Перечень учебников

Учебники онлайн

5.2. Методи та види регіонального прогнозування та програмування

Прогнозування та програмування економічного розвитку являє собою складний багато ітераційний процес, який повинен забезпечувати розв’язання широкого кола різноманітних соціально-економічних, науково-технічних, екологічних та інших проблем регіонів, що, в свою чергу, потребує формування та застосування певних підходів, методів та організації цієї роботи на рівні конкретних адміністративно-територіальних одиниць.

Під системою соціально-економічного прогнозування та програмування регіонального розвитку розуміється єдність методології, організації та розробки прогнозів і програм, які забезпечують їх узгодженість, наступність та безперервність.

Прогнозування та програмування на регіональному рівні має комплексний характер, оскільки охоплює всі аспекти господарського комплексу та соціальної сфери територій, а також напрямки їхнього розвитку у перспективі. Ті чи інші конкретні прогнози, що характеризують різні сторони соціально-економічного розвитку окремого регіону, характеризуються відносним уособленням та мають власний специфічний зміст. Однак вони тісно взаємопов’язані та утворюють цілісну систему, яку можна представити у вигляді наступних груп прогнозів:

– демографічні прогнози – які дають уяву щодо можливих змін чисельності населення, його статево-вікової структури в окремому регіоні, інформацію щодо міграційних процесів у перспективі;

– техніко-економічні прогнози – у яких наводяться тенденції щодо розвитку народного господарства регіонів, окремих галузей, розміщення виробництва, динаміки основних техніко-економічних показників виробництва продукції, фінансового забезпечення та інвестування розвитку виробництва, структурних змін у розвитку економіки та ін.;

– науково-технічні прогнози – дають можливість оцінити наслідки реалізації досягнень науково-технічного прогресу та їх вплив на соціально-економічний розвиток, визначити темпи розвитку фундаментальних та прикладних досліджень, впровадження нових технологій та техніки;

– соціально-економічні прогнози – в яких досліджуються питання динаміки рівня життя населення, доходів, споживання населенням продуктів харчування та товарів довготривалого використання, розвитку галузей соціальної інфраструктури, зайнятості населення тощо;

– прогнози природних ресурсів – характеризують обсяг запасів різних видів природних ресурсів та можливості їх залучення у господарський обіг, стан рослинного та тваринного світу, навколишнього природного середовища;

– зовнішньоекономічні прогнози – які обґрунтовують перспективи співробітництва з іншими країнами, питання міжрегіонального співробітництва, інтеграції вітчизняного виробництва у світове господарство, питання оптимізації експорту та імпорту окремих видів продукції.

В даний час розробка системи регіональних прогнозів у нашій країни ще не є завершеною та потребує значних зусиль в даному напрямку у майбутньому.

При розробленні прогнозів використовуються велика кількість різноманітних методів.

Під методами прогнозування розуміється сукупність способів та прийомів мислення, які дозволяють, на основі аналізу ретроспективних даних, що характеризують теперішній стан, внутрішні та зовнішні зв’язки об’єкта прогнозування, зробити судження певної достовірності відносно його майбутнього розвитку та стану у перспективі.

За оцінками вчених налічується більш як 150 методів прогнозування, з яких практично використовується не більше 20. Слід зазначити, що розвиток інформатики та засобів обчислювальної техніки створює можливості для розширення кола методів прогнозування і програмування, які можуть використовуватись, а також для їх удосконалення.

При прогнозуванні використовуються як загальні наукові підходи (методи), так й специфічні, які властиві власне соціально-економічному прогнозуванню.

До загальних підходів, що використовуються у прогнозуванні належать:

– історичний підхід, суть якого полягає у розгляді кожного явища у взаємозв’язку його історичних форм;

– комплексний підхід – полягає у розгляді явищ у їх взаємозалежності. При цьому використовуються методи дослідження не тільки конкретної, але й інших наук, що займаються вивченням того чи іншого явища чи процесу;

– системний підхід передбачає дослідження кількісних та якісних закономірностей протікання вірогідних процесів у складних економічних системах;

– структурний підхід дозволяє встановити причини, що призводять до певного стану об’єкта, який досліджується, та пояснити й проаналізувати його структуру;

– системно-структурний підхід – його застосування дозволяє, з одного боку, розглядати систему (регіон чи окрему його складову) у якості цілого, що динамічно розвивається; а з іншого – виділити у системі окремі структурні елементи та розглядати їх у взаємодії.

Специфічні методи економічного прогнозування класифікуються за наступними ознаками: за ступенем формалізації, загальному принципу дії, способам отримання прогнозної інформації.

Всі специфічні методи прогнозування можна поділити на дві великі групи: інтуїтивні та формалізовані (рис. 5.1.).

Інтуїтивні методи базуються на інтуїтивно-логічному мисленні. Вони використовуються у тих випадках, коли неможливо врахувати вплив великої кількості факторів через значну складність об’єкта прогнозування або, навпаки, він є дуже простим, та не потребує трудомістких розрахунків Ці методи доцільно використовувати й в інших випадках у поєднанні з формалізованими для підвищення точності прогнозів.

В залежності від кількості задіяних експертів вони поділяються на індивідуальні та колективні.

Застосовуються такі методи індивідуальних експертних оцінок:

– метод «інтерв’ю» - дозволяє здійснювати безпосередній контакт експерта з фахівцем за схемою «питання-відповідь», у процесі якого прогнозист відповідно до заздалегідь розробленої програми задає експерту питання відносно перспектив розвитку об’єкта, що прогнозується;

– аналітичний метод – дозволяє здійснити логічний аналіз будь-якої ситуації, що прогнозується та оформити його у вигляді аналітичної записки. Даний метод передбачає самостійну роботу експерта над аналізом тенденцій, оцінкою стану та шляхів розвитку прогнозованого об’єкта;

– метод побудови сценарію – ґрунтується на визначенні логіки розвитку процесу чи явища у часі при різних умовах. Головне призначення сценарію – визначення генеральної цілі розвитку прогнозованого об’єкта чи явища та формулювання критеріїв для оцінки верхніх рівнів «дерева цілей». Сценарій – це картина, яка відображає послідовний деталізований розв’язок завдання, з’ясування можливих перешкод, виявлення серйозних недоліків з метою вирішення питання про можливе припинення робіт чи їх завершення по об’єкту, що прогнозується;

– метод «дерева цілей» - використовується при аналізі систем, об’єктів, процесів, у яких можливе виділення декілька структурних чи ієрархічних рівнів. «Дерево цілей» будується шляхом послідовного виділення все більш дрібних компонентів на нижчих рівнях. На кожному рівні виділяються як мінімум дві гілки наступного, більш низького рівня. Точка, у якій виділяються гілки, називається вершиною. З кожної вершини повинно виходити не менш, як дві гілки. Причому зверху кількість даних гілок не обмежена, тобто на верхньому рівні їх може бути три, п’ять та більше.

При побудові «дерева цілей» необхідно враховувати наступне:

а) гілки, що виходять з однієї вершини, повинні утворювати замкнену множину;

б) гілки, що виходять з однієї вершини, повинні взаємо виключати одна одну, тобто не повинно бути часткового співпадіння об’єктів, що представлені двома різними гілками, які виходять з однієї вершини;

в) «дерево цілей», що використовується при нормативному прогнозуванні, необхідно вважати сукупністю цілей та під цілей.

Методи колективних експертних оцінок включають:

– метод «комісій» - суть якого полягає у визначенні узгодженості думок експертів щодо перспективних напрямків розвитку об’єкта прогнозування, які були сформульовані раніше окремими фахівцями. При цьому мається на увазі, що розвиток конкретного об’єкту не може бути визначений іншими методами. Суть даного методу полягає у наступному:

а) створюються робочі групи, які забезпечують підготовку й проведення опитування, обробку матеріалів та аналіз результатів експертної оцінки;

б) уточнюються основні напрями розвитку об’єкта, визначається генеральна ціль, підцілі та засоби їх досягнення;

в) розробляються питання для експертів, забезпечується однозначність розуміння експертами окремих питань, а також незалежність їх суджень;

г) призначається група експертів для розроблення прогнозу;

д) проведення опитування та обробка матеріалів;

є) визначення остаточної оцінки опитування, яка визначається або як середнє судження, або як середнє арифметичне, або як середнє зважене значення оцінки.

– метод колективної генерації ідей («мозкової атаки») – його доцільно використовувати при визначенні можливих варіантів розвитку об’єкта прогнозування та отримання достовірних результатів на протязі короткого терміну шляхом залучення всіх експертів у активний творчий процес. Суть даного методу полягає у мобілізації творчого потенціалу експертів під час «мозкової атаки» та генерації ідей з наступною критикою даних ідей та формулюванням альтернативних ідей.

– метод «Дельфі» полягає в організації систематичного збирання експертних оцінок, їх математико-статистичної обробки та послідовного коректування експертами власних оцінок на основі кожного циклу обробки даних. Головні особливості даного методу: анонімність, багаторазова процедура опитування експертів шляхом їх анкетування, забезпечення експертів інформацією, включаючи обмін нею між експертами, після кожного туру опитування при збереженні анонімності оцінок, обґрунтування відповідей експертів за запитом організаторів. Цей метод призначений для отримання відносно надійної інформації в умовах її гострої недостатності, наприклад, при довгостроковому науково-технічному комплексному прогнозуванні.

– - матричний метод - його суть полягає у спеціальній обробці інформації, наданої експертами шляхом складання відповідної таблиці (експертної матриці), у який відображається взаємозв’язок між економічними об’єктами та оцінками експертів.

Формалізовані методи прогнозування базуються на математичній теорії, яка забезпечує підвищення достовірності та точності прогнозів, значно скорочуючи строки їх розроблення, дозволяє забезпечити діяльність з обробки інформації та оцінки результатів.

У складі формалізованих методів виділяють дві групи методів: методи екстраполяції та методи моделювання.

Суть екстраполяції полягає у вивченні стійких тенденцій, які склались у розвитку об’єкта в минулому, та перенесенні їх на майбутнє. Розрізняють формальну й прогнозну екстраполяцію. Формальна базується на припущенні про збереження в майбутньому тенденцій розвитку об’єкта, що склались у минулому; при прогнозній екстраполяції фактичний розвиток об’єкта пов’язується з гіпотезами щодо динаміки розвитку об’єкта прогнозування з врахуванням можливих змін впливу різних факторів у перспективі. Найбільш доцільно методи екстраполяції застосовувати на початковому етапі прогнозування з метою виявлення тенденцій зміни показників.

При використанні методів екстраполяції необхідно мати інформацію щодо стійких тенденцій розвитку об’єкта прогнозування за період, який у 2-3- рази перевищує термін прогнозування. Довготривала тенденція зміни економічних показників називається трендом.

Здійснення екстраполяції передбачає дотримання певної послідовності дій:

– чітка постановка завдання, висунення гіпотез про можливі напрями розвитку об’єкта, що прогнозується, розгляд факторів, які стимулюють або перешкоджають такому розвитку, визначення необхідної екстраполяції та її припустимої дальності;

– вибір системи параметрів, уніфікація різних одиниць вимірювання, що відносяться до кожного параметру окремо;

– збір та систематизація даних, перевірка їх однорідності та співставності;

– виявлення тенденцій чи симптомів зміни величин, що вивчаються, у ході статистичного аналізу та безпосередньої екстраполяції даних.

У загальному вигляді екстраполяцію можна представити у вигляді визначення значення функції:

Уi + L = F (Уi (баз) ? L),

де:

Уi + L – екстрапольоване значення рівня;

L – період упередження;

Уi (баз) - рівень, прийнятий за базу екстраполювання.

Методи екстраполяції дають надійні результати прогнозування на період 5-7 років. Найбільш розповсюдженими методами екстраполяції є метод найменших квадратів та його модифікації, метод експоненціального згладжування, метод змінних середніх та метод адаптивного згладжування.

Метод найменших квадратів полягає у знаходженні параметрів моделі тренду, які мінімізують її відхилення від точок вихідного часового ряду. Важливим моментом отримання прогнозу за допомогою даного методу є оцінка достовірності отриманого результату.

Метод експоненціального згладжування є достатньо ефективним та надійним методом прогнозування. Основні переваги даного методу полягають у простоті обчислювальних операцій, у гнучкості описування різних динамік процесів. Цей метод дає можливість отримати оцінку параметрів тренду, що характеризують не середній рівень процесу, а тенденцію, яка склалась на момент спостереження. Найбільш широке застосування експоненціальне згладжування знайшло при розробленні середньо строкових прогнозів. На методі експоненціального згладжування базується метод імовірного моделювання. За наявності достатньої кількості вихідної інформації імовірнісна модель може дати цілком надійний прогноз. Ця модель вирізняється значною простотою та наочністю. Оцінки, які можуть бути отримані за допомогою цієї моделі, мають практичне значення. Недоліком моделі є вимога великої кількості спостережень та вивчення початкового розподілу, що може призвести до невірних оцінок.

Метод адекватного згладжування являє собою узагальнення звичайного експоненціального згладжування. При наявності достатньої інформації можливо отримати надійний прогноз на інтервал, більший, ніж при звичайному експоненціальному згладжуванні. Але це можливо при дуже довгих рядах, інакше існує ризик отримати дуже приблизний прогноз. Цим й визначаються можливості використання даного методу у практичній діяльності.

Методи моделювання передбачають використання у процесі прогнозування різних видів економіко-математичних моделей, які являють собою формалізований опис об’єкта (економічного процесу), що досліджується, у вигляді математичних залежностей. Для реалізації моделей даної групи застосовують економіко-математичні методи. Прогнозування економічних і соціальних процесів з використанням моделей включає розробку моделі, її експериментальний аналіз, співставлення результатів прогнозних розрахунків на основі моделі з фактичними даними стану об’єкта чи процесу, коректування та уточнення моделі.

Економіко-математичне моделювання базується на принципі аналогії, тобто можливості вивчення об’єкту через розгляд іншого також об’єкту, але більш доступного. Таким доступним об’єктом є економіко-математична модель. Вона являє собою систему формалізованих рівнянь, які описують основні взаємозв’язки елементів, які утворюють економічну систему чи будь-який економічний процес. Модель дозволяє довести до повного вичерпного опису процес отримання та обробки вихідної інформації, а також вирішити поставлені завдання в достатньо широкому аспекті конкретних випадків.

Певні види моделей економічного і соціального прогнозування можуть класифікуватись в залежності від критерію оптимізації чи найкращого очікуваного результату. Так, наприклад, розрізняють економіко-математичні моделі, в яких мінімізуються витрати, і моделі, в яких бажано отримати, скажімо, максимум продукції.

З врахуванням фактору часу моделі можуть бути статичними, коли обмеження в моделі встановлені для певного відрізку часу, чи динамічними – в такому разі обмеження встановлені для декількох відрізків часу.

Розрізняють факторні, структурні, комбіновані, сітьові, імітаційні моделі економічного типу.

За допомогою факторних моделей описують залежність рівня та динаміки того чи іншого показника від рівня та динаміки економічних показників, що впливають на нього – аргументів чи факторів. Факторні моделі можуть включати різну кількість змінних величин та відповідних ним параметрів. Найпростішими видами факторних моделей є однофакторні, в яких фактором є будь-який часовий параметр. Багатофакторні моделі дозволяють враховувати вплив декількох факторів на рівень та динаміку показника, що прогнозується.

Структурні моделі описують співвідношення, зв’язки між окремими елементами, які утворюють єдине ціле чи агрегат. Ці моделі є моделями структурно-балансового типу, де поряд з розбивкою будь-якого агрегату на складові елементи, розглядаються взаємозв’язки цих елементів.

У комбінованих моделях поєднуються підходи, які використовуються як у факторних, так й у структурних моделях.

Сітьові моделі передбачають оптимізацію прогнозних рішень за допомогою використання інструментів математичного програмування.

В імітаційних моделях розвиток окремого регіону відображається як складна економічна система.

Також в процесі прогнозування та розроблення програм соціально-економічного розвитку регіонів широко використовуються такі методи, як балансовий, нормативний та програмно-цільовий.

За допомогою балансового методу реалізується принцип збалансованості та пропорційності. Суть даного методу полягає в ув’язці потреб регіону у різних видах продукції та ресурсів з можливостями виробництва та джерелами ресурсів.

Балансовий метод передбачає розроблення балансів, які являють собою систему показників, в який одна частина, що характеризує ресурси за джерелами надходжень, дорівнює іншій, яка відображає їх розподіл (використання) по всіх напрямках. Результати балансових розрахунків є основою при формуванні структурної, соціальної, фінансово-бюджетної, грошово-кредитної політики, а також політики зайнятості та зовнішньоекономічної діяльності. Баланси застосовуються для виявлення диспропорцій у поточному періоді, невикористаних резервів та обґрунтування нових пропорцій.

Система балансів, які використовуються у прогнозуванні та програмуванні, включає: матеріальні, трудові та фінансові, які, в свою чергу, включають цілий ряд балансів.

Одним з основних методів прогнозування та програмування є нормативний метод. В сучасних умовах йому приділяється особлива увага у зв’язку з використанням ряду норм та нормативів у якості регуляторів економіки. Сутність нормативного методу полягає у техніко-економічному обґрунтуванні прогнозів та програм з використанням норм та нормативів. Останні використовуються для розрахунків потреб в ресурсах та показників їх використання. За допомогою норм та нормативів обґрунтовуються найважливіші пропорції, розвиток матеріального виробництва та невиробничої сфери , здійснюється регулювання економічного розвитку.

Норма – це максимально допустима величина, норматив – співвідношення елементів виробничого процесу (складова норми). Норми та нормативи поділяються на ресурсні, економічні та соціальні. За необхідності вони конкретизуються та диференціюються по окремих напрямках, об’єктах, адміністративно-територіальних одиницях.

Норма характеризує наукового обґрунтовану міру витрат ресурсів на одиницю продукції (робіт) у прийнятих одиницях виміру, наприклад витрати муки на 1 т хлібобулочних виробів згідно затвердженої рецептури. У вигляді норм виступає споживання тих чи інших продуктів на душу населення. Наприклад, рекомендована норма споживання м’яса та м’ясопродуктів в рік на 1 людину – 82 кг. У невиробничій сфері застосовуються норми, які характеризують необхідний розмір загальної та житлової площі на 1 жителя, споживання води на 1 людину тощо.

Нормативи, як правило, розробляються у відносному вираженні. Вони характеризують ступінь використання ресурсів. Наприклад, витрати на 1 млн. грн. продукції, розмір плати за кредит (процентні ставки) тощо.

Головне призначення норм і нормативів полягає у визначенні орієнтирів, що стимулюють виробників до пошуку найбільш ефективних шляхів отримання максимальних результатів за наявної кількості ресурсів.

У порівнянні з іншими методами програмно-цільовий метод є відносно новим та недостатньо розробленим. Широке розповсюдження він отримав лише останніми роками, хоча він відомий ще за часів розроблення плану ГОЕЛРО.

Програмно-цільовий метод тісно пов'язаний з нормативним, балансовим та економіко-математичними методами та передбачає розроблення програми починаючи з оцінки кінцевих потреб, виходячи з цілей розвитку економіки у поєднанні з визначенням ефективних шляхів та засобів їх досягнення та ресурсного забезпечення. За допомогою даного методу реалізується принцип пріоритетності планування.

Сутність програмно-цільового методу полягає у відібранні основних цілей соціально-економічного та науково-технічного розвитку, розробленні взаємопов’язаних заходів щодо їх досягнення у визначені терміни при збалансованому забезпеченні ресурсами з врахуванням їх ефективного використання. Даний метод застосовується при розробленні цільових комплексних програм, які являють собою документ, у якому міститься ціль та комплекс науково-дослідних, виробничих, організаційно-господарських, соціальних та інших завдань та заходів, які узгоджені за ресурсами, виконавцями та строками здійснення.

З метою забезпечення найбільшої вірогідності й обґрунтування планових завдань у практиці планування застосовують одночасно декілька із зазначених вище методів. Це дозволяє всебічно обґрунтувати економічну, соціальну і екологічну ефективність реалізації запланованих заходів

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com