Перечень учебников

Учебники онлайн

1.2. Сучасна геополітична ситуація та українські національні економічні пріоритети

Пріоритети економічного розвитку країни значною мірою залежить від того на перетині яких геополітичних і геостратегічних інтересів вона розташована. Для України це особливо важлива проблема, адже вона розташована саме на перетині геополітичних і геостратегічних інтересів найбільш впливових країн світу. Через своє географічне розташування Україна є, так би мовити, «затиснутою» між цивілізаційними світами Схід–Захід, що часто призводить до протиріч між політичними й економічними пріоритетами.

Регіон, де розташована Україна в геополітиці отримав назву Євразія. На думку багатьох політиків і політологів забезпечення переваги саме в Євразії є запорукою світового панування. Пояснити це можна тим, що саме в цьому частині світу проживає більша частини населення, тут зосереджені найбільші природні і людські ресурсу, а також значний економічний і військовий потенціал. Тому природно за панування саме в цьому районі земної кулі протягом багатьох років точиться боротьба між провідними країнами світу.

З моменту, коли близько 500 років тому континенти почали розвивати політичні відносини, Євразія стає центром світової могутності. Різними шляхами, в різні часи, країни, що розташовані на Євразійському континенті, проникали на інші регіони світу і панували там, що надавало їм можливість домагатися особливого статусу і користуватися привілеями провідних світових держав. Спочатку першість в цьому здобули країни Західної Європи – Великобританія, Франція, Іспанія, Німеччина та інші. До таких країн в свій час можна було віднести і Російську імперію, а потім і Радянській Союз. У певні періоди превалюючи позиції в Євразії і в світі в цілому займали або суто європейські країни або стосовно Росії і СРСР європейсько-азійська країна. Євразія і до теперішнього часу зберігає своє геополітичне значення і не тільки її західна частина – Європа, яка і зараз залишається осередком значної частини світової політичної і економічної міцності, але і її східна частина – Азія – в останній час стала життєво важливим центром економічного розвитку і зростаючим політичним впливом. За висловом відомого американського політика Збігнева Бжезінського «Євразія залишається «шахівницею», на якій продовжується боротьба за світове панування і така боротьба зачіпає геостратегію – стратегічне управління геополітичними інтересами» [1].

Виходячи з цього, до країн цього субрегіону прикута увага основних суперників на світове панування Сполучених Штатів Америки і Росії. Тому адекватна оцінка пріоритетів України в аспекті її економічного розвитку потребує дослідження геополітичної ситуації та геостратегії на євразійському просторі.

В останнє десятиріччя ХХ сторіччя відбулися значні зміни в геополітичній ситуації. Вперше в історії неєвразійська держава стала не лише головним, але й фактично єдиним арбітром у відносинах між євразійськими державами. Йдеться про Сполучені Штати Америки, які після розпаду СРСР стали єдиною в світі глобальною державою і на даний час США поки-що посідають провідні позиції на євразійському просторі. Це обумовлене домінуванням в найважливіших сферах світової влади. У військовій галузі вони володіють глобальними можливостями щодо розгортання військової сили, які не мають конкурентів у світі. У сфері економіки США залишаються основною рушійною силою світового розвитку, навіть не зважаючи на суттєву конкуренцію з боку ЄС і Японії. Щодо розвитку технологій, то вони зберігають абсолютне лідерство у передових галузях науки і техніки. У сфері культури, не дивлячись на певну її примітивність, Америка користується значною силою тяжіння, особливо серед молоді всього світу.

Все це забезпечує США політичний вплив, якого не має жодна країна світу. Саме симбіоз усіх цих чотирьох факторів робить Америку єдиною світової наддержавою [1]. Проте, треба мати на увазі, що фінансова і економічна криза, на порозі якої стоїть світ і яка, на думку багатьох аналітиків, не має за масштабами рівних за всю історію людства, може значно змінити ситуацію щодо панівного положення США перш за все у сфері економіки. Криза зародилась саме в США і світ може «завдячити» насамперед Америці, що більшість країн змушені докладати неймовірних зусиль, щоб не залишитись під її уламками.

Американська глобальна перевага підкріплювалась також складною системою союзів коаліцій, які буквально опутують увесь світ. По-перше, це Організація Північноатлантичного договору (НАТО), об’єднує найбільш розвинені і впливові держави Європи та Америку, роблячи США головною дієвою особою навіть у внутрішньоєвропейських справах. Двосторонні політичні і військові зв’язки з Японією прив’язують найбільш міцну азійську економіку до США, при цьому Японія до сьогодні фактично залишається американським протекторатом. Америка також бере участь у діяльності таких транстихоокеанських багатосторонніх організаціях, як Азіатсько-Тихоокеанський форум економічного співробітництва (АРЕС), що дає їй можливість головувати в справах регіону [1].

Ряд країн, розташованих на території колишнього радянського простору стали членами НАТО, а інші, у тому числі й Росія і Україна, є учасниками запропонованої і підтриманої матеріально американцями схемі більш тісного співробітництва з НАТО – програми «Партнерство за ради миру». Крім того, частиною американської глобальної системи слід вважати і глобальну систему спеціалізованих міжнародних організацій і, в першу чергу, таких фінансових, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, клієнтами яких фактично є більшість країн світу, але в яких в дійсності домінують американці.

Таким чином крах СРСР призвів до значних змін геополітичної ситуації в світі. Особливо це відбилося на геостратегічному становищі Росії. Крах Радянського Союзу створив вакуум сили в самому центрі Євразії. Це було обумовлено не лише слабкістю і розгубленістю нових створених держав, включаючи і Росію, але і зміною соціально-економічної моделі радянського суспільства. Для Росії самим болючим стала втрата авторитету світової наддержави, якою вважався Радянський Союз. Хоча світова спільнота і визнала її наступницею СРСР, проте в політичних колах провідних країн її почали сприймати просто як регіональну державу «третього світу», яка, як і раніше має значний ядерний потенціал.

Найбільш несприятливим моментом для Росії стала втрата України. Саме Україна була однією з найбільш розвинених республік колишнього Союзу: мала досить значний індустріальний потенціал і розвинений сільськогосподарський сектор; на її території проживало понад 50 млн осіб, що становило 1/5 населення країни, і які були етнічно і релігійно найбільш споріднені з росіянами. Незалежність України також позбавила Росію її домінуючого положення на Чорному морі. Отже, зрозумілими є зусилля Росії щодо збереження для неї Чорноморського флоту із базуванням його у Севастополі.

Втрата України стала геополітичної важливою подією з причини суттєвого обмеження геостратегічного вибору Росії. Безумовно, з таким становищем не могла змиритися не лише російська проімперська, але й нова демократична еліта, а також значна частина росіян. Відродження втраченої могутності в першу чергу вбачалося у збереженні головної ролі в рамках створеного на заміну колишнього СРСР Союзу Незалежних Держав (СНД). Першочерговим і основним завданням в цьому вважалося не допустити того, щоб Україна вийшла з під російського контролю, бо це, як вже вказувалось вище, означало б повно втрату ілюзій щодо реалізації імперських амбіцій. Намагання за будь-яких обставин зберегти Україну в геостратегічній орбіті Москви лишається актуальним і на сьогодні. І необхідно визнати, що для цього є певні як об’єктивні так і суб’єктивні передумови, більшість з яких створює сама Україна.

По-перше, це стосується обсягів і структури зовнішньої торгівлі України. Як відомо стан і розвиток зовнішньої торгівлі країни є одним із найважливіших показників, який визначає її місце в міжнародному поділі праці, а також рівень інтеграції до системі світового господарства (СГ) в умовах активізації процесів глобалізації. Саме зовнішня торгівля дає тій чи іншій країні можливість спеціалізуватися на тих видах діяльності, в яких вона має порівняльні переваги, і примушує національних товаровиробників до конкуренції з іноземними контрагентами, що стимулює до підвищення ефективності та якості їх роботи. Фактично зовнішня торгівля є основною складовою геостратегії подальшого розвитку та її національним економічним пріоритетом.

Світовий товарний ринок, на думку економістів, на сьогодні може розглядатись як система, що має три рівні:

? нижчий – ринок сільськогосподарської продукції та продукції добувних галузей промисловості;

? середній – ринок середньо і низько технологічних виробів і напівфабрикатів, виробництво яких відрізняється високими затратами праці;

? верхній – ринок високотехнологічної продукції.

Україна, нажаль, поки що перебуває на нижчому рівні світового товарного ринку. Таким чином, необхідно визнати, що Україна поки що не має статусу рівноправного члена світової спільноти і якщо виходити з так званої трирівневої стратифікації держав, за якою перший рівень займають країни цивілізаційного центру, що розвиваються на основі постіндустріальної моделі; другий – периферійна зона – країни з традиційною індустріальною технологією; третій рівень – за межами периферійної зони – країни до індустріального розвитку [4], то Україну, нажаль, на сьогодні можна віднести лише до третьої зони.

Слід підкреслити, що Україна за роки незалежності певною мірою визначилась зі своїми інтеграційними пріоритетами. Оцінюючи основні напрями міжнародної економічної інтеграції (МЕІ) України необхідно в першу чергу відмітити, що вона бере участь в ряді регіональних об’єднань. Перш за все – це Союз незалежних держав (СНД) і Економічний Союз СНД (на правах лише асоційованого члена). Україна є також членом Чорноморського економічного співтовариства (ЧЕС), з яким має відповідну угоду.

Проте для України більш характерним є європейський напрям МЕІ. Вона, зокрема, є членом Східноєвропейського співтовариства вільної торгівлі (СЄВТ), ряд українських областей співробітничають з регіонами при граничних з Україною країн (Польща, Угорщина, Словаччина і Румунія) в рамках «Єврорегіону». Україна є також членом ГУАМу, до якого крім неї входять Азербайджан, Грузія і Молдова. Це певною мірою підтверджує й аналіз регіональної структури зовнішньої торгівлі України (табл. 1.)

Наведені в табл. 1. дані свідчать, що в зовнішній торгівлі України відбувається поступова диверсифікація між континентами і країнами світу. Якщо у 1996 р. більше половини експорту України припадало на країни СНД, серед якого більше 75% складав експорт в РФ, то у 2006 р. експорт в країни СНД становить 33,0% від загального обсягу українського експорту, що приблизно дорівнювало експорту у європейські країни. 2007 р. ця тенденція продовжувалась. Так, обсяг експорту товарів з України до країн СНД зріс в 2007 р., порівняно з 2006 р., на 47%. За цей же період експорт до інших країн світу збільшився лише на 19,2%, у тому числі до країн, що входять до ЄС – на 15,1%. В результаті частка експорту товарів до країн СНД в загальному обсязі українського експорту товарів збільшилась на 4,8%, а частка експорту до ЄС зменшилась – на 4,7%

Щодо імпорту, то, незважаючи на зростання частки європейських країн в загальному обсязі українського імпорту, більше 40% необхідної їй продукції та товарів Україна в 2007 р. імпортувала з країн СНД, у тому числі майже 80% – з РФ. Це можна пояснити лише тим, що за роки після проголошення незалежності Україна так і не спромоглася забезпечити диверсифікацію задоволення свої потреб у критичному імпорті, до якого в першу чергу відноситься імпорт нафти та природного газу.

У цілому можна вважати, що в зміні регіональної структури зовнішньої торгівлі України намітились певні позитивні тенденції. Проте регіональна структура як експорту так і імпорту України ще далека до вдосконаленої. В експорті, і особливо в імпорті, переважає торгівля з однією країною, а саме Російською Федерацією, що ставить Україну в постійну залежність від дій Росії.

Таким чином, можна констатувати, структура українського експорту і імпорту не відповідає тій геостратегії, на яку Україна зробила наголос за останні 5 років, а саме: євроатлантичну інтеграцію, кінцевою метою якої є вступ в перспективі до НАТО і Європейського Союзу. Причиною цього, на нашу думку є те, що реалізація цих намірів практично залишається на рівні планів і декларацій.

Україна майже не наблизилась до Європи як в питаннях трансформації політичної системи і законодавчої бази, так і реорганізації економіки, що б дало можливість наблизити рівень нашого економічного розвитку навіть до країн, які нещодавно стали членами ЄС (республік Балтії, Польщі та інших). До найбільших недоліків у розвитку євроінтеграційних прагнень нашої країни, на нашу думку, слід віднести інституційну слабкість України, яка полягає в невирішеності питань повноважень гілок влади, неефективності роботи Конституційного суду і слабкості судової гілки влади в цілому, інституційної недієспроможності різних міністерств та відомств.

Усе це послабило позиції України на переговорах з Євросоюзом та створило проблеми для наших друзів, союзників та адвокатів усередині Європейського Союзу. Разом з тим, Україна була часто не готовою повною мірою використати навіть ті можливості, які їй надавались ЄС, хоча вже отримала статус країни з ринковою економікою. Проте реформи, необхідні для ефективного функціонування внутрішнього ринку та глибокої інтеграції до світового господарства і, зокрема, до ЄС залишилися незавершеними.

З урахуванням процесів, що відбувалися в Європейському Союзі, де не було і немає на сьогодні консенсусу щодо подальшого розвитку ЄС та нашої слабкості, Євросоюз інколи допускав необ’єктивне ставлення до України, вдавався до її дискримінації, порівняно з іншими країнами регіону. Наприклад, Росії було надано статус країни з ринковою економікою на два роки раніше, ніж Україні, при тому, що механізм ціноутворення на енергоносії в Україні (попри всю його недосконалість) усе ж набагато більш ринковий, ніж механізм ціноутворення на газ, електроенергію для внутрішніх споживачів у Росії. Можна з упевненістю стверджувати, що це було політичне рішення позбавлене жодних економічних аргументів.

Крім того, в Україні є досить впливові політичні організації, які підтримуються певними бізнесовими структурами, що активно протидіють євроатлантичній інтеграції України (особливо вступу до НАТО) і підтримують більш тісне співробітництво з Російською Федерацією. Усе це, до того ж і надання російській мові статусу другої державної, і проголошення України позаблоковою державою тощо підтримуються певною частиною жителів України, особливо в південних і східних регіонах, де проживає в основному російськомовне населення, для якого Росія значно ближча ніж НАТО і ЄС. Проросійська пропаганда тут значно виграє порівняно з прозахідною. Апологети вступу України до НАТО і до сьогодні не спромоглися пояснити людям що таке НАТО і для чого Україні до нього треба приєднуватись. Проте, антинатовці, у тому числі й з боку Росії, досить слушно використовують антинатовські лозунги ще за радянських часів про його агресивність, які ще пам’ятають більшість українців старшого віку.

Враховуюче усе викладене, західноєвропейські країни фактично ухиляються від надання Україні певних гарантій щодо її євроатлантичних намірів. Так, наша країна на отримала підтримки щодо її наміру приєднатися до ПДЧ з метою подальшого вступу до НАТО. Європейський Союз, в свою чергу, всіляко уникає в угодах, які він планує підписати з Україно, надати їй певні гарантії щодо її членства в Союзі в перспективі. Причиною цього, на нашу думку, є як те, що Україна, як вже вказувалась вище, мало що практично зробила для прискорення процесу євро інтеграції, так і активна протидія РФ цьому, яка в останні роки добилась значних успіхів як в геополітичному, так і в геоекономічному аспектах.

Успішно використовуючи сприятливу для неї кон’юнктуру на світовому ринку паливно-енергетичних ресурсів РФ накопичила значні золотовалютні резерви, що дало їй можливість модернізувати армію і зміцніти свою військову могутність, а також досягти певних успіхів в розвитку економіки.

Росія імовірно не полишала наміри повернути собі статус глобальної світової держави, який мали колишня Російська імперія і СРСР, і в цьому плані першими кроками стало зміцнення її позицій в рамках СНД. Підтвердженням є останні події на Кавказі, зокрема в Грузії. Незастрахана від подібного або якогось іншого сценарію й Україна. Треба мати на увазі, що в нас є Крим і Севастополь, де базується російський Чорноморський Флот, альтернативної протидії якому Україна не має. У той же час в Криму і особливо в Севастополі знайдеться багато бажаючих, які до речі можуть мати і російське громадянство, повернути Крим і Севастополь Росії. Треба відмітити, що Росія для цього робить досить багато. Можна хоча б згадати філію Московського університету, де провідні професори МГУ безкоштовно навчають дітей мешканців Севастополя і Криму, будинки побудовані в місті за рахунок московського бюджету тощо. Треба також мати на увазі, що в разі, якщо Чорноморський Флот залишить Севастополь то це буде означати, що багато його мешканців залишаться без роботи. Тому поряд намагання отримати від Росії план виводу флоту, українській стороні треба мати та негайно реалізувати план формування відповідної інфраструктури, яка б забезпечила роботою тих мешканців Севастополя та інших кримських міст, які вивільняться в зв’язку з тим, що Чорноморський Флот РФ полишить територію України.

Таким чином, можна констатувати, що національні пріоритети Російської Федерації і України значно різняться. Так, Росія, намагаючись розширити зону свого в пливу як в політичній, так і в економічній сферах, найбільш реальним напрямом реалізації цього завдання справедливо вбачає в посиленні свого впливу в країнах СНД, і в першу чергу в Україні, та, виходячи з цього, серед основних своїх пріоритетів щодо України вважає:

– залучення України до системи колективної безпеки СНД або інших форм співпраці у військово-політичній сфері, які б передбачали використання Росією військової інфраструктури України. Про це, на нашу думку, яскраво свідчить вкрай негативне ставлення РФ до приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО;

– визнання Україною існування «зовнішніх» кордонів СНД і тим самим обмеження ролі країн-членів СНД, у тому числі й України, як самостійних суб'єктів міжнародного права;

– недопущення посилення впливу на Україну інших світових та регіональних центрів сили і насамперед США;

– збереження проросійських орієнтацій в середовищі громадсько-політичних, господарсько-економічних та адміністративних кіл країн СНД, насамперед України та здійснення впливу на виборчі процеси в країні;

– забезпечення безперешкодного доступу до важливих економічних і стратегічних зон, а також комунікацій на території України, збереження сировинної, передусім енергетичної залежності України від РФ.

На противагу російським українські стратегічні пріоритети щодо відносин з РФ знаходяться суто в економічній площині і в основному полягають у забезпеченні рівноправного взаємовигідного партнерства, створенні сприятливих умов для гарантованого надходження в Україну російських енергоносіїв та сировини, налагодженні взаємовигідного співробітництва у сфері промислового виробництва, сільського господарства, інвестиційно-кредитної політики тощо.

Економічні пріоритети України, незважаючи на політичну орієнтацію, особливо в останні роки, на Захід в значній мірі залишаються на Сході і саме в Росії. Особливо це відчутно в сфері зовнішньої торгівлі України. Російська Федерація, як вже вказувалось вище, була і залишається до теперішнього часу основним торговельним партнером України. Хоча аналіз динаміки торговельних відносин України з Росією. свідчить про певну тенденцію зменшення частки РФ в загальному зовнішньоторговельному обороті України, остання поки що залишається фактично основним торговельним партнером України. Так, з 1996 р. по 2007 р. частка Росії в зовнішньоторговельному обороті України скоротилась на 20,1 пункти з 46,9% до 26,8%. При цьому частка експорту до РФ в експорті України зменшилась в 1,8 раза (з 47% у 1997 р. до 25,7% у 2007 р.). За період, що аналізується, значно скоротилась і частка імпорту у загальному обсязі українському імпорті і в 2007 р. вона становила 27,7%.

Аналіз змін обсягів експорту українських товарів до РФ дає підстави для висновку про циклічний характер експортних поставок з України. Так, з 1997 по 1999 роки обсяг експорту скорочується, в 2000 – 2001 рр. спостерігається їх зростання, в 2002 р. – скорочення, а протягом 2003 – 2007 рр. ці обсяги значно зросли. Це, на нашу думку, свідчить про те, що Україна не має в Росії сталих ринків збуту своїх товарів. Значною мірою експорт з України залежить від поточної кон’юнктури ринку і особливо від політики російської адміністрації щодо експорту окремих товарів, що і впливає на сальдо торговельного балансу (табл. 2).

З наведених в табл. 2 даних можна зробити висновок, що ефективність зовнішньої торгівлі України з РФ в 2001–2005 рр. постійно понижувалась і в цьому плані найбільш негативні результати були зафіксовані у 2005 р., коли від’ємне сальдо торгівельного балансу досягло майже 5,3 млрд дол. США, а коефіцієнт покриття імпорту експортом був нижче 60%. В останні два роки ефективність торгівлі України з РФ дещо підвищилась.



Структура експорту України в РФ і структура українського імпорту з Росії відзначається певною стабільністю. Традиційно Україна експортує на російській ринок продовольчі товари, продукцію хімічної і металургійної промисловості, а також машинобудування. У свою чергу імпортує Україна з РФ енергоносії, продукцію машинобудування, хімічної і легкої промисловості (табл. 3).

Аналізуючи структуру українського експорту на російський ринок необхідно відмітити, що вона більш диверсифікована, ніж структура експорту РФ до України. У структурі російського експорту фактично переважають два продукти: нафта і природний газ, питома вага яких становить понад 60% загального обсягу російського експорту в Україну. Це фактично робить залежним економічний розвиток останньої від поставок енергоносіїв з Росії. З наведеного можна зробити висновок, що торговельні відносини України з РФ не в повній мірі відповідають пріоритетам національного економічного розвитку України.

Поліпшити ситуацію і, першу за все зменшити економічну залежність від Росії Україна намагається шляхом диверсифікації своєї зовнішньої торгівлі та активізації торговельно-економічних відносин з Європейським Союзом. До певної міри це вдалося завдяки інтенсивного розвитку торгівлі на європейському напрямі. Так, щорічний приріст товарообігу між Україною і державами-членами ЄС за останні 5 років складав 16–18%, що призвело до збільшення частки ЄС в загальному обсязі як експорту, так і імпорту України. Країна підтримує зовнішньоекономічні стосунки з усіма членами ЄС, проте частка України у торгівлі ЄС залишається незначною і складає близько 0,5% від загального обсягу зовнішньоторговельних операцій Євросоюзу. Україна поки що не посіла належного місця як торговельний партнер ЄС. Це зумовлено, передусім, неефективною структурою українського експорту та недостатніми темпами реструктуризації національного виробництва.

Аналіз стану і динаміки товарної структури торгівлі України та країн-членів ЄС вказує на надзвичайну вузькість асортименту такої торгівлі, який відображає радше структуру обміну ЄС із країнами, що розвиваються, а ніж із потенційними майбутніми учасниками Євросоюзу.

Проведена оцінка товарної структури торгівлі України з країнами-членами ЄС за допомогою індексу внутрішньогалузевої торгівлі, який розраховано за формулою Грубеля та Лойда для незбалансованої торгівлі дозволили зробити висновок про те, що загальний індекс внутрішньогалузевої торгівлі України з ЄС складає за останні чотири роки в середньому лише 0,42 або 42%. Тобто торгівля між Україною та ЄС більше, ніж на половину є міжгалузевою.

Торгівля лише деякими промисловими товарами – текстилем та текстильними виробами, різними оптичними, вимірювальними й іншими приладами та апаратами, а також різними промисловими товарами має внутрішньогалузевий характер, що складає в середньому лише 15% від загального ЗТО України з ЄС за цей період. З іншого боку, визначається тенденція поступового зростання загального індексу внутрішньогалузевої торгівлі з ЄС. Так, за останні чотири роки він виріс в середньому на 7%, що дає надію сподіватись, що за умови збереження таких темпів зростання внутрішньогалузевої торгівлі, протягом наступних п’яти років, між Україною та ЄС виникне перехресний попит, що дасть змогу розвивати торгівлю збільшивши її обсяг на підставі зростання масштабу виробництва. Отже товарний обмін між Україною та ЄС відбувається переважно на міжгалузевій основі, що великою мірою обмежує реальну економічну інтеграцію, яка, як свідчить світовий досвід, розвивається переважно на основі внутрішньогалузевих економічних зв'язків.

В цілому ж, характеризуючи структуру зовнішньої торгівлі з ЄС, можна дійти до висновку, що для України характерними є вкрай низькі показники експорту високотехнологічних товарів і послуг, зумовлені формуванням типу міжнародної конкурентоспроможності, що базується на цінових факторах та порівняльних перевагах у вартості природних ресурсів і робочої сили, у той час коли реалізація стратегічної мети інтеграції в ЄС потребує змін у динаміці зовнішньої торгівлі з країнами союзу, підвищення ефективності товарної структури експорту за рахунок орієнтації на виробництві дедалі складнішої, високотехнологічної продукції.

Стримуючим фактором проникнення на ринок ЄС, навіть і для країн, які є достатньо конкурентними на зовнішньому ринку, є також те, що зовнішньоторговельна політика ЄС далека від принципу вільної односторонньої торгівлі і, в певних випадках, є навіть дискримінаційною. Це проявляється у вигляді пільгових ставок щодо імпорту з певних країн та відступі від принципу стосовно інших партнерів, обмежень за допомогою нетарифних бар'єрів, бюрократичного чинника в застосуванні антидемпінгових та інших обмежувальних заходів. Тому, незважаючи на те, що ємний внутрішній ринок мав би притягувати експорт фірм країн-нечленів ЄС, існує загроза, що зовнішньоторговельні бар'єри перекреслять експортні можливості для фірм не лише постсоціалістичних країн та країн, що розвиваються, а й навіть фірм США та Японії.

Країни ЄС не збираються поширювати переваги внутрішнього ринку на іноземні фірми, не отримавши чогось натомість. Ні СОТ, ні жоден інший договір не змусять ЄС в односторонньому порядку дозволити іншим країнам користуватись вигодами єдиної банківської ліцензії, вільного доступу до державних замовлень, взаємного визнання технічних стандартів чи будь-якої іншої угоди, спрямованої на формування єдиного ринку. За це країни ЄС вимагають «обопільної вигоди», що, згідно з тлумаченням ЄС, означає, що будь-якій фірмі ЄС, яка працює на зовнішньому ринку, уряд держави має надавати такий самий режим, що й місцевим фірмам, а також ефективний доступ до цього ринку. Тестом на справдження правила взаємної вигоди часто вважають величину частки ринку, якою володіють фірми ЄС в іноземній країні внаслідок експортування чи інвестування. Принцип ЄС щодо взаємної вигоди на практиці, найімовірніше, буде адаптовано відповідно до ситуації в кожній галузі. Ймовірно, що принцип жорстко застосовуватиметься у сфері високих технологій, банківській справі та фінансових ринках, а також у державних замовленнях.

Суворе дотримання правил виробляти продукцію тільки на вітчизняній території та вимог використовувати вітчизняні компоненти може усунути з ринку ЄС продукцію неєвропейських фірм. Ці правила уже несприятливо позначились на такій продукції широкого діапазону галузей – від виробництва телевізійних програм до напівпровідників. Обсяг застосування вимоги використовувати вітчизняні компоненти стане надзвичайно важливим з огляду на зростання кількості комплектуючих фірм в Європі.

Вимоги виробляти на вітчизняній території та використовувати вітчизняні компоненти впливатимуть на розташування заводів та інвестиційні рішення, оскільки ці правила визначатимуть, чи продукція підлягає звільненню від державних залишкових квот, чи відповідає вимогам державних замовлень, вимогам ЄАВТ – ЄС та іншим пільговим тарифним схемам або ж обминає певні антидемпінгові обмеження.

На сьогодні в ЄС діють антидемпінгові заходи щодо імпорту семи видів продукції з України, зокрема, труб безшовних, джгутів, канатів, виробів з чорних металів, суміші карбаміду та аміачної селітри (КАС); нітрату амонію; карбаміду сухого; зварних труб із нелегованої сталі, прасувальних дощок. Орієнтований обсяг поставок української продукції, який знаходиться під дією обмежувальних заходів, становить близько 268,2 млн дол. США. Проводиться також одне антидемпінгове розслідування щодо експорту до ЄС силікомарганцю, тривають перегляди чинних антидемпінгових заходів, зокрема стосовно карбаміду та зварних труб.

Слід також відмітити, що розвиток торгівлі з європейськими країнами поки що ні в якій мірі не вирішує основну проблему економічних відносин з РФ, а саме її залежність від поставок нафти і газу з Росії, які не можуть бути компенсовані адекватним експортом як до останньої, так і до ЄС. Таким чином, можна зробити висновок, що сучасна геополітична і геоекономічна ситуації в основному негативно впливала на пріоритети національного економічного розвитку.

Виникає питання, в якій мірі може поліпшитись ситуація в цьому плані в перспективі? Весною поточного року закінчився термін виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом і на заміну їй має прийти нова угода. Переговори з цього питання з ЄС вже почалися. Ще до початку переговорів ЄС був готовий запропонувати Україні так звану «посилену» угоду. ЄС зацікавлений в такій угоді задля розширення впливу в Україні та доступу на її ринки. В свою чергу така можливість потенційно з’явиться і для українських товаровиробників, а це означає, що навіть без офіційно визначеної перспективи членства в Союзі, Україна може отримати доступ до внутрішнього ринку ЄС. При цьому виникає питання, в якій мірі Україна зможе скористатися цією можливістю і в якій мірі це позначиться на реалізації її пріоритетів щодо подальшого економічного розвитку?

Важливою складовою посиленої угоди має бути розділ про зону вільної торгівлі. Досвід країн Центральної Європи свідчить, що угода про зону вільної торгівлі створила сприятливі торговельно-економічні умови для розвитку експорту цих країн. Але лише лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, а саме скасування мита і нетарифних бар’єрів при експорті і імпорті товарів, виявилася недостатньою для вирішення проблеми розвитку експорту, підвищення конкурентоспроможності промислових товарів, структурних змін в економіці. За умови підписання Угоди про створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом, використання повною мірою можливостей, які надаватиме ця угода для нашої держави, гальмуватиметься внутрішніми труднощами активізації економічного розвитку й зокрема розвитку промислового виробництва. Передбачається, що це буде зона вільної торгівлі нового покоління – поглиблена і всеохоплююча, аналогів якої на сьогодні ще не існує. Вона базуватиметься на поглибленні на двосторонньому рівні тих зобов’язань, що вже прийняті Україною в рамках СОТ. Зона вільної торгівлі Україна – ЄС передбачатиме свободу переміщення товарів, послуг, капіталу, а також частково робочої сили в частині, що пов’язана з наданням послуг. Головна мета цієї зони – не вільна торгівля як така, а досягнення через зону вільної торгівлі поступової інтеграції української економіки до внутрішнього ринку Європейського Союзу. Це відповідає прагненню української сторони хоча і потребує чималих фінансових і людських ресурсів, а також інституційних і законодавчих змін. Пристосування до нових стандартів і правил гри вимагатиме від українських виробників збільшення витрат у короткостроковій перспективі. При цьому європейські виробники будуть мати певні переваги, у тому числі й на українському ринку.

Це певною мірою може розглядатись як погіршення ситуації щодо економічного розвитку, проте у довгостроковій перспективі повинно сприяти підвищенню рівня конкурентоспроможності національної продукції та, як наслідок, збільшенню її експорту. Крім того, поліпшення якості продукції зміцнить позиції вітчизняних виробників на внутрішньому ринку. Своєю чергою українські споживачі матимуть доступ до більш якісних і дешевих товарів і послуг. Зобов’язання уряду щодо здійснення реформ, без яких неможлива імплементація посиленої угоди, підвищило б довіру іноземних компаній до української економіки, що позитивно відіб’ється на іноземних інвестиціях в її розвиток. Все це позитивно вплине на економічний розвиток України.

Співвідношення між позитивними і негативними сторонами укладання посиленої угоди для економічного розвитку країни буде в значній мірі залежати від того наскільки успішно переговірники з української сторони будуть відстоювати її національні інтереси щодо утворення з ЄС зони вільної торгівлі. Україна отримає певну свободу на переговорах з ЄС щодо можливості обирати рівень відповідності національного законодавства та стандартів згідно з готовністю тієї чи іншої галузі та її пріоритетністю для розвитку економіки. Це вимагатиме більшої відповідальності української сторони за чітке розуміння того, яких реформ потребує економіка країни, як можна використати економічне і торговельне співробітництво з ЄС для здійснення цих реформ та які наслідки й обмеження існують з української сторони (фінансові та людські ресурси, позиції груп інтересів та інші). Це велика робота, яку ще треба здійснити, багато технічних елементів, компонентів ще треба погодити.

ЗВТ покращить умови для інвестицій з країн ЄС в Україну через створення більш зрозумілих, прозорих і передбачуваних правил. Завдяки заохоченню нової торгівлі, вона сприятиме створенню нових зв’язків між підприємствами ЄС і України. ЗВТ між Україною та ЄС є частиною ширшої політики ЄС щодо створення стабільного та успішного простору європейського сусідства через тісніші економічні зв’язки. Це буде сприяти збільшенню обсягів та якості європейських інвестицій в українську економіку. Україна після укладання вказаної угоди має можливість претендувати на інвестиції ТНК, які зараз працюють в країнах Центральної та Східної Європи, які стали членами ЄС. В цих країнах збільшується рівень заробітної плати та інших затрат на виробництво. Тому, за прогнозами експертів, частина ТНК згорне виробництво і шукатиме нові місця для розташування виробництва.

Гармонізація законодавства України згідно з європейськими правовими нормами та правилами СОТ, а також оптимізація системи стандартизації і сертифікації, що прискорить створення прозорого та передбачуваного ділового середовища в Україні. Це означає, що адміністративні процедури не будуть часто змінюватись і не будуть запроваджуватися заходи на користь лише окремих підприємств. Залежно від досягнень у регуляторній адаптації в санітарних і фіто-санітарних заходах переваги отримає український сільськогосподарський сектор. Негативний вплив позначитися на виробництві вина, що пов’язане з вимогами Європейського Союзу щодо захисту географічних зазначень (у ЄС щиро переконані, що шампанське може вироблятися тільки у французькій провінції Шампань, мадера – на португальському острові Мадейра тощо. Тому ужгородські коньяки, артемівське «Шампанське» і масандрівські портвейни змушені будуть змінити свої назви). Виграє металургійна промисловість від скасування квот на поставки сталеливарних виробів до ЄС. У майбутньому виграш можливий через приплив інвестицій на модернізацію виробництва, енергозбереження тощо. Позитивний вплив, за умови реформування Україною системи стандартизації, оцінки відповідності промислової продукції, очікується у сфері машинобудування, виробництва електронного обладнання. Реформування регуляторного середовища, демонополізація, зниження субсидій можуть негативно позначитися на вугільній галузі, сільському господарстві. Тому це має супроводжуватися компенсацією в інших галузях. Можливий негативний ефект у галузі транспортних послуг – витіснення українських транспортних перевізників із ринку ЄС через необґрунтовано високі вимоги до оформлення віз із боку деяких держав-членів ЄС.

Наступний етап наближення до ЄС – отримання статусу асоційованого члена, що вимагає від України прискореного вирішення перш за все питань, що лежать в економічній сфері – розвитку ринкових відносин, конкуренції на внутрішньому ринку, структурної перебудови економіки. Лібералізація торговельних відносин супроводжується зростанням обсягів торгівлі між країнами, лібералізацією цін, усуненням державної монополії на зовнішню торгівлю, встановленням ринкового валютного курсу тощо.

Світова геополітична і геоекономічна ситуація повинна враховуватись при формуванні політичних й економічних пріоритетів країни. Проте, вони мають будуватись, перш за все, виходячи з національних інтересів і особливостей розвитку країни на тому чи іншому етапі. Цього й не вистачало Україні практично під час всього періоду її незалежності. Так, вона протягом свого існування як суверенної держави фактично дотримувалась ідеології так званої «догоняючої модернізації», яка розглядалась як визначальна і беззаперечна цінність трансформаційних процесів. В геостратегічному аспекті це означало необхідність обов’язкового руху чи в західному (ЄС), чи у східному напрямі (Росія) [2]. Правильність цієї ідеології в сучасних умовах викликає багато запитань. Це в першу чергу витікає з того, що сучасна економічна криза, яку переживає світ, може призвести не лише до гео- економічної, але й до геополітичної трансформації. На думку багатьох політиків і політологів відбудеться ліквідація так званого «моно полярного» світу. З приводу цього міністр фінансів Німеччини зауважує: «Світ вже ніколи не буде таким, яким був раніше. Сполучені Штати втратять статус наддержави в світовій фінансовій системі» та, імовірно і за іншими напрямами. А це, в свою чергу, призведе до значних змін в геополітичній ситуації, що позначиться на національних пріоритетах багатьох країн, у тому числі й України.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com