Перечень учебников

Учебники онлайн

ГЛОСАРІЙ ТЕРМІНІВ, ПОНЯТЬ, КАТЕГОРІЙ

Автономія — у країнознавстві під а. розуміють передачу комплексу прав та свобод в певних сферах під відповідальність адміністративно-територіальних одиниць держави. Поряд із самоуправлінням (самоврядуванням) та рівноправністю усіх адміністративно-територіальних одиниць, кожна з них має визнання в деяких сферах особливих прав, відмінних від прав інших. За сферами зазвичай виділяються а. адміністративні (з питань організації громадського управління — Автономна Республіка Крим у складі України) та а. національні (для реалізації специфічних прав етнічних меншин — більшість адміністративно-територіальних одиниць в сучасній Росії).

Автократія — одна із найбільш характерних форм прояву авторитаризму. В більш вузькому сенсі — це форма правління, згідно якій єдиній особі належить необмежена влада у державі. Виступає як синонім абсолютної монархії в її найбільш жорсткому вигляді. А. найбільш притаманна тираніям Стародавнього Сходу, Римській імперії тощо. З числа Європейських правителів офіційний титул «Самодержца всея Руси» мав тільки російський імператор, хоч в реальності в країні з часів Петра І вже існували такі суспільні інститути як Сенат, Державна Дума та інші структури.

Авторитаризм — характеристика особливих типів недемократичних режимів, що базуються на необмеженій владі однієї особи або групи осіб при збереженні деяких економічних, цивільних, релігійних свобод для громадян. Існують два тлумачення а.: 1) автократія або соціально-політична система, що основана на підпорядкуванні особистості державі або її лідеру (лідерам); 2) соціальна настанова або риса особи, які полягають у впевненості, що в суспільстві має існувати чітка і безумовна відданість, обов’язкова субординація щодо влади, авторитетів та вождів. Політичний устрій, що відповідає принципам а. відрізняється відсутністю реальної демократії як щодо вільних виборів, так і в питаннях управління державними структурами і дуже чисто сполучається з диктатурою конкретної особи. Типологічно можна виділити наступні різновиди а: 1) традиційні абсолюті (абсолютистські) монархії: Ефіопія до 1947 р., Непал до 2007 р., Марокко, Саудівська Аравія та інші; 2) традиційні авторитарні режими олігархічного типу: деякі країни Латинської Америки, зокрема, Гватемала, Нікарагуа до 1979 р. та інші; 3) гегемоністські режими нової олігархії: Камерун, Туніс, Філіппіни в 1972 — 1985 рр. та інші; 4) країни так званої «соціалістичної орієнтації» з усіма власними специфічними рисами сприйняття соціалізму як устрою, впливом національних культур і традицій тощо: Алжир, Бірма, Гвінея, Мозамбік та інші; 5) військові режими: Г.А. Насера в Єгипті, Х. Перона в Аргентині, Саддама Хусейна в Іраку та інші; 6) расові режими: Південно-Африканська республіка с 1948 до 90-х рр., Німеччина при Гіт- лері та інші. Див. також Автократія.

Анархія — теоретичний соціальний устрій, для якого притаманні: відсутність законодавства і апарату примусу; відсутність централізованого управління; відсутність легітимних правителів або груп правителів; абсолютна свобода особистості; незалежність від правил та авторитетів. В історії відомі випадки, коли реальні ситуації на деяких територіях і навіть в країнах можна вважати а. Як правило, це відбувалося після колапсу деяких держав в результаті війн та революцій (Англія — після громадянської війни в XVH ст., Франція — після Французької революції, Ямайка — в 1720 р., Іспанія — в 1936 — 1939 рр., Махновщина на Україні — в 1917 — 1920 рр., Сомалі — з 1989 р.).

Аристократія — форма правління, згідно якій влада належить знаті. В основі а. лежить ідея, що державою мають керувати виключно обрані, найкращі уми нації. Риси цієї форми правління можна відслідковувати в державах різних епох (Стародавній Рим, Спарта, середньовічні республіки Європи тощо). Причому, критерії обраності правлячої верхівки можуть бути суттєво різними: походження (спадкоємність), військові заслуги, рівень інтелекту, релігійна або моральна перевага, власність (майно) та інші. Теоретичну модель ідеальної держави — а. створив давньогрецькой філо- соф-ідеаліст Платон.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — один з найважливіших показників розвитку економіки будь-якої країни, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних суб’єктів-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими суб’єктами для кінцевого споживання. ВВП- це сума валової доданої вартості (ВДВ) галузей плюс чисті податки на продукти (ПДВ) та імпорт (ЧПІ), не зарахованої до неї. Сума ВВП = ВДВ + ПДВ + ЧПІ. ВВП визначають як суму первинних доходів, розподілених економічними суб’єктами між виробниками товарів та послуг: оплата праці найманих працівників, чисті податки на виробництво та імпорт, валовий прибуток та валові змішані доходи. Номінальний ВВП України в 2009 р. склав 914720 млн. грн. або 114340 млн. доларів США (за курсом 1 долар США = 8.0 грн). За оцінкою відомого британського журналу «The Economist» (лютий, 2010 р.) Україна в 2010 р. обійме останнє місце в Європі з показником 6,4 тис. доларів США на душу населення. Це — в 2 рази менше за Румунію (передостаннє місце з 11,7 тис. доларів США) і в 10 разів менше за Норвегію (перше місце з 56,7 тис. доларів США).

Валюта — це грошова одиниця окремої країни, що використовується для виміру величини вартості товару. Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в іноземних або міжнародних грошових одиницях. Крос-курс розраховується як співвідношення між двома будь-якими валютами крім долара США, але через останній. Напр., якщо долар США дорівнює 8 українським гривням, і в той самий час 1 долар США — 28 російським рублям, то співвідношення між гривнею та рублем становить 0,285 (8 : 28), а між російським рублем та гривнею — 3,5 (28 : 8),

Відношення (стосунки) міжнародні — це сукупність політичних, економічних, правових, ідеологічних, дипломатичних, військових, науково-технічних, культурних та інших зв’язків та взаємовідносин між суб’єктами міжнародного права, що діють на світовій арені. В принципі всі різноманітні в. м. можна звести до двох моделей: по-перше, — це суперництво; по- друге, — співробітництво.

Відношення міжнародні економічні — це зв’язки, що виникають між суб’єктами в. м. е. (фізичними і юридичними особами, державами міжнародними організаціями тощо) з приводу виробництва, розподілу, продажу та споживання матеріальних та інших благ та послуг в межах світової системи господарства.

Володіння заморське — див. Територія заморська (територія залежна, область залежна).

Геронтократія — форма правління, за якою влада ва країні належить старійшинам. Термін був введений етнографом У. Ріверсом на початку ХХ ст. Згідно його теорії г. була притаманна аборигенам Австралії і деяким народам Океанії. Сучасна наука вважає, що взагалі г. була характерна для первісного суспільства. Сьогодні поняття г. широко використовується в публіцистиці, коли йдеться про таке управління, що застаріло, стало консервативним, перестало сприймати інновації тощо. Геронтократичним часто називали останній склад Політбюро і уряд СРСР на чолі з Л.І. Брежнєвим в період застою опозиціонери, журналісти, публіцисти

Громадянство — стійкий політико-правовий зв’язок людини і держави, що проявляється у взаємних правах і обов’язках. Впродовж тривалого часу зв’язок особи з державою здійснювався через підданство, тобто як зв’язок з монархом, а не з державою в цілому. Сьогодні більшість монархічних держав відмовилися від подобної концепції, і інститут підданства був змінений на інститут г. Взагалі г. виступає як один з атрибутів конституційного права і має своє втілення в Конституції держави та інших нормативно-правових актах. Г. засвідчується тим способом, що є законодавчо прийнятим у державі. Водночас серед різних держав практика в цьому відношенні суттєво відрізняється: від права взагалі не мати ніяких внутрішніх документів у Великій Британії до Ш — карток в інших країнах ЄС або навіть внутрішнього паспорта в більшості пострадянських країн. Дуже часто при заповненні різних анкет синонімом терміну г. виступає національність.

Група восьми (G8) або Велика вісімка — міжнародний клуб, що об’єднує уряди семи найбільш індустріально розвинених країн світу (G7) і Росії. Група восьми не є міжнародною (міжурядовою) організацією; його учасники не пов’язані жодною угодою, не має статуту і секретаріату, тобто отримати чи втратити статус члена цього клубу неможливо. До цієї групи входять: Велика Британія — прем’єр міністр; Німеччина — федеральний канцлер; Італія — голова Ради Міністрів; Канада — прем’єр міністр; Росія (з 1997 р.) — президент; США — президент; Франція — президент; Японія — прем’єр-міністр.

Група двадцяти (G20) — формат міжнародних нарад міністрів фінансів і глав центральних банків, що презентують 19 найбільших національних економік світу: Австралію, Аргентину, Бразилію, Велику Британію, Німеччину, Індію, Індонезію, Італію, Канаду, Китай, Мексику, ПАР, Росію,

Саудівську Аравію, США, Турцію, Францію, Південну Корею, Японію і Європейський Союз. Крім того, зазвичай на зустрічах присутні представники Міжнародного Валютного Фонду та Світового Банку. Організація створена в 1999 р. В сукупності на долю G20 припадає 90% світового ВВП, 80% світової торгівлі (разом з ЄС) і майже 70% населення світу.

Демократія — в перекладі з грецької — влада народу — вид політичного устрою (форми правління) держави або політична система суспільства, при якій єдиним легітимним джерелом влади є його громадяни. В сучасній політології термін д. використовується для визначення як теоретично ідеальної моделі держави, так і по відношенню до реально існуючих форм правління у країнах, де політичні процеси відносно повно відповідають вимогам, що пред’являються до д. як ідеалу. Головна ознака д. — законодавчо і практично забезпечені виборчі форми як пропорційного (колективні органи), так і авторитарного представництва (наприклад, президент), а також існування юридично закріплених форм захисту прав та свобод громадян усіх класів, прошарків, етносів і меншин країни.

Демократія безпосередня — див. Демократія пряма.

Демократія буржуазна — на думку «лівих» і особливо марксистських ідеологів — це форма класового панування буржуазії, згідно якій права особистості і демократичні свободи лише декларуються, а на ділі — реальну владу має буржуазія як панівний клас. В багатьох випадках по значенню співпадає з терміном ліберальна демократія.

Демократія декоративна — див. Демократія імітаційна

Демократія електронна — форма прямої демократії, яка характеризується використанням інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) як основного засобу для колективних соціальних інтелектуальних процесів (інформування, моніторинг, прийняття спільних рішень, контроль виконання завдань тощо) на всіх рівнях, починаючи з місцевого самоуправління і завершуючи міжнародним.

Демократія імітаційна — форма устрою політичної системи держави, згідно якій фактична участь громадянського суспільства в управлінні державою і вплив на владу (зворотній зв’язок) мінімальні, незважаючи на формальне дотримання всіх виборчих процедур. Д. і., як правило, виступає у політичній системі спільно з домінуючою партією. В різноманітних ситуаціях синонім д. і. виступають такі терміни як: демократія керована, демократія ма- ніпуляційна, демократія декоративна, квазідемократія, псевдодемократія.

Демократія керована — див. Демократія імітаційна.

Демократія ліберальна — форма державного устрою, що виступає як правова держава на засадах представницької демократії, де воля більшості та здатність обраних представників здійснювати владу, обмежені з метою захисту прав меншин і свобод окремих громадян. В цілому д. л. тлумачиться як форма правління, що забезпечує кожному захист від свавілля влади та силових структур. Синонімом терміну д. л. є поліархія.

Демократія маніпуляційна — див. Демократія імітаційна.

Демократія представницька — див. Демократія ліберальна.

Демократія протективна або «така, що захищає» — модель демократичного політичного режиму, яка була описана Т. Гоббсом, Дж. Локком, Ш. Монтескье. Головним сенсом власного існування д. п. вважає захист громадян як від свавілля влади, так і від агресивних проявів приватних осіб. Важливою складовою д. п. виступає відділення держави від цивільного (громадянського) суспільства і невтручання влади в різні сфери життя і, насамперед, в економіку.

Демократія пряма — форма політичної організації або устрою суспільства, згідно якій основні рішення ініціюються, приймаються та виконуються безпосередньо громадянами як країни в цілому, так і на місцях, тобто в адміністративно-територіальних одиницях.

Демократура — термін, який вперше використав уругвайський письменник Едуардо Галеано, образується в результаті контамінації двох слів: демократія і диктатура. Цей термін може бути перекладений як жорстка демократія. Сьогодні країнами, яким притаманні ознаки даної форми правління, називають такі, де існують конституції, парламенти, незалежна (формально) судова влада, вибори, гарантії прав і свобод людини, але на практиці усі ці інструменти піддаються маніпульованню для збереження привілеїв правлячої еліти. В публіцистиці, мас-медіа, виступах політичних і громадських лідерів цей термін наразі здебільшого використовується для характеристики існуючих режимів в пострадянських країнах, насамперед, азійських.

Деспотія — форма правління, згідно якій вся верховна державна влада сконцентрована в руках абсолютного правителя або вузької групи осіб, які спроможні вільно розпоряджатися долею своїх підданих. Дуже часто д. передбачає репресії, обмеження громадянських прав, цензуру, жорсткий контроль та спостереження за підданими тощо. Класичними д. були держави Стародавнього Сходу (Єгипет, Індія, Китай, Персія та інші). Реальні події в СРСР в період 30-50 рр.. теж підпадають під ознаки д. з боку партійно-НКВС-івського апарату країни на чолі з Й.В. Сталіним.

Держава — політична система влади, що встановлена на певній географічній території. В багатьох випадках виступає як синонім країни, причому остання є менш офіційним поняттям. Сучасні держави можна класифікувати наступним чином в залежності від: 1) рівня економічного розвитку: індустріальні, постіндустріальні, такі, що розвиваються; 2) політичного режиму, державного устрою або форми правління (в узагальненому вигляді): демократичні, тоталітарні; 4) панівної ідеології: ідеологізовані, деіде- ологізовані

Держава асоційована — в сучасній літературі, публіцистиці і навіть у міжнародних документах існують два, часом принципово відмінних одне від одного, тлумачення цього терміну. На наш погляд, це пояснюється достатньо універсальною інтерпретацією англійського слова «assosiate», що в перекладі означає «приєднатися». В першому випадку д. а. з синонімами вільна асоціація або держава, що вільно приєдналась як поняття означають особливу форму міжнародних стосунків, згідно якій певна країна, добровільно передає іншій частину свого суверенітету (частіше за все, повноваження по забезпеченню оборони, зовнішніх відносин, зв’язку, транспорту тощо). Фактично в даному випадку д. а. — це перехідна форма зовнішньої залежності підпорядкованої території, що знаходиться між статусами колонії і протекторату. На сьогодні у світі існують наступні вільні асоціації: із США — Пуерто-Ріко (з 1952 р.), Північні Маріанські острови (з 1986 р.), Федеративні Штати Мікронезії (з 1986 р.), Маршалові острови (з 1986 р.)*, Палау (з 1984 р.)*; з Новою Зеландією — Острови Кука (з 1965 р.); Ніуе (з 1974 р.); з Індією — Бутан (з 1971 р.)*; з Францією — Монако (з 1814 р.)*, Нова Каледонія (з 1998 р.); з Францією і Іспанією — Андорра (з 1278 р.)*; зі Швейцарією — Ліхтенштейн (з 1923 р.)*; з Італією — Вати- кан*; з Нідерландами — Аруба (з 1986 р.), Нідерландські Антіли (з 1954 р.). (Примітка: держави, що помічені *, є незалежними суб’єктами міжнародного права). Друге тлумачення д. а. стосується статусу держави як члена міжнародної організації або угоди. Так, з 1996 р. Норвегія і Ісландія, які не є членами ЄС, отримали статус асоційованих членів у Шенгенській угоді, хоча остання була створена виключно для країн-членів ЄС, щоб забезпечити їм єдиний паспортний простір та співпрацю правозахисних органів. Це було зроблено для того, щоб не руйнувати раніш створеий Північно-Європейський паспортний союз після вступу Швеції і Фінляндії в 1995 р. в ЄС. Інший приклад: Статут Співдружності Незалежних Держав (СНД) передбачає можливість асоційованого членства у цій організації для країн, які лише частково співпрацюють в деяких видах діяльності організації. Такий статус має і країна-засновник (фундатор) СНД — Україна, яка бере участь в обговорені більшості питань, але не голосує і не має зобов’язень щодо їх виконнання. Таким чином, в даному випадку не йдеться про втрату країною частини свого суверенітету, як то було в попередньому прикладі.

Держава віртуальна — загальна назва будь-якого утворення, що декларую свою державність, але не є державою, а лише імітує деякі її риси і ознаки. Віртуальна державність не сприймається серйозно як світовою спільнотою, так і країнами, на територіях яких вони проголошені. Деякі з них звуть себе мікродержавами чи мікронаціями, щоб підкреслити, що йдеться про утворення з дуже малою територією, або — кібердержавами чи фентезійними державами. Д. в. відповідає деяким формальним рисам держави, навіть може мати державні атрибути (прапори, герби, грошові знаки, монети, поштові марки), може брати участь у змаганнях, конференціях та інших заходах. Перші віртуальні держави з’явилися наприкінці ХІХ ст. Найбільш відомі сьогодні: Лакота, Мілоссія, Себорга, Силенд, Таволара. Останні приклади: відділення двох хуторів від Естонії та реставрація там Радянської влади; проголошення незалежності республіки Малу-Венту на маленькому острові Маль-ді-Вентре поблизу о. Сардінія. З розвитком Ін- тернету ідея д. в. отримала нового поштовху.

Держава деідеологізована — це так звана світська держава, де будь-яка офіційна ідеологія відсутня. В таких державах проголошується ідеологічний плюралізм, тобто можливість пропонувати будь-яку ідеологію. Причому, держава може забороняти екстремістські форми ідеології, напр., расистські, фашистські тощо. В сьогоденному світі деідеологізовані держави становлять переважну більшість.

Держава ідеологізована — держава, де існує офіційно визнана ідеологія, дотримання якої вважається обов’язковим. Д. і. може представляти одну з двох груп держав: 1) релігійні (теократичні), де в якості ідеології виступає релігія (наприклад, сучасний Іран); 2) держави з політичною ідеологією, де офіційно існує політична доктрина, постулати якої визначають її політичну і правову системи (напр., всі колишні соціалістичні держави).

Держава-клієнт — див. Держава маріонеткова.

Держава маріонеткова — термін, що визначає державу, яка управляється іншою державою. Цей термін може мати два значення. По-перше, йдеться про державу, існування якої залежить від зовнішньої сили у всіх питаннях внутрішньої і зовнішньої політики, незважаючи на її формальну незалежність. Друге тлумачення визначає державу, створену в результаті війни та військової інтервенції. Класичним прикладом цього може бути держава Маньчжоу-Го, створена Японією в 1932 р. Варто додати, що обидва терміни застосовуються до реалій сучасного світу; щодо стародавніх часів, більш доцільним є вживання терміну васалітет. В багатьох випадках синонімами д. м. можуть виступати такі терміни, як держава-клієнт, держа- ва-сателіт, протекторат.

Держава, не визнана більшістю країн — таких держав зараз існує 10: 1)Аб- хазія — більшістю країн визнається частиною Грузії; 2) Вазиристан (більшістю держав визнається частиною Пакистану); 3) Косово (більшістю держав визнається частиною Сербії); 4) Нагорно-Карабахська Республіка (більшістю держав визнається частиною Азербайджану); 5) Придністровська Молдовська Республіка (більшістю держав визнається частиною Молдови); 6) Турецька Республіка Північного Кіпру (більшістю держав визнається частиною Кіпру); 7) Силенд (часто називається віртуальною державою, що розташована в суверенних морських водах Об’єднаного Королівства); 8) Сомаліленд (офіційно — частина Сомалі); 9) Китайська Республіка (Тайвань), або Республіка Китай (більшістю держав визнається частиною КНР); 10) Південна Осетія (більшістю держав вважається частиною Грузії).

Держава правова — спосіб організації суспільства, при якому забезпечується панування права і реалізуються: права та свободи людини; загальна рівність перед законом: принцип розподілу владних функцій (гілок влади); вирішення конфліктів через справедливий суд.

Держава-сателіт — див. Держава маріонеткова.

Держава союзна — див. Федерація.

Держава унітарна — країна, що відрізняється політичною єдністю і неподільністю. Окремі адміністративно-територіальні одиниці та області не мають власного законодавства, свого судоустрою та вищих владних органів. Парламент, глава держави і уряд поширюють свій вплив на територію всієї країни. В державі унітарній — єдине громадянство, однаковий юридичний статус і права суб’єктів, відсутня політична самостійність. Таким чином, основна риса д. у. — це централізація. Водночас, розрізняють централізовані та децентралізовані д. у. В централізованих не існує автономних утворень, а в децентралізованих — одній або кільком одиницям надається особливий правовий статус адміністративної-територіальної автономії. Зазначена форма має враховувати історичні, культурні, етнічні та інші особливості такого утворення. Однак самостійність автономії допускається тільки в межах, встановлених законом. Найяскравішим прикладом цього може бути АР Крим в складі унітарної держави — України.

Джамахірія — форма державного устрою, відмінна від монархії та республіки, що була обґрунтована у Третій Всесвітній Теорії Муаммара Каддафі і представлена у першій частині так званої Зеленої книги. За словами Му- аммара Каддафі, д. — це найвища форма демократії, при якій влада напряму належить народу, тобто здійснюється пряме народовладдя. В державному управлінні Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамахірією бере участь все доросле населення країни, що об’єднано в первинні (основні) народні конгреси. Останні обирають свої виконавчі структури (народні комітети), члени яких автоматично стають делегатами народних конгресів провінцій. Лідер лівійської революції Муаммар Кад- дафі має широкі зовнішньополітичні повноваження, хоч він і не займає жодних офіційних постів у державі. Водночас критики Лівійського режиму звинувачують Муаммара Кадаффі в авторитаризмі та домінуванні теократичних засад в управлінні державою.

Диктатура — форма правління, при якій вся повнота влади належить або одній особі (адмірал Колчак, Піночет), або групі осіб (військова хунта), або класу чи соціальному прошарку (диктатура пролетаріату), або етносу (німецький націонал-соціалізм або нацизм).

Диктатура військова — див. Мілітократія.

Диктатура фашистська — див. Фашизм.

Диктабланда — поняття, що утворено грою слів: по-іспанські слово «диктатура» закінчується на dura, тобто жорсткий, а blanda означає — «м’який». Як результат словотворення — д. або м’яка диктатура. Історично дуже часто д. пов’язуються з режимами Франко в Іспанії; Салазара в Португалії, Піночета в Чілі та деякими іншими.

Діадократія — див. Діархія.

Діархія — двовладдя, що може існувати як: 1) результат гострого політичного конфлікту, заколоту, революції, державного перевороту тощо (напр., ситуація в Росії після Лютневої революції 1917 р., коли одночасно існували і прагнули контролювати події Тимчасовий комітет Державної думи і Петроградська рада робочих і солдатських депутатів або реальні ситуації в різних місцевостях на теренах Російської імперії під час громадянської війни); 2) традиційна синтетична державна форма правління, що інтегрує дві влади (напр., двоє спартанських царів, двоє римських консулів, двоє імператорів в пізніший період Римської імперії або ж сьогодні — Сан- Марино, Північна Ірландія, Андорра). Синонімом слова д. є діадократія.

Домініон — фактично незалежна держава у складі Британської імперії (зараз Британської співдружності), що визнає своїм главою британського монарха, інтереси якого в д. представляє генерал-губернатор. Д. існують з 1867 р. З 50-х рр. минулого століття слово д. як термін практично не вживається. Члени співдружності наразі мають офіційний титул — Королівство Співдружності, хоч і остання назва сьогодні вживається вельми обмежено.

Економіка світова (міжнародна) — це сукупність національних господарств та ваємозв’язків між ними.

Етнократія — форма правління, згідно якій влада належить еліті, що сформована з представників однієї етнічної спільноти.

Експорт — вивіз з митної території країни за кордон товарів та послуг без зобов’язання їх зворотнього повернення. Факт е. фіксується в момент перетину товаром митного кордону. До е. відносяться також: вивіз товарів для переробки в іншій країні (давальницька сировина); перевезення товарів транзитом через іншу країну, вивіз товарів, раніш завезених з іншої країни, для продажу їх в третій країні (реекспорт) і деякі інші торговельні операції.

Земля заморська — див. Територія заморська (територія залежна, область залежна).

Імпічмент — процедура відсторонення від влади (усунення з посади) державного чиновника високого рангу, включаючи президента країни, судом парламенту по тяжкому кримінальному обвинуваченню.

Імпорт — ввіз на митну територію країни товарів і послуг без зобов’язання їх зворотнього повернення. Зазвичай і. — важливий об’єкт регулювання, що здійснюється за допомогою наступних інструментів торгової політики: специфічних та адвальорних мит, квот, «добровільних» обмежень, мінімальних імпортних цін, технічних бар’єрів тощо. Обмеження і. виступає як протекціоналізм (захист національних суб’єктів господарювання) з боку держави. Податки на і. можуть також слугувати важливим інструментом фіскальної (поповнення скарбниці) політики держави.

Інвестиції — це вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Розрізняють: 1) прямі інвестиції — такі, що забезпечують контроль над підприємствами; 2) портфельні інвестиції — вкладення в облігації, акції та інші цінні папери з метою одержання прибутку, а не встановлення контролю за господарською діяльністю реципієнта.

Індекс глобальний конкурентоспроможності країни — фахівці Глобального Економічного Форуму визначають глобальну конкурентоспроможність країни як сукупність інститутів, стратегій та інструментів, які впливають на її продуктивність. Математично цей показник розраховується на базі 12 складових, а саме: якість соціально-економічних інститутів держави; інфраструктура; макроекономічна стабільність; здоров’я та середня освіта; вища освіта та професійна підготовка; ефективність ринку товарів і послуг; ефективність ринку праці; ступінь розвитку фінансового ринку; технологічний рівень виробництва; розміри ринку; конкурентоспроможність бізнесу; інноваційний потенціал. Наразі Україна займає за цим показником 72 місце серед 134 країн. Більш детально див. підручники з міжнародної статистики та сайт Глобального Економічного Форуму.

Індекс розвитку людського потенціалу — індекс для порівняльної оцінки бідності, освіти. середньої тривалості життя та інших соціально-економічних показників країн. Більш детально див. підручники з міжнародної статистики та сайт Статистичного Департаменту ООН.

Казармократія — див. Мілітократія.

Квазідемократія — див. Демократія імітаційна.

Клептократія — ідеологічне кліше, що визначає такий політичний режим або форму правління, згідно яким основні державні рішення мотивуються, інспіруються та приймаються вузькою групою осіб, що мають власну матеріальну зацікавленість. Для к. характерні корупція, відвертий і необмежений лобізм, ігнорування довгострокових стратегічних цілей. Державні апарати більшості країн «третього світу», що отримали незалежність в другій половині ХХ ст., були в різні періоди, а деякі є такими й дотепер, настільки відверто корумпованими, що їх можна вважати клептократич- ними. Так, президент Індонезії Сухарто мав прізвисько «Містер 10 відсотків», оскільки всім іноземним корпораціям пропонувалось сплачувати чітко визначений хабар президенту і членам його сімейного клану.

Колонія — залежна територія, що знаходиться під владою іноземної держави, яка не має самостійної політичної влади і керується на основі особливого режиму. Колоніальний статус не забезпечує такі права громадянам з місцевого населення, що можуть бути співставленні з правами громадян метрополії, які користуються в к. значно більшою владою і привілеями. Утворення к. — основний засіб територіальної експансії імперіалістичних держав. В класичному вигляді к. сьогодні не існують. Крах колоніальної системи, який розпочався ще в 19-му ст., в основному завершився в 60-ті рр. минулого ст. Щодо нових сучасних форм обмеження політичної та економічної влади на окремих територіях див. Неоколоніалізм.

Конституційний устрій — система відносин та цінностей, що встановлюються та захищаються Конституцією країни.

Конституція — нормативно-правовий акт держави або державно-територіального утворення в федеративній державі, що має найвищу юридичну силу і який закріплює засади політичної, правової та економічної систем даної держави або утворення, а також — правовий статус особливості. К. зазвичай класифікують на писані та неписані. Писані к. — це або єдиний нормативний акт (в більшості країн світу), або сукупність кількох конституційних законів (наприклад, в Швеції, Іспанії). Неписані к. складаються з норм конституційного характеру, які містяться в різних численних правових актах, а також в конституційних звичаях (в більшості англосаксонських країн за винятком США). Право прийняття к. може бути надано: Установчим зборам (наприклад, в Італії, Індії); виборчому корпусу через референдум (наприклад, у Франції, Турції); парламенту (наприклад, в Україні, Росії); главі держави (наприклад, в Ірані, Афганістані). Остання категорія має також назву октроірованих («дарованих») к. В усіх к. звичайно встановлюється порядок прийняття поправок та доповнень. К. незалежної України була прийнята 28 червня 1996 р. Верховною Радою.

Конфедерація — форма державного устрою, що являє собою добровільне об’єднання країн для досягнення певних політичних та економічних цілей. Країни, що об’єднуються, повністю зберігають свій суверенітет та незалежність, передаючи лише частину своїх владних повноважень спільним органам для координації та узгодження окремих дій у таких сферах, як зовнішня політика, інфраструктура, оборона. Історичний досвід свідчить, що к. з часом або розпадаються на окремі суверенні держави, або перетворюються у федерації. У різні роки статус к. мали США, Швейцарія, Австро-Угорщина, Швеція, Норвегія та деякі інші країни. На сьогодні к. в світі не існує. Остання к. (Сербія та Чорногорія, заснована в 2003 р.) припинила своє функціонування в 2006 р. Наразі найближче всіх під ознаки к. підходить Європейський Союз, хоча останній і не має такої офіційної назви. Щодо Швейцарської к., то це є лише її офіційний титул як данина історичній традиції, в той час, як ця країна є типовою федерацією. Ідея СНГ у форматі к. не була з різних причин втілена у життя, і це утворення сьогодні виступає на світовій арені не стільки як інтеграційне об’єднання, а як міжнародна (міждержавна) організація.

Корпоратократія — форма правління або політична система, згідно якій влада реалізує себе за посередництвом могутніх і багатих компаній. Елементи к. можна сьогодні знайти практично в усіх країнах світу, включаючи найдемократичніші. Особливістю к. за сучасних умов глобалізації економічних, політичних і соціальних процесів є те, що на політичні рішення окремих держав впливають не тільки свої за походженням компанії і олігархічні групи, але й міжнародні корпорації та інші структури, зокрема, Світова організація торгівлі, Світовий банк тощо.

Країна — географічна територія, що існує у визначених кордонах як суверенна держава або знаходиться під владою іншої держави (наприклад, колонія, протекторат, заморська територія). Загальноприйнято, що під словом к. похідно розуміється її населення (напр., американці, німці, угорці тощо).

Країна з неринковою економікою — визначають два тлумачення цього терміну. По-перше, це реальна країна, в якій існувала раніш (або існує й дотепер) адміністративно-командна, планова система господарювання. В недалекому минулому це стосувалося усіх країн соціалістичної системи на чолі з СРСР. Наразі в світі залишилися лише дві країни, де офіційно існує планова соціалістична економіка, а саме — Куба і КНДР. По-друге, штамп країни з неринковою економікою застосовується до деяких країну в контексті антидемпінгових розслідувань, з посиланням на те, що не можна вважати країну ринковою, якщо ціни експорту спотворюються завдяки впливу держави, яка певним чином монополізує торгівлю і фіксує внутрішні ціни, що протирічить ринковим правилам попиту і пропозиції. Більш того, такий штамп, який передує застосуванню проти країни певних обмежень та санкцій, часто служить знаряддям не стільки економічного, скільки політичного тиску.

Країна нова індустріальна — це країна, в якій за останні десятиліття сталися якісні зміни в темпах розвитку основних галузей економіки, а також суттєво зросли соціально-економічні показники, тобто країна за історично короткий строк здійснила перехід від відсталої до високорозвиненої економіки. Найбільш характерні представники цієї групи країн — це так звані «азійські тигри» або «азійські дракони»: Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонгконг (Сянган). В економічній літературі до чергових хвиль, що вже поповнили число к. н. і. відносять також: Аргентину, Бразілію, Індію, Індонезію, Кіпр, Китай, Мексику, Таїланд, Турцію, Уругвай, Філіппіни, Чілі. Виділяють дві основні моделі к. н. і.: перша — азійська, яка передбачає розвиток національної економіки з переважною орієнтацією на зовнішній ринок; друга — латиноамериканська — з орієнтацією на ім- портозаміщення. Віднесення до числа таких країн деяких пострадянських республік, включаючи Україну, є досить проблематичним.

Країна з перехідною економікою — це країна, економіка якої здійснює перехід з одного стану в інший, під час чого відбувається кардинальна трансформація всієї соціально-економічної системи, здійснюється зміна відносин власності, інститутів та інструментів управління, цілей та засобів економічного розвитку. До цих країн можна віднести практично всі пост- соціалістичні країни. На сьогодні більшість з них, включаючи і Україну, визнані як такі, що мають ринкову економіку. Синонімом к. з п. е. може виступати поняття країна транзитивна.

Країна постіндустріальна — це країна, в економіці якої в результаті науково-технічного прогресу та суттєвого зростання доходів населення сталася переорієнтація економічного пріоритету з боку виробництва товарів до виробництва послуг. В таких умовах найважливішими виробничими ресурсами стають знання та інформація, а наукові розробки — головною рушійною силою суспільства. Найбільш цінними якостями робітника тут виступають: рівень освіти, професіоналізм, здатність до самовдосконалення, креативність. Наразі постіндустріальними країнами називають такі, в яких на долю послуг припадає більше 50% ВВП. Серед них: США, країни ЄС, Японія, Росія та багато інших розвинених країн світу. Близькими до по- стіндустріальної теорії є наступні сучасні концепції: інформаційного суспільства, постмодернізму, «третьої хвилі», «суспільства четвертої формації» та деякі інші. Деякі футурологі вважають, що постіндустріалізм — це лише пролог переходу цивілізації до якісно нового етапу свого розвитку.

Країна ринкова або з ринковою економікою — це країна, економіка якої організована на основі ринкової саморегуляції, коли координація дій учасників здійснюється державою, зокрема законодавчою та судовою владами безпосередньо, а виконавчою — тільки опосередковано шляхом запровадження різних податків, зборів, пільг тощо. Це економіка, де виключно рішення самих учасників ринку визначають попит і пропозицію. Основні принципи ринкової економіки: 1) вільне підприємництво; 2) наявність різних форм власності; 3) ринкове ціноутворення; 4) договірні відносини між суб’єктами господарювання; 5) обмежене втручання держави в господарську діяльність. Специфічною рисою і величезним досягненням людства є те, що на сьогодні вже практично здійснилася ринкова уніфікація світової економіки, в якій переважна більшість країн є ринковими і успішно формують глобальну ринкову систему.

Країна транзитивна — див. Країна з перехідною економікою.

Країна «третього світу» — це синонім країни, що розвивається, який виник у другій половині ХХ ст. Раніш найчастіше його вживали не тільки з огляду на низький рівень економічного розвитку країни, але щоб акцентувати увагу на тому, що така країна не брала участь у гонці озброєнь, холодній війні, не вступала у військові союзи та блоки. Сьогодні цей термін вживається нарівні з «країною, що розвивається». Зустрічаються публікації, в яких автори називають найбідніші країни — країнами «четвертого світу». Див. також Країна з перехідною економікою.

Країна, що розвивається — термін, що виник у другій половині ХХ ст. після масової появи нових суверенних держав на теренах колишніх колоніальних імперій в Африці, Азії, Океанії та Латинській Америці. Спочатку вживався термін «недорозвинена країна», але після численних заяв представників цих країн щодо, на їх думку, образливості цього терміну, останній було замінено на «країну, що розвивається». Наразі не існує чітких загальноприйнятих критеріїв для включення тієї чи іншої країни до числа таких країн. Окремі автори в своїх публікаціях орієнтуються на показник ВВП на душу населення, довільно визначаючи «межу бідності» — 100, 200, 300 і т. д. доларів і, відповідно, відносять конкретну країну до числа таких, що розвиваються. Тобто практично — це найбідніші країни світу, що мають низькі стандарти: життя, демократичності урядів, вільної ринкової економіки, індустріалізації, соціальних програм, гарантій прав людини для своїх громадян. Не можна погодитися з тим, що до числа таких країн в деяких публікаціях відносять Росію, Україну, Китай та інші подібні країни. Див. також Країна «третього світу».

Країни Магрибу — загальна назва групи арабських країн, які розташовані на захід від Єгипту (Алжир, Західна Сахара, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс). В 1989 р. керівники цих країн (крім Західної Сахари) підписали договір про створення Союзу Арабського Магрибу як регіональної організації.

Країни — члени ООН — наразі членами ООН є 198 країн світу. Статус наглядача при ООН має також Мальтійський орден.

Країнознавство — один з напрямів географічної науки, що вивчає країни, систематизує і узагальнює різноманітні дані про їх природу, населення, господарство, культуру і соціально-політичну організацію.

Крос-курс — див. Валюта.

Курс валютний — див. Валюта.

Лібералізм — див. Демократія ліберальна.

Мерітократія — форма правління, згідно якій керівні посади в країні мають обіймати найбільш здібні люди, незалежно від їх соціального походження та майнового стану. М. передбачає створення початкових умов для людей, що є об’єктивно обдарованими, працьовитими, щоб саме вони спромоглися в майбутньому обіймати високі державні посади в умовах вільної конкуренції.

Метрополія — статус держави, що має колонії, по відношенню до цих колоній. Іншими словами — це колоніальна держава.

Мілітократія — форма правління, що передбачає військових на керівних посадах в державі. При існуванні такої форми правління ротація керівництва здійснюється виключно за рахунок представників військових структур. Класичний приклад — це М’янма, де генерали правлять вже близько 50 років. На думку окремих дослідників, деякі ознаки м. проявляються в сьогоденній Росії, де майже 50 відсотків керівників у вищих органах федеральної влади становлять вихідці з силових структур. Синонімами поняття м. виступають терміни військова диктатура або казармократія. Щодо слова хунта то синонімом м. воно виступає тільки в деяких мовах світу, включаючи російську та українську (див. Хунта).

Монархія абсолютна — різновид монархічної форми правління, згідно якій вся повнота державної (законодавчої, виконавчої, судової), а часом і духовної (релігійної) влади, юридично і фактично знаходиться в руках монарха (напр., сучасні Саудівська Аравія, Оман, Катар). В сьогоденних м. а. воля народу може виявлятися лише завдяки дорадчим інститутам суспільства.

Монархія дуалістична — див. Монархія конституційна.

Монархія конституційна — монархія, згідно якій влада монарха обмежується конституцією. М. к. існує в двох видах: 1) дуалістична, коли монарх, незважаючи на конституційні обмеження, і формально, і фактично зберігає значні владні повноваження. Виконавча влада знаходиться в руках монарха, а законодавча — у парламенту, який фактично підпорядкований монарху (напр., Йорданія, Марокко, Кувейт, Росія в період 1905 по 1917 рр.); 2) парламентарна, коли монарх не має реальної влади і виконує виключно представницьку функцію. Інші назви парламентарної монархії — представницька або сословно-представницька. Остання назва акцентує на тому, що в управлінні державою беруть участь сословні представники через Собор, парламент, сейм тощо. До таких держав належать всі сучасні європейські монархії.

Монархія парламентарна — див. Монархія конституційна.

Монархія представницька або сословно-представницька — див. Монархія конституційна.

Народ — сукупність людей, що мешкають на визначеній географічній території.

Націонал-соціалізм або нацизм — політична ідеологія, доктрина, політичний режим, засновані на расизмі, шовінізмі, антигуманізмі і тоталітаризмі. Н.-с. дотримується ідеї про зверхність «вищої» панівної раси над іншими «неповноцінними» націями та расами (доктрини «надлюдини» та «недо- людини» і верховенства нації і держави над особистістю).

Нацизм — див. Націонал-соціалізм

Націоналізм — специфічний стан свідомості частини етносу і відповідна його соціально-психологічна орієнтація, що проявляються і як особисте відчуття національної ідентичності, і як колективне усвідомлення своєї єдності і відмінності від інших, а також відповідні ідеологія, теорія і соціальна практика.

Національність — в сучасному світі існують два основних значення терміну: 1) належність людини до певної етнічної спільноти людей, що мають відмінності: мови, культури, психології, традицій, звичаїв, укладу життя. Це є типовим, напр., для реалій соціалістичної епохи (5-та графа радянського паспорту) і в цьому розумінні виступає синонімом слова етнос; 2) в багатьох країнах, в т.ч., західноєвропейських, н. трактується як підданство або громадянство. Так, при заповненні анкет при перетині державних кордонів в Європі в графі н. прийнято вказувати країну, громадянином якої є та чи інша особа.

Нація — полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Існують два основних значення терміну: 1) політична спільнота громадян певної держави. Часто вживається як синонім термінів держава або народ, коли йдеться про населення країни; 2) етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям «національної ідентичності», так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших). У цьому значенні фактично теж виступає синонімом терміну народ. Варто зазначити, що слова н., так само, як і народ в сучасному глобалізованому світі являються поліетнічними категоріями.

Нація титульна — частина населення країни (держави), нація (етнос) якої визначає її офіційну назву.

Незалежність — самостійність, відсутність підпорядкованості, суверенітет. З політичної точки зору, н. характеризує різні принципи та інструменти конституційного права: суверенітет, розподіл повноважень між гілками влади, правовий статус особистості, статус судей тощо.

Неоколоніалізм — сукупність сучасних форм та інструментів обмеження суверенітету (самостійної політичної та економічної влади) окремих територій, які узагальнено звуться залежними територіями. При цьому, наявність самоуправління, його ступінь та деякі інші причини визначають офіційні статуси та назви таких територій, які мають багато відмінностей та специфічних рис функціонування. Див. також Територія заморська (територія залежна, область залежна) та Протекторат.

Нетократія — принципово нова форма правління, згідно якій головною цінністю виступають не матеріальні активи (гроші, нерухомість, золото тощо), а інформація. Повноцінний доступ до достовірної інформації, можливість маніпулювання нею забезпечують владу над іншими учасниками будь-якого соціуму, окремої спільноти, країни, держави, світу.

Ноократія — згідно теорії академіка В.І. Вернадського і французького філософа П’єра Тейара де Шардена — це найбільш доскональна форма правління, що має прийти на зміну демократії. Згадана форма передбачає владу інтелектуальної еліти, що має раціональне мислення і виступає як головна рушійна сила науково-технічного прогресу і соціально-економічного розквіту суспільства. Підтвердженням цієї теорії є виважені колективні рішення з питань подальшого розвитку планетарної цивілізації за допомогою спеціальних міжнародних органів (ООН, ОБСЄ тощо), інтеграційних обєднань (ЄС, ЕАСТ, НАФТА, СНД тощо).

Олігархія — форма правління, згідно якій влада зосереджена в руках вузького кола осіб (олігархів) і задовольняє їх власні інтереси, а не потреби суспільства заради загального добробуту. Різновидами о. можуть бути плутократія і тимократія.

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) — міжнародна економічна організація розвинених країн, що проголошують принципи демократії і вільної ринкової економіки. Створена в 1948 р.; штаб-квартира знаходиться в Парижі. Наразі до складу ОЕСР входять 34 держави, а також Європейська комісія (орган ЄС) на правах окремого учасника.

Охлократія — трансформована до негативу форма демократії, що базується на примхах натовпу, який постійно потрапляє під вплив демагогів. О. в більших або менших проявах характерна для перехідних економік та кризових станів в історії держав і, зокрема — пострадянських країн, включаючи Україну.

Паритет купівельної спроможності — в економічній теорії п. к. с. називається закон єдиної ціни для міжнародних ринків: купівельна спроможність деякої суми на одному ринку повинна дорівнювати купівельній спроможності цієї ж суми на ринку іншої держави, якщо перевести дану суму по поточному обмінному курсу в іноземну валюту. Більш детально див. поняття п. к. с. в літературних джерелах з економічної теорії.

Парламент — 1)загальна назва вищого представницького та законодавчого органа в державах, де встановлено розподіл владних повноважень (наприклад, в Україні, Росії); 2)власна назва вищого представницького органу (наприклад в Молдавії, Великій Британії, Румунії, Греції). В країнах світу існують різні власні назви п.: в Швеції — Риксдаг, в Норвегії — Стортинг, в Данії — Фолькетінг, в Україні — Верховна Рада, в Китаї — Збори Народних Представників тощо.

Підданство — політико-правовий зв’язок фізичної особи і монарха, що надає обом сторонам певні права і обов’язки.

Право конституційне — галузь права, що регламентує організацію влади в країні, основні форми здійснення цієї влади, відносини держави і громадянина (в тому числі, — через виборчу систему), а також інших осіб — учасників правових відносин.

Право міжнародне — найбільш загальний термін, що охоплює всю сукупність правовідносин за участю іноземних суб’єктів права та нормативних актів, що регулюють ці відносини. В п. м. виділяють три основних напрями: міжнародне публічне право; міжнародне приватне право; наднаціональне право.

Представницька демократія — політичний устрій або форма правління, де основним джерелом влади вважається народ, але управління державою здійснюється за допомогою представницьких органів, яким делегуються відповідні повноваження. Ці органи обираються громадянами, тобто останні опосередковано приймають участь в управлінні країною.

Плутократія — форма правління, коли рішення уряду визначаються не думкою всього народу, а впливового класу заможних людей; при цьому існує глибока соціальна нерівність і низька соціальна мобільність. Взагалі п. є окремим проявом олігархії, тобто режиму, згідно якому владу має обмежене коло осіб, напр., партійна верхівка, родичі правителя тощо. Використання цього терміну в різних країнах має свої особливості. Так, в більшості європейських мов це слово стилістично нейтральне. Його корінь — плутос — по-грецькі означає багатство. В російській (і, відповідно, українській) мовах — це слово звучить негативно; воно ототожнюється з російським корінням цього терміну — плут, що означає шахрай, брехун, хитрюга.

Поліархія — в перекладі з грецької означає «багатовладність» або «влада багатьох». В сучасній політології означає сукупність базових інститутів як обов’язкову умову та складову ліберальних демократій. Згідно сучасним теоріям демократії в загальному вигляді п. означає систему, що нараховує сім наступних інститутів: 1) пряма чи опосередкована виборність усіх гілок влади; 2) вільні, чесні (участь усіх громадян, політична конкуренція між особами та будь-якими легітимними об’єднаннями громадян) та регулярні вибори; 3) можливість відзиву обраних народом представників у владних органах; 4) свобода самовиразу, в тому числі: слова, критики влади або політичної системи, громадсько-політичного порядку, ідеології, мовної політики тощо; 5) доступ до альтернативних джерел інформації; 6) автономія громадських організацій; 7) наявність у кожного усіх прав громадянина.

Протекторат — форма міжнародних відносин, згідно якій одна країна визнає над собою верховний суверенітет іншої, насамперед, у зовнішніх стосунках, залишаючи за собою автономію у внутрішніх справах та власну керівну політичну еліту. Як історичний пережиток в Європі, напр., формально зберігається п. Італії над Сан-Маріно (з 1862 р.), Франції над Монако (з 1861 р.), Швейцарії над Ліхтенштейном (з 1924 р.). Сьогодні під словом п. часто розуміють асоційовану державу.

Пряма демократія — форма політичної організації суспільства, згідно якій, по-перше, основні рішення як загального, так і місцевого характеру інспіруються, приймаються та виконуються безпосередньо громадянами. По- друге, пряма демократія передбачає правотворчість народу. Синонім п. д. — безпосередня демократія.

Псевдодемократія — див. Демократія імітаційна.

Поліархія — див. Демократія ліберальна.

Режим демократичний — див. Демократія.

Режим політичний або державний — засіб функціонування державної влади. Р. п. характеризується методами здійснення політичної влади, ступенем політичної свободи в суспільстві, відкритістю або закритістю еліт з точки зору соціальної мобільності та фактичним станом прав громадян. В багатьох випадках співпадає з поняттями форма правління та державний устрій.

Режим тоталітарний — див. Тоталітаризм.

Республіка — форма державного устрою, за яким верховна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на конституційно визначений проміжок часу. В сучасному світі біля 150 держав є р.

Республіка змішана — форма правління, що знаходиться між президентською та парламентською республікками (може також мати назви: полу- президентська, полупарламентська, президентсько — парламентська). Її особливості: парламент р. з. може винести вотум недовіри уряду, що сформований президентом. З іншої сторони, президент має право розпустити парламент та призначити позачергові вибори (в деяких країнах парламент не може бути розпущений впродовж конституційно визначеного строку). Якщо в новому складі парламенту партія президента отримає більшість, то політику уряду визначає президент при відносно слабкій фігурі прем’єр-міністра. У разі перемоги противників президента, то, як правило, останній буде змушений фактично передавати повноваження по формуванню нового уряду лідеру партії, яка отримала більшість на виборах. В цьому випадку президент не може суттєво впливати на політику уряду, і головною політичною силою стає прем’єр-міністр. Якщо після цього буде обраний президент, опозиційний парламентській більшості, він формує новий уряд. Якщо цей уряд не отримає схвалення в парламенті, то останній може бути розпущений. Серед сучасних держав р. з. — такі країни, як Азербайджан, Вірменія, Литва, Росія, Словакія та деякі інші.

Республіка ісламська — форма теократичного або близького до нього державного устрою країн Близького Сходу, за яким значну роль в управлінні державою відіграє ісламське духовенство. Закони в р. і. здебільшого базуються на догмах Шаріату, хоч кожна з таких країн має суттєві відмінності від інших. До країн з подібним устроєм відносяться, напр., Афганістан, Іран, Коморські острови, Мавританія, Пакістан та деякі інші.

Республіка парламентська (парламентарна). Для такої р. п. характерна перевага повноважень на користь парламенту. Її особливості: уряд формується з партій, що мають більшість в парламенті; у разі втрати довіри більшості парламенту уряд або йде у відставку, або домагається через главу країни розпуску парламенту та призначення нових виборів; при даній політичній системі вибори зазвичай проводяться за партійними (закритими або ж відкритими) списками.

Республіка парламентсько-президентська — див. Республіка змішана.

Республіка полупарламентьска — див. Республіка змішана.

Республіка полупрезидентська — див. Республіка змішана.

Республіка президентська — форма державного устрою, що характеризується значною роллю президента в системі державного управління завдяки поєднанню в його особі повноважень глави держави та глави уряду. Характерні риси: позапарламентський спосіб обрання президента (або загальними виборами, або колегією виборщиків); позапарламентський метод формування уряду безпосередньо президентом, причому останній є як формально, так і юридично або главою уряду (напр., в США), або сам його призначає; уряд відповідає тільки перед президентом, і тільки президент може відправити його у відставку; президент позбавлений права розпуску парламенту, який не може висловити недовіру уряду, але може змістити президента шляхом процедури імпічменту.

Республіка федеративна (федеральна) — див. Федерація.

Самоуправління (самоврядування) місцеве — система організації діяльності громадян, що забезпечує самостійне рішення населенням питань місцевого значення, зокрема, управління муніципальною власністю, виходячи із інтересів мешканців даної місцевості. В сучасному світі найбільшого поширення набули наступні моделі с. м.: класична, контентальна, змішана та радянська. Класична модель притаманна Австралії, Великій Британії, Індії, Канаді, Новій Зеландії, США. Її відмінність полягає в тому, що в органах самоуправління немає представників центральної влади. Ця модель може мати і іншу назву — англосаксонська і в чистому вигляді зараз практично не зустрічається. Континентальна модель самоуправління поширена в Бельгії, Іспанії, Італії, Франції, на Близькому Сході і в деяких регіонах Африки. Їй властиві такі ознаки: органи с.м. представлені як обраними представниками, так і тими, що призначені зверху, тобто на практиці реалізується принцип єдності державного і місцевого управління. Друга особливість цієї моделі полягає в тому, що існує жорстка підпорядкованість нижчих органів с. м. вищим. Змішана модель с. м. існує в Австралії, Японії, а також в більшості країн, що розвиваються. Специфіка цієї моделі полягає в тому, що с. м. є автономним, а державні органи здійснюють лише незначні контрольні функції. Особливістю так званої радянської моделі самоуправління, яка паразі має місце в Китаї, в КНДР та на Кубі, є жорстка централізація влади та беззастережна підпорядкованість с. м. державним органам.

Система однопартійна — тип політичної системи, яка завдяки своїм специфічним рисам автоматично трансформується у форму правління. Сутність її полягає в тому, що законодавчу та виконавчу владу в країні має виключно єдина партія. Опозиційні ж партії або заборонені, або системно не допускаються до влади. Приклади: КПРС в СРСР, комуністичні партії в сучасних Китаї та КНДР, Націонал-соціалістична партія у фашистській Німеччині.

Система суспільства політична або організація суспільства політична — це

сукупність взаємостосунків політичних суб’єктів, що організована на єдиній нормативній базі і пов’язана із здійсненням влади і управлінням державою. За своїм змістом термін с. с. п. часто співпадає з такими поняттями як форма правління, державний або політичний устрій.

Суверенітет державний — найголовніша юридична якість незалежної держави, що є символом політико-економічної незалежності, її найвища відповідальність та цінність як первинного суб’єкта міжнародного права. С. д. передбачає винятковий пріоритет державної влади та непідлеглість іншій державі. С. д. виникає та зникає як результат добровільної зміни статусу держави як цілісного соціального організму. С. д. обумовлений правовою рівністю незалежних держав і є основою сучасного міжнародного права. Іншими словами, с. д. — це виключне право здійснювати верховну владу в певній державі незалежно від будь-кого. Зрідка с. д. трактують як «повну незалежність».

Талассократія — специфічний тип держави, все економічне, політичне і культурне життя якої, внаслідок нестачі земельних ресурсів або ж особливого географічного розташування, пов’язане з морем, судноплавством, використанням морських ресурсів, контролем над морськими просторами та/або прибережними регіонами. Деякі вчені вважають, що, в окремих випадках, т. може розглядатися як специфічна форма правління.

Теллурократія — специфічний тип держави, економічне, політичне і культурне життя якої пов’язане з великими континентальними земельними просторами та контролем над використанням відповідних ресурсів. Деякі вчені вважають, що в окремих випадках, т. може розглядатися як форма правління.

Теократія — форма правління, згідно якій найважливіші громадські справи вирішуються за релігійними догмами та законами. За іншим визначенням, т. — це політична система, де релігійні діячі мають вирішальний вплив на внутрішню і зовнішню політику держави. В реальності т. поєднує обидва підходи. Класичним сучасним прикладом держави з даною формою правління є Іран.

Територія — географічна поверхня земної кулі з означеними межами.

Територія держави — частина земної кулі, що знаходиться під юрисдикцією конкретної держави. До т. д. входять: 1) сухопутна територія; 2) внутрішні та територіальні води; 3) повітряний простір (тропосфера, стратосфера, йоносфера, а також значна частина простору, що знаходиться над сушею, внутрішніми та територіальними водами); 4) надра під сушею та водами до доступної глибини. Міжнародне право визначає законними зміни т. д. , які: 1) здійснюються для реалізації принципу самовизначення народів та націй; 2)виступають як обмін, передача або уступка т. д. , що робляться добровільно та за згодою всіх без винятку зацікавлених сторін.

Територія з невизначеним статусом — в сучасному світі існують 2 такі території, а саме: 1) Палестина (частково окупована Ізраїлем); 2) Сахарська Арабська Демократична Республіка (окупована Марокко).

Територія з особливим статусом — таких територій наразі нараховується 5: 1) Антарктида; 2) Аландські острови; 3) Аоминь (Макао). 4) Гонконг (Сянган); 5) Шпіцберген;

Територія заморська (територія залежна, область залежна) — являє собою територію, що не має повної політичної незалежності або суверенітету. Така територія може бути залежною від керуючої держави в різних ступенях та формах. Переважно т. з. в більшій чи меншій мірі являють собою відокремлені від керуючих держав правові системи. В залежності від різниці в правових та конституційних звичаях, вони можуть вважатися або не вважатися частинами керуючих держав. В сучасній науковій та популярній літературі т. з. мають місце ще й такі назви, як заморські землі або заморські володіння. В сучасному світі існують 36 залежних територій, які мають постійне населення і належать: 1) 3 заморські території Австралії; 2) 15 територій Великобританії (3 коронні землі і 12 заморських територій); 3) 2 території Данії; 4) 2 заморські території Нідерландів; 5) 3 території Нової Зеландії (2 самокеруємих державних утворень у вільній асоціації і 1 залежна територія); 6) 5 заморських володінь (неприєднаних територій) США; 7) 6 заморських територій Франції. Крім цього є: 1) незалежні та заморські території, які не мають постійного населення (напр., Зовнішні малі острови (США); 2) військові та військово-морські бази, які розташовані на території інших держав; 3) території, які не контролюються центральним керівництвом, але не претендують на повну незалежність (напр., Аракан в М’янмі, Пунтленд і Галмудуг в Сомалі); 4) віртуальні держави (наприклад, Молоссія, Себорга та інші).

Тиранія — форма державної влади, що встановлена насильницьким шляхом і має в своїй основі одноосібне правління. Як державний устрій була поширена, напр., в середньовічних містах-державах Північної і Середньої Італії. Сучасним проявом т. є диктатура.

Тоталітаризм — політичний режим, якому притаманний повний або тоталітарний контроль над усіма сторонами життя суспільства. Сучасні історики і політологи різних країн до тоталітарних режимів відносять: Сталіна в СРСР, Гітлера в Німеччині, Муссоліні в Італії, Мао в Китаї, червоних кхмерів в Кампучії, Енвера Ходжи в Албанії, Кастро на Кубі, Хорті в Угорщині і навіть де Голля у Франції, а також багато інших. Водночас, варто зазначити, що критики висловлюють свою незгоду з порівнянням, напр., фашизму і сталінізму та іншими випадками дуже вільного трактування і застосування цього терміналу.

Устрій державно-політичний — див. Устрій державний

Устрій державний — система політико-правових, адміністративних, економічних та соціальних відносин у державі, що встановлюється основними законами (Конституцією, Статутом, основними законами, деклараціями про незалежність тощо), а також структура держави, обумовлена станом соціально-економічного розвитку суспільства та співвідношенням політичних сил в країні. Виступає як офіційний статус держави. В деяких випадках синонімами поняття у. д. виступають форма правління та політична система. Як можливий варіант може вживатися також поняття державно-політичний устрій.

Устрій (режим) політичний- засіб функціонування державної влади. У. п. характеризується методами здійснення політичної влади, ступенем політичної свободи в суспільстві, відкритістю або замкненістю еліт щодо соціальної мобільності та фактичним станом правового статусу особистості. В окремих випадках синонімом політичного устрою може виступати форма правління. Щодо державно-політичного устрою (режиму), то останнє поняття ширше, ніж у. п. і орієнтовано здебільшого безпосередньо на конструкцію держави. Див. також: Устрій державний, Держава ідеологізо- вана і Держава деідеологізована.

Уряд революційний — одна з найбільш жорстоких і непередбачуваних форм правління, коли старі закони вже не діють, а нові ще не створені. Дії влади диктуються здебільшого революційною доцільністю. Свідченням цьому можуть бути численні приклади масових розстрілів військовополонених, страт, знущань над цивільним населенням, тортур тощо на теренах колишньої Російської імперії в роки громадянської війни.

Фашизм — політологічний термін, що є узагальненою назвою специфічних екстремально-правих політичних рухів, їх ідеології, а також політичних режимів диктаторської моделі. В історичному аспекті під фашизмом розуміється: німецький націонал-соціалізм при Гітлері; масовий політичний рух в Італії під керівництвом Муссоліні в 1920-1945 рр.; франкізм в Іспанії; режим Нової держави в Португалії про Салазарі; похідні варіанти таких режимів, що існували в 30-40 рр. в Угорщині, Румунії, Болгарії; сучасні ультраправі рухи та партії в різних країнах світу.

Федерація — форма державного устрою, згідно якій адміністративно-територіальні частини країни виступають як державні утворення, що мають юридично закріплену певну економічну та політичну самостійність. Найбільш характерні риси: територія ф. (синонім — союзної держави) складається з територій її окремих суб’єктів: штатів, республік, кантонів, земель тощо; суб’єкти ф. мають, як правило, столицю, герб, гімн та інші ознаки та елементи конституційно-правового статусу держави і навіть — власне громадянство, за винятком державного суверенітету; в ф. верховна влада усіх гілок належить федеральним державним органам, а компетенція між ф. та її суб’єктами врегульовується конституцією; водночас суб’єкти ф. мають право прийняття власних конституцій, мають свої законодавчі та судові органи; в більшості ф. існують як єдине громадянство, так і громадянство федеральних одиниць; зовнішньоекономічну діяльність в ф. здійснюють союзні державні органи, які офіційно презентують ф. в міжнародних стосунках (як виняток варто згадати членство Білорусії, України, та Росії в ООН за часів СРСР в 1946 — 1991 рр); важливим елементом ф. вважається двопалатна структура парламенту, причому одна палата виступає як орган загально-федерального представництва, депутатів в яку обирають громадяни всієї країни, а друга — виключно кожного члена федеративного утворення. Найбільш типові ф. в сучасному світі: Мексика, Нігерія, Німеччина, ОАЕ, США, Росія, Швейцарія та інші.

Форма правління — зовнішня характеристика правлячої сили (партії, групи, спільноти, етносу тощо), яка здійснює загальне управління або його окремі функції у визначеній державі або території, в певний проміжок часу і з конкретною метою. В політології, міжнародному праві, країнознавстві, науковій та художній літературі може вживатися як: 1) синонім поняття державний устрій (джамахірія, республіка, монархія, хоча щодо державного устрою, то дві останні ф. п. потребують уточнення: яка республіка і яка монархія); 2) характеризують окремі риси державного устрою, в якому вони часто органічно сполучаються між собою (для Німеччини 30-40 рр. були характерні: диктатура, тоталітаризм, авторитаризм, нацизм або націонал-соціалізм), а також показово характеризують певні історичні періоди розвитку різних країн в рамках офіційного їх статусу того часу (деспотизм монархів та правителів, анархія батька Махна в м. Гуляй-поле на Україні під час громадянської війни, васалітет у стародавніх Франції та Росії). Загальновизнаними і широковживаними категоріями, що характеризують ф. п. являються: авторитаризм; анархія; аристократія; васалітет; геронтократія; демократія; деспотизм; джамахірія; діархія; диктатура; клептократія; корпоратократія; лібералізм; меритократія; мілітократія; монархія; нацизм (націонал-соціоналізм); нетократія; ноократія; однопартійна система; олігархія; охлократія; тоталітаризм; плутократія;республіка; теократія; технократія; тимократія; тиранія і деякі інші. В багатьох випадках співпадає за змістом з термінами державний устрій та політична система.

Хунта — існують два варіанти застосування цього терміну: по-перше, в Іспанії, Португалії на інших іспано- і португало-мовних країнах — це назва будь- якого органу державного управління; по-друге, в російській, українській і деяких інших мовах — це синонім мілітократії або військової диктатури. Див. також Мілітократія.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com