Перечень учебников

Учебники онлайн

VIIІ. УКРАЇНСЬКЕ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО В МІЖНАРОДНОМУ ВИМІРІ

Починаючи з 90-х років минулого століття ми спостерігаємо та аналізуємо становлення української суверенної держави, зміцнення її міжнародних позицій. Зазвичай менша увага приділяється формуванню та розвитку національної спільноти, - українського суспільства, яке покликане відігравати принципово важливу роль у визначенні цивілізаційних ознак і місця країни в системі регіональних та світових відносин. Цей складний процес відбувається під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх обставин. Міжнародні чинники, взаємовплив народів та держав на всіх етапах історії відігравали важливу роль у суспільному і політичному розвитку. Їх роль і спрямованість дії завжди відбивають специфіку та рівень цивілізованості об'єктів та суб'єктів впливу, визначають характер їх взаємин. Сучасний етап світового розвитку характеризується якісно новою моделлю взаємодії національних і наднаціональних процесів, коли розповсюдження та утвердження спільних цінностей дедалі більше спирається на демократичні інститути і механізми, зокрема і передовсім – на громадянське суспільство. Його значення для поглиблення міжнародної співпраці, особливо в Європі, помітно зростає. Водночас, міжнародні чинники, головно за рахунок і в формі цілеспрямованих дій спільноти високорозвинених демократій, так само посилюють і змінюють характер дії щодо внутрішнього розвитку країн, які перебувають на стадії трансформації.

Роль громадянського суспільства є здебільшого опосередкованою і тому може здаватися незначною чи навіть умовною. Проте, громадянське суспільство, рівнем свого розвитку як індикатор визначає принципово важливі характеристики основних міжнародних акторів, рівень цивілізованості влади та спрямованість її політики. Саме воно у розвинених правових демократіях є носієм суспільних цінностей, національних інтересів і геополітичних пріоритетів. Зміцнення демократії у найбільш розвинених державах, розповсюдження та утвердження її норм в десятках перехідних країн, так само як і демократизація міжнародних відносин є безумовною заслугою національних громадянських суспільств, результатом активізації їхньої взаємодії на регіональному та універсальному рівні. Для групи постсоціалістичних країн склалася ситуація історичної можливості і нагальної потреби прискореного розвитку національного громадянського суспільства і паралельного долучення до формування його елементів в регіональному масштабі.

Існуючі трактування громадянського суспільства, від гранично спрощеного "суспільства громадян" до "сукупності соціальних відносин та інститутів, які функціонують незалежно від політичної влади і здатні впливати на неї" чи "сфери життєдіяльності спільноти й окремих людей, яка відбувається поза межами формальної, офіційної (казенної) регламентації з боку держави", при всій їх різноманітності, не передбачають серйозних можливостей для безпосередньої дії на нього міжнародних чинників. У даному дослідженні особливе значення надається передовсім правовим та політичним умовам суспільно-політичного розвитку країни, тобто чинникам, які регулюються й інтернаціональними засобами і формують середовище становлення громадянського суспільства. Дотримання норм демократії стає дедалі більш важливою складовою міжнародних відносин, що широко фіксується у міжнародно-правових документах і відповідних взаємних зобов'язаннях.

Вплив міжнародних зобов'язань на внутрішній розвиток держав – явище, яке набуло значних масштабів і нової якості в рамках еволюції і розширення європейської та євроатлантичної спільноти. Найбільш наочно це виявляється у процесі подолання ізольованості і переходу до повномасштабної міжнародної співпраці колишніх соціалістичних, у тому числі нових незалежних держав, для яких внутрішні трансформації і зміни геополітичних координат відбуваються синхронно і певною мірою обумовлюють один одного. Швидке зростання і деталізація спільних програм та інтеграція відбуваються переважно шляхом приєднання країн "Сходу" до норм, вироблених на Заході. Це стало одним з ключових чинників формування надрегіональної суспільно-політичної та економічної гомогенності.

Намір вступити до таких організацій, як НАТО та ЄС безпосередньо пов'язаний з обранням і реалізацією певної моделі національного розвитку. Такий намір, за логікою, мав би базуватися на цілковитій визначеності засад суспільно-політичного ладу. Досвід держав, які склали першу та другу хвилі розширення НАТО та процес інтеграції нових членів до ЄС це цілком підтверджує. В українському випадку маємо набагато більш складний і суперечливий варіант, коли рішення про інтеграцію було ухвалено не тільки задовго до набуття країною необхідних характеристик, а й за умов відсутності відповідних виразних тенденцій і реальних намірів. Таке рішення, тим не менш, протягом десятиліття відображало увагу до західного вектору співпраці, створювало передумови для зменшення ізольованості і певною мірою впливало на внутрішній розвиток.

Українське суспільство та еліта фактично знаходяться у суперечливому стані неповної готовності до прискорених перетворень європейського ґатунку. Це створює ситуацію роздвоєності за принципово важливими параметрами: замкненості і відкритості, керованої і реальної демократії, пристосування до глобальних процесів та свідомого їх використання як елемента національної стратегії. При цьому особливого значення набувають завдання осмислення міжнародного досвіду взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників суспільно-політичного розвитку для вдосконалення національної моделі і, водночас, узагальнення української практики задля розширення бази універсальних загальновизнаних норм і цінностей

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com