Перечень учебников

Учебники онлайн

3.2. Система цілей і завдань регіональної політики

Важливим моментом у визначенні цілей регіональної політики є відокремлення стратегії і тактики держави щодо регіональних процесів і “внутрішню політику регіонів” (або – політику для регіонів і політику самих регіонів).

Власна політика регіонів не завжди відповідає політиці держави, щодо розвитку регіону. Регіони можуть мати свої пріоритети розвитку, які іноді не співпадають з державними. В ідеалі Державна регіональна політика і політика регіонів не повинна суперечити одна одній. Таким чином ми підходимо до такого поняття, як одноманітність цілей регіональної політики.

Соціально-економічний розвиток регіонів може принципово або плануватися державними інстанціями, або лише економічними суб’єктами, або бути результатом планових рішень як державних, так і окремих економічних суб’єктів.

У сучасних економічних системах, де домінують ринкові елементи, регіональний розвиток витікає як із багатьох індивідуальних рішень економічних суб’єктів, так і державного планування. Вплив державного планування на регіональний розвиток, як було уже визначено, прийнято сприймати як регіональну економічну політику.

Регіональна економічна політика охоплює економіко-політичні заходи держави, як носія планування, із специфічно регіональним цільовим спрямуванням та еволюційним характером.

В залежності від основних цілей державної регіональної політики, розрізняють два її види:

1. Регіональна політика орієнтована на вирівнювання. Оскільки отримання економічних доходів “бідними” і “багатими” регіонами веде до нерівності в добробуті населення цих регіонів в середині однієї держави, то мають проводитися такі специфічні регіонально-політичні заходи, які приведуть економічно слабкі і малозабезпечені регіони до рівня певних економічних стандартів в середині країни.

2. Регіональна політика орієнтована на зростання. Регіональне і одночасно загальноекономічне зростання мають відбуватися з державною допомогою через першочергове латентне освоєння наявних регіональних потенціалів.

Суттєва різниця між орієнтованою на зростання і орієнтованою на вирівнювання регіональною політикою полягає в тому, що, по-перше, при чистій концепції економічного зростання держава цілеспрямовано сприяє лише таким регіональним процесам, які приводять до загальноекономічного зростання. З погляду на це, кращими для політичного рішення будуть такі економічні умови розвитку в окремих територіях, в яких є в наявності розвинута матеріальна і соціальна інфраструктура. Саме ці критерії і будуть мати вирішальне значення при визначенні територій пріоритетного розвитку.

Звичайно досягнення цілі економічного зростання певним шляхом приведе до зростання міжрегіональних доходів, зростання добробуту населення і таким чином до пасивного оздоровлення (санації) слабо розвинутих регіонів. Але орієнтована виключно на економічне зростання регіональна політика навряд чи буде сьогодні суспільно необхідною.

По-друге, якщо регіональну економічну політику розглядати з точки зору регіональних проблем, то вона перетвориться на допомогу переважно слабким регіонам – аграрним і моно структурним промисловим. Але така “регіоналізована” політика може затримувати загальноекономічне зростання, оскільки вона стримує дію факторів виробництва у короткостроковому періоді та їх спрямування до найкращого господаря в найкращого місце прикладання.

Безперечним є твердження, що на сьогодні слід розглядати регіональну економічну політику як таку, що має риси як орієнтованої на вирівнювання, так і орієнтованої на економічне зростання регіональної політики.

У динамічній ринковій економіці слід виходити з того, що імпульси розвитку одного регіону передаються іншим, що приводить до виявлення нових ринків, що буде сприяти просторовому економічного розвитку, і лише для деяких депресивних територій слід робити виключення. Державна економічна допомога має концентруватися на відносно невеликій кількості територій, які дійсно потребують такої допомоги для свого розвитку, і в межах процвітаючою ринкової економіки. Роздута економічна допомога, яка передбачає масивні субсидії в підприємства, простягається за межі справді потребуючих регіонів і охоплює велику частину національної економіки, є суспільно ризикованою.

Завжди необхідно перевіряти, чи є і в якому ступені економічна допомога, як інструмент регіонального економічного сприяння, відповідає меті регіональної політики. Отриманий результат дасть відповідь, чи знаходиться регіональна економічна політика на вірному шляху, чи є хибною.

Цілі та засоби реалізації регіональної політики викристалізовуються виходячи із загальних заяв і зауважень уряду, принципів державної економічної політики. В цьому випадку необхідно першочергово визначити основні соціально-економічні цілі регіональної економічної політики та її складові частини.

Головною суспільною ціллю регіональної економічної політики є створення оптимальної регіональної структури, яка буде сприяти тому, щоб виробничі фактори, які не використовуються, або використовуються не достатньо мобілізувалися для загального зростання економіки держави.

Через регіональну економічну політику, яка включається в цільові установлення економічної політики держави, буде посилюватися економічний стан найбільш сприятливих для цього регіонів, що приведе до досягнення кращих трудових і дохідних можливостей, ліквідації довготривалих соціальних напружень, які можуть бути не лише в економічно слабких, а і в більшості регіонів.

Такий підхід потребує створення операційно визначених цільових установлень, які потребують точного найменування об’єкту впливу, зазначення напрямку його зміни і бажаної величини зміни. На сьогодні ми не маємо чітко визначених недоліків сучасної регіональної структури, як вихідної бази, ні бажаного напрямку, ні градусу зміни. Орієнтація на економічне зростання виражається лише через визнання недосконалості сучасної регіональної економічної структури, поганого використання основних виробничих факторів у регіонах, які мають бути задіяними для стимулювання загальноекономічного зростання. В першу чергу в регіональній економічній політиці мають бути визначені сприятливі для економічного зростання регіони, головним чином слабо розвинуті, або однобічно структуровані, в яких економічна міць має зростати завдяки створенню кращих трудових можливостей і можливості створення доходу.

Тому основною складовою частиною регіональної економічної політики є структурна політика, яка має слугувати гарантії безперервного економічного зростання в рамках ринкової економіки, стабільного рівня цін, що приведе до зростання рівня життя населення і виконання соціальних завдань. Навіть при повній зайнятості в економіці економічне зростання і структурна перебудова тісно взаємопов’язані між собою. В цьому випадку дії уряду спрямовуються на підтримку структурних змін і технічного прогресу, тому структурна політика держави перед усім є політикою економічного зростання. Суспільно-політичні і соціальні цілі при цьому також не залишаються без уваги.

Державна регіональна економічна політика, яка є складовою державної економічної політики, робить основні політико-економічні цілі останньої більш важливими. Але основні цілі економічної політики держави загублять свою значимість, якщо вони будуть визначатися без прийняття до уваги цілей політики регіонів, до основних сфер якої належить поряд з впорядкуванням просторового устрою, створення гідних людини умов життя в усіх регіонах. А це вимагає вирівнювання розвитку економічно слабких і моно структурованих регіонів до певних стандартів, попередження соціальної напруги в окремих регіонах, мобілізації готового до перебудови регіонального потенціалу і збереження зайнятості населення.

Регіональна політика має сприяти реалізації наступних основних цілей:

1. Цілі економічної свободи через створення і розширення інфраструктури промислових поселень і поселень з розвинутим бізнесом, що розширює можливості для підприємців при виборі місця розташування свого бізнесу і для незалежних робітників більш широкого вибору робочих місць і місць прикладання праці.

2. Цілі справедливості через створення кращих трудових можливостей і можливостей створення доходу у відстаючих регіонах і усуває потенційні, або довготривалі соціальні напруження.

3. Цілі зростання добробуту населення, яка є також реалізацією принципу справедливості, якщо їй вдається відкрити регіональний еволюційний потенціал для загальноекономічного зростання. Ефект диверсифікації регіонально-політичних заходів, які здійснюються при переході від моно структури, яка часто базується на продукті, наприклад, вугіллі, до полі структури виробництва і тим самим посилює захист робочих місць від кризових явищ в певній галузі, тобто діє як захисний ефект.

Названі основні цілі регіональної економічної політики можуть нести в середині себе і певні конфлікти, на що слід обов’язково зважати.

Захисний характер регіональної політики, якщо вона буде зрозуміла статично, приведе до консервації регіональної економічної структури, тобто до збереження робочих місць в регіоні будь-якою ціною, що створить певні напруження в досягненні цілі загальноекономічного зростання.

Зростання добробуту для широких верств населення в промислово розвинутих суспільствах неможливо досягти без безперервного зростання економіки, якого неможливо, в свою чергу, досягти без регулярних змін в економічній структурі.

Якщо регіональна економічна політика буде протидіяти таким змінам, то помилково зрозумілий захисний ефект буде постійно викликати цільовий конфлікт в аспекті “економічне зростання – зростання добробуту”.

Окремі цілі регіональної економічної політики слід розглядати в якості секцій одного ланцюга цілей, які мають свій власний цільовий характер. Квантифіковані цілі мають відображатися в Регіональних програмах соціально-економічного розвитку на 5 років таким чином, що створення робочих місць, розміщення акцій за допомогою державного сприяння інвестиціям буде лише цільовим маркуванням у технічному сенсі

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com