Перечень учебников

Учебники онлайн

7.2.3. Охорона і використання природних ресурсів

Водні ресурси використовуються в усіх галузях господарства регіону та забезпеченню життєдіяльності людини. Управління водними ресурсами спрямовується на вирішення наступних завдань:

– забезпечення потреб населення та всіх галузей регіонального господарства водою, оптимального розподілу водних ресурсів між водокористувачами;

– дотримання благополучного екологічного стану водних ресурсів;

– регулювання стоку у часі та просторі;

– припинення викидів неочищених стоків та твердих відходів у водоймища і підвищення їх рекреаційної здатності;

– економічне витрачання води, зменшення її витрат при перекиданні;

– зниження негативного впливу вод на оточуюче середовище (підтоплення, заболочення, руйнування берегів тощо);

– забезпечення оптимального співвідношення ресурсів поверхневих і ґрунтових вод.

Водоспоживання безпосередньо пов’язане із здійсненням водоохоронних заходів, серед яких особливе місце займає водовідведення, в тому числі скидання стічних вод у поверхневі водоймища. Якщо воно значне, то це може привести до нанесення безповоротної шкоди довкіллю. Це зумовлює необхідність жорсткого контролю за якістю водних ресурсів. Її показником є кратність розбавлення стічних вод, величина якої встановлюється спеціальними органами.

Водовідведення дозволяє повторно використовувати стічні води шляхом біологічної, хімічної та механічної очистки, зокрема для зрошування сільськогосподарських угідь. Тому за всіма видами стоків встановлюється загальний обсяг забруднених вод і таких, що пройшли очищення.

З метою охорони вод від забруднення у регіональних програмах встановлюються завдання по створенню водоохоронних зон у порядку, визначеному Водним кодексом України. Водоохоронні заходи спрямовуються також на відтворення рибних запасів та розведення водоплавних птахів, а там, де можливо, і на організацію перевезення вантажів і пасажирів водним транспортом, забезпечення роботи гідроелектростанцій.

Головна увага органів регіонального управління водокористуванням приділяється збалансуванню потреб води та її ресурсів. З цією метою складається водогосподарський баланс території (Таблиця 7.1.) у складі Програми соціального у економічного розвитку регіону. Основні показники водогосподарського балансу опрацьовуються у декількох варіантах, що пов’язано з неможливістю точного прогнозу водності року. Розрахунок показників проводиться всього на рік та на найбільш напружений місяць року.

Розрахунок показників водоспоживання здійснюється нормативним методом, в основу якого закладені нормативи витрачання води на душу населення, одиницю продукції, робіт чи послуг, враховуються дані про масштаби виробничої і невиробничої діяльності і чисельності населення.

Таким чином обсяг необхідного водоспоживання (О в.с.) можна розрахувати наступним чином:

О в.с. = Н в.в. * В n;

де Н в.в. – норматив витрат води на одиницю продукції, робіт, послуг чи на одну особу;

В n – обсяг виробництва продукції, робіт і послуг у натуральному і грошовому вимірі; чисельність населення регіону.

Водовідведення обчислюється як різниця між загальним водоспоживанням і безповоротними втратами води (випаровування, технологічні включення до складу продукту тощо).

Основним національним багатством України є земля, яка знаходиться під охороною держави. Управління охороною земельних ресурсів у регіонах спрямовується на вирішення наступних завдань:

– підвищення ефективності землекористування та естетичної цінності земель;

– оптимізація структури земельних ресурсів;

– збереження і раціональне використання сільськогосподарських угідь;

– проведення робіт по рекультивації земель та їх залучення до господарського обігу;

– захист ґрунтів від деградації та перетворення їх у джерела забруднення.

Перелічені завдання вирішуються при формуванні різних розділів регіональних програм та планів соціально-економічного розвитку, зокрема розвитку АПК, капітального будівництва та інших. Управління земельними ресурсами здійснюється у відповідності із Земельним, Лісовим та іншими кодексами і законами України.

Однією з економічних форм управління земельними ресурсами є планування. Так у планах і програмах соціально-економічного розвитку регіонів складається земельний баланс регіону, який відображає стан використання земельних ресурсів та їх трансформацію протягом року, викликану необхідністю відведення площ під будівництво, проведенням робіт з меліорації, залученням до господарського обігу земель, що не використовуються тощо.

Величезну цінність становлять сільськогосподарські угіддя, питома вага яких становить близько 71% всього земельного фонду України. Їх раціональне використання та захист від деградації (ерозії, вивітрювання, забруднення токсичними речовинами тощо) є найважливішим завданням земле господарювання. Для його виконання мають проводитися обстеження та розвідування стану земель, їх моніторинг, використовуватися земельний кадастр, враховуватися інші фактори, які зумовлюють підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва: меліорація, зрошення, осушення тощо.

Управління сільськогосподарськими угіддями ґрунтується на розрахунку балансу цих угідь (Таблиця 7.2.), у складі яких визначають площу окремих сільськогосподарських угідь: орних земель, садів, ягідників, виноградників, сінокосів тощо.

У тісному зв’язку з планами охорони і раціонального використання земель знаходяться плани використання лісових ресурсів і забезпечення їх охорони від шкідників і хвороб. Враховуючи їх господарське призначення та рекреаційну цінність, управління лісокористуванням спрямовано на вирішення наступних завдань:

– підвищення лісистості території та продуктивності лісових насаджень;

– зростання ефективності лісокористування, поліпшення використання деревини, ягід, грибів та інших продуктів лісу;

– забезпечення прискореного розширення площ лісопосадок щодо площ вирубок;

– проведення заходів по лісоустрою, лісомеліорації, охороні та захисту лісів.

В Україні, як і в багатьох інших державах світу, всі ліси поділяються на три категорії у залежності від господарчого призначення, місця розташування та функцій.

До першої категорії відносяться ліси водоохоронного, захисного та оздоровчого призначення, а також ліси заповідників, національних парків, заказників.

Другу категорію складають ліси у густонаселених регіонах та у регіонах з недостатніми лісосировинними ресурсами.

Третю категорію становить ліс багатолісних регіонів, що мають переважно лісоексплуатаційне значення. Саме в цих лісах (кількість їх в Україні незначна) проводяться промислові лісозаготівлі, а у лісах першої і другої категорій – лише вирубування задля санітарного догляду. За показниками залісення території наша держава знаходиться на одному з останніх місць у Європі, тому принципове значення має розширення площ лісів всіх категорій.

При управління лісовими ресурсами використовуються наступні показники:

– загальна площа, вкрита лісом з виділенням лісів першої і другої категорій;

– лісистість території (відношення площі, вкритої лісом, до загальної площі земель);

– лісосічний фонд (загальний і з виділенням лісів першої категорії);

– використання лісосічних відходів і відходів переробки деревини з визначенням обсягів використання і технологічної потреби;

– посадка і посів лісу (тис. га – всього, у тому числі проти ерозійні лісонасадження по ярах, балках, берегах рік і водоймищ, пісках та інших землях) з виділенням частки цих посадок щодо площі суцільних вирубок, які потребують штучного лісовідновлення;

– площа авіаційної охорони лісів від пожеж і біологічного їх захисту від шкідників і хвороб, а також їх частка у загальній площі лісів.

Лісологічний фонд – це можливий обсяг вирубки (тис. м ), який визначається розрахунковою лісосікою, тобто лісогосподарською нормою річного користування лісом для заготівлі лісоматеріалів. Відношення обсягів лісосічного фонду до розрахункового обсягу лісосіки характеризує рівень використання лісів. При визначенні цього показника необхідно враховувати, що для збереження лісів та своєчасного відновлення їх ресурсів потрібно забезпечити відповідальність між рубкою лісу і розрахунковою лісосікою. Вона досягається за допомогою плану лісопосадок, котрий передбачає своєчасне залісення поточних вирубок, заміну малоцінних порід більш цінними, відтворення лісонасаджень на раніше вирубаних невідновлених площах. Для здійснення контролю за своєчасним відновленням лісу використовується коефіцієнт, що визначається відношенням площ насаджень і посіву лісу до площі суцільних вирубок, котрі потребують штучного лісовідведення.

Лісоохоронні заходи мають забезпечити також захист лісів від пожеж і шкідників, що здійснюються головним чином за допомогою авіації.

У здійсненні природоохоронних заходів на території регіонів важливе значення має організація мережі заповідників, заказників, природних парків, ботанічних садів тощо. Головна мета управління цим процесом полягає у створенні умов для збереження природних комплексів, генетичного фонду рослин і диких звірів і птахів, а також для вирішення актуальних наукових і практичних завдань природокористування.

Існуюча в Україні мережа заповідних територій, ботанічних садів, дендрологічних парків не повною мірою відображає природні особливості її регіонів, значно менша порівняно з іншими європейськими країнами, а тому розв’язання питання збільшення обсягів природоохоронних робіт у цьому напрямі є одним з актуальних завдань природоохоронної діяльності в областях і регіонах нашої держави.

Атмосферне повітря є одним із основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Тому головними охоронними заходами, що застосовуються органами управління відповідно до існуючого законодавства є забезпечення його сприятливого стану, відновлення і поліпшення для створення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє середовище.

Основними формами управління в цій сфері є стандартизація і нормування, що проводяться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони атмосферного повітря від забруднення, шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів та забезпечення екологічної безпеки.

Стандартизація і нормування здійснюються Міністерством охорони навколишнього природного середовища та Міністерством охорони здоров'я, а контроль за дотриманням стандартів і нормативів покладається на їх органи на місцях і місцеві державні адміністрації.

Нормування у галузі охорони атмосферного повітря спрямовується на встановлення:

– нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря;

– нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів стаціонарними джерелами;

– граничних нормативів утворення забруднюючих речовин, які відводяться у атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд та об’єктів;

– нормативів використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення;

– нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел і шкідливого впливу їх фізичних факторів.

Нормування екологічної безпеки атмосферного повітря здійснюється з метою оцінки його стану. Для цього встановлюються:

– нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі для людей та об’єктів навколишнього природного середовища;

– нормативи гранично допустимих рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного і біологічного впливу на атмосферне повітря для людей та об’єктів довкілля.

У разі необхідності законодавством України можуть встановлюватися й інші більш суворі нормативи у галузі охорони атмосферного повітря та його безпеки.

Підприємства, установи та організації, діяльність яких пов’язана з викидами забруднюючих речовин у атмосферне повітря, шкідливим впливом фізичних і біологічних факторів на нього, зобов’язані здійснювати відповідні господарські, технічні та інші заходи щодо дотримання встановлених нормативів.

Планування, розміщення, забудова і розвиток міст та інших населених пунктів мають здійснюватися з урахуванням екологічної ємності територій, з додержанням вимог щодо охорони, раціонального використання та екологічної безпеки атмосферного повітря. З цією метою за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування розробляються зведені проекти нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів на нього. У разі перевищення нормативних показників, підприємства, установи та організації зобов’язані розробити додаткові заходи щодо їх дотримання, а при неможливості зменшення викидів забруднюючих речовин і зниження рівнів шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря до встановлених нормативів діяльність господарчих суб’єктів припиняється або змінюється їх профіль.

З метою охорони атмосферного повітря в районах житлової забудови, масового відпочинку та оздоровлення населення створюються санітарно-захисні зони. Місцеві органи державної влади мають вирішувати питання про фінансування необхідних робіт і заходів по відселенню населення і виведенню з цих зон об’єктів соціального призначення.

Для забезпечення охорони атмосферного повітря використовується відповідний економічний механізм основними складовими якого є:

– ліміти викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і нормативи плати за викиди та перевищення лімітів;

– ліміти використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення і нормативи плати за використання лімітів;

– надання підприємствам, установам, організаціям і громадянам податкових, кредитних та інших пільг при здійсненні природоохоронних заходів;

– розподіл платежів за забруднення атмосферного повітря, інші шкідливі впливи на нього та за використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення, який здійснюється відповідно до Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com