Перечень учебников

Учебники онлайн

3.10.3. Взаємовідношення понять політичній лідер та керівник

При висвітленні третього питання теми щодо співвідношення понять і функцій політичного лідера та керівника за основними ідеями ми обрали:

- загально філософське положення щодо суперечливої єдності свободи і відповідальності суб'єктів соціальних дій;

- принципові положення теорії рис лідерства, згідно із якими масштабні риси і потрібні для ефективності роботи механізму лідерства, і водночас вони формуються в умовах соціально значущої діяльності, якою є сфера управління;

- діяльнісний підхід, який за нашими переконаннями, є одним з ключових, бо політичний лідер — це не мудрець-відлюдник, його особистість "живе" серед людей, реалізується у формах суспільно-значущої діяльності. Часто-густо лідерство проявляється повною мірою у ситуаціях складних, небезпечних і там кристалізується його особливий лідерський стиль. Лідерство в політично-управлінському аспекті характеризує механізм передачі і здійснення влади від соціальної групи до особистості з соціально-психологічної та соціокультурної сторони.

Крім того, феномен лідерства, на нашу думку, слід аналізувати у зв'язку з проявами демократизму, а не елітаризму, як це складається в сучасних політологічних дослідженнях, бо лідер національного масштабу має змогу мобілізувати і очолює маси, він спирається на їх сподівання та підтримку і нерідко висувається з народних мас. Недарма політичні лідери і водночас військові керівники Юлій Цезар, за свідченням Плутарха, Наполеон Бона-парт, за висновками академіка Тарле, мали здатність і схильність до демагогії, яка так імпонує масам.

Сфера воєнно-політичного керівництва є показовою, адже історія людства засвідчила плідний синтез діяльності видатних полководців, військових керівників та політичних лідерів держав, імперій, республік у особах перських царів Юра і Дарія, індійського царя Ашокі (Асокі), римських діячів Гая Марія, Марка Антонія, Юлія Цезаря, російського імператора і полководця Петра Першого, українського вождя і гетьмана Богдана Хмельницького, Наполеона Бонапарта в Новий час та Дуайта Ейзенхауєра, Шарля де Голля в новітній час.

Сучасне розуміння взаємодії керівництва і лідерства у будь-якій суспільно значимій сфері зумовлюється рівнем диференціації та інтеграції соціальної групи, соціуму в цілому, яке уможливлює передачу керівної ролі особистостям з лідерськими якостями. В цьому випадку керівник високого рівня управління виступає як формальний лідер з відкритими можливостями для виконання ролі загальнонаціонального лідера у разі потреби, або у певній ситуації „національного порятунку". Серед необхідних керівникові та лідеру якостей ми виокремили такі.

По-перше, це практичний конкретний розум лідера, який не переймався створенням складних планів, а у своїх розрахунках був невід'ємним від їх виконання. Вміння охопити проблему в цілому з надзвичайною увагою до деталей, сміливість замислів і обережність у виборі варіантів характеризують синтетичні розумові здатності керівника рівня політичного лідера.

По-друге, діячів політичного масштабу характеризують здатність прийняти непопулярне рішення і взяти відповідальність на себе. Наполеон називав таку здатність сміливістю думки, мужністю розуму, здатністю до ризику, рішучістю. На жаль, майже звичайним явищем у політичному житті сучасного суспільства є посилання на те, що помилки політичного діяча, національного лідера є наслідком "помилок радників". Тоді закономірно постає питання: хто насправді здійснює політичне керівництво у країні?

Спробу проаналізувати проблему ми відмітили у нинішнього секретаря РНБО І. Плюща, який критично розцінив чисельне збільшення „армії" чиновників-радників сучасних державно-політичних діячів України — секретаріат ВР розпочинався з 200 чоловік, тепер їх більше 2000, при президентові Л. Кравчуку адміністрація створювалась у чисельності 70 осіб, тепер їх більше 500 чоловік. Натомість керівник - лідер завжди має нести персональну відповідальність.

Інституалізація феномена політичного лідера є прикметою владних відносин XX століття. Інститут президентства стає однією з форм трансформації формального (а можливо і неформального) політичного лідера у главу держави, який синтезує керівну функцію в державі і збройних силах. В умовах запеклих політичних сутичок та теоретичних дебатів в Україні щодо доцільності збереження інституту президентства ми стоїмо на позиціях необхідності мати на чолі держави політичного керівника, лідера загальнонаціонального масштабу з широкими повноваженнями, який інституалізований президентством. Відомий український правник В. Шаповал при виступі у Конституційному суді при розгляді справи щодо конституційності Указу Президента України 2007 р. про дострокові парламентські вибори справедливо визнавав, що „Президент України — це не посада, а статус".

Аналіз форм і способів політичних владних відносин у XXI ст. показує, що феномен політичного лідерства, який не випадково пов'язують із інститутом президентства, практично ніхто не заперечує, бо в особливі, "зламні" часи політичні лідери - президенти держав уособлювали владу, могутність, надію нації. Такими президентами — особистостями з яскраво вираженими лідерськими якостями - були у складні часи для своїх країн Т. Рузвельт, Д. Ейзенхауер (США), Ш. де Голль (Франція).

Певні надії бути загальнонаціональним лідером покладалися і на М. Горбачова (СРСР). Але у цьому випадку надія соціально-політичного середовища значно перевищила харизматичні і професійні можливості останнього. На нашу думку, М. Горбачову не вдалось здійснити найбільш складні владні функції "інтегративної складності", які тільки й доступні політичному неформальному лідерові. Останній, на думку генерала і президента Дуайта Ейзенхауера, має володіти "передбаченням, чесністю, сміливістю, мудрістю, силою переконань і глибиною характеру".

Демократичні, "президентські" революції у 2003-2006 р. показали, що народ підтверджує важливість інституту президентства, але бажає бачити на цих посадах не партійних лідерів старого ґатунку, а національних лідерів з високим ступенем довіри. Так, М. Саакашвілі у Грузії на виборах 2003 року отримав 96 % голосів виборців (на виборах 2007 р. він знову переконливо переміг у першому турі), а Н. Назарбаев у Казахстані та М. Снегур у Молдові у свій час набрали відповідно 95% та 98% голосів виборців. Президент у такому випадку є "народним Президентом" і по суті це поняття збігається з поняттям політичного лідера

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com