Перечень учебников

Учебники онлайн

3.2.1. Концептуальні підходи до розуміння природи політичних конфліктів

Конфліктологія є однією з наймолодших галузей наукового знання. Вона виділилась як самостійна наука наприкінці 60-х років XX ст., але проблеми суперечливих ситуацій і конфліктів завжди цікавили мислителів, філософів, вчених, громадських діячів. У зв'язку з цим важливо коротко проаналізувати еволюцію наукових поглядів на конфлікти.

Як би далеко ми не заглядали в історію минулого людства, завжди можемо спостерігати суперечності, конфлікти. Вони були постійними супутниками суспільного розвитку. Де є люди, там є і конфлікт. їх широке розповсюдження, значна роль, яку вони відіграють (позитивну чи негативну) у суспільному житті, привертали до себе увагу з, глибокої давнини.

А що означає конфлікт? Конфлікт (від лат. "conflictus" — зіткнення) — це протиборство суспільних суб'єктів з метою ре алізаціїїх суперечливих інтересів, позицій, цінностей і поглядів.

Заслуговують на увагу ідеї мислителів стародавнього світу. Серед них певне місце належить Конфуцію (551—479 pp. до н. е.). Він розглядав різні аспекти проблеми конфлікту. Серед його постулатів: "Не роби іншим того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі і в сім'ї не будуть відчувати ворожнечі", "Відповідайте на образу справедливістю", "Благородна людина знає обов'язок, нікчемна — користь". Правителів повчав: "Не сумуй, що люди тебе не знають, сумуй, що ти не знаєш людей". Джерело конфлікту він розглядав у неосвіченості і невихованості, що призводять до порушення норм людських відносив. Злагода, вважав мислитель, має триматися на поняттях "взаємності", "золотої середини" і "людинолюбства". Вони разом складають "правильний шлях" (дао) для тих, хто хоче жити у згоді із самим собою, з іншими людьми.

Інша школа Стародавнього Китаю, заснована Мо-Ді (Мао-цзи) (479—400 pp. до н.е.), причину конфлікту вбачала в недосконалості системи управління. "Люди Піднебесної, використовуючи вогонь, воду, отруту, шкодили один одному... Безладдя в Піднебесній було таким, як серед диких звірів. Зрозумівши, що причина хаосу — у відсутності управління та старшинства, люди вибрали найдоброчиннішу та наймудрішу людину Піднебесної і зробили її сином неба... Тільки син неба міг створити єдиний зразок справедливості в Піднебесній, тому в Піднебесній запанував порядок". А хіба із утвердженням правителя не відбувається процес ще більшого розшарування людей? Але Маоцзи належить вимога враховувати інтереси народу в процесі управління державою.

Пошукам причин конфліктів приділяли певну увагу і мислителі античності. Зокрема, видатний старогрецький філософ Платон (427—347 pp. до н.е.), на відміну від Геракліта, який по суті виправдовував війну, засуджував її і вважав за найбільше зло. Причину суперечностей та конфліктів він вбачав у властивостях людської душі, якій притаманні три початки — розумний, лютий (нестямний) та хотіння і незбігання їх інтересів. Тому він пропонував їх чітко регламентувати.

Цікаві конфліктологічні ідеї, пов'язані з державним устроєм, можна знайти уАристотеля (384—322 pp. до н.е.), який наголошував: "Держава є інструментом примирення людей", "Людина поза державою агресивна і небезпечна". Отож він із особливою силою наголошував: "Людина поза суспільством або Бог, або звір".

Цікаві ідеї з цього приводу висловлювали Демокрит (близько 460—370 pp. до н. е.), Пратагор (близько 481—411 pp. до н. е.), Сократ (469—399 pp. до н. е.) та інші.

Особливістю конфліктологічних ідей у епоху Середньовіччя була їх релігійна спрямованість. Фома Аквінський (1225—1274 pp.) розвинув думку про філософське пізнання — богослов'я, про людське буття і бога. На його думку, "історія являє собою вічну битву двох царств — божого і земного", а закони поділяв на два види: природні і людські. Природний закон зобов'язує людину шукати істину (бога) і поважати людей.

Близькі погляди щодо цих проблем знаходимо у творах Ві-льяма Оккама (близько 1280/5—1349 pp.), Джона Фортеск'е (1395—1480 pp.) та інших.

Протягом Нового часу та Просвітництва були створені передумови системного підходу в пізнанні явищ навколишнього світу, у тому числі й у вивченні конфліктів. Характерні погляди на конфлікт містилися у працях Ф. Векона (1561—1626 pp.), Т. Гоббса (1688—1679 pp.), Ж.-Ж. Руссо (1712—1778 pp.) та інших.

Так, зокрема Ф. Бекон у трактаті "Новий органон" намагався дати сукупність причин соціальних конфліктів усередині країни і можливі шляхи їх подолання. Для Ф. Бекона вирішальну роль відіграють матеріальні причини виникнення соціального безладдя. Одними з них є бідність народу ("скільки у державі розорених, стільки готових заколотників..."), політичні помилки в управлінні, психологічні фактори соціального безладдя ("інколи гостре і колюче слово", "заздрість і крамольні розмови", "неправдиві, брехливі чутки") тощо.

Серед шляхів попередження конфліктів виділяє мистецтво політичного маневрування, щоб у невдоволених не виявилося підхожого вожака, який міг би їх об'єднати.

Ж.-Ж. Руссо ідеалізував "природний стан", оспівував його як щасливе дитинство людства ("Людина від природи добра, суспільство псує і розбещує людей").

У першій половині XIX ст. звертали увагу на проблеми конфліктології представники німецької класичної філософії, ідеї яких являють і сьогодні неабияку цінність. Це, зокрема, /. Кант (1724—1804 pp.), Г. Гешель (1770—1804 pp.), Л. Фейєр-бах (1804—1872 pp.) та інші. Вони акцентували увагу на найбільш гострій проблемі часу — проблемі війни і миру.

I. Кант ("Про вічний мир") вважав, що "...стан миру між людьми, які живуть по-сусідськи, не є природним станом. Останній, навпаки, є станом війни". Він говорив про негативну, але і певну позитивну роль соціального конфлікту в загальній долі людського роду. Без них прекрасні природні початки людства залишились би нерозвинутими.

На думку Г.Гегеля, "...головна причина конфліктів криється у соціальній поляризації суспільства", отож радив: держава повинна представляти інтереси всього суспільства і регулювати конфлікти (через систему потреб, опікати свободу і власність особи, виконання правосуддя, поліції і корпорації).

Друга половина XIX і початок XX ст. відіграли значущу роль у становленні науки про конфлікти, що було зумовлено такими факторами: накопиченням достатнього обсягу інформації про проблеми конфлікту і насиченістю найсильнішими соціальними потрясіннями (війни, економічні кризи, соціальні революції). У цей період виникає ряд нових концепцій — марксистська (К. Маркс, Ф. Енгельс), соціологічна (О. Конт), теорія психоаналізу (3. Фрейд).

Німецький соціолог Георг Зіммель (1858—1918 pp.) ввів у науковий обіг термін "соціологія конфлікту" і описав закономірності соціальних конфліктів.

Починаючи з середини XX ст. теорія конфліктів активно розвивається. У країнах Західної Європи посилюються кризові явища, які спричинили розвиток загальної концепції позитивно-функціонального конфлікту (Л. Козер), конфліктної моделі суспільства (Р. Дарендорф), загальної теорії конфліктів (К. Боулдінг).

Американський дослідник Люіс Козер у 1956 році опублікував книгу "Функції соціальних конфліктів", в якій запропонував теорію позитивно-функціонального конфлікту. Він стверджував, що не існує соціальних груп без конфліктних відносин і що конфлікти мають позитивне значення для функціонування політичної системи суспільства і сприяють її змінам. Чим більше негараздів у суспільстві, вказує вчений, тим вища вірогідність того, що соціальні групи стануть ініціаторами конфлікту; чим гостріший конфлікт, тим більша вірогідність, що в конфліктних групах складуться централізовані структури прийняття рішень і вищою буде моральна згуртованість її членів; чим менше в учасників конфлікту згоди з приводу його цілей, тим триваліший конфлікт; чим краще лідери конфліктних груп зможуть зрозуміти, що цілковите досягнення мети обходиться дорожче, ніж перемога, тим коротшим буде конфлікт. Під соціальним конфліктом він розумів "боротьбу за цінності і претензії на визначений статус, владу і ресурси, боротьбу, в якій метою противників є нейтралізація, завдавання шкоди чи знищення суперника". Це найбільш розповсюджене визначення конфлікту в західній політології.

Німецький вчений Ральф Дарендорф у 1965 році видав працю "Класова структура і класовий конфлікт", а через два роки есе "Поза утопією", в яких висував ідею "конфліктної моделі суспільства", що дістала широке визнання. Автор наголошує, що суспільства відрізняються не наявністю чи відсутністю конфлікту, а ставленням влади до них; будь-яке суспільство постійно піддається змінам, соціальні зміни повсюдні; всі суспільства спираються на примус одних членів суспільства іншими. Тому, відмічає Р. Дарендорф, для суспільства характерна нерівність у ставленні людей до розподільчої влади, — і звідси різні інтереси і прагнення, що викликають тертя, антагонізми, і як результат — зміни в суспільстві. Призупинений конфлікт порівнюється вченим зі злоякісною пухлиною на тілі суспільного організму. Р. Дарендорф виділяє не тільки негативні фактори конфлікту, а й позитивні: конфлікт є джерелом інновацій, соціальних змін, але мають перспективу еволюційні зміни, а не революційні перевороти.

Важливе місце серед концепцій, які претендують на універсальність, займає "загальна теорія конфлікту" американського соціолога Кеннета Еварта Боулдінга, викладена в книзі "Конфлікт і захист. Загальна теорія" (1963 p.). Автор в праці стверджує, що всі конфлікти мають загальні елементи і загальні взірці розвитку. Тому знання "загальної теорії конфліктів" дозволить суспільним силам контролювати їх, керувати ними, прогнозувати їх наслідки.

А що лежить в основі загальної теорії?

— В природі людини лежить намагання до постійної ворожнечі, до ескалації насилля.

— Конфлікт визначає ситуацію, в якій сторони усвідомлюють несумісність не тільки своїх позицій, але й ставлення до конфлікту. Сторони розробляють стратегію і тактику боротьби. Це не означає, що конфлікт можливо і потрібно подолати.

— Конфлікт можна подолати і розв'язати, маніпулюючи змінами подразників, цінностями і пориваннями індивідів, не вдаючись до радикальної зміни суспільного ладу.

Цей короткий перелік основних положень теорій Л. Козера, Р. Дарендорфа свідчить, що і понині більшість із них не втратили актуальності і викликають значний інтерес.

В Україні з проблем конфліктології почали з'являтися публікації у 80-х роках XX ст. (М. Бородкін, Н. Коряк, Л. Нечипоренко та інші). Проблемами конфліктів займаються на різних рівнях Київський центр політичних досліджень і конфліктології, Київський міжнародний інститут соціології і конфліктології, Київський інститут стратегічних досліджень і конфліктології, вузівські кафедри політології, соціології, конфліктології, центри з вивчення громадської думки та інші.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com