Перечень учебников

Учебники онлайн

3.3. Сучасна державна регіональна політика

Об’єктами реалізації Державної регіональної політики є економічні райони. Основними принципами районування є:

1. Тісний соціально-економічний, демографічний і культурний взаємозв’язок території району з головним ядром – її найбільшим за кількістю населення містом.

2. Формування у великому регіоні територіальної соціально-економічної системи, тобто такого просторового поєднання населення, соціальної, економічної та екологічної сфер, у якому на засадах їхньої взаємопов’язаності, збалансованості і взаємодоповнюваності створено оптимальні умови для життєдіяльності населення.

3. Спеціалізація району у загальнодержавному поділі та інтеграції праці.

4. Можливість здійснювати у межах району територіальне регулювання і координацію соціальних, економічних і демографічних процесів на субнаціональному рівні.

Ці принципи були закладені в основу соціально-економічного районування України. При його здійсненні враховувався і рівень демографічного, природно-ресурсного та економічного потенціалу та величина території. Загальна їх кількість повинна бути невеликою. Оптимальною визнано розподіл території України на шість економічних районів: Центральний, Донецький, Придніпровський, Причорноморський, Харківський і Західний. Деякі автори поділяють Західний район на Карпатський, Подільський і Волинський та виділяють Столичний район, до складу якого входить лише місто Київ.

Кожний з районів об’єднує різну кількість областей. Області, які належать до різних районів відрізняються між собою за площею, кількістю населення та його густотою, показником урбанізації. (Див.табл.3.1). Найбільша середня площа областей у Причорноморському районі, найвища кількість і густота населення – у Донецькому, також тут найвищий показник урбанізації; найменші області за площею, кількістю населення і показником урбанізації у Західному районі, а за показником густоти населення – у Харківському.

Важливою проблемою Центрального району (137 адміністративних районів, 33 міста республіканського і обласного підпорядкування, 178 селищ міського типу, 3435 сільських рад) є ефективне використання наявних потужностей і доповнення них новими технологіями з метою формування повноцінних міжгалузевих територіальних комплексів (паливно-енергетичного, машинобудівного, хіміко-індустріального, агропромислового, індустріально-будівельного, транспортного і рекреаційного), які частково вже склались. Існує багато проблем екологічного характеру, які виникли внаслідок радіаційного забруднення території. Серед пріоритетних проблем розглядається і необхідність розроблення стратегії розвитку центру району –м. Києва, визначення функцій міста на різних ієрархічних рівнях, як столиці держави, центру економічного району та обласного центру.

Однією з найважливіших проблем розвитку Західного району (107 адміністративних районів, 115 міст, 174 селища міського типу, 2867 сільських рад) є те, що шість із семи його областей є прикордонними, що має визначати перспективах його розвитку. У межах цього району сформувався промисловий комплекс, у структурі якого переважають галузі з виробництва засобів виробництва і продукції військового комплексу. Сільське господарство розвинене недостатньо. Впродовж довгого часу район є праценадлишковим, тому створення нових робочих місць є першочерговою проблемою розвитку господарського комплексу. Район володіє значним рекреаційним потенціалом, освоєння якого може вивести туристичну галузь у провідну регіональної економіки. Але одночасно існують проблеми із екологією, внаслідок поховання у різних місцях району токсичних відходів, що у більшості випадків були завезені з інших країн Європи.

Важливими проблемами Харківського району (70 адміністративних районів, 47 міст, з них 19 обласного підпорядкування, 102 селища міського типу, 1212 сільських рад) є проблема раціонального використання трудового потенціалу, визначення пріоритетів для інвестицій у реконструкцію наявного і нових видів виробництв складного виробничого комплексу, який склався на території району. Особливої уваги потребують розосередження виробництва, тобто вдосконалення територіальної структури господарського комплексу., удосконалення економічних зв’язків між його окремими ланками. Потребує уваги визначення перспективи міста-мільйонера, центра району – Харкова.

Особливістю Донецького району (36 адміністративних районів, 88 міст, з них 42 міста обласного підпорядкування, 242 селища міського типу, 454 сільські ради) є те, що він розташований у межах Донецького кам’яновугільного басейну, що і визначило його спеціалізацію у народногосподарському комплексі – задоволення паливо-енергетичних потреб. Звідси витікає в найважливіша проблема району – комплексне використання мінерально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів. Не менш важливою проблемою є оновлення на якісно новій технічній і технологічній базі застарілого потужного виробничого потенціалу. Вирішення її не можливе без зміни інвестиційної політики. Також актуальними залишаються питання галузевої пере структуризації господарського комплексу, удосконалення його територіальної організації, проблема працевлаштування шахтарів після нерентабельних закриття шахт, нестача водних ресурсів, що обмежує подальший розвиток регіону.

Придніпровський район (63 адміністративні райони, 46 міст, з них 26 міст обласного підпорядкування, 102 селища міського типу, 915 сільських рад) характеризується надзвичайно складною галузевою структурою господарського комплексу. Провідними галузями є чорна і кольорова металургія, машинобудування і металообробка. У комплексі з чорною металургією розвитку набула коксохімічна промисловість. Добре розвинуті й інші галузі, орієнтовані головним чином, на виробництво засобів виробництва. Найголовніші проблеми розвитку району – це удосконалення пропорцій між галузями його господарського комплексу, відродження села і сільського господарства, розвиток малих міст і селищ міського типу.

Район Причорномор’я (7 адміністративних районів, 54 міста, з них 25 міст обласного підпорядкування і місто Севастополь – республіканського підпорядкування, 138 селищ міського типу, 1214 сільських рад) спеціалізується на виробництві різноманітної продукції АПК (зерно, соняшник, овочі, фрукти, виноградні вина тощо), рибної, легкої промисловості, випуску виробів машинобудування, транспортних послугах. Вихід до Чорного моря робить район рекреаційною територією, тому важливим питанням залишається надання курортно-туристичних послуг. Дуже важливою проблемою є поєднання розвитку надзвичайно різних за використанням сировини і випуском продукції галузей господарського комплексу району, які часто претендують на одні й ті ж території (акваторії). Пріоритетна проблема, що потребує нагального вирішення – це поліпшення екологічної ситуації, особливо у районі міста Одеса.

Це не є повним переліком регіональних проблем, які мають знайти своє рішення при розробці Державної регіональної політики

Найважливішим стратегічним завданням розвитку економіки України є формування реальних джерел її економічного зростання. Важливим засобом вирішення цієї проблеми є, як уже зазначалося, реалізація активної регіональної політики.

До основних завдань активної державної регіональної політики можна віднести:

1. Запровадження механізмів стимулювання соціально-економічного розвитку депресивних територій, тобто таких, які втратили стимули до саморозвитку і відстають від інших регіонів як за рівнем виробництва, так і за рівнем доходів на душу населення;

2. Делегування значної частини управлінських функцій у регіони, посилення їх ролі і відповідальності у вирішенні проблем, що виникають під час ринкових перетворень, реалізації соціальної політики, розвитку духовної сфери. Для цих завдань з 2000 року створюється мережа регіональних агентств розвитку, з 2001 року проходить реформування між бюджетних відносин, впроваджується гарантована мінімальна доходна база місцевих бюджетів, запроваджується механізм зацікавленості органів регіонального управління і місцевого самоврядування у зміцненні фінансової бази шляхом закріплення за місцевими бюджетами на довгостроковій основі часток загальнодержавних податків і трансфертів, впровадження стратегічного бюджетного планування;

3. Запровадження єдиних мінімальних соціальних стандартів і механізмів захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів;

4. Реалізація у кожному регіоні комплексних трирічних програм досягнення продуктивної зайнятості – боротьба з безробіттям;

5. Здійснення адміністративно-територіальної реформи (2003-200? роки).

Реалізація активної регіональної політики спрямовується на вдосконалення територіальної структури держави, яка передбачає врахування економічного, соціального, демографічного, науково-технічного та інших аспектів.

Структура Державної регіональної політики представлена на рисунку 3.1, її складовими частинами є:

1. Економічна політика.

2. Соціальна політика.

3. Науково-технічна політика.

4. Екологічна політика.

5. Демографічна політика.

6. Гуманітарна політика.

7. Національна політика.

8. Зовнішньоекономічна політика.

9. Управлінська політика.

Розглянемо детальніше основні складові Державної регіональної політики.

Економічна політика, при реалізації якої передбачається:

1. Розмежування повноважень між центром і регіонами на засадах розширення прав місцевих державних адміністрацій в управлінні державним сектором економіки шляхом надання їм окремих функцій органів виконавчої влади вищого рівня; налагодження економічно обґрунтованих коопераційних зв’язків на обласному і міжобласному рівнях, створення регіональних і міжрегіональних господарських структур для виконання регіонального замовлення і забезпечення ефективного управління територіями; зміцнення ролі районної ланки виконавчої влади в управлінні соціально-економічним розвитком територій; створення економічних і фінансових передумов для розвитку регіональних продовольчих ринків шляхом сприяння міжгосподарській кооперації і спеціалізації, розвитку інтегрованих виробництв і регіональної біржової діяльності.

2. Вдосконалення між бюджетних відносин шляхом реформування адміністративно-територіального устрою. З метою створення економічно і фінансово самодостатніх низових адміністративно-територіальних одиниць (територіальних громад), які повинні стати основою реформування бюджетного устрою; запровадження дієвих стимулів і розширення прав місцевих органів влади у розвитку власної бази оподаткування, збільшення бюджетних надходжень; розмежування видаткових повноважень між бюджетами різних рівнів, розширення автономії місцевих органів влади у питаннях видаткової політики; підвищення ролі адміністративних районів у бюджетному процесі, забезпечення районних бюджетів надійними стабільними джерелами доходів; запровадження прозорої системи розподілу трансфертів між бюджетами різних рівнів на підставі об’єктивних показників і критеріїв з метою стимулювання пріоритетних видів господарської діяльності і подолання соціально-економічної нерівності між регіонами.

Розвиток підприємництва і міжнародного співробітництва, а саме: усунення бар’єрів, що обмежують доступ суб’єктів господарювання на регіональні і міжрегіональні ринки, створення економічних передумов для

3. Випуску товарів на підприємствах, що здатні ефективно конкурувати на монополізованих ринках; вдосконалення механізму державної підтримки малого і середнього бізнесу на регіональному рівні шляхом створення сприятливих фінансово-кредитних умов їхньої діяльності; створення сприятливого режиму для прискореного розвитку мікропідприємств із запровадженням максимально спрощеної процедури їх реєстрації, особливо у регіонах з напруженою ситуацією на ринку праці і високим рівнем безробіття, формування регіональних фондів мікрокредитування; сприяння посиленню інтеграції регіонів України у світову та європейську економіку з різними геополітичними пріоритетами; поглиблення прикордонної співпраці регіонів у сфері формування конкурентної комунікаційної, соціальної і транспортної інфраструктури, розширення технологічних інновацій, активізації міжнародного бізнесу шляхом реалізації спільних проектів, створення фінансово-промислових груп, спільних підприємств, технополісів, технопарків, тощо; розширення прав місцевих органів влади у питаннях розвитку співробітництва з прикордонними областями і регіонами сусідніх держав, надання гарантій залученню іноземних інвестицій у реалізацію регіональних програм соціально-економічного розвитку; активізацію ролі українських регіонів у різноманітних міждержавних транскордонних об’єднаннях (“Карпатський Євро регіон”, “Буг”, тощо).

4. Оптимізацію структури господарства крупних соціально-економічних районів, а саме:

Центральний - пріоритетний розвиток науково ємних виробництв, створення на базі м. Києва технопарків (технополісів), перетворення м. Київ у міжнародний інфраструктурний центр придатний для міжнародної співпраці у цій сфері; створення потужної туристичної індустрії; консервація розвитку депресивних адміністративних районів зони Чорнобильської катастрофи, обмеження економічної діяльності у цій зоні (максимальне скорочення виробництва продуктів харчування і сільськогосподарської продукції); оптимізація структури агропромислового комплексу з урахуванням втрати агропромислового потенціалу депресивних територій; вирішення еколого-економічних і соціальних проблем, що пов’язані з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.

Західний – структурна перебудова економіки, прискорений розвиток машинобудування; реконструкція і переоснащення підприємств гірничо-хімічної промисловості; оптимізація структури агропромислового комплексу (розвиток овочівництва, садівництва, виноградарства, м’ясо-молочного скотарства, вівчарства); пріоритетний розвиток науково ємних виробництв, створення на базі науково-технічного потенціалу м. Львова технопарків (технополісів); формування високо розвинутого рекреаці1но-туристичного та оздоровчо-лікувальних комплексів державного і міжнародного значення у Карпатських та інших областях Західного соціально-економічного району; подальший розвиток та інтенсифікація лісового господарства, лісопромислового комплексу, легкої та харчової промисловості; відновлення та розвиток художніх промислів і народних ремесел; нарощування експортного потенціалу регіону шляхом виробництва якісної продукції вітчизняними і новоствореними спільними підприємствами; активізація розвитку депресивних територій (гірських, поліських, прикордонних та інших) шляхом створення полюсів економічного зростання – нових місць прикладання праці з різних видів економічної діяльності; створення системи протипаводкових споруд на малих річках, розширення площ природоохоронних територій; поліпшення екологічної ситуації, вирішення еколого-економічних проблем міст Чернівці та Івано-Франківська, Львівсько-Волинського вугільного басейну тощо; реконструкція і технічне переоснащення підприємств хімічної промисловості.

Донеччина – створення нових робочих місць прикладання праці, насамперед у шахтарських містах і селищах; структурна перебудова усього господарського комплексу регіону, диверсифікація виробництва з метою збалансування розвитку галузей спеціалізації регіону; нарощення експортного потенціалу, створення ВЕЗ; приватизація, комплексна реструктуризація і технічне переоснащення вугільної промисловості; технічна реконструкція перспективних підприємств базових галузей промисловості (чорної, кольорової металургії, хімічної промисловості, машинобудування, зокрема транспортного та енергетики) і розвиток нових галузей (машинобудування та електроніки); нарощування потужностей легкої та харчової промисловості; широке впровадження у виробництво безвідходних і маловідходних технологій, переведення підприємства на оборотне водопостачання; ефективне використання відходів виробництва та вторинних ресурсів; поліпшення екологічної ситуації шляхом перепрофілювання підприємств, запровадження екологічно безпечних технологій, рекультивація порушених земель, ліквідація териконів, хвостових шлакосховищ, різних відстійників, закладання відпрацьованих підземних просторів тощо; реалізація ефективної політики щодо розвитку депресивних адміністративних районів; розвиток соціальної, інженерної, транспортної інфраструктури та нарощення потужностей до нормативних.

Придніпров’я – нарощення експортного потенціалу в умовах суттєвого поліпшення екологічної ситуації; створення ВЕЗ; впровадження системи екологічного моніторингу, створення ефективних природоохоронних комплексів, рекультивація порушених природних ландшафтів; реконструкція і технічне переоснащення підприємств машинобудування, у тому числі сільськогосподарського та космічного приладобудування, легкої промисловості; конверсія оборонних підприємств шляхом перепрофілювання частини їх на випуск цивільної продукції, зокрема товарів широкого вжитку; розвиток енергетики, вугільної (у тому числі буро-вугільної) золото видобувної промисловості, освоєння нафтових родовищ; використання науково-технічного потенціалу Дніпропетровська, Запоріжжя та інших міст регіону для створення технопарків; забезпечення високих темпів розвитку агропромислового комплексу, зміцнення матеріально-технічної бази переробних галузей; раціональне використання біоресурсів та ресурсів Азовського моря.

Причорномор’я – пріоритетний розвиток море господарського комплексу, зокрема рибного господарства, забезпечення збалансованої роботи морського портового господарства; комплексне використання рекреаційних ресурсів, розвиток індустрії туризму, відпочинку та лікування; удосконалення галузевої структури промисловості, прискорення розвитку нових науково ємних, екологічно безпечних виробництв, суднобудування та судноремонту, часткова конверсія виробничих потужностей підприємств військово-промислового комплексу, впровадження у промисловість ресурсозберігаючих технологій, насамперед, енерго- та водозберігаючих; досягнення раціональної спеціалізації у сільському господарстві, а також харчовій і легкій промисловості; розвиток виноградарства і виноробства; будівництво нафтового терміналу в Одесі та нафтопроводу Одеса – Броди; створення СЕЗ; забезпечення Кримського півострова енергоресурсами, переважно з нетрадиційних екологічно чистих джерел енергії, вирішення проблем водопостачання та охорони місцевих водних джерел від виснаження і забруднення; розвиток і раціональне використання біоресурсів і рекреаційних ресурсів Чорного моря; розвиток екологічно-депресивних адміністративних районів за умов реалізації спеціальних природо реабілітаційних програм поліпшення екологічної ситуації.

Харківщина – створення нових місць прикладання праці у сільській місцевості, формування якісного соціального середовища на селі з метою активізації процесів відтворення населення та закріплення молоді у сільській місцевості; структурна перебудова промисловості, насамперед машинобудування, з метою збільшення випуску товарів народного вжитку, конверсія частини виробничих потужностей підприємств військово-промислового комплексу, зміцнення міжгалузевих виробництв для потреб машинобудування; створення технопарків (технополісів) на базі науково-технічного потенціалу м. Харкова; створення ВЕЗ; технічне переоснащення та підвищення ефективності підприємств тракторного і сільськогосподарського машинобудування, автомобільної, електронної та електротехнічної промисловості; активізація депресивних приміських районів шляхом створення нових видів економічної діяльності; будівництво очисних споруд потрібної потужності; удосконалення спеціалізації сільськогосподарського виробництва, підвищення його продуктивності; створення нових потужностей для переробки сільськогосподарської продукції; розвиток транспортної мережі, зв’язку; розширення асортименту та збільшення випуску продукції промисловості будівельних матеріалів, подальший розвиток будівельної індустрії; поліпшення екологічної ситуації.

Соціальна політика. Державну регіональну політику слід спрямовувати на підвищення матеріального добробуту населення, міжрегіональне вирівнювання умов його життєдіяльності, забезпечення високих соціальних стандартів. Така політика передбачає поетапну реалізацію комплексу заходів щодо створення ефективної системи соціального захисту та соціального забезпечення населення, зокрема: запровадження єдиних соціальних стандартів послуг у країні на засадах науково обґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості одного жителя з врахуванням особливостей розвитку кожного регіону; децентралізація соціальної політики та перерозподіл повноважень у її здійсненні між центром і регіонами на користь регіонів з метою забезпечення ефективного та оптимального її функціонування як основного способу та інструменту регулювання соціального розвитку; усунення дисбалансу між бюджетними повноваженнями та зобов’язаннями державних і місцевих органів влади шляхом чіткого розподілу соціальних функцій і повноважень між органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, запровадження єдиних стандартів у разі формування соціальної частини регіональних бюджетів; посилення ролі регіональних органів влади у формуванні соціальних бюджетів на власній фінансовій базі, удосконалення механізму залучення трансфертів (дотацій і субвенцій) з урахуванням реальної податкоспроможності регіонів; урахування демографічної, галузевої та цінової кон’юнктури у разі визначення регіональних рівнів соціальних виплат через створення єдиної бази даних отримувачів соціальної допомоги всіх видів, посилення контролю за нелегальною трудовою діяльністю; створення єдиної мережі центрів надання соціальної допомоги за регіональним принципом; розширення практики будівництва житла за принципом МЖК, забезпечення максимально повного використання житлового фонду, запровадження практики проведення конкурсів на його ремонт та відбудову; розвиток ринку житла шляхом надання довготермінових цільових кредитів населенню з коштів місцевих бюджетів; інвестування та пільгове кредитування створення нових робочих місць у регіонах, де є загроза масового безробіття (моно функціональні металургійні, гірничо-видобувні та енергетичні центри Донбасу і Придніпров’я); надання активної державної підтримки підприємствам, що створюють додаткові робочі місця та випускають продукцію підвищеної соціальної значимості.

Екологічна політика. Державна регіональна політика ґрунтується на принципах сталого розвитку і спрямовується на створення екологічно безпечних умов життя населення, збереження та відтворення природних ресурсів країни.

Пріоритетне завдання регіональної екологічної політики – це за допомогою організаційно-економічних, нормативно-правових, науково-технічних і природоохоронних заходів сповільнити темпи погіршення стану природного середовища і забезпечити передумови для активізації природоохоронної діяльності зі стабілізації і поступового поліпшення екологічної ситуації в регіонах. Для вирішення цього завдання необхідно: забезпечити оптимальний розподіл функцій у сфері охорони навколишнього середовища між владними структурами різних рівнів і природоохоронними органами, налагодити ефективні процедури взаємодії між ними; екологізувати систему державного управління і місцевого самоврядування: забезпечити екологічну регламентацію економічних реформ на етапі прийняття законодавчих і нормативних актів, запровадити експертизу проектів управлінських рішень обласних і місцевих органів влади; провести комплекс заходів з удосконалення системи спостережень (моніторингу) за станом природного середовища і створення регіональних банків екологічної інформації; створити науково-методичну базу природоохоронної діяльності в регіонах з використанням результатів готових розробок і проведенням додаткових наукових досліджень; піднести рівень екологічної свідомості населення через активізацію просвітницької і виховної роботи; створити систему інформування населення про стан природного середовища, розробити нормативно-правову базу врегулювання конфліктних ситуацій, що виникають на ґрунті ймовірного екологічного ризику реалізації управлінських рішень і господарських проектів; забезпечити охорону і збереження антропогенно незмінних або слабо трансформованих природних ландшафтів; створити сприятливі економіко-правові умови для залучення підприємницьких структур до реалізації екологічних програм і проектів; підвищити ефективність механізмів економічного регулювання екологічної безпеки; налагодити конструктивні взаємовідносини в сфері природоохоронного співробітництва із зарубіжними країнами і міжнародними екологічними організаціями.

Конкретні проблеми, що пов’язані зі зменшенням викидів шкідливих речовин в атмосферу, скидів забруднених стоків у водойми, утилізацією промислових відходів та інші мають вирішуватися у рамках державних, галузевих і місцевих програм відповідно до реальних фінансових і ресурсних можливостей.

Науково-технічна політика. Державна регіональна науково-технічна політика спрямована на збереження та відтворення наукового, технічного та інтелектуального потенціалу регіонів, створення сприятливих умов для його ефективного використання у загальноекономічних інтересах її реалізація зумовлює потребу: активної державної підтримки бюджетних науково-дослідних і проектно-конструкторських установ, запровадження дієвих стимулів для творчої діяльності наукових працівників з метою збереження провідних кадрів; посилення впливу, у тому числі фінансового, місцевих органів влади на ведення наукових досліджень і впровадження їх результатів у практику господарювання; посилення ролі регіональних наукових центрів Національної академії наук України у координації наукових досліджень, практичному використанні науково-технічних розробок; визначення пріоритетних напрямків розвитку науково-технічного потенціалу регіонів, створення сприятливих умов для інновацій; сприяння нарощуванню науково ємної продукції в регіонах і підвищенню її конкурентоспроможності на світовому ринку.

Гуманітарна політика. Державна регіональна гуманітарна політика покликана забезпечити духовний розвиток суспільства, поліпшення його морального стану і фізичного здоров'я, формування національної свідомості, відродження мови, освіти, культури українського народу, розвиток культури національних меншин та їх повноцінне входження у політичне, духовно-інтелектуальне та інформаційно-комунікативне життя нації, відтворення етнокультурної самобутності регіонів.

Головними напрямками гуманітарної політики є: державна і регіональна підтримка гуманітарної сфери, створення необхідних умов для творчих працівників, митців, діячів культури; активізація дій органів влади всіх рівнів щодо відродження історичної пам’яті, мови і культури українців як корінної нації; всебічне сприяння розвитку культурної самобутності національних меншин, активне їх залучення до державотворчих процесів; забезпечення гарантій прав громадян на свободу віросповідання, міжконфесійного миру і злагоди у регіонах; сприяння розбудові національної системи освіти з урахуванням змін у всіх сферах суспільного життя та специфіки регіонів; створення сприятливих економічних умов для розвитку книговидавничої справи, збільшення частки україномовних видань; запровадження дієвих механізмів фінансової підтримки функціонування закладів культури (музеї, театри, бібліотеки); збереження та примноження історико-культурних пам’яток у регіонах, активне сприяння поверненню культурних цінностей українського народу; створення необхідних умов для поліпшення фізичного здоров'я населення, розширення його доступу до занять фізкультурою і спортом.

Реалізація Державної регіональної політики України передбачає поетапне досягнення її цілей і завдань.

Перший етап (до 2002р.) – ліквідація лімітуючи чинників і створення передумов для відтворення соціально-економічного потенціалу регіонів, активної структурної перебудови і переходу до позитивної динаміки економічних процесів.

Другий етап (2002-2004 рр.) – забезпечення подолання економічної кризи і створення умов для поступового нарощування темпів соціально-економічного зростання.

Третій етап (2005-2010 рр.) – створення умов для стабільного розвитку та збалансованого відтворення соціально-економічного потенціалу регіонів, формування ринкової моделі функціонування економічної системи, що забезпечить активну мотивацію до трудової та підприємницької діяльності, високі соціальні стандарти проживання населення, рівноправне партнерство у світовому співтоваристві.

Механізм реалізації державної регіональної політики забезпечується законодавчими і нормативними актами, які регулюють відносини між суб’єктами регіональної політики, форми і методи її здійснення. З розвитком ринкових відносин, децентралізації управління першочергового значення набувають економічні методи управління, серед яких найважливішим є формування фінансових ресурсів для забезпечення здійснення регіональних програм, що розробляються згідно з цілями регіональної політики.

Основною формою реалізації державної регіональної політики мають стати національні програми, що розробляються з метою вирішення комплексних проблем територій, економічних районів. Їх розробка і реалізація фінансуються як з державного, так і місцевих бюджетів, також можуть використовуватися і інші джерела. Регіонально орієнтовані державні програми мають узгоджуватися за термінами, заходами і ресурсами з програмами зайнятості, науково-технічними, екологічними та іншими державними і місцевими програмами.

Для окремих територій необхідними заходами регіональної політики є такі:

– створення пільгового режиму для підприємництва;

– застосування пільгового режиму оподаткування для населення;

– адресне спрямування державних інвестицій;

– кредити, субвенції, субсидії і дотації на розвиток соціальної сфери;

– установлення і диференціація обмежень і нормативів, а також охоронних режимів.

Перелічені заходи можуть бути разовими, коротко -, середньо - і довгостроковими.

Основні напрямки Державної регіональної політики затверджує Верховна Рада України; Президент спрямовує діяльність державної виконавчої влади на її реалізацію і сам очолює Раду регіонів при Президентові України

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com