Перечень учебников

Учебники онлайн

1.4.2. Історичні форми та емпіричні моделі демократії

Першими історичними формами демократії були первіснообщинна та військова. Такий тип організації владних відносин грунтувався на: а) кровно-споріднених зв'язках; б) малочисельності населення; в) низькій продуктивності праці; г) колективному володінні землею. Характерні риси первіснообщинної демократій

1. Основою соціальної організації первіснообщинного суспільства були родова община і союз декількох родів — плем'я.

2. Вищим органом самоуправління були збори, в яких брали участь усі дорослі члени роду.

3. Рівність прав общинників на предмет, засоби і результати праці та управління.

4. Відсутність прошарку людей, заняттям яких була б виключно управлінська справа.

5. Невідокремленість, єдність особистих і суспільних інтересів.

Соціально-політична організація військової демократії відрізняється від первісної зміною структури і функцій інститутів самоуправління при збереженні їх форми: право голосу, а потім і право участі у народних зборах лишається тільки за чоловіками; складається практика попереднього обговорення справ, які потім будуть розглядатись на народних зборах.

Першою класичною формою демократичної держави була Афінська республіка, яка виникла в V ст. до н.е. Основи даного устрою були закладені реформами Солона та Клісфена, які пізніше були названі першими соціальними революціями. Докладний аналіз різних форм устрою держав в античності зроблений грецькими філософами Платоном і Аристотелем. Характерні риси античної демократії:

1. Поліс не був державою в сучасному розумінні цього слова, оскільки античність не знала автономії особистості.

2. Антична політична система становила собою не державну форму правління, а політичні режими, за яких існувала тотальність влади, котра, залежно від історичного періоду, була в руках різних соціальних груп.

3. Антична демократія — це пряма, безпосередня демократія, але демократія не для всіх. Влада належить тільки вільним громадянам, а жінки, іноземці, раби політичних прав не мали.

4. Стабільність, стійкість афінської демократії забезпечувалась жеребкуванням при виборах посадових осіб та остракізмом, які не давали можливості для розколу суспільства на протилежні за інтересами угруповання.

5. Інститути полісної демократії могли успішно функціонувати тільки за умов обмеженої території, численності населення, слабкої соціальної диференціації та наявності рабства.

6. В рамках грецької полісної системи не було офіційно оголошено конфлікт між різними соціальними групами.

7. Відмінність античної демократії від демократії Нового часу — це відсутність в ній таких елементів: а) держави в новітньому розумінні слова; б) відчуженості індивіда від держави, а держави від суспільства; в) автономної особистості.

Ідеї і принципи європейської демократії не можуть бути до кінця зрозумілими без аналізу спадщини епохи Середньовіччя. Основа правової системи даної епохи — це ідея нерівності станових прав і привілеїв. Ідея ж рівності визнавалась тільки в межах замкнутих соціальних спільностей (вільні міста в Європі, віче в Пскові й Новгороді та ін.). Але епоха Середньовіччя важлива для розуміння демократії в інституціональному аспекті. Саме в цей період з'являються станово-представницькі збори — прообрази майбутніх парламентів. Головна причина їх виникнення — нездатність центральної влади самостійно, без згоди станів організовувати управління: збір податків, скликання армії тощо.

Перші парламенти (з лат. "parlare" — говорити) виникають в Європі в XI—XII ст. — це кортеси в Іспанії, генеральні штати у Франції, парламент в Англії.

Отже, на відміну від епохи Стародавнього Світу, де існував принцип безпосереднього народовладдя, Середньовіччя започаткувало нову форму участі народу у владних відносинах — систему представництва

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com