Перечень учебников |
Учебники онлайн |
|
|---|---|---|
ТЕМА IV. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ПОЛЬЩІ В 1945-1989 рр.У червні 1945 р. було створено Тимчасовий уряд національної єдності. Його прем’єром був лівий соціаліст Е.Осубка-Моравський, який очолював до цього Польський комітет національного відродження(ПКНВ) і Тимчасовий уряд, заступниками В.Гомулка (ППР) і С.Миколайчик, колишній глава лондонського уряду, який вийшов в кінці 1944 р. з його складу і погодився повернутися до Польщі. Його прихильники отримали кілька міністерських постів. За рахунок колишніх політиків лондонського табору був розширений склад Крайової Ради Народової (КРН). Після цього пішла смуга визнання уряду країнами антигітлерівської коаліції. С.Миколайчиком була створена власна партія - Польське Стронніцтво Людове (ПСЛ), яка швидко перетворилася на одну з найбільших політичних організацій. Вона стала привабливим центром для усіх сил, не згодних з політикою ППР та її союзників. ППР вважала, що об’єднані ліві партії (ППР, соціалістична, селянська і демократична) в змозі побудувати нове суспільство, яке відрізнялося б за своїм соціально-економічним устроєм і від СРСР, і від буржуазних держав. Його економічною основою була б багатоукладна економіка: у політичній сфері основою ладу був би блок близьких за цілями партій при провідній ролі ППР. Організоване таким чином суспільство поступово просувалося б у напрямку соціалістичних перетворень. Темпи просування залежали б від дозрівання об’єктивних передумов. У зовнішній політиці нова Польща повинна була орієнтуватися на СРСР. Правду кажучи, ця концепція, найбільш послідовним прихильником якої був В.Гомулка, Генеральний секретар ППР, поділялася далеко не всіма керівними і рядовими членами партії. С.Миколайчик і блоковані навколо нього сили були прихильниками ліберально-демократичного суспільного устрою. У зовнішній політиці вони орієнтувалися на західні держави. ППР і її союзники розділяли концепцію народно-демократичної держави, в якій політична влада належала б робітничому класу і непролетарським верствам трудящих (селянству, дрібній міській буржуазії), при забезпеченні провідної ролі пролетаріату. В якості головного союзника бачили СРСР, кордон з яким визначався б за етнічним принципом. Ліві сили за рівнем свого впливу в суспільстві поступалися лондонському табору, але на їх користь діяв потужний зовнішній фактор - звільнення Польщі Червоною Армією. Тісна військово-політична взаємодія та ідеологічна близькість нової влади Польщі з СРСР уже на завершальному етапі війни визначили її місце в системі міжнародних відносин. Цьому сприяли і аналіз політичними лідерами того часу сумного досвіду міжнародних відносин у міжвоєнний період, і велике в слов’янських країнах побоювання можливісті повторення німецької агресії. Прорадянська орієнтація Польщі у питаннях зовнішньої політики диктувалася також тим, що саме завдяки активній позиції СРСР на Потсдамській конференції великих держав до неї відійшли великі території на Заході і Півночі, які до 1939 р. належали Німеччині: вільне місто Гданськ, частина Східної Пруссії, Нижня Сілезія, Опольська Сілезія, Любушська земля, Західне Помор’я, тобто всі території на схід від річок Одра і Ниса-Лужицька, включаючи Щецін і Свіноуйсцю. Остаточне рішення з цього питання повинна була прийняти мирна конференція, яка так і не відбулася. У 1953 р. ця межа була закріплена договором з НДР, а в 1970 р. - з ФРН. Серйозні суперечки виникли при визначенні кордону з Чехословаччиною в Тешинській Сілезії. Зрештою сторони прийшли до рішення про відновлення тут статус-кво, що існував до жовтня 1938 р. Остаточне закріплення кордону відбулося в 1958 р. Визнання західними союзниками СРСР з антигітлерівської коаліції Тимчасового уряду національної єдності в 1945 р. і відмова від підтримки уряду в еміграції сприяли швидкому поверненню Польщі в міжнародну політику. Польща отримала право підписати Статут ООН в якості одного з її засновників, зайняти місце в старих і новостворених міжнародних організаціях. Відмінною особливістю її зовнішньої політики до кінця 80-х рр. була послідовна орієнтація на Радянський Союз. Цьому в чималому ступені сприяли багато обставин: тісна військово-політична взаємодія та ідеологічна спорідненість нової влади у Польщі з СРСР, прихований поділ сфер впливу в Європі між великими державами, за яким Польща опинилася в зоні переважного впливу Москви. Прорадянська орієнтація Польщі у питаннях зовнішньої політики диктувалася також тим, що саме завдяки активній позиції СРСР в 1945-1946 рр. з’явилися очевидні симптоми розколу антигітлерівської коаліцій на протистоячі військово- політичні блоки. Надії радянського керівництва на прихід комуністів до влади в Західній Європі не виправдалися. Вони були виведені з французького та італійського урядів. Західні політики ставили під сумнів остаточний характер територіальних змін у Центральній Європі, особливо польсько-німецького кордону. У міжнародному комуністичному русі з’явилася тенденція до відмови від пошуку т.зв. національних шляхів просування до соціалізму і взяття на озброєння радянського досвіду. У вересні 1947 р. у Польщі відбулася нарада представників комуністичних партій Болгарії, Угорщини, Італії, Польщі, Румунії, СРСР, Франції, Чехословаччини та Югославії, на якій було створено інформаційне бюро (Комінформ). Дуже скоро воно з органу для обміну досвідом перетворилося, по суті, в центр керівництва діяльністю комуністичних партій країн Європи, пов’язаних з Радянським Союзом військово-політичними угодами. Конфлікт між ВКП (б) і Компартією Югославії в 1948 р. і згортання відносин між СРСР і ФНРЮ був свідченням прагнення радянського керівництва будувати відносини з країнами народної демократії на нерівноправній основі. У компартіях пожвавилися догматичні, ортодоксальні сили, які не розділяли концепції національних шляхів до соціалізму. За підтримки СРСР вони перейшли в наступ. У 1947 р. з посади Генерального секретаря ЦК ППР був зміщений звинувачений в правонаціоналістичному ухилі В.Гомулка. Цей пост зайняв Б.Беруть. Він же очолив ЦК Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП), що утворилася в грудні 1948 р. в результаті поглинання ППР Польської соціалістичної партії. Прийняті ПОРП документи свідчили про її відхід від концепції народної демократії. Серйозні зміни відбулися в політичній організації суспільства. Польща активно брала участь в становленні табору народної демократії, який пізніше став називатися соціалістичною співдружністю. Вона була серед засновників Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) в 1949 р., економічного угруповання держав Центральної та Південно- Східної Європи на чолі з СРСР. У 1955 р. у її столиці було підписано Варшавський договір, що підводив міжнародно-правову основу під радянським військово-політичним блоком в Європі, який склався на той час і який протистоїть НАТО та ремілітарізованій ФРН. Польське керівництво було автором низки пропозицій, спрямованих на пом’якшення міжнародної напруженості в Європі. У 1957 р. Польщею був висунутий план створення без’ядерної зони в Європі, який увійшов в історію дипломатії під назвою «плану Рапацького». Варшава була одним з ініціаторів проведення Загальноєвропейської наради з безпеки і співробітництва в Європі в Гельсінкі в 1975 р., активним учасником Гельсінського процесу. Польські війська включалися до складу миротворчих сил на Близькому Сході. У середині 50-х років Польща насилу подолала ряд серйозних політичних криз, які відбилися на її зовнішній політиці. Вона ще більше стала залежати від позиції Москви, незважаючи на початок врегулювання деяких складних питань радянсько-польських відносин. Отримали можливість повернутися до Польщі понад 100 тис. поляків, були врегульовані питання польської заборгованості Радянському Союзу і поставок польського вугілля в СРСР, визначено правовий статус Північної групи військ у Польщі. До кінця 60-х років у польському суспільстві знову назріла криза. Вона була викликана активізацією молоді та робітників проти ідеологічного диктату партійного керівництва в галузі культури і засудженням агресії СРСР та інших держав-членів Варшавського договору в Чехословаччині. Реакцією на це з’явилися кадрові зміни в партійному і державному керівництві. Був звільнений від своїх обов’язків Перший секретар ЦК ПОРП В.Гомулка, на цей ключовий пост був обраний Едвард Герек. Подали у відставку прем’єр Ю.Ціранкевіч, який очолював уряд з 1947 р., і голова Держради М.Спихальський. Новим прем’єром сейм призначив П.Ярошевича, головою Держради став Х.Яблонській. Нове політичне керівництво Польщі за згодою Москви робить спроби заспокоїти частину польського суспільства наданням їй можливості вільного виїзду в країни Заходу. Використовуючи нові міжнародні умови, пов’язані з підготовкою Загальноєвропейської наради з безпеки і співробітництва, а також позитивну економічну кон’юнктуру на Заході, польське керівництво стало проводити політику активного використання західних кредитів і технологій для модернізації народного господарства. У 1971-1972 рр. були задіяні також внутрішні резерви: зростання сільськогосподарського виробництва у зв’язку зі сприятливими кліматичними умовами та скасуванням обов’язкових поставок. Була суттєво підвищена заробітна плата трудящих. Все це забезпечило високе для Польщі зростання реальних доходів при незначному зростанні продуктивності праці. Швидкими темпами йшла модернізація польської промисловості, збільшувалася кількість закуповуваних на Заході ліцензій. Окрилене успіхами, керівництво ПОРП заявило, що Польща вступила в етап будівництва «розвиненого соціалістичного суспільства». Проте вже в середині 70-х рр. знову дали про себе знати економічні труднощі. Наприкінці 1974 р. польська заборгованість на Заході перевищила 100% вартості її експорту в капіталістичні країни. Для покриття боргів стали широко використовуватися короткострокові кредити, що тільки відсувало загрозу банкрутства, але не усувало її. Державний борг Польщі безперервно зростав і склав до кінця 70-х рр. близько 30 млрд. доларів. Деякий «прозахідний» зовнішній курс нового польського керівництва призвів до появи серйозної політичної опозиції, яка звернула особливу увагу на робоче середовище. Робочим читали лекції про «білі плями» в історії Польщі та польсько- радянських відносин, роз’яснювали причини їх поганого матеріального становища, знайомили з ратифікованими Польщею міжнародними конвенціями, що стосуються прав трудящих. Була налагоджена широка «самвидавська» діяльність, для ведення пропаганди широко використовувалися західний польськомовний друк і радіостанції. Наприкінці 70-х рр. почалося створення вільних профспілок. Партійно-державне керівництво виявилося неспроможним перед соціально-політичною та економічною кризою. Влітку 1980 р. у відповідь на підвищення цін на продовольство в Польщі стала підніматися страйкова хвиля, спочатку під економічними гаслами. Своєї верхівки вона досягла в серпні, коли застрайкували підприємства Гданська, Щецина, Сілезії. Страйки мали окупаційний характер, вуличних маніфестацій не було, щоб уникнути провокацій. Перша реакція ПОРП на чергову кризу була традиційною: відбулася зміна партійного і державного керівництва. Першим секретарем ЦК ПОРП був обраний С.Каня, який багато років пропрацював в партійному апараті, прем’єром став Ю.Пеньковський. Але ці кадрові перебудови не зробили помітного впливу на суспільні настрої. Ініціатива переходила в руки опозиції. У листопаді 1980 р. була офіційно зареєстрована профспілка «Солідарність». До кінця 1980 р. у ній перебувало вже близько 3 млн. членів. Інші профцентри значно поступалися їй за чисельністю. «Солідарність» являла собою об’єднання автономних організацій окремих регіонів. Координувала її дії Загальнопольська погоджувальна комісія на чолі з головою гданського міжзаводського страйкового комітету, електриком судноверфі ім.Леніна Лехом Валенсою. Велику допомогу в її діяльності надали відомі діячі опозиції Б.Геремек, Я.Куронь, Т.Мазовецький, А.Міхнік, Я.Ольшевський та ін. «Солідарність» з самого початку була переважно суспільно- політичним, а не профспілковим рухом, що об’єднував різнорідні сили. Вона виросла на хвилі робочого протесту, і в перші часи не мала ясних перспектив подальшого розвитку країни. Побоювання перед радянською інтервенцією змусили інтелектуальний штаб руху виступити з концепцією «саморегулівної революції». Вона передбачала, що Польща, залишаючись учасником радянського військово-політичного блоку, одночасно повинна прагнути до внутрішньої перебудови суспільно-політичного ладу: політичного плюралізму, встановленню громадського контролю за діяльністю держави, забезпечення незалежності суспільних і державних інститутів від ПОРП. Політичні домагання «Солідарності» і протидія їм з боку партійно-державного керівництва країни породжували постійні, все більш гострі конфлікти. Ситуацію міг розрядити взаємний компроміс, але волі до нього не було ні в однієї зі сторін. Це стало очевидним після IX позачергового з’їзду ПОРП і 1 з’їзду «Солідарності» в 1981 р. Кожна зі сторін самовизначилася як єдиний гарант розвитку процесу оновлення в Польщі. Польські керівники відчували сильний тиск з боку СРСР, який вимагав прийняття більш рішучих заходів проти «Солідарності». У 1981 р. відбулася концентрація влади в партійно-державному керівництві ПНР. Г енерал Войцех Ярузельський був призначений головою Ради міністрів, обраний Першим секретарем ЦК ПОРП, зберігши також за собою пост міністра національної оборони. Різке загострення політичного протистояння відбулося в грудні 1981 р. Радикальне крило в керівництві «Солідарності» взяло курс на відкриту конфронтацію з урядом, погрожуючи проведенням загального страйку. Прагнучи запобігти неконтрольований розвиток подій і загрозу введення військ держав Варшавського договору до Польщі, Держрада ввела 13 грудня 1981 р. військовий стан у країні. Військовий стан тимчасово послабив гостроту політичного протистояння. Але він не міг вирішити економічних і зовнішньополітичних проблем країни. Розпочата в 1982 р. економічна реформа, відповідно до якої діяльність підприємств будувалася на принципах самостійності, самоврядування і самофінансування, не принесла очікуваних результатів. Подоланню кризи заважало і введення Заходом ембарго на економічні відносини з Польщею. Продовжувала збільшуватися зовнішня заборгованість, росли ціни на внутрішньому ринку. «Солідарність» була ослаблена, але не розгромлена, поступово створювалися її підпільні структури всіх рівнів. У квітні 1982 р. була створена Тимчасова координаційна комісія «Солідарності». У жовтні 1982 р. сейм прийняв рішення про розпуск усіх профспілок і створення нових, що будуються за галузевим принципом. Надії на швидкий компроміс між владою і «Солідарністю» не виправдалися. Розпочався багаторічний період боротьби за легалізацію «Солідарності», в ході якого проходили перевірку різні концепції повернення руху на арену відкритої політичної боротьби. Весь цей час «Солідарність» користувалася досить активною підтримкою католицької церкви, авторитет якої в Польщі продовжував неухильно зростати, а також допомогою Заходу. У 1983 р. Л.Валенсі була присуджена Нобелівська премія миру. Підпільні структури отримували значну фінансову та технічну допомогу через закордонні представництва «Солідарності», польськомовні західні радіостанції виконували велику інформаційно-пропагандистську роботу в її інтересах. Як у першій, так і в другій половині 80-х років внутрішні проблеми Польщі відсунули на другий план зовнішню політику. В умовах чергової політичної кризи, тиску Заходу і Москви, польське політичне керівництво змушене було піти на поступки і погодитися на легалізацію «Солідарності» і початку переговорів з її лідерами. «Круглий стіл» за участю представників «Солідарності», уряду, ПОРП, союзницьких партій Всепольської угоди профспілок (ВСПС) профцентр нових профспілок, створений після 1982 р., і єпископату проходив з 6 лютого по 5 квітня 1989 р. У числі його найважливіших підсумків були рішення про проведення дострокових парламентських виборів і введення президентського поста, створення в парламенті другої палати - сенату, а також про розподіл мандатів між різними політичними силами в сеймі. Минулі в червні 1989 р. два тури виборів у парламент принесли опозиції несподіваний для неї успіх. Вона провела практично всіх своїх кандидатів до сейму і сенату. У серпні опозиція отримала практично всю повноту влади в країні. В умовах розпочатого в цей час розпаду радянського блоку у Східній Європі і загальної зміни міжнародних обставин Польща відійшла від однобічної орієнтації на Радянський Союз як в економічному, так і зовнішньополітичному плані. До числа пріоритетних ввійшли завдання інтеграції в європейські структури. Участь у міжнародних організаціях. Організація Об’єднаних Нації. Польща підтримує зусилля міжнародної громадськості з підтримки миру в Європі і в світі, із захисту основних прав людини, а також щодо забезпечення мирного співіснування і розвитку всіх держав. Вважаючи доцільною діяльність ООН як форуму спільної протидії небезпекам, загрозливим міжнародній громадськості, Польща активно бере участь в антитерористичних операціях, які ініціює та реалізує ООН. Польські солдати і офіцери, які беруть участь у миротворчих операціях під егідою ООН, отримують найвищу оцінку. У період з 2002-2003 рр. Польща протягом року головувала в Комісіі ООН з прав людини. Основною метою Польщі було знайти компроміс між інтересами розвинених країн і держав з урахуванням відмінностей у підході до проблематики прав людини і точках зору з цього питання. Польща має намір і надалі прагнути, щоб проблематика прав людини не зійшла на другий план. Активну участь Польщі в забезпеченні ефективного функціонування Організації Об’єднаних Націй було відзначено неодноразовим наданням країні крісла в Раді Безпеки ООН (останній раз у 1996-1997 р.). Щоб наблизити ООН до реалій сучасного світу, Польща висунула в 2003 р. проект «Нового Політичного Акту для Об’єднаних Націй на XXI століття». У цьому документі вказуються напрямки і способи мислення про реформу ООН. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан підхопив одну з польських пропозицій, створюючи Панель Видатних Особистостей. Її завданням буде проведення аналізу потенційних загроз для світової безпеки і пропозиція концептуальних та інституційних рішень. Польща, сприяючи роботі панелі, організувала в травні 2004 р. регіональний семінар «Нові загрози - нові відповіді». Організація з економічного співробітництва і розвитку - ОЕСР (Огдапііаііоп /ог Есопотіс Соорєгаіїоп апй ОвУвІортепі - ОЕСБ). Польща була прийнята в ОЕСР в листопаді 1996 р. Членство в цій організації Польща вважає підтвердженням своїх досягнень в період трансформації. Завдяки цьому, країна включилася в коло розвинених держав світу як демократична, стабільна держава, що впроваджує в життя принципи ринкової економіки. Активна участь Польщі в ОЕСР створює умови для прискорення процесів модернізації й інтеграції з європейськими структурами. Рада Європи. У листопаді 1991 р. Польща була прийнята до Ради Європи, що об’єднує на даному етапі 41 європейську державу. Головною метою Ради Європи є діяльність в ім’я співпраці між урядами і парламентами, популяризація цінностей, що пов’язані з ідеалами демократії, принципів правової держави і дотримання прав людини. Рада веде пошук рішень у галузі боротьби з нетолерантістю, охорони прав національних меншин, захисту прав дитини, боротьби із загрозою розповсюдження наркотиків, а також з питань біоетики та розширення доступу молоді до освіти. Ратифікація польським парламентом у жовтні 1992 р. Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод (прийнятої Радою Європи в 1950 р.) мало вагоме значення для міжнародних зобов’язань країни в галузі прав людини. Конвенція дала можливість фізичним та юридичним особам подавати позови проти державної влади в Європейський Трибунал Прав Людини. В останні роки представники Польщі активно беруть участь у розробці нових конвенцій, у тому числі: рамкової конвенції про захист прав національних меншин; конвенції з питань прав людини і біомедицини, що являє собою перший міжнародний інструмент із захисту приватних осіб від зловживання новими біологічними та медичними технологіями, а також конвенції про правові засади захисту навколишнього середовища та кримінальної відповідальності за їх порушення. Двостороннє співробітництво. Співпраця з державами Західної Європи та США. Після 1989 р. наріжним каменем зовнішньої політики Польщі стала співпраця з державами євроатлантичної зони. Польсько- американське стратегічне партнерство буде зосереджено, насамперед, на завданнях, що випливають з взаємодії держав у рамках антитерористичної коаліції, у тому числі на відновлення Іраку на демократичній основі. Польща має намір зберегти колишню динаміку відносин зі своїми головними європейськими партнерами: Німеччиною, Францією, Великобританією та Іспанією. Зустріч міністрів закордонних справ: Польщі - Кшиштофа Скубішевского, Німеччини - Ганса Дітріха Геншера і Франції - Роланда Дюма у Веймарі в серпні 1991 р. стала одним із символів повернення Польщі до кола європейських демократичних держав. Вона поклала початок тристоронньої співпраці Польщі, Німеччини і Франції в межах об’єднання, що отримало назву Веймарського трикутника, підтверджуючи особливу відповідальність цих країн за будівництво нового порядку в Європі. Зустрічі у Веймарі передувало підписання 9 квітня 1991 р. Договору про дружбу і співробітництво між Польщею та Францією, а також підписання 17 червня того ж року польсько-німецького Договору про добросусідство і співробітництво. Німеччина і Франція залишаються головними партнерами Польщі в Європейському Союзі. Великобританія з самого початку трансформації країни підтримує зміни, які відбуваються в Польщі, і створення ринкової економіки. Однією з ініціатив британського уряду було створення в 1989 р. Фонду Ноу-хау, в рамках якого ведуться консультації для країн Центральної та Східної Європи. Іспанія стала важливим партнером в дебатах про перспективи розвитку Європейського Союзу і про Попередній проект Конституційного договору. Членство Польщі в Європейському Союзі, створює нові рамки для розвитку білатерального співробітництва Польщі з країнами-членами ЄС та третіми державами. Співпраця в регіоні. Зміцнення позиції Польщі в регіоні. Польща вважає виключно важливим розвиток співпраці з центральноєвропейськими партнерами. Така співпраця створює сприятливі умови для збереження регіональної тотожності в розширенні Європейського Союза. В даний час у зв’язку з розширенням Євросоюзу і НАТО виникла необхідність нової дефініції цілей регіональної взаємодії. Вишеградська група. Після падіння комуністичної системи придбаний в минулому досвід в галузі співробітництва, а також усвідомлення нових політичних, соціальних і економічних завдань схилили три держави регіону - Польщу, Угорщину та Чехословаччину до зміцнення взаємних контактів. У декларації, підписаній в лютому 1991 р. в угорському Вишеграді глави Польщі, Угорщини та Чехословаччини зобов’язалися включити свої держави в європейську політико-економічну систему, а також зміцнювати регіональне, економічне та культурне співробітництво. Створена таким чином Вишеградська група, до якої, після розпаду Чехословаччини, входять Польща, Угорщина, Чеська Республіка і Словаччина, є важливим елементом регіональної співпраці, що зміцнює позиції чотирьох партнерів у процесі європейської інтеграції. У 2000 р. держави Вишеградської групи створили першу спільну організацію - Міжнародний Вишеградський фонд, який підтримує спільну діяльність у галузі культури, освіти та молодіжного обміну. Чотири держави, що входять до складу Г рупи, після вступу в травні 2004 р. в Європейський Союз ухвалили рішення про свою подальшу взаємодію в установлених раніше межах. Свідченням регіонального підходу до проблем лібералізації взаємної торгівлі стало створення в 1992 р. - з ініціативи країн Вишеградської групи - зони вільної торгівлі Центральної Європи на базі Центрально-Європейської угоди про вільну торгівлю (ЦЕФТА). Окрім країн-членів Вишеградської групи, до ЦЕФТА входили Болгарія, Словенія, Румунія і Хорватія. З моменту розширення Європейського Союзу ЦЕФТА змінює свій профіль і буде діяти тільки у відносинах між Болгарією, Румунією та Хорватією. Центрально-Європейська ініціатива. Ця організація, створена в 1989 р., є грунтом співпраці держав Центральної та Східної Європи. Польща бере участь в її діяльності з 1991 р. Незважаючи на відмінності в ситуації держав-учасниць, Ініціатива залишається платформою політичного діалогу з регіональних питань і форумом взаємодії держав Центральної Європи з інтеграції континенту. Одним з результатів циклічного Економічного форуму ЦЄІ стало створення - з ініціативи Польщі - робочої групи у справах регіонального та транскордонного співробітництва. Польща керувала роботою Ініціативи в 1995 і 2003 роках. Рада держав Балтійського моря. Наступним регіональним форумом співробітництва є Рада держав Балтійського моря, яка існує з 1992 р. Вона являє собою структуру, інтегруючу держави Балтики. До складу Ради, крім Польщі, входять Данія, Естонія, Фінляндія, Німеччина, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Росія і Швеція. Рада, у роботі якої з самого початку беруть участь представники Європейської Комісії, займається координацією заходів щодо захисту природного середовища Балтійського моря, розвитку енергетичної та транспортної інфраструктури, зміцнення зв’язків між країнами Балтики та Європейським Союзом (у тому числі в рамках реалізації програми Північного виміру ЄС). Єврорегіони - база транскордонного співробітництва. Польща вважає міжнародне транскордонне співробітництво важливим елементом інтеграційних процесів в Європі, високо оцінюючи його вплив на економічний, суспільний і культурний розвиток регіонів. Польща приділяє велику увагу розвитку дружніх та партнерських відносин зі своїми сусідами. Після прийняття документів, закладених у фундамент транскордонного співробітництва, тобто Рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво, Європейської хартії місцевого самоврядування та Європейської хартії прикордонних та транскордонних регіонів, Польща з початку 90-х років активно бере участь у створенні єврорегіонів, метою яких є розвиток економічного співробітництва, розширення інфраструктури, охорона навколишнього середовища, розвиток туризму та культурно-освітня діяльність. Польські міста та прикордонні гміни об’єднані в п’ятнадцять єврорегіонів. На західному кордоні функціонують чотири єврорегіони: Нейса, Нейса - Шпрее - Бубр, Рго Еигора Уіадгіпа і Померанія, які, окрім польських і німецьких гмін, об’єднують також шведські органи самоврядування. На південному кордоні єврорегіони: Оіасешіз, Прадзяд, Шльонська-Цешіньскі, Сілезія, і Добрава є територією польсько-чеського співробітництва, а єврорегіон Бескиди - територією співробітництва Польщі, Чехії та Словаччини. У рамках єврорегіону Татри Польща співпрацює зі Словаччиною. На пограниччі Польщі, Росії, Литви та Білорусі створено єврорегіон Німан, а на кордоні Польщі та Україні - єврорегіон Буг. Винятковими в масштабі Європи можна назвати єврорегіон Балтика, який окрім Польщі охоплює прикордонні регіони п’яти держав басейну Балтійського моря: Данії, Швеції, Литви, Латвії та Калінінградської області як частини Російської Федерації, а також єврорегіон Карпати, який діє на території Польщі, Україні, Угорщині, Словаччини та Румунії. |
||
|
|
© uchebnik-online.com |