Перечень учебников

Учебники онлайн

7.4. Управління трудовим потенціалом

Трудовий потенціал являє собою обсяг, структуру та якість робочої сили, що характеризується рівнем кваліфікації та освіти робітників.

Разом з цим сферу трудових відносин можна характеризувати і як систему відносин щодо демографії і популяції населення, його відтворення; зайнятості та безробіттю; рівню заробітної плати та її диференціації за окремими групами робітників; організації різноманітних форм соціальної підтримки і захисту населення.

Аналіз демографічної ситуації і ринку праці в регіоні спираються на добре розроблені методи демографічної статистики і демографічного аналізу, статистики зайнятості і аналізу ринку праці. Ми не будемо зупинятися на них детально, а розглянемо лише найважливіші характеристики, які є необхідними при проведенні аналізу економічного розвитку регіону.

Демографічне зростання. Під час аналізу економічного розвитку регіону перш за все необхідно встановити зростає, скорочується чи залишається стабільною в ньому кількість населення. Відповідно визначаються наступні види якісного стану даного індикатора: зростання, скорочення, стагнація.

Демографічне зростання залежить від природного і механічного приросту. Градації якісного стану природного приросту можуть визначатися як позитивний природний приріст, нульовий природний приріст, негативний природний приріст, тобто спад кількості населення. Природний приріст слід порівнюватися з середнім рівнем по макрорегіону. В цьому випадку використовують наступні градації якісного стану: вище середнього, нижче середнього, на рівні середнього по мета регіону.

Характеристики природного приросту визначаються співвідношенням рівня народжуваності і смертності в регіоні, а ті, в свою чергу, залежать від сукупності економічних, національних, історичних, політичних, релігійних та інших факторів.

Багато в чому демографічну ситуацію в регіоні визначає міграція населення (механічний приріст). В цьому випадку використовуються наступні якісні градації стану: активне сальдо міграції (приплив населення в регіон), нульове сальдо, пасивне міграційне сальдо (відплив населення з регіону). Міграційне сальдо взаємопов’язане з сальдо руху капіталів і темпами економічного зростання. В регіонах, які відчувають економічне зростання, як правило спостерігається активне міграційне сальдо, і навпаки, депресивні регіони характеризуються відпливом населення, а, отже, і пасивним сальдо міграції.

Важливим індикатором внутрішньо регіональних переміщень населення є сальдо міграції між містом і селом. Сальдо між містом і селом може кардинально змінюватися навіть за короткий період часу під впливом різних економічних і соціальних факторів. Довгий період часу відбувалася постійно зростаюча міграція сільського населення в міста, а з 1991 року під впливом різкого погіршення продовольчого постачання в містах і аграрних перетворень на селі стала помітною зворотна тенденція – міграція міського населення в сільську місцевість. На тепер положення знову змінилось на користь міграції з села в місто.

Статево вікова структура. Аналіз статево вікової структури має на меті з’ясувати певні диспропорції у співвідношенні між кількістю чоловік і жінок. Причинами таких диспропорцій крім природних причин, бувають диспропорції в структурі робочих місць, що створює попит на жіночі або чоловічі трудові ресурси.

Можливо існування певних диспропорцій і у віковій структурі, як правило, це старіння населення і гіпертрофія (перевищення) частки населення, що знаходиться за межами працездатного віку.

Національна структура зайнятості. Це важлива характеристика ринку праці особливо у багатонаціональних регіонах. В результаті аналізу визначається, наявність або відсутність закріплення осіб певної національності за якими-небудь видами діяльності. Якщо таке закріплення існує, то визначається, чи досягло воно ступеню, коли формуються нації з неповною соціальною структурою. Як показав досвід СРСР, національна сегрегація в структурі зайнятості породжує цілий комплекс соціальних і національних проблем в регіоні (приклад, республіки Середньої Азії колишнього СРСР).

Результати аналізу демографічної структури населення регіону надалі використовуються для визначення перспективної кількості населення і його можливої зміни в майбутньому. Для цього проводиться порівняльний аналіз зміни кількості населення певного регіону і регіону – еталону в статистичній формі за допомогою методів регресивного і кореляційного аналізу. Важливим при цьому є з’ясування статистичного зв’язку між ростом населення і факторами, які його викликали: кількість зайнятих, інвестиції, дохід, експорт, щільність населення, розміри сімей, квартирна плата тощо. При такого роду аналізі зміна кількості населення звичайно розглядається як залежна змінна, а всі інші фактори, як незалежні змінні.

В умовах ринкових відносин фактор зайнятості населення є визначальним у формуванні соціально-економічного положення суспільства в цілому і кожної людини зокрема. Тому однією з найважливіших функцій державного управління в регіоні, як і в державі в цілому, є вивчення (аналіз) і відповідне отриманому результату регулювання процесів зайнятості населення.

Ринком праці називають систему відносин між працедавцями і працездатним населенням, при яких між ними ведуться переговори, укладаються колективні чи індивідуальні угоди про кількість праці, умови праці, заробітну плату та інше.

Розрізняють два види ринку праці: зовнішній і внутрішній. На зовнішньому ринку праці реалізуються пропозиція і попит на працю між підприємствами, установами і організаціями, з одного боку, і працездатним населення з другого, на внутрішньому – між конкретним підприємством, з одного боку, і його працівниками з другого.

Для зовнішнього ринку праці механізм регулювання охоплює весь спектр економічних, юридичних, соціальних і психологічних факторів, що визначають функціонування ринку праці. Він здійснюється через систему працевлаштування, підготовку і перепідготовку кадрів. Для внутрішнього ринку праці механізм регулювання – це сукупність законодавчих чи колективно договірних нормативних актів, яких дотримуються партнери при укладанні і реалізації угоди про працю.

Результатом функціонування зовнішнього ринку праці є перелив робочої сили з підприємств одних галузей на підприємства інших галузей, як за бажанням самих працівників, так і з ініціативи працедавців. Результатом функціонування внутрішнього ринку праці є підвищення кваліфікації працівників підприємства, що сприяє скороченню поточності кадрів.

Як для внутрішнього так і для зовнішнього ринку праці в умовах ринкового господарства характерним є переважання пропозиції з боку працездатного населення над попитом на працю робітників певних професій. Для зовнішнього ринку праці результатом дії цього фактора є безробіття, для внутрішнього – переміщення робітників з одних робочих місць на інші, скорочення тривалості робочого дня.

Нами були окреслені загальні теоретичні положення з цього питання, тепер переходимо власно до процесу аналізу ринку праці.

Оцінка стану ринку праці частково проводиться при розгляді ефективності ресурсних обмежень (при аналізі обмежень за трудовими ресурсами). Що розуміється під оцінкою ефективності ресурсних обмежень? Якщо який-небудь ресурс лімітує подальший розвиток виробництва, то це означає, що обмеження за даним ресурсом ефективне, тобто даний ресурс знаходиться в дефіциті. Якщо обмеження за ресурсом ефективне, то приріст ресурсу приводить до приросту обсягів виробництва. Це означає, що обсяг виробництва еластичний по відношенню до ресурсу, що розглядається. Якщо який-небудь ресурс в регіоні в надлишку, то збільшення його обсягів не впливає на зростання виробництва. Інакше кажучи, обсяг виробництва нееластичний по відношенню до ресурсу, а обмеження за даним видом ресурсу – неефективне.

Аналіз стану ринку праці та оцінка ступеню лімітуючого впливу дефіциту трудових ресурсів на розвиток виробництва здійснюється за допомогою індикаторів двох типів. Перший тип пов’язаний з тим, що ступінь дефіцитності трудових ресурсів оцінюється в комплексі з іншими факторами виробництва. Лімітуючий вплив також створюють сировина, матеріали, устаткування, фінанси, земля, вода, корисні копалини. Другий тип пов’язаний з процесом аналізу, в якому проводиться автономна оцінка дефіциту трудових ресурсів як абсолютного, так і структурного характеру: абсолютний дефіцит і структурний дефіцит інженерно-технічних робітників, кваліфікованих робітників, некваліфікованих робітників, чоловічих трудових ресурсів, жіночих трудових ресурсів.

Як правило структурна незбалансованість на ринку праці свідчить про диспропорції в професійно-кваліфікаційній структурі населення, її невідповідності структурі робочих місць. Особливо часто явище структурної незбалансованості на ринку праці виникає при структурній перебудові економіки, зміни галузевого профілю регіону, конверсії оборонних підприємств.

Взагалі проблеми ринку праці в науковій літературі трактуються як проблеми працедефіцитності, але не слід забувати і про можливість праценадлишковості (наприклад, Закарпатська, Івано-Франківська області).

Може існувати три типи праценадлишкових регіонів:

1.Регіони з відставанням у рівні соціально-економічного розвитку, та інтенсивним демографічним зростанням;

2.Депресивні регіони, кількість робочих місць в яких стабілізується або скорочується внаслідок стагнації в галузях спеціалізації через вичерпання сировинних ресурсів чи не конкурентноздатної продукції;

3.Регіони з деформованою структурою економіки або з монопольним положенням підприємств і окремих галузей на ринку праці, в результаті чого виникає незбалансованість демографічного або кваліфікаційного характеру.

Визначені диспропорції виникають на ринку праці доволі часто. В цьому випадку використовуються наступні якісні градації стану ринку праці: безробіття (надлишок пропозиції трудових ресурсів над пропозицією робочих місць), рівновага (пропозиція трудових ресурсів відповідає попиту на них), дефіцит трудових ресурсів (попит на трудові ресурси перевищує пропозицію).

Така номінальна шкала може використовуватись у випадках, коли безробіття в макрорегіоні (країні) відсутнє або його рівень не високий. Якщо в макрорегіоні (країні) рівень безробіття вище природного рівня, то оцінку стану ринку праці в окремому регіоні доцільно проводити через порівняння рівня безробіття в регіоні з середнім рівнем по макрорегіону. Демографічна статистика разом з системою реєстрації актів громадського стану утворює взаємопов’язану і налагоджену систему обліку зайнятості населення. Є великий досвід розрахунків більшості індикаторів демографічної структури, однак, не завжди відслідковуються з достатньою точністю міграційні потоки, особливо в середині регіону. Тому в ряді випадків для уточнення внутрішньо регіональної міграції застосовуються експертні методи. Національна структура зайнятості визначається за результатами перепису населення, відповідні індикатори розраховуються аналітичними методами. Єдиним недоліком такої системи є довгий період часу між процедурою перепису населення і його результатами.

Що стосується оцінки ринку праці, то в більшості країн світу з добре налагодженою статистикою зайнятості, системою реєстрації безробітних, практикою залучення робітників через систему відкритих об’яв про найом, розрахунок показників (індикаторів) ринку праці на основі отриманих даних, то вона проводиться аналітичними методами.

В умовах дефіциту трудових ресурсів визначення його реальної величини є складною задачею і не піддається систематичному обліку. Найбільш адекватну оцінку величини дефіциту можна отримати при відповідній обробці та інтерпретації експертних даних. При недосконалості статистики зайнятості і обліку безробіття експертні методи доцільно застосовувати і для оцінки наявності і рівня безробіття.

В сучасний період розвитку економіки потреба в робочій силі має тенденцію до скорочення. Для більш поглибленого аналізу можливостей скорочення потреби в робочій силі необхідно спиратися на параметри, які можуть бути визначені в контексті заходів щодо структурної реорганізації економіки, а саме на очікуваний попит на продукцію певної галузі, зміни в структурі інвестицій. Обсяги вивільнення надлишкових і низько ефективних виробничих ресурсів, зміни в обсягах виробництва у зв’язку з ліквідацією зайвих виробничих нагромаджень.

Вивільнення працівників з галузей господарського комплексу регіону поряд з іншими складовими формує певний резерв робочої сили. Перехід робочої сили із функціонуючого стану в резервний і навпаки, яку відкритій формі так і у прихованій, означає формування механізму самоналагоджуваності регіональних ринків праці. При цьому різні форми територіально-галузевого резерву неоднаково впливають на структуру пропозиції робочої сили. У кількісному аспекті необхідно розмежовувати наявний резерв у сфері обігу і використання робочої сили та її потенційний резерв. Потенційний резерв складається з осіб, які лише за певних соціально-економічних умов претендуватимуть на робочі місця за наймом і можуть частково чи повністю увійти до складу сукупної робочої сили регіону.

Загальні обсяги резерву робочої сили на стадіях її обігу та використання складатиметься на ринку праці регіону з суми резерву робочої сили на підприємствах, установах, організаціях, учбових закладах, які здійснюють професійну перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів для потреб даного регіону і резерву робочої сили, який формується з осіб звільнених з роботи за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни, вивільнених внаслідок ліквідації підприємств, реконструкції і модернізації виробництва, диверсифікації його чи конверсії в nній галузі регіону ; внутрішньовиробничого резерву n-ої галузі регіону і резерву робочої сили, який складається з офіційно зареєстрованих безробітних .

Таким чином загальна формула розрахунку резерву робочої сили набуває виду:



де n – галузь економіки регіону.

Певні труднощі методичного характеру виникають при визначенні внутрішньовиробничих резервів робочої сили, що мають, як правило, приховану форму, так як підприємства іноді приховують дані про внутрішні резерви з власних міркувань. Найбільш прийнятний метод оцінки цієї складової – це визначення розбіжностей між нормативною і фактичною чисельністю працівників. Також може бути використана і емпірична залежність, яка полягає в тому, що в умовах згортання деяких виробництв скорочення кількості працюючих складає приблизно 50% від темпів падіння обсягів виробництва. Для детальніших розрахунків потрібна інформація про функціональний склад робочої сили галузі і, зокрема, чисельність працівників основного виробництва, кількість яких безпосередньо пов’язана з обсягами випуску продукції.

Ситуація, коли при істотному скороченню обсягів виробництва реальне вивільнення працівників не відбувається, свідчить про те, що нагромаджуються значні резерви робочої сили.

Загальні обсяги функціонуючої робочої сили на регіональному ринку праці визначається таким чином:

де

Рз – чисельність зайнятих n-ної галузі сфери матеріального виробництва регіону;

Рнв – чисельність зайнятих m-ної галузі невиробничої сфери регіону;

Рін – чисельність осіб працездатного віку, зайнятих індивідуальним виробництвом товарів та послуг.

Співвідношення між резервною робочою силою і тією, що функціонує в регіоні є важливим індикатором процесів, які відбуваються на ринку праці. Надмірне і тривале резервування кваліфікованої робочої сили негативно впливає на її якісні характеристики.

Соціально небезпечною формою резервування робочої сили є регіональне безробіття. В цьому випадку при аналізі ринку праці необхідно, по-перше, виявити найбільш вражені безробіттям статево-вікові, освітні та професійно-кваліфікаційні групи населення, а також сектори економіки, вивільнення робочої сили з яких постійно поповнює склад незайнятого населення регіону, по-друге, визначити територіальні осередки з гостро кризовою ситуацією у сфері зайнятості населення.

Загальний функціональний стан такого резерву робочої сили може характеризуватися наступними показниками:

– обсяги, темпи, форми поширення безробіття;

– співвідношення між масштабами зареєстрованого і прихованого безробіття;

– середня тривалість перебування у статусі офіційно-зареєстрованого безробітного;

– інтенсивність поширення безробіття серед різних соціально-демографічних груп населення (відношення питомої ваги певної статево-вікової, освітньої чи професійно-кваліфікаційної груп населення в складі безробітних до її питомої ваги в сукупності робочої сили регіону);

– чисельне співвідношення між категоріями безробітних, які отримують допомогу, беруть участь у громадських роботах і проводять професійне навчання і перекваліфікацію;

– чисельність зареєстрованих безробітних і незайнятого населення (активних шукачів роботи), яка припадає на одне вакантне робоче місце.

Слід відзначити, що оцінка ситуації на регіональних ринках праці лише з позиції спаду виробництва чи зростання безробіття в сучасних умовах є низько результативною. Це відбувається тому, що під визначення гостро кризових підпадає досить велика кількість територіальних структур. Тому прийнятним можна вважати підхід, який досить коректно реалізується за допомогою наступних груп оцінок:

1. Зрушення в економічній базі територіального розвитку та їх вплив на економічну місткість ринку праці.

2. Загальні кількісно-якісні зміни у сфері прикладання праці.

3. Динаміка обсягів та інтенсивності територіально-галузевого руху робочої сили (міграційного, між секторного, між галузевого і професійно-кваліфікаційного).

4. Масштаби пропозиції робочої сили з боку різних категорій працездатного населення.

Кожна з наведених вище груп може розгортатися в досить деталізовану систему показників. Однак особливу соціальну значимість для всіх регіонів має аналіз змін у структурі потреби робочої сили, зумовлену приватизацією підприємств. Такий аналіз спирається на інформацію стосовно скорочення чи зростання кількості робочих місць, інтенсивності очікуваного вивільнення робочої сили з приватизованих підприємств, можливих масштабів працевлаштування населення з обмеженою працездатністю.

В сучасних умовах основним об’єктом аналізу мають стати процеси деструктивного і дезінтеграційного характеру в сфері зайнятості населення регіону (непропорційно високе відносно темпів падіння обсягів виробництва реальне вивільнення робочої сили, швидке зростання явного і прихованого безробіття, суттєве перевищення масштабів реального вивільнення робочої сили порівняно з очікуваним), а методом проведення аналізу може бути аналітичне співставлення територіальних показників з середніми по регіону і визначення відповідних коефіцієнтів відхилення (випередження).

При переході до ринкових відносин, поряд з наявними, виникли нові економічні інструменти обліку і статистики щодо розвитку і рівня життя населення, які знайшли широке застосування в країнах світу.

У світовій статистичній та економічній практиці(експертами ООН) розраховується індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), або індекс розвитку людини, який являє собою інтегральний показник з трьох основних компонентів: довголіття, освіти і рівня ВВП на душу населення (з обліком паритету купівельної спроможності). Він являє собою найбільш вдалий комплексний показник, який відображає найбільш важливі риси розвитку суспільства.

Індекс людського розвитку характеризує як обсяг добробуту, так і якість життя населення того чи іншого регіону і являє собою середнє арифметичне з трьох найбільш наглядних індикаторів рівня життя:

ІРЛП = ;

де - індекс очікуваної тривалості життя населення при народженні;

- індекс рівня освіти населення (комбінований показник, який розраховується як індекс грамотності дорослого населення та індекс сукупної долі тих, що вчаться, отримують початкову, середню і вищу освіту);

- індекс реального ВВП на душу населення, який розраховується за паритетом купівельної спроможності валют різних країн у доларах США.

Таким чином, принцип розрахунку кожної складової зведеного індексу полягає в оцінці відносно відстані між її фактичним значенням і максимальним, яке є кінцевою метою розвитку.

У зв’язку з проведенням оцінки економічного потенціалу регіону, важливе теоретичне і практичне значення має розмежування таких економічних категорій як “регіональна власність”, “регіональне майно” і “регіональне господарство”. При наявності певної смислової єдності цих категорій, що пов’язано з тим, що наведені явища регіональної організації суспільного господарства є об’єктами регіональної науки і практики управління, все-таки слід визнати їх суттєву розбіжність, оскільки вони відображають сутність різних економічних явищ, які мають власну специфіку, межі і форми прояву.

Поняття “регіональна власність” фіксує ті матеріальні і духовні об’єкти, які за правом державної власності належать суб’єктам регіону і дозволяють йому привласнювати або відчужувати результати реалізації цих об’єктів власності.

Поняття “регіональне майно” характеризує рухоме і нерухоме майно різних форм власності, що знаходиться в межах регіону, але локалізоване кордонами територіально-адміністративного утворення.

Що стосується регіонального господарства, то, як було зазначено у розділі 2, у даному понятті сконцентровані об’єкти власності та регіонального майна, які безпосередньо приймають участь і відтворенні соціально-економічного життя регіону, визначають його природний та економічний потенціал, спеціалізацію, а також рівень та якість розвитку території.

Не дивлячись на тісне змістовне переплетення наведених понять вони мають функціональні відмінності. Основна полягає в тому, що якщо “регіональна власність” виражає економічні відносини з приводу привласнення і відчуження матеріальних благ у формі державної власності, то “регіональне майно” визначає масштаб матеріального і духовного багатства в його рухомій і нерухомій формах, що знаходяться в межах даного регіону, незалежно від їх приналежності до конкретних власників, а “регіональне господарство” – включає економічні і соціальні процеси, що забезпечують умови життєдіяльності регіону на базі використання об’єктів регіональної власності, а також частини майна, що знаходиться в межах регіону, яке своїми функціями відтворює територіальні фактори економічного розвитку

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com