Перечень учебников

Учебники онлайн

6.2. Стратегічні напрями розвитку роздрібної торгівлі України

Останніми роками в Україні спостерігається стрімке зростання обсягів роздрібної торгівлі. Це обумовлено очевидними причинами – позитивною динамікою валового внутрішнього продукту, доходами населення та, відповідно, платоспроможністю. За даними Держкомстату, оборот роздрібної торгівлі в Україні в 2007 році становив 318,7 млрд грн. Річний темп приросту – 27,1%, що істотно вище темпу зростанню валового внутрішнього продукту (7,3%) і реальних доходів населення (12,5%) [1].

Показники розвитку української торгівлі сьогодні одні з найбільш високих у Європі. Так, якщо в першому півріччі 2007 року оборот роздрібної торгівлі України зріс на 28,4%, то в Латвії (лідері європейської торгівлі за темпами розвитку) він збільшився тільки на 24%, у Польщі – на 12,5%, Литві – на 10,8%, Естонії – на 10,5%. Середній приріст обороту в країнах ЄС склав тільки 2,2%. У цілому в ряді країн за останні два роки реєструється зниження обороту роздрібної торгівлі порівняно з минулим роком (найбільше – у Бельгії – на 5,2%; Німеччині – на 1,6% у липні 2007 р.) [2].

У першому півріччі 2008 року оборот роздрібної торгівлі склав 241,6 млрд грн. Темп його зростання порівняно з аналогічним періодом минулого року вперше за останні 7 років не на багато, але сповільнився (на 0,5%) і склав 126,6%.

Незважаючи на бурхливі (у порівнянні з європейськими) темпи зростання обсягу товарообороту, підстав для позитивної оцінки ситуації, що склалася в роздрібній торгівлі України, немає.

Для обґрунтування такої оцінки слід відмітити:

Фізичний обсяг роздрібного товарообороту склав лише 61% обсягу 1990 р., тобто основний приріст товарообороту досягнуто за рахунок цінового фактора, а не розвитку пропозиції спожиткових товарів, особливо вітчизняного виробництва.

Протягом 2007–2008 рр. мало місце значне та необґрунтоване зростання цін на споживчі товари. Система ціноутворення на спожиткові товари є непрозорою. Відсутня система збору та аналізу інформації щодо собівартості виробництва спожиткових товарів та рівня рентабельності (які формують відпускні ціни у виробників), про склад витрат обігу та рівень прибутковості обороту торговельних підприємств оптової та роздрібної ланки товароруху.

Заходи, що були прийняті для стримування зростання цін, виявилися неефективними і недостатніми. Державне регулювання рівня комерційної надбавки по окремих найбільш соціально-значимих товарах (як відсоток від ціни їх закупівлі) призвела до появи надмірної кількості посередників, в тому числі і фіктивних, на шляху товарної маси від виробника до споживача. Як наслідок, споживання громадян з низьким рівнем грошових доходів, соціально незахищених верств населення скоротилося суттєво нижче фізіологічних норм, особливо по м’ясу, молоку, овочам, фруктам.

Обсяг роздрібного товарообороту підприємств роздрібної торгівлі та ресторанного господарства становив 175,1 млрд грн, що на 29,3% більше обсягу 2006 р. Проте за темпами зростання роздрібний товарооборот підприємств поступається темпам зростання обсягу роздрібного продажу товарів населенню на ринках та фізичними особами – підприємцями, що є негативним явищем через зниження якості товарів та торговельних послуг, створення «тіньового обороту», недоотримання державою значної частки податків. Наслідком цього стало також погіршення інформованості органів влади щодо реального стану справ у торгівлі (відсутність статистичних даних за 30% ринку).

Роздрібний товарооборот підприємств у сільських поселеннях складає лише 10% загального обсягу (проти 90% у міських поселеннях) через скорочення і занепад торгової мережі, незадовільне постачання товарів, вкрай вузький асортимент товарів. Це змушує сільське населення купувати частку товарів у містах, що ще збільшує розрив у товарообороті на одну особу в містах та на селі.

У структурі роздрібного товарообороту підприємств за 2006 рік на товари вітчизняного виробництва припадало тільки 67, 3%, що на 3,26 п. менше попереднього року. Це свідчить про недостатній розвиток національного виробництва спожиткових товарів, неефективність зусиль щодо їх пріоритетного просування, наявність недоліків стосовно заходів тарифного і митного регулювання обороту спожиткових товарів, внаслідок яких вітчизняні товари стали неконкурентоспроможними, насамперед, за цінами, незважаючи на те, що за більшістю товарів масового споживання їх якість є кращою.

Незважаючи на достатньо сприятливі умови розвитку, роздрібна торговельна мережа зберігає стійку тенденцію до скорочення. За останні 10 років кількість підприємств торгівлі скоротилася на 50 тис. од. і нині становить лише 63% рівня 1999 р. Забезпеченість населення підприємствами роздрібної торгівлі складає 17 одиниць на 10000 осіб. При цьому слід відзначити, що кількість магазинів в Україні скорочувалась більш високими темпами, ніж кількість кіосків та палаток.

Скорочення чисельності магазинів супроводжується помітним укрупненням цих об’єктів роздрібної торгівлі – середній розмір площі на один магазин збільшився з 90,1 до 114 м2. Однак досягнуті позитивні зрушення є вкрай недостатніми, оскільки Україна суттєво відстає від розвинутих країн та держав пострадянського простору (650 м2 – середньоєвропейський рівень забезпеченості, 520 м2 – у Москві, 286 м2 – Республіка Білорусь). Належна якість торговельно-технологічного процесу та обслуговування покупців в цих умовах не може бути забезпечена.

Мають місце суттєві деформації в розміщенні об’єктів торгівлі в містах. Закриття діючих та відкриття нових торговельних об’єктів відбувається стихійно, без узгодження з генеральним планом розвитку, вимогами щодо «пішохідної» доступності торговельних об’єктів, що реалізують товари першої необхідності. В окремих містах повністю зруйнована мережа хлібних, овочевих, книжкових, галантерейних магазинів, а у той же час надмірною є чисельність аптек та «бутиків», магазинів з продажу автотранспортних засобів, ювелірних виробів.

Залишається низьким технічний та технологічний рівень стаціонарної мережі підприємств. Технологічна політика більшості суб’єктів господарювання зорієнтована переважно на зовнішнє оформлення інтер’єрів. Оснащення підприємств сучасним торговельним обладнанням, транспортними засобами, особливо в сільській місцевості та малих населених пунктах, є вкрай незадовільним. Фінансування розвитку прогресивних форм та методів обслуговування, розрахунків з покупцями, надання додаткових послуг є недостатнім.

В Україні обліковується тільки 303 підприємства державної власності (0,3% від загальної чисельності) та 1038 одиниць (0,8% від загальної чисельності) комунальної форми власності, що явно недостатньо для реалізації державної торговельної політики на споживчому ринку. Практично відсутній механізм контролю за станом та результатами господарювання унітарних підприємств торгівлі (формат, товарна спеціалізація, режим роботи, рівень цін, ступінь ефективності роботи, причини низької рентабельності або збитковості).

У складі витрат обігу торговельних підприємств суттєвою (до 25–30%) є частка витрат, пов’язана з орендою торговельних та складських приміщень, необхідних для організації торговельної діяльності. Рівень орендних ставок в Україні є одним з найвищих в Європі і продовжує стрімко зростати. Складські та торговельні приміщення є переважно приватними (приватизовані у 90-ті роки або створенні за рахунок інвестиційних ресурсів колективних та приватних структур). Винятком є майно, яке знаходиться у комунальній власності та може бути використано для організації торговельної діяльності. Державні органи практично не мають засобів впливу на пропозицію орендних приміщень та умови користування ними, а місцеві – не використовують наявні у них можливості належним чином.

На фоні скорочення кількості магазинів відбулося стрімке зростання кількості ринків з продажу спожиткових товарів, у тому числі – стихійних. При цьому якість товарів та торговельного обслуговування, яка на них забезпечується, є незадовільною та викликає справедливі нарікання споживачів.

При дослідженні та оцінюванні стану розвитку української торгівлі з врахуванням світових тенденцій розвитку галузі слід зазначити, що має місце суттєвий і все більш активний вплив та врахування при розробці стратегії та тактики розвитку українських роздрібних операторів (рітейлерів).

Для кращого усвідомлення суті питання, приведемо найбільш важливу інформацію щодо розвитку світового рітейлу та визначимо основні тенденції, що йому притаманні.

Останнє десятиріччя було надзвичайно вдалим для розвитку роздрібної торгівлі, яка перетворилася в одну з світових галузей, що надзвичайно динамічно розвивається.

Систематичне зростання сукупного валового внутрішнього продукту, стабілізація політичної та економічної ситуації обумовили зростання схильності населення земельної кулі до споживання. Це на тлі продовження зростання населення землі, урбанізації та розвитку ринкової інфраструктури, створили позитивні передумови для випереджувальних темпів зростання платоспроможного попиту, споживацьких витрат та роздрібної торгівлі. В 2006 році споживацькі витрати зросли до 4 419 дол. США на душу населення проти 3 939 дол. США в 2004 році, тобто на 12,2%. Роздрібні продажі збільшилися на 15,7% з 9 865 до 11410 трлн дол. США, на душу населення, відповідно, з 1548 до 1750 дол. США.

Як свідчить макроекономічна статистика упродовж 2001–2006 рр. споживчий попит та товарооборот збільшувалися в усіх частинах світу, але вкрай нерівномірно. Зростання світового рітейлу забезпечується високими темпами зростання товарообороту у країнах та регіонах, що розвиваються – Азії, Латинській Америці та Африці. В 2006 році там зафіксовано стрімке зростання доходів, наслідком чого став перехід мільйонів людей з розряду «бідних» до середнього класу. Саме ці країни демонструють найбільший потенціал для розвитку роздрібної торгівлі, оскільки населення цих країн також хоче, а в певних випадках поступово може собі дозволити стандарт споживання, прийнятий у розвинених країнах. Водночас у США та Європі зафіксовано гальмування темпів зростання, а в окремі періоди та в окремих країнах – навіть скорочення обсягу продаж.

Узагальнюючі напрацювання багатьох дослідників, можна стверджувати, що 21 сторіччя приготувало роздрібним рітейлерам багато труднощів, основою яких є зміна потреб та пріоритетів сучасних споживачів.

Залишаються повністю правомірними висновки щодо поведінки споживачів, викладені в [3]: споживачі хочуть спокою й безпеки, зручності, персональної уваги та спілкування, якості, можливості повернення товарів, які їх не цілком улаштовують; споживачі хочуть та очікують, що їм буде завжди надано прямий доступ на підприємство, з яким вони мають справу, і до продуктів цього підприємства без посередників; споживачі хочуть, щоб їм подарували радість задоволення.

Водночас останнє десятиріччя обумовило появу нових тенденцій, які повинні бути враховані рітейлерами.

По-перше, це новітні демографічні тенденції. В розвинутих країнах світу продовжується старіння населення. Так звані «срібні споживачі» мають достатню фінансову спроможність, і суттєво відрізняються від своїх однолітків попереднього сторіччя. Вони прагнуть підтримувати свою молодість, вести активний спосіб життя. У той же час підвищується значущість та частка споживачів «молодого покоління», особливо в країнах, що розвиваються. Вони добре обізнані та широко використовують у своєму житті сучасні інформаційні технології, цінують швидкість та інноваційність. Купівлі вони хочуть здійснювати не лише традиційно – у магазинах, а й через Інтернет, мобільні прилади, мінімізуючи витрачання часу та збільшуючи зручність та комфортність споживацького вибору.

По-друге, у споживачів усіх вікових груп зростає вимогливість до операторів, які їх обслуговують. Сучасний покупець краще утворений, скептичний і вимогливий, високі темпи життя є причиною того, що він випробовує постійну нестачу часу. Тому він хоче купувати швидко, дешево й претендує на особливе до себе відношення. Сучасний покупець, орієнтований на цивілізовані магазини, у яких процес покупки перетворився в комфортне проведення часу, віддає перевагу корисним для здоров’я продуктам і раціонально оцінює, відповідність ціни, що пропонуються, їхній цінності. На перший план виступають суб’єктивні, внутрішні почуття та емоцій, які супроводжують процес придбання. Найбільш популярним слоганом маркетингових комунікацій стає: «Відчуй, випробуй, відкрий задоволення».

По-третє, рітейлерам необхідно враховувати різнорідність (індивідуалізацію) населення, яка зростає та провокує розвиток багатокультурного маркетингу. Дослідження, що орієнтовані на визначення типу фахівця (особливостей його споживацької мотивації – «економічний», «мобільний прагматик», «вимогливий», «щедрий», «допитливий», «запасливий», «легкозвабливий», «невимогливий консерватор») показало, усі ці типи покупців представлені у країнах-членах Євросоюзу, хоча, безумовно менталітетом та традиціями окремих націй, стадією їх економічного розвитку впливають на кількісні характеристики їх поширеності [4]. Проте незважаючи на існуючі розбіжності, можна стверджувати, що по мірі зростання рівня душових доходів частка типів споживачів, що пред’являють високі вимоги до операторів роздрібної торгівлі, зростає. Жоден з виділених типів споживачів не є превалюючим, отже рітейлерам слід пропонувати формати торгівлі, які враховують потреби усіх типів покупців. Актуальним для сьогодення стає пошук відповіді на питання «Чого ще хоче споживач?», оскільки в умовах перенасичення ринку товарами споживач сам не розуміє, який продукт (товар) йому необхідний. У цих умовах слід зосередити зусилля на вивченні потенційних бажань споживачів та розробці товарів та послуг, які здатні задовольнити їх майбутні запити.

Незважаючи на індивідуалізацію потреб, можна визначити декілька загальних тенденцій, які повинні бути враховані при формуванні товарної пропозиції (асортименту товарів та послуг) рітейлера та організації торговельного обслуговування для забезпечення його конкурентоспроможності та успіху.

Такими тенденціями вважають:

– зростання благополуччя та подальша диференціація рівня доходів, що спонукає торговельні підприємства до чіткої цінової сегментації покупців, організації товарних відділів у різних цінових сегментах, наявності на підприємстві широкого асортименту товарів у різних цінових групах; зростання уваги до продуктів класу «преміум», дешевих товарів, виготовлених під замовлення окремого клієнта;

– зниження ролі родини, збільшення числа самотніх людей, матерів-одиночок, батьків без дітей, що потребує представництво в асортименті торговельних об’єктів різних розмірів упакування продовольчих та непродовольчих товарів (сімейні та індивідуальні товарні одиниці);

– орієнтація на раціональне витрачання вільного часу робить актуальним ширше представлення в асортименті торговельних підприємств продуктів швидкого приготування, готової їжі, непродовольчих товарів одноразового використання, білизни, що не потребує прання тощо;

– узгодження часу торговельного обслуговування з графіком робочого часу споживачів, які обслуговуються, що робить актуальним для рітейлерів подовження часу своєї роботи, впровадження концепції 24/7 (робота 24 години, 7 днів на тиждень) на весь торговельний об’єкт або окремі відділи, впровадження вейдингу (торгівля через автомати) як супутній сервіс;

– зростання уваги до харчової безпеки, особливо після сумно відомих епідемій пташиного грипу та коров’ячого сказу, випадків знаходження неприродних сполук та домішок у продовольчих товарах, товарах для дітей тощо, що вимагає від рітейлерів посилення контролю на етапі вибору постачальника, експертизи товарної документації, приймання товарів до реалізації, добросовісного інформування покупців (упаковка, внутрішньомагазинна інформація, консультування продавців;

– підвищена увага до здоров’я, популяризація здорового способу життя вимагає наявності в асортименті товарів дієтичного та оздоровчого призначення, зі зниженим умістом жиру, солі, цукру, підвищеним умістом вітамінів, кальцію та інших корисних для здоров’я мінералів тощо, продуктів органічного та натурального продовольства, товарів для спорту, ергономічної меблі та побутових приладів, білизни та одягу з природної сировини тощо;

– протидія урбанізації, посилення інтересу до природу – наявності спеціалізованого заввідділу, у якому продаються рослини, засоби по їх догляду, товари та корма для свійських тварин, посадковий матеріал, добриво і багато іншого, що може зацікавити любителів природи. Взагалі більшу лояльність у споживачів матимуть ті рітейлері, які братимуть активну участь у вирішенні світової екологічної проблеми, завдяки впровадженню екологічної упаковки, підтримки товаровиробників, які виробляють екологічно чисті продукти.

При виборі товарів споживач буде все більше враховувати відповідність позиції товаровиробника (бренду) власному світогляду. У звіті «Світовий сектор роздрібної торгівлі в 2008 р.» [5] ця тенденція визначена як «соціальна відповідальність» – фінансово спроможні покупці розвинутих країн все більше приділятимуть увагу впливу бізнесу на суспільство, а отже їх споживацькі пріоритети будуть на стороні тих товаровиробників та рітейлерів, які займають громадянську позицію в питаннях екології, зайнятості, благодійної діяльності тощо.

По-четверте, незважаючи на зростання грошових доходів, актуальним питанням для сучасного споживача залишаються ціни реалізації товарів, цінова гнучкість, співвідношення «ціна-якість».

Ціна товару, як відомо, є однією з детермінант успіху роздрібного торговельного підприємства. Сучасний споживач у своїй поведінці все більше орієнтується на зниження споживацьких витрат, на обґрунтовані ціни, він не бажає «переплачувати».

У країнах Центральної та Східної Європи кожен 5–6-ий покупець належить до типу «економний» (15–20% від загальної чисельності покупців), цінова чутливість є важливою для половини споживачів. Така ситуація є цілком зрозумілою, оскільки купівельна спроможність цих країн суттєво нижча за середньоєвропейський рівень, цінова диференціація в Європі зростає.

Протягом 90-х років орієнтація на мінімізацію цін визначалася як загальна тенденція розвитку роздрібного ринку. Це надзвичайно яскраво підтверджують слогани, що характеризують цінову стратегію лідерів ринку: Tesco – «продаж продуктів за найбільш низькими цінами», Asda – «тимчасово низькі ціни назавжди», Wal-Mart – «продажа по низьких цінах – завжди», Safeway – «якщо Ви знайдете товар за більш низькою ціною, Ви отримаєте ще одну упаковку безоплатно».

Для компенсації зниження цін торговельні компанії використовують цінові стратегії, які спрямовані на зростання обсягів товарообороту (придбання двох товарів за ціною одного (BOGOF), трьох товарів за ціною 2-х (3 FOR 2), при купівлі одного товару, інший купується за половину вартості (B1G1HP) тощо).

Причина такої мотивації споживачів цілком зрозуміла – з початку 2000 років споживчі ціни у світі зросли практично в півтора раза, а згідно з поточним прогнозом ОЕСР (на основі макроекономічної моделі МВФ), до кінця 2010 року зростуть ще більше і практично подвояться. Світові біржові ціни на основні продовольчі товари – пшеницю та рис – б’ють усі рекорди та долають психологічні бар’єри. За даними Всесвітнього банку, з 2006 року зростання цін на продовольчі товари перевищило 2-х кратний та наближається до 3-х кратного рівня[6].

Сучасний споживач прагне не тільки низьких цін, скільки цінової прозорості, розуміння того, від чого залежить рівень цін, чому він є таким. Інформація о цінах у товаровиробників та рітейлерів, в різних каналах товаропросування легко стає доступною для покупця, він може її оперативно отримувати, порівнювати, аналізувати й обирати для себе найбільш цікаву пропозицію. Все це ще більш посилює конкуренцію між роздрібними компаніями, традиційними та нетрадиційними (Інтернет, мобільні телефони) формами продажу товарів.

Ще однією новітньою тенденцію є коммідітизація (обезлічування) товарів – в умовах перенасиченого товарного ринку покупці не бачать інших відмінностей між традиційними товарами масового споживання, крім ціни. Це призводить до жорсткої цінової конкуренції між постачальниками та роздрібною торгівлею, яка підтримується ціновою політикою в царині товарів, що не є товарами масового споживання. Наслідком розвитку цього явища стає зниження роздрібних цін, рівня торговельних націнок, рентабельності торговельної діяльності, погіршення умов для ведення бізнесу.

Однією з найбільш важливих задач сьогодення для міжнародних компаній та провідних рітейлерів стає розробка політики ухилення від коммідітизацій за рахунок диференціації своїх товарів не тільки за ціною, але і за іншими ознаками. Засобами такого ухилення може бути пошук нетрадиційних форматів, методів роботи з покупцями та формування «немасового» товарного асортименту.

Все більш важливого значення в цих умовах набуває орієнтація діяльності на нішеві сегменти, де є незадоволений попит, передумови для зростання обсягів продаж, націнок та прибутку. Прикладами таких ринкових ніш є продаж дороговартістних органічних та немодифікованих товарів покупцям з високим рівнем доходів, продаж недорогих полуфабрикатів низько доходним верствам населення, створення певної атмосфери здійснення купівлі для окремих груп покупців, розвиток торгівлі «під замовлення», під індивідуальні моделі та (або) параметричні розміри, за рецептурою покупців тощо. Подальша диференціація споживацького попиту може взагалі зробити неефективною роботу на масових ринках.

Як свідчать результати дослідження Food Marketing Institute (FMI) «Факти про розвиток магазинів у 2004 році»[7], 12,6% опитаних роздрібних компаній США володіють як мінімум одним торговельним об’єктом, який орієнтується на цільову нішеву аудиторію. З них 44,4% пропонують формат «магазин для гурманів», по одній третині – магазини, орієнтовані на покупців латиноамериканського походження та магазини органічної їжі.

Одним з дієвих інструментів забезпечення низьких цін на споживчі товари масового попиту та боротьби з коммідітізацією став випуск продукції під власною торговельною маркою (Private labels). Відповідно до останнього звіту «Private Label Тенденции Worldwide 2007» дослідницької компанії M&m Planeta Retail [8] все більша кількість провідних роздрібних компаній реалізують проекти зі створення власних торговельних марок для забезпечення зростання власної конкурентоспроможності та прибутковості. Наведені у звіті цифри засвідчують високе проникнення приватних торговельних марок: до 50% обсягів продаж у Швейцарії, до 35% – у Великобританії, Бельгії, Німеччині, Іспанії. Питома вага продаж приватних торговельних марок у країнах Центральної та Східної Європи, відповідно до досліджень GFR [9] становить 17–28% та має стійку тенденцію до зростання.

По-п’яте, незважаючи на актуальність цінової орієнтації, сучасні споживачі приділяють усе більше уваги сервісу, умовам торговельного обслуговування, емоційності цього процесу. Загальною макротенденцією розвитку роздрібної торгівлі стає поступове переміщення уваги споживачів від цін та асортименту товарів та послуг до сервісу та марки торговельних рітейлерів, від раціональності до емоційності контактів з рітейлерами.

Відповідно до результатів третього щорічного опитування Глобальної споживчої задоволеності «Customer Satisfaction in the Changing Global Economy 2007» [10], саме якість сервісу вже 3-й рік поспіль залишається основною причиною, через яку споживачі змінюють чи покидають своїх провайдерів. Це твердження є правдивим не лише для розвинутих країн, але й всього світу. Низька якість сервісу вважається на 20% більш важливим фактором для зміни провайдера, ніж високі ціни. Очікування споживачів продовжують зростати і це тенденція буде продовжуватися. Третина споживачів, які взяли участь в опитуванні, сьогодні звітують про вищий рівень очікувань від сервісу, ніж рік тому. В той же час, прірва між споживчими очікуваннями та реальним рівнем наданого сервісу продовжує збільшуватися. Тобто, споживачі у більшості випадків просто не отримують того, чого прагнуть. Лише дуже незначна частина клієнтів вважає себе «абсолютно задоволеними» рівнем наданого сервісу.

Ще однією ключовою тенденцію розвитку світового рітейлу вважається підвищення уваги до клієнтського досвіду. Покращення клієнтського досвіду під час купівель розглядається експертами як одним з дієвих інструментів конкурентної боротьби, створення власного обличчя торговельних об’єктів, між якими на думку споживача, різниці немає. Клієнтський досвід це не тільки обслуговування клієнтів, це елементи впливу на покупця, що використовується в торговельному залі: внутрішнє планування, мерчайдайзинг, освітлення, простота та швидкість здійснення операцій, приємна, інформативна, розважальна атмосфера торговельного об’єкта.

Підвищення уваги споживачів до зручності та емоційності задоволення своїх споживчих запитів змушують лідерів роздрібної торгівлі рухатися до принципово нових типів організації бізнесу, що відповідають потребам «ринку емоційної конкуренції», так званої Surprise Economy – «економіки, що дивує». Стимулювати купівельну активність традиційними методами стає все складніше. Покупець стомився від рутини, йому необхідні яскраві враження та шоу, часто він шукає в магазинах не конкретні товари, а нові враження, ідеї для життя. Споживача тягне в ті заклади торговельної інфраструктури, які співзвучні його внутрішньому світу, настроям та світоуявленням. Тому на Заході все більшу популярність отримують магазини, з підкресленим стильовим спрямування – кантрі, урбаністика, хай-тек, а масштабні інтерактивні акції-шоу збирають найбільшу кількість відвідувачів.

Підвищення привабливості торговельного об’єкта досягається також збільшенням контурів обслуговування, надання покупцям найбільш широкого переліку супутніх послуг. Ця аксіома світового рітейлу обумовлює суттєве зростання важливості сервісної політики в процесі управління діяльністю торговельного підприємства та зростання питомої ваги послуг у загальній виручці торговельних мереж. Так, у 2001 році середній показник частки послуг для 30 найпотужніших європейських торговельних мереж склав 68,6% загального товарообороту, зокрема в Sainsbury – 90%, Tеsсо – 86%, Carrefour – 71%, Wal Mart – 69%, Metro – 50% [11]. Найбільш популярними супутніми послугами для покупців торговельних закладів (за статистикою продаж) визнані: фінансові послуги, доступ до мережі Інтернет, фармацевтичні послуги, туристичні послуги, поштовий сервіс, послуги прокату, страхування.

Початок ХХІ сторіччя ознаменувався значними змінами у форматних уподобаннях споживачів. Як наслідок, розвиток світової роздрібної торгівлі відбувається нерівномірно в розрізі окремих торговельних концепцій (форматів) – торговельних об’єктів, що характеризуються певними параметрами (площа, спеціалізація, форма обслуговування, цільова аудиторія, рівень цін тощо).

Як свідчать дані, оприлюднені в [12], станом на 2004 рік, найбільш поширеним форматом діяльності були супермаркети, «квартальні магазини» та дискаунтери – по 25,4%.

Чисельність таких об’єктів, як супермаркети та «квартальні магазини» скоротилася, в результаті чого їх частка на ринку знизилася за аналогічний період з 33% до 25,4%. Незважаючи на зростання кількості об’єктів, питома вага таких форматів, як гіпермаркетів та суперсторів у загальній кількості торговельних об’єктів також скоротилася з 17,1% 1999 р. до 15,8% 2004 р.

Протилежна тенденція характерна для магазинів невеликих форматів (за розмірами площ). Найбільші темпи зростання порівняно з 1999 роком мають дискаунтери – 177,4%, що підвищило їх частку в загальній чисельності торговельних об’єктів з 18,4% до 25,4%. Порівняно високі темпи зростання мають такі формати, як зручні магазини (140%), аптечні магазини (135%), магазини-склади та «кеш-енд-кері (126%).

Як свідчать результати Інтернет-опитування, проведеного в 2005 році дослідницькою компанією Global Market Insite, Inc, серед 1,000 споживачів 20-ти країн світу та підготовленого на його основі звіту Retail Forward «Бюллетень массовой розницы в сфере продуктов питания, красоты и здоровья» [13] «форматні» уподобання споживачів є такими:

1. Споживачам подобається, що можливість їх вибору щодо форматів торгівлі зростає. Більшість покупців у ? країн світу зазначили, що в них є більше вибору де здійснювати купівлі. В результаті багато споживачів змінюють свої усталені споживацькі пріоритети щодо місця купівлі.

2. Покупцям подобаються магазини різних форматів – як великі, так і маленькі. Великі особливо подобаються у країнах, що розвиваються, для яких вони є «новинкою», визнаються цивілізованими форматами торгівлі на відміну від поширених магазинів. У розвинутих країнах все більшої популярності набуває формат модернізованого супермаркету та спеціалізованих магазинів, які визнані найбільш популярним форматом купівель «для поповнення запасів».

3. Збільшується кількість покупців, які бажають витрачати менше на продукти харчування, що робить привабливими такі формати торговельних об’єктів, як дискаунтери, магазини знижених цін, гіпермаркети. Все більшу популярність завойовують магазини формату глибокого та твердого дискаунтера (deep- и hard-discount).

4. Поведінка споживачів на розвинутих ринках та ринках, що розвиваються, різниться між собою, хоча є і те, що їх об’єднує. В розвинутих країнах більший пріоритет для споживачів має час, який вони витрачають на купівлю. Відносно частоти купівлі «в одному місці» та купівлі товарів «у невеликих магазинах» істотної різниці між країнами не виявлено.

Фундаментальним викликом провідним роздрібним компаніям стає все більше різноманіття уподобань покупців, наявність суттєвих національних особливостей, які повинні бути враховані при виборі формату діяльності в окремих країнах світу.

Ступінь поширеності окремих форматів торгівлі суттєво варіює навіть у Європі, що віддзеркалює розбіжність споживацьких пріоритетів європейців, які обумовлені такими факторами, як ступінь економічного розвитку країни, щільність розміщення населення, рівень урбанізації, національні особливості тощо.

У Західній Європі чітко прослідковується розбіжність між північчю та півднем. Так, якщо в Греції, Італії, Іспанії частка супер- та гіпер-маркетів не перевищує 50–60% об’єктів роздрібної інфраструктури, то в Північній Європі, в таких країнах, як Нідерланди, Великобританія, Бельгія – їх доля наближується до 90% [14].

Як свідчать результати дослідження «Мониторинг предпочтений потребителей в странах Центральной и Восточной Европы 2006/07», яке базується на репрезентативному міжнародному опитуванні споживачів, які проводяться компаніями INCOMA Research та GfK [15], у країнах Центральної та Східної Європи в останнє десятиріччя відбувся стрімкий розвиток «сучасних» форматів торгівлі, таких як гіпер-, супермаркети та дисконтні мережеві магазини. Питома вага «сучасних» форматів у 1 півріччі 2007 р. становила 92% у Австрії, 71% – у Чехії, 65% – у Словаччині, 61% – в Угорщині, 58% – у Хорватії. Саме ці країни визнаються найбільш розвинутими з точки зору сучасного торговельного сервісу. В той же час традиційна немережева торгівлі, поки що, залишається основним місцем купівель для споживачів менш розвинутих країн: Болгарія – 76%, Росія – 74%, Сербія та Чорногорія – 70%.

Так, за оцінками споживачів гіпермаркет є найбільш популярним форматом у Чехії (32% загальних купівель), Угорщині (25%), Словаччині (22%). Супермаркети найбільш популярні в Хорватії та Сербії (відповідно, 31% та 27% обсягу купівель). Міні-та супермаркети мають стійкі позиції в уподобаннях мешканців Словенії та Словакії. Мережі дискаунтерів є улюбленим місцем купівлі продовольчих товарів у Чехії, Польщі, Угорщині (17–22%). У Румунії та Болгарії (60%), поки що, переважають традиційні магазин з торгівлею через прилавок. Невеликі магазини користуються популярністю також у Хорватії та Польщі (по 35%). Частка вуличної торгівлі, яка була популярна, особливо в Польщі (1997 р. – 11%) практично доведено до нульового рівня.

Роздрібна торгівля в Польщі, Угорщині, Чехії, Словакії розвивається шляхом, близьким до південно-європейського. Там успішно функціонує і користується лояльністю споживачів значна частина маленьких спеціалізованих та традиційних продуктових магазинчиків, в яких працюють представники дрібного та родинного торговельного бізнесу.

Так, в Угорщині, Чехії та Словаків на 1 мільйон мешканців припадає близько 2300 магазинів – стільки ж, як і в Італії та Португалії. В Польщі їх на мільйон мешканців 5000 один. Такий стан можна пояснити тим, що переважна частина населення Польщі мешкає в сільській місцевості, де великоформатний бізнес не буде життєздатним. Наприклад, у індустріально розвинутих країнах – Великобританії, Франції та США на мільйон мешканців припадає біля 500 магазинів.

Подальший розвиток форматних пріоритетів споживачів вбачають у такому:

? скорочення частки супермаркетів та квартальних магазинів буде продовжуватися. Частка цих магазинів зменшиться до 23% в їх загальній чисельності;

? вивільнену частку ринку займуть гіпермаркети, які відновлять втрачені позиції (їх частка зросте до 16,4%, а чисельність до 26 тис. од.) та дискаунтери (частка збільшиться до 23%, а чисельність об’єктів до 37 тис. од.);

? практично половину ринку (48%) до 2009 року будуть займати об’єкти невеликого формату – дискаунтери та «зручні магазини». Питома вага крупноформатного торговельного роздрібу (гіпер- та супермаркети) скоротиться до 39% ринку.

Підвищення уваги до сервісу покупців, розважальної складової обумовило поширення такого торговельного формату, як торговельний центр. Їх чисельність в усьому світі стрімко зростає. За даними Української Торгової Гільдії на 1000 мешканців Парижу припадає 450 м2 торговельних площ ТЦ, Варшави – 350, у Москві –140.

Розвиток індустрії торговельних центрів у ХХІ сторіччі відбувається головним чином еволюційно, шляхом укрупнення та модернізації торговельних центрів зразка 70–80-х років. У той же час можна відмітити і ряд нових тенденцій:

1) перенесення «магнітної» частини на операторів розважального сегмента. Основними орендарями найчастіше стають: кінотеатри, катки, басейни, різноманітні дозвільні заклади для дітей та молоді, фітнес-центри тощо;



2) зміна пріоритетів щодо розміщення торговельних центрів. У Західній Європі відповідно до нової редакції бюлетеня щодо політики планування (PPS6) наполегливо рекомендується розміщати торговельні центри в межах міста, віддаючи пріоритет центру. В PPS6 зроблено акцент на будівництві великоповерхових комплексів з великою щільністю торговельних площ. Суттєве розширення існуючих торговельних центрів на околицях міст визнано небажаним;

3) максимальна адаптація до існуючих будівель та ландшафту;

4) переосмислення ролі розважальної складової в діяльності торговельних центрів. Одним із нових явищ стає поступовий перехід від традиційного формату торговельного центру (так званий «молл», mall) до більш гнучкого формату – «офф-молл» (off-mall), який дозволяє гнучкіше реагувати на швидку зміну пріоритетів споживачів.

Сучасний стан розвитку світової роздрібної торгівлі характеризується яскраво визначеною тенденцією до концентрації торгівлі, укрупнення торговельного бізнесу за рахунок консолідації торговельних компаній, створення торговельних мереж, груп компаній та інших форм об’єднання.

Ще 50 років тому великого торговельного бізнесу, сучасних грандів світової роздрібної торгівлі не існувало. В 1955 році у США в рейтинг найпотужніших американських компаній Fortune 500 входили лише товаровиробники – Corn Products Refining, Shoe Corporation of America или Consolidated Cigar та інші. Проте бурхливий розвиток споживання обумовив надто швидке зростання роздрібних операторів, що призвело до того, що сьогодні вони за своїми розмірами та темпами розвитку навіть перевищують виробників тих товарів, які вони реалізують. Протягом останнього десятиріччя американська мережа дискаунтеров Wal-Mart Stores визнана найпотужнішої за обсягом обороту корпорацією світу з оборотом майже 345 млрд дол. США.

Великий торговельний бізнес демонструє більш високі темпи свого розвитку за рахунок використання таких об’єктивних конкурентних переваг, як: економія на масштабі, можливість суттєвого зниження цін закупівлі товарів, економія адміністративно-управлінських та трансакційних витрат, лобіювання своїх інтересів на державному та місцевого рівнях, фінансова спроможність до постійних технологічних інновацій, удосконалення усіх бізнес-процесів тощо.

Як наслідок, 100 найбільш потужних торговельних мереж протягом 1994–1998 рр. зростали на 48% швидше, ніж весь ринок роздрібної торгівлі (відповідно в 1999 р. щорічні темпи зростання обсягу товарообороту становлять 8,9% та 5,5%) та на 78% швидше, ніж оператори, що не увійшли до рейтингу 200-х найпотужніших.



Рівень концентрації роздрібної торгівлі має суттєві коливання в розрізі країн та регіонів. Найбільшим він був у Північній Америці – 45% та Північній Європі – 36%. Концентрація торгівлі в інших регіонах та країнах була суттєво нижчою – Східна Європа –16%, Південна Європа – 13%, Азія – 12%, Африка – 11%, Латинська Америка – 6% [16].

Відповідно до звіту «Світовий сектор роздрібної торгівлі в 2008 році» [5] частка 10-ти провідних рітейлерів у загальному обсязі продаж 250-ти провідних світових торговельних операторів постійно зростає. Якщо в 2003 році вона становила 29,4% загального обсягу продаж, то в 2006 році збільшилася до 30,1%.

Частка першої 30-ки європейських рітейлерів, в якій переважають німецькі та французькі оператори, в 2005 році склала 65% загального товарообороту. Сумарний обсяг продаж збільшився на 5%, що більш як у 3 рази вище, ніж в середньому по Європі [17].

За рівнем концентрації країни можна умовно розділити на 3 групи:

– високий рівень концентрації – 60–75%, тобто фактично монополізації ринку крупними операторами, є характерною для Словаччини, Чехії, Угорщини та Хорватії;

– середній рівень концентрації – 20–30%, тобто великий торговельний бізнес ще не набрав обертів, позиції малих та середніх операторів достатньо сильні, має місце в Польщі, Сербії – Чорногорії, Румунії;

– низький рівень концентрації – менше 20% – реєструється в Болгарії та Росії. Торгівля в цих країнах є найбільш фрагментованою. Таке становище оцінюється експертами як значний потенціал для подальшого розвитку за рахунок активного входження потужних операторів, проведення операцій по придбанню та злиттю.

Щодо прогнозів на майбутнє, то думки усіх консалтингових структур, що спеціалізуються на моніторингу роздрібної торгівлі є тотожними – концентрація буде і далі посилюватися. Експерті оцінки різняться лише темпами зростання концентрації. Так, за прогнозом M&M Planet Retail [18] (оцінка здійснювалася в 2004 році) в 2008 році ринкова частка 5-ти провідних світових рітейлерів збільшиться до 20%.

Ключовою тенденцією розвитку роздрібної торгівлі в сучасному світі є її глобалізація, виявом якої став вихід торговельних операторів за межі країни свого походження та розгортання торговельної діяльності в інших країнах та регіонах світу.

Світова експансія в роздрібній торгівлі почалася в 70-ті роки ХХ сторіччя. Великим продуктовим мережам, які утворилися у країнах Європи та США, стало тісно на власних територіях, що і спонукало їх до «завоювання» нових іноземних ринків. Найбільш активно процеси глобалізації пішли у 90-ті роки минулого століття. Потужні оператори розвинутих країн почали заповнювати ринки Західної Європи, Азії, Африки та інших регіонів, де роздрібна торгівля була фрагментарною та недостатньо розвинутою для конкурентного протистояння, а населення мало достатню купівельну спроможність .

Керівник Європейської Академії Рітейлу, професор Бернд Халлір так визначив основні етапи розвитку роздрібної торгівлі в Європі [19]:

– 1 етап – розвиток рітейлінгу в межах своїх країн: 50-ті роки – локальні оператори, 60-ті – регіональні оператори, 70-ті – національні оператори,

– 2 етап – глобалізація рітейлу, вихід на інші ринки: 80-ті роки – сусідня країна; 90-ті роки – країни Європи; ХХІ сторіччя – початок ери глобальної експансії.

Причини екстенсивного шляху розвитку роздрібної торгівлі об’єктивні та очевидні. Потужність лідерів світового рітейлу значно перевищує місткість їх національним ринків. Збільшення обсягів товарообороту одного об’єкта суттєво обмежено колом покупців, враховуючи транспортний та часовий фактор. Темпи зростання ринку на нерозвинутих у торговельному відношенні територіях суттєво вищі, ніж у країнах, які насичені торговельними операторами, мають розвинуту торговельну інфраструктуру. Прагнення отримати максимальний економічний зиск від ефекту масштабу, від поширення напрацьованих технологій та бізнес-процесів і обумовлює активну зовнішньоекономічну експансію.

За оцінками A. T. Kearney [20], глобалізація сучасної роздрібної торгівлі в ХХ сторіччі продовжує прискорюватися. З 2001 року 49 провідних торговельних операторів вийшли на 90 нових ринків. За останні десять років багато великих компаній, такі як Carrefour, зуміли успішно розвинути свій бізнес на всіх континентах. Наприклад, Wal-Mart, Ahold, Tesco і Delhaize активно копіюють формати своїх магазинів, так само як ноу-хау і системи роботи, із однієї країни в іншу.

Входження міжнародних рітейлерів на нові ринки починається з продуктового сегмента та товарів масового вжитку, оскільки попит на ці товари завжди є більш сталим та прогнозованим. Найбільш популярною та доцільною формою зовнішньої експансії на ринки країн, що розвиваються, насамперед Індії, Китаю та Росії, визнано такі формати, як гіпермаркети, кеш-енд-керрі, та, особливо, з врахуванням надзвичайно важливості низької ціни для глобального покупця в країнах, що розвиваються та мають низьку купівельну спроможність населення дискаунтери.

«Другою хвилею» входження стають торговельні мережі господарських та будівельних матеріалів (DIY), одягу та взуття. Так, в 2005 році на нові ринки увійшли більш як 30 компаній такої спеціалізації.

Об’єктами експансії стають регіони та країни з нерозвинутим власним рітейлом, які фактично або потенційно мають купівельну ємність (потенційно можливий обсяг купівлі товарів та послуг), що відповідає цільовим параметрам (середній чек від 30 доларів США). При його обчисленні використовуються показники неофіційної статистики (які визначаються не завжди коректно), а експертна оцінка фактичного споживання. Навіть у країнах з низьким середнім рівнем доходів є певна частка людей, які можуть витрачати суттєво більше, ніж їх офіційні доходи та прагнуть споживати за «західними стандартами». Саме ці верстви населення стають фундаментом для успішного входження в ці країни.

У 2003 році 250 провідних рітейлерів світу були представлені у 135 країнах. У середньому провідний рітейлер (крім справжніх мультинаціональних глобалістів) працював у 2005 році в 5,5 країнах світу, в 2006 році – у 6,2 країнах [5]. 6 найкрупніших глобальних рітейлерів – Wal-Mart Stores Inc., Carrefour S.A., Tesco plc, Metro AG, Schwarz Unternehmens Treuhand KG, Aldi GmbH & Co. oHG,- представлені практично в усіх країнах світу.

Звертає на себе увагу переважно європейське походження агресивних глобалістів роздрібної торгівлі, що обумовлюється як макроекономічною кризою та стагнацією, що притаманні їх розвитку, так і суттєвими державними перепонами монополізації галузі, що прискорюють зовнішньоекономічний вектор розвитку великих торговельних компаній. З 65-ти провідних торговельних мереж, які вийшли за межі країни походження, більше 66% становлять європейські компанії і тільки близько 10% – північноамериканські.

У звіті «Світовий сектор роздрібної торгівлі в 2008 році» [5] звернуто увагу на економічну доцільність глобалізації за критерієм динамічності прибутковості та темпами зростання в середньому за 2001–2006 роки у компаній, що працюють більш як в 10-ти країнах на 1,9% вище, ніж у тих хто обмежується діяльністю. Норма чистого прибутку рітейлерів, які представлені більш як в 10 країнах складає в середньому 4,7%, у той час як тих, хто працює в 1–2 країнах тільки 3,1%.

Однак існують не тільки позитивні аспекти (переваги), які отримують рітейлери в умовах глобалізації – більш високі темпи зростання, зростання прибутковості, посилення конкурентоспроможності. Діяльність торговельних компаній в умовах глобальної економічної системи пов’язана також і з новими загрозами та ризиками, які своєчасно слід зрозуміти та підготувати належні програми адаптації. Починає зростати кількість рітейлерів, які не можуть успішно розвинути діяльність на нових для себе ринках. Так, у 2005 році рітейлери залишили 17 ринків, у 2006 році 19 компаній прийняли рішення про згортання діяльності в нових країнах [21].

Незважаючи на труднощі, на думку експертів компанії ACNielsen, реалізація за межами «рідних країн» буде займати все більшу частку в загальному обсязі продажів гігантів світової торгівлі. Ще майже 90% населення проживає зараз на територіях, де роздрібна інфраструктура тільки починає розвиватися, що створює величезний потенціал розвитку для рітейлерів-глобалістів. Експерти галузі очікують посилення інтенсивності процесів зовнішньої експансії, яка є, поряд зі злиттям та поглинанням, дієвим інструментом конкурентної боротьби та виживання.

На тлі розглянутих вище світових тенденцій розвитку рітейлу, слід зазначити наступне.

По-перше, розвитку української роздрібної торгівлі також притаманні такі тенденції, як прискорений розвиток сучасних форматів та форм торгівлі відповідно до вимог та форматних уподобань споживачів, підвищена увага до рівня цін, якості товарів та торговельного обслуговування, активне впровадження інноваційних технологій, регіональна експансія.

По-друге, українська роздрібна торгівля є нерозвинутою, має величезний потенціал для свого подальшого розвитку. Підтвердженням цього факту є дані про розвиток вуличної торгівлі. Якщо більшість країн Європи мають стійку тенденцію до зниження цього виду торгівлі, яка вважається несучасною, то в деяких – дорівнює нулю (Чехія, Словаччина). В Україні спостерігається зменшення частки об’єктів вуличної торгівлі в загальній сукупності торговельних об’єктів – з 54% до 44%. Фактично можна говорити, що для торговельних роздрібних операторів незасвоєним є практично половина ємності українського ринку.

На мережну торгівлю, ефективність якої не вимагає додаткових аргументів, в Україні припадає тільки 10% загального товарообігу (у м. Києві – 19%), у той час, як у США й Західній Європі саме через торговельні мережі реалізується до 60% товарної маси. На 1000 жителів функціонує тільки 2 торговельних об’єкти сучасних форматів, тоді як у Польщі їх 10, в Угорщині – 16. Десятками та сотнями об’єктів, що в загальному вимірі не сягає навіть 1% загальної чисельності, вимірюється відкриття в Україні гіпер- та супермаркетів.



Значне відставання від розвинених європейських країн спостерігається й за критерієм торговельної площі на душу населення. Навіть Київ, який останнім часом інтенсивно забудовується новими торговими центрами, супер- і гипермаркетами, відстає від Москви (Росія) за даним показником на 30%, від столиць східноєвропейських країн – у 2–4 рази, від столиць західних країн – у 6–8 разів.

Свідоцтвом найгострішого дефіциту торговельних площ є рівень і динаміка орендних ставок, а також корупція при придбанні землі під будівництво торговельної нерухомості. Сьогодні в Україні орендна плата одна з найвищих у Європі. Наприклад, оренда одного квадратного метра торговельної площі на Хрещатику (центральна вулиця м. Києва ) коштує до EUR 2 тис. У рік у столичних торгових центрах залежно від району ціна коливається від EUR 400 до EUR 1000 за м2 за рік [22].

По-третє, враховуючи вищезазначений стан українська торгівля надзвичайно цікавить іноземних інвесторів та рітейлерів.

Консалтингова фірма A.T. Kearney визнала Україну однієї з найбільш інвестиційно-привабливих країн для розвитку рітейлу. Якщо в 2003 році вона займала 20-те місце в рейтингу Глобального індексу розвитку торгівлі (GRDI), то в 2004 році перемістилася на 11-те, в 2005 – на 3-тє. В 2006-му у зв’язку з політичною кризою Україна визнана 4-ою, в 2007 році – 5-ою й країною світу по швидкості й потенціалу входження в рітейл іноземних інвесторів ?23?.

«Пік» інтересу до України іноземних операторів припадає саме на 2004–2005 роки. Прямі іноземні інвестиції в сферу торгівлі й споживчих ремонтів (за класифікацією Держкомстату) за станом на 01.10.2007 р. склали 2,7 млрд дол. США, що становить 10,2% їхнього загального обсягу [1].

Звичайно, певні «інвестиційні ресурси» Україна одержала, однак говорити про масовість і катастрофічність цього процесу, безумовно, немає підстав. Чеський, словацький і навіть польський сценарій масової «купівлі» національних рітейлеров в Україні не повторився.

Міжнародний рітейл представлений сьогодні в Україні тільки двома операторами, що входять у світовий рейтинг – METRO Group (в Україні працює мережа торгових центрів METRO Cash&Carry) і REWE ( мережа супермаркетів BILLA). Сукупний внесок російських торговельних компаній (Ельдорадо, Перехрестя, Паттерсон, Так! Маркет, Квадрат та ін.) не перевищує 1% українського ринку, незважаючи на амбіційні плани кожної з них зайняти не менш 10%. Активізується поширеність в Україні франчайзингової схеми присутності іноземних рітейлерів.

У 2007–2008 році темпи входження іноземних рітейлеров на український ринок істотно сповільнилися, хоча окремі компанії й продовжують переговорний процес щодо приєднання або продажу. Найбільш знаковою подією 2007 року стало придбання французькою компанією Auchan 20% пакета акцій британської офшорної компанії, що володіє 100% одного з лідерів української продовольчої торгівлі – компанії «Фуршет».

Якщо раніше в Україну входили переважно продуктові ритейлери, то останнім часом активізувалася ситуація в непродовольчому секторі, насамперед у Києві. Столиця України – м. Київ зайняла 10-те місце в International Retailers Survey – рейтингу привабливості міст для входження міжнародного рітейла в 2008–2012 роках [22].

Можна констатувати, що інтерес до України залишається, але цей інтерес «крапковий». Іноземного інвестора цікавить не звичайне входження заради входження, за будь-якою ціною. Його передусім цікавлять успішні українські проекти, що вже довели свою заможність і перспективність.

Іноземні рітейлери зіткнулися в Україні з істотними труднощами, які стали для них несподіванкою. Опитування, проведені Інститутом Адама Сміта [24], показали, що найбільш серйозними бар’єрами, які стримують активні іноземні інвестиції в торгівлю є: 1) слабка правова база й корупційні схеми; 2) труднощі, пов’язані з виділенням і одержанням прав власності на земельні ділянки: високі ціни на землю, бюрократичні процедури одержання права власності, висока орендна плата; 3) відсутність кваліфікованого персоналу: низька продуктивність праці, низька кваліфікація українських працівників; завищені амбіції українських менеджерів; 4) організація товаропостачання: нестабільність цін, невідповідна якість товарів, погана якість упакувань, некоректний вибір постачальників; 5) нерозвинена інфраструктура: погані умови перевезення товарів, неякісні транспортні, комунікаційні зв’язки й обслуговування комунальних служб.

З іншого боку, за оцінками експертів дослідницької компанії Planet Retail [25] іноземні рітейлери мають у своєму розпорядженні обмежену кількість коштів на міжнародні інвестиції, тому вони концентруються на невеликій кількості основних ринків. Сьогодні вони більше зацікавлені в інших країнах Європи (Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, Росії, Болгарії й Румунії), Китаї, Бразилії, Індії, але не в Україні.

Українська роздрібна торгівля має величезний потенціал для свого подальшого розвитку. Його успіху буде сприяти врахування світових тенденцій розвитку рітейлу та активне впровадження у практику діяльності сучасного мислення та інструментарію торговельного бізнесу.

Зміна відношення іноземних потенційних інвесторів до української торгівлі в умовах загальної фінансової кризи обумовлює нові проблеми, що потребують свого розв’язання. В умовах прискореного розвитку товарообороту та торговельної інфраструктури, які зараз переживає Україна, попит українських рітейлерів на фінансові ресурси, особливо довгострокові й по «європейській» ціні, величезний. Саме фінансовий фактор стає найболючішим обмеженням розвитку, потребує освоєння нових інструментів залучення боргового та пайового фінансування (публічне розміщення акцій-IPO, емісія корпоративних облігацій, эвробонов, продаж пакета акцій і т.п.).

У той же час загроза приходу на терена України іноземних торговельних операторів, усвідомлення можливості втрати досягнутих позицій у конкурентній боротьбі, що буде тільки загострюватися, змусило багато українських компаній переглянути концептуальні основи й процеси свого бізнесу.

Актуальним завданням для багатьох компаній стало цілеспрямоване формування своєї інвестиційної привабливості, що є невід’ємною частиною системи передпродажної підготовки, пошуку й залучення інвесторів. Бажання підвищити інвестиційну привабливість свого бізнесу й ціну можливого його продажу обумовило поступовий вихід «з тіні» показників продажів лідерів галузі – великих торговельних операторів, зарплат їхнього персоналу, відмова від сумнівних схем податкової оптимізації, які є настільки розповсюдженою хворобою української економіки. Лідери української торгівлі сьогодні починають усвідомлювати важливість публічності та прозорості своєї діяльності, активно впроваджують найсучасніші управлінські інструменти, що сприяють зростанню ефективності торговельного бізнесу

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com