Перечень учебников

Учебники онлайн

Вступ

Дослідження еволюції виборчого законодавства в Україні є цікавим з точки зору проблем державотворення та становлення демократичних засад розвитку суспільства. Адже виборче право є одним із важливих інститутів конституційного права будь-якої демократичної держави, який регулює суспільно-політичний процес, через котрий відбувається формування та легалізація влади, що походить від народу. Демократична влада отримує законну силу в ході загальнонародних виборів. Це народне волевиявлення є актом, у якому політична воля нації безпосередньо втілюється у владні політичні структури, легітимізує їх, стає державною волею.

Проте не всякий суспільно-політичний процес, який включає у себе голосування громадян, можна назвати справжніми виборами, реальним народним волевиявленням. Практика «виборів» у період панування тоталітарного комуністичного режиму не має нічого спільного із цим поняттям. Ситуація почала мінятися тільки у заключний період радянської «перестройки», коли вперше до участі у виборах були допущені альтернативні кандидати.

Новітній виборчий досвід українського суспільства включає в себе вибори народних депутатів СРСР 1989 року, вибори до Верховної Ради України 1990, 1994, 1998, 2002 та 2006 років, президентські вибори 1991, 1994, 1999 та 2004 років (див. [1]), а також місцеві вибори 1990, 1994, 1998, 2002, 2006 років. Відповідне виборче законодавство, на основі якого проводилися відповідні вибори, ілюструє поступовий, хоч і нерівномірний шлях українського народу до демократії, еволюцію ступеня законодавчої реалізації основних принципів виборчого права, характеру регламентації основних виборчих процедур та механізмів, що супроводжувалося також змінами виборчої системи. Особливістю України серед інших посткомуністичних країн можна вважати часту зміну виборчого законодавства, що відображає достатньо швидку еволюцію громадянського суспільства, бажання законодавця відреагувати на досвід, отриманий під час чергових виборчих кампаній.

Дійсно, проведення практично кожних чергових виборів народних депутатів України , Президента України , як і місцеві вибори , регулювалося іншим законодавчим актом. З одного боку, це ускладнює практику застосування закону під час виборчого процесу; з іншого – такі постійні зміни забезпечували еволюцію повноти і глибини реалізації основних принципів виборчого права, розвиток виборчих механізмів і процедур як гарантій забезпечення виборчих прав громадян.

В останні роки додатковим фактором, що вплинув на еволюцію не лише законодавчого регулювання інституту виборів, а й власне виборчої системи, стали настійні намагання змінити конституційні засади стосунків між законодавчою та виконавчою владою у державі, змістити центр тяжіння у змішаній (президентсько-парламентській) формі державного правління в Україні, зафіксованій Конституцією 1996 року, у бік парламенту (ці процеси отримали не зовсім адекватну назву «політичної реформи 2004 року»). Вони супроводжувалися запровадженням пропорційної виборчої системи не лише на виборах Верховної Ради України, але й Верховної Ради АРК, обласних, районних та міських рад.

Особливе значення інституту виборів для самої суті демократії стало причиною того унікального факту, що для національного за своєю природою об'єктивного виборчого права, як для жодного іншого правового інституту, розроблені загальновизнані міжнародні стандарти, дотримання яких перебуває у полі постійної уваги міжнародної громадськості. Серед основних міжнародних документів, які містять ці принципи, слід назвати Загальну Декларацію прав людини OOH 1948 року (стаття 21), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права ООН 1966 року (зокрема, стаття 25) та Загальний коментар статті 25 цього Пакту (Комітет ООН з прав людини) 1996 року, Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру 1990 року та Декларація Міжпарламентського Союзу про критерії вільних і чесних виборів 1994 року (див. [2]). Саме сприйняття (більш чи менш усвідомлене) необхідності забезпечення цих стандартів і наближення до їх законодавчої реалізації становило основну рушійну силу еволюції виборчого законодавства Української держави за період її сучасного незалежного розвитку.

Дотримання цих принципів гарантує не лише виборчі права громадян, але й саму суть демократичного політичного режиму у державі. Їх реалізація через встановлення та регулювання відповідних виборчих механізмів та процедур має бути основним завданням виборчого законодавства.

До цього збірника увійшли дослідження експертів Інституту виборчого права, у яких досліджувалися розвиток виборчої системи в Україні (Розділ І), пов’язаний із цим розвиток партійної системи (Розділ ІІ), а також окремі із зазначених механізмів та процедур у їх еволюції протягом 1989-2006 років з точки зору дотримання основних принципів виборчого права – зміни в територіальній організації виборів (Розділ ІІІ) та еволюція системи виборчих комісій загальнонаціональних виборів (Розділ IV).

У додатку наведено повний текст Заключного звіту Місії ОБСЄ/БДІПЛ зі спостереження за виборами до Верховної Ради України 26 березня 2006 року. Вибори в Україні традиційно викликають велику увагу міжнародних організацій; так, Європейський Парламент прийняв спеціальну резолюцію щодо парламентських виборів в Україні (див. [3]; Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) надала експертний висновок щодо Закону України «Про вибори народних депутатів України» (див. [4]). Подібні документи (як і Заключний звіт Місії ОБСЄ/БДІПЛ зі спостереження за виборами Президента України 2004 року; див. [5]) мають велике значення для розвитку виборчого законодавства України, оскільки дають об’єктивну оцінку як самого законодавства, так і практики його застосування з точки зору дотримання міжнародних стандартів справжніх, вільних і чесних виборів.

Автори сподіваються продовжити дослідження еволюції окремих інститутів виборчого права
Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com