу ісламського “Хізбут-тайрід”. Урядові структури і США, і Росії практично підтримали силові дії узбецької влади. Європейський Союз ввів санкції проти Узбекистану, які підтримали США. У відповідь Узбекистан поставив вимогу перед Вашингтоном залишити до кінця року військову базу розташовану на його території.

У зовнішньополітичній сфері Узбекистан за роки незалежності визначив своє місце, набув самостійного голосу у світовому співтоваристві. Нині Узбекистан визнали 165 держав, із понад 120 країнами світу встановлено офіційні дипломатичні відносини.

Туркменським феноменом називають те, що нині відбувається в цій країні. П’ятимільйонна Республіка Туркменістан має яскраво виражений племінний поділ: загалом 30 племен, найбільших – п’ять. Племена мають чіткі ареали розміщення, «свої» землі. У відповідності до них республіка розділена на п’ять великих областей - велайятів. Президентом Туркменістану в 1990 р. було обрано Сапармурата Ніязова, колишнього першого секретаря ЦК Компартії Туркменістану. При цьому враховувався і той факт, що за своїм походженням Ніязов був із племені теке, з якого історично виходили правителі країни. Свою легітимність Президент Туркменістану підтвердив після прийняття нової Конституції на всенародних виборах в червні 1992 р. (за нього проголосувало 99,5 відсотка виборців) і на референдумі в січні 1994 р., який продовжив повноваження президента до 2002 року. Цьому значно сприяло толерантне ставлення глави держави до інших племен, а також до національно-демократичного опозиційного руху "Агзи бирлик" ("Єдність").

Парламент Туркменістану, "враховуючи звернення громадян і виконуючи волю народу", закріпив за президентом нове ім’я — Сапармурат Туркменбаші (вождь усіх туркменів). В грудні 1999 р. Халк Маслахати (Народна Рада, до складу якої входять Президент, депутати Меджліса, члени Уряду, глави адміністративних утворень) постановила, що Сапармурат Ніязов “не обмежений в термінах президентства”. Політрада Демократичної партії Туркменистану (С.Ніязов її почесний голова) запропонувала надати йому ці повноваження на все життя. І, нарешті, в 2002 р. Народна Рада прийняла рішення, оголосивши Ніязова довічним президентом. Проте Ніязов заявив, що він керуватиме країною лише до 2007 року.

Відповідно до Конституції, Туркменістан – демократична, правова, світська держава, в якій державне правління здійснюється у формі президентської республіки. Туркменистан на підставі закону дотримується постійного нейтралітету.

Вищим представницьким органом народної влади є Халк Маслахати (Народна Рада) Туркменистану. Вищу державну владу і управління в країні здійснюють Президент, Меджліс (50 депутатів), Верховний суд, Вищий господарський суд, Кабінет міністрів. Туркменистан складається із адміністративно-територіальних утворень, де діють місцеві органи самоврядування.

У руках Туркменбаші зосереджена вся повнота влади. Він — президент республіки, глава Кабінету Міністрів, керівник вищого органу представницької влади — Народної Ради Халк Маслахати, голова Ради Старійшин. Він же — верховний головнокомандувач у чині генерала армії, голова Ради оборони і національної безпеки, начальник цивільної оборони, голова єдиної в країні Демократичної партії.

По всій країні розпочалося будівництво пам’ятників першому туркменському президенту, його іменем названо вулиці, міста, канали. В центрі Ашгабада споруджено незвичайний пам’ятник – 12-метрову позолочену фігуру поставлено на 23-метровий постамент. Аналогії подібних пам’ятників немає в історії Середньої Азії: ісламська релігія забороняла зображення людей. Сапармурат Ніязов створив звід правил, за якими повинен жити кожен туркмен. Книга названа “Рухнама” – “Духовна книга” – головна книга туркменського народу, книга–дороговказ. Вона підводить підсумки історичної діяльності туркмен, розповідає про склад їх розуму, звички, традиції, бажання і наміри туркмен. За словами Сапармурата Ніязова, в «Рухнамі» зібрані воєдино всі морально-філософські риси туркменського народу. На прикладах історичного становлення туркменської нації і її державності зроблено висновки, що тільки при внутрішній згуртованості народу, всіх його племен на єдиній платформі моральних устоїв і традицій держава може бути стабільною.

В Туркменістані за ініціативою Сапармурата Ніязова розроблена прагматична програма «10 років благополуччя», пізніше трансформовану в «10 років стабільності». Її основні положення: спираючись на позитивні елементи минулого, визначати і здійснювати нове. В перспективі бачиться перехід від експорту сировини (газ, нафта, бавовна, каракуль) до продажу готових виробів і напівфабрикатів. Маленька держава, на переконання Президента, повинна спиратися на власні сили.

Як живуть туркмени. У Туркменістані діє зрівняльна система. Рівень заробітної плати як у в державному, так і приватному секторах економіки обмежується законом. Середня заробітна плата становить 20-25 доларів, її вистачає для забезпечення існування за скромних умов. Ціни на комунальні послуги порівняно невисокі, забезпечення населення газом значною мірою безкоштовне. Кожному громадянину за порівняно невисокі ціни продається відповідна кількість м’яса, масла, цукру, рису, господарського мила. В згадуваній книзі «Рухнама» Туркменбаші закликає еліту і співгромадян бути просякнутими духом національної величі, необхідним для побудови нової країни. Але біда полягає в тому, що ні корумповані чиновники, стурбовані бажанням якомога швидше набити кишені, ні замордовані злиденністю громадяни не готові до сприяння геройства вождя.

У зовнішньополітичній діяльності Туркменістан дотримується статусу постійного нейтралітету, який законодавчо закріплений в Конституції країни. Визнаний світовим співтовариством постійний нейтралітет Туркменістану є основою його внутрішньої і зовнішньої політики. У грудні 1995 р. Генеральна Асамблея ООН одноголосно ухвалила безпрецедентну резолюцію "Постійний нейтралітет Туркменістану". У цьому документі висловлено міжнародне визнання політики "відкритих дверей" і невтручання у внутрішні справи інших держав, яку проводить країна з часу проголошення незалежності. Сапармурат Ніязов: "Хочу особливо наголосити: міжнародна підтримка нашого зовнішнього курсу не випадкова. У світі дедалі більше людей розуміє — нейтралітет Туркменістану відповідає загальним інтересам наших сусідів, бо відкриває широкі перспективи для розвитку в регіоні взаємовигідного співробітництва, для стабілізації обстановки, створення клімату взаємоповаги і довіри".

У Киргизькій Республіці, як і в інших незалежних державах Центральної Азії, також відбуваються складні політичні й економічні процеси. Президентом Киргизстану 27 жовтня 1990 року обрано академіка Аскара Акаєва. На цей час з’ясувалося, що Аскар Акаєв є прямим нащадком одного з останніх киргизьких правителів хана Шабдана, тобто законним спадкоємцем престолу. Президент виступив прихильником пріоритету прав людини над правами нації, що спричинило нарікання місцевих націонал-радикалів.

Згідно з Конституцією Киргизстан — суверенна, унітарна, демократична республіка, побудована на засадах правової, світської держави. Народ Киргизстану є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, яку здійснює через систему державних органів. Державна влада в країні ґрунтується на принципах верховенства влади народу, яку представляє і забезпечує всенародно обраний глава держави — Президент, її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, а також поділу функцій загальнодержавної влади і місцевого самоврядування.

У грудні 1995 р. Аскара Акаєва на альтернативній основі повторно обрано Президентом Киргизстану. Перед виборами він заявив: "Я пішов на цей безпрецедентний крок, щоб довести: Азія спроможна на демократичний шлях розвитку". У грудні 2000 р. Аскар Акаєв переобраний ще на один термін.

2 лютого 2003 року у Киргизстані відбувся референдум про внесення поправок до Конституції. Головною метою конституційно-правової реформи, проведеної в Киргизстані, є передача частини повноважень Президента урядові й парламенту країни, що передбачає більш ефективне функціонування всіх гілок державної влади. Так, прем’єр-міністр буде вносити кандидатури членів уряду на затвердження парламентом, парламент буде затверджувати суддів усіх рівнів. Оновлена редакція Конституції передбачає створення однопалатного парламенту в складі 75 депутатів (сьогодні загальна кількість депутатів двох палат – 105 осіб), які працюють на постійній основі і обираються за мажоритарною системою.

Більшість громадян Киргизької Республіки (70 відсотків) висловились за надання Аскару Акаєву президентських повноважень до кінця його терміну – 2005 року.

На виборах у парламент Киргизстану, які відбулися 27 лютого і 13 березня 2005 року, обрано 71 депутата із 75. Опозиція звинуватила владу у фальсифікації виборів, вимагає відставки Аскара Акаєва і проведення повторних виборів до парламенту. У Бішкеку, Джелал-Абаді, Оші, в інших містах відбулися сутички опозиції і силових структур. А.Акаєв вивозить сім’ю з країни, а через два дні відрікається від влади. Новим президентом Киргизької Республіки обрано в липні 2005 року Курманбека Бакоєва, який до того виконував обов’язки Прем’єр-міністра країни.

Політична нестабільність, занепад економіки спостерігається в країнах, що потерпіли від міжнаціональних і воєнних конфліктів. Ідеться, насамперед, про п’ятимільйонну Республіку Таджикистан, яку роздирають кланові й етнічні протиріччя. Місцева економіка вкрай корумпована; опозиція, підтримувана зарубіжними країнами, веде збройну боротьбу проти владних структур. Введення до Таджикистану 20-тисячних колективних миротворчих сил СНД, посилена охорона кордону російськими військами, заборона опозиційних партій і рухів не дали очікуваних результатів.

Незважаючи на все це, Таджикистан прагне повернутися до цивілізованого життя, в тому числі через конституційний процес. У листопаді 1994 року прийнято нову Конституцію Таджикистану.

Відповідно до Основного Закону Республіка Таджикистан – суверенна, демократична, правова, світська і унітарна держава. Таджикистан – соціальна держава, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини. Право виступати від імені народу Таджикистану належить тільки Президенту і Маджлісі Олі.

Громадські об’єднання створюються і діють у рамках Конституції і законів. Держава надає їм рівні можливості діяльності. Релігійні організації відокремлені від держави і не можуть втручатися у державні справи. Створення і діяльність громадських об’єднань, які пропагують расову, національну, соціальну і релігійну ворожнечу або закликають до насильницького повалення конституційного ладу і організації збройних груп, забороняються.

Маджліс Олі є вищим представницьким і законодавчим органом Республіки Таджикистан. Він обирається терміном на 5 років.

Президент Республіки Таджикистан є главою держави і виконавчої влади (Уряду). Він виступає гарантом Конституції і законів, прав і свобод людини і громадянина, національної незалежності, єдності і територіальної цілісності, спадкоємності і довговічності держави, погодженого функціонування і взаємодії державних органів, дотримання міжнародних договорів Таджикистану.

Уряд республіки забезпечує ефективне керівництво функціонуванням економіки, соціальної і духовної сфери, виконання законів, рішень Маджліса Олі, указів і розпоряджень Президента Таджикистану.

Місцева влада складається з представницьких і виконавчих органів, які діють у рамках своїх повноважень. Органом самоврядування в селищі і селі є джамоат. Порядок утворення, повноваження і діяльність органів місцевої влади регулюються конституційним законодавством.

Судову владу у Таджикистані здійснює Конституційний суд, Вищий економічний суд, Верховний суд, Військовий суд, суд Гірно-Бадахшанської автономної області, обласні міста, міські й районні суди.

Конституційний суд складається з 7 осіб. До його повноважень входить визначення відповідності до Конституції законів, правових актів Олі Маджліса, Президента, уряду, Верховного Суду, Вищого економічного суду та інших державних і громадських організацій.

Першим Президентом в листопаді 1990 рок був обраний Кахар Макхамов, другим наприкінці 1991 року Рахман Набієв, обидва очолювали свого часу республіканську партійну організацію

Президентом країни в кінці 1994 року обрано Емомалі Рахмонова, який до цього був Головою Верховної Ради Таджикистану. Опозиція відмовилася брати в них участь, стверджуючи, що ці вибори є дискримінаційними щодо противників режиму. У лютому 1995 р. відбулися вибори до парламенту, сформовано уряд.

Перспективи політичної стабільності в Таджикистані, як і раніше, суперечливі. Надзвичайно складним виявився міжтаджикський діалог. Улітку 1997 р. у Москві підписано угоду між Президентом Таджикистану Емомалі Рахмоновим і лідером об’єднаної таджицької опозиції Абдулло Нурі про припинення збройного протистояння і утворення коаліційного уряду (опозиція матиме в ньому третину місць) на перехідний період до проведення нових виборів до владних структур республіки.

Московські і Тегеранські мирні угоди створили сприятливу атмосферу для проведення політичних, економічних і військових реформ у країні. Із завершенням інтеграції військових формувань об’єднаної таджицької опозиції до складу силових відомств, включення її представників в уряд, з’явилася можливість спільно будувати цивілізовану державу. Це підтвердили і президентські вибори в листопаді 1999 р. Президентом Таджикистану на семирічний термін, на альтернативній основі, знову обрано 47-річного Емомалі Рахмонова. За нього віддали голоси 97 відсотків тих, хто брав участь у виборах.

20 червня 2004 року 97,9 відсотка (за офіційними даними) тих, хто взяв участь у голосуванні, підтримали внесення відповідних поправок до Конституції країни, за якими Президент Таджикистану Емомалі Рахманов зможе ще двічі висувати свою кандидатуру на президентських виборах і пробути на цьому пості більше як 14 років.

Отже, як свідчить аналіз, у політичній сфері центральноазіатські країни проводять послідовний курс незалежності (але проглядається тенденція становлення авторитарних режимів). Нові конституції цих держав чітко визначають повноваження законодавчих органів, глав держав, урядів, судової влади. Основні закони широко декларують права, свободи громадян, умови діяльності інститутів громадянського суспільства. Проте практична реалізація цих декларацій суттєво відрізняється від теорії. Значні відхилення реального політичного життя від цивілізованих норм демократії постійно відзначають західні експерти. Держави Центральноазійського регіону з великими труднощами виходять з економічної кризи, не спадає соціальна напруженість. Під тиском опозиції пішов у відставку Президент Киргизії А.Акаєв. Президент Узбекистану І.Карімов утримав владу, застосувавши силу.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com