Перечень учебников

Учебники онлайн

6.1. "Біхевіористична революція" та принципи модернізму

Біхевіоризм народився наприкінці XIX — на початку XX ст. як напрям американської психології, що наголошував на необхідності вивчення особи через фіксацію конкретних рефлексій людини на певні специфічні зовнішні подразнення. У теорії міжнародних відносин основні принципи біхевіорізму запозичуються в 40—50-х роках XX ст., коли здійснюються перші спроби дослідження міжнародних відносин, що ґрунтуються на емпіричності сприйняття реальності. Власне з біхевіоризму у психології запозичена ідея про необхідність вивчати конкретні прояви діяльності учасників міжнародних відносин на основі емпіризму, який полягає у прагненні визначити чіткі кількісні параметри явищ та процесів, пов'язаних з ними. Прихильників біхевіоризму "приваблювали ті об'єкти досліджень, де можна зібрати кількісні дані"1. Кількісне параметрування міжнародних відносин у кінці 60-х — на початку 70-х років XX ст. виглядає на той час як найточніше, таке, що адекватно їх відображає і дає змогу абстрагуватись від суб'єктивного і випадкового та будувати свої висновки на основі об'єктивного знання про досліджувані процеси та явища. Ці погляди призвели до т. зв.
1 Короткий оксфордський політологічний словник / За ред. І. Макліна та А. Макмілана. — К., 2005. — С. 63.

біхевіористичної революції, що стала початком "Великої дебати" і поділу теорії міжнародних відносин на дві школи — класичну та модерністську і розмежування двох стилів теоретизування — гуманістичного та техніцистичного.

Класицизм поєднував у собі теорії ідеалізму та реалізму, які за висловом X. Булла, "випливали з філософії, історії та права й були пов'язані з вірою їх авторів у доречність використання здорового глузду"1. Розглянуті вище концепції класичної школи характеризувались нормативністю, яка виявлялась у намаганні створити теорію міжнародних відносин, як ідеальну (еталонну) модель міжнародних відносин або як модель, побудовану на закономірностях історичного досвіду. Причому, як слушно зауважив Е. Карр, ідеалісти ігнорували уроки історії, а реалісти, навпаки, драматизували їх. Важливою рисою концепцій класичної школи був суб'єктивізм, який виражався у наданні міжнародним відносинам і зовнішній політиці рис, що так чи інакше випливають із особливостей та закономірностей характеру людини.

Аналізуючи прагнення вчених-біхевіористів, X. Булл стверджував, що "вони намагаються побудувати теорію міжнародних відносин, положення якої ґрунтувалися б на математичних і логічних доказах або ж на строгих процедурах верифікації"2.

Розуміння теорії міжнародних відносин прихильниками біхевіоризму полягало, як стверджували Дж. Догерті та Р. Пфальцграф, у прагненні створити універсальну, всеохоплюючу, замкнену, логічну теорію міжнародних відносин, яка дала б змогу не лише описати сучасні та минулі конфігурації, перебіг подій у міжнародній системі й пояснити їх, але також передбачити їх майбутні моделі.

Біхевіористи намагались створити нову теорію не лише на емпіричній методологічній основі, але й також подолати характерний для класичної теорії волюнтаризм, методологічну вибірковість і нормативізм. Один із засновників біхевіоризму Дж. Зін-ґер гостро критикував теоретичні концепції класичної школи, закидаючи їх авторам брак чіткої понятійно-категорійної системи,
1Булл X. Теория международньїх отношений: пример классического под-хода / Теория международньїх отношений: Хрестоматия / Под ред. П. А. Цьі-ганкова. — М., 2002. — С. 188.

2Там само. — С. 188.

прагнення досліджувати лише окремі проблеми, не пов'язуючи їх між собою, випадковість вибору фактів міжнародного життя, що служили аргументами для їхніх висновків, та дедуктивність, яка на його думку, є найсуттєвішою вадою класичної школи, оскільки її прихильники, практично завжди спираючись на апріорні та неперевірені постулати або висновки, запозичені з праць інших традиціоналістів, формулюють абстрактні теорії, до яких вони намагаються достосувати реальність.

Теорії біхевіоризму спрямовувались на пошук об'єктивних закономірностей міжнародних відносин, уникаючи апріорних тверджень про патологічність людської натури, злу чи добру волю політиків, містичність їх мислення, еталонність міжнародних відносин тощо. їх основою мали бути визначення факту та його точна інтерпретація, позбавлена суб'єктивних і необґрун-тованих оцінок. А. Рапопорт вважав, що лише завдяки такому підходові наука може мати прикладне значення, оскільки "є можливість розвивати теорії війни і миру, конфлікту та розв'язання конфліктів. Ці теорії можуть містити цінні висновки про генезу воєн та умови миру. Але якщо теоретичні висновки не поєднані з точним знанням, яке вчить, як уникнути появи одних умов та сприяти виникненню інших, від них може бути мало допомоги та не буде жодної безпосередньої допомоги у справі запобігання війні та зміцнення миру"1.

Надзвичайно важливий внесок у розвиток теорії біхевіоризму зробив Д. Істон, який сформулював його вихідні методологічні постулати. Він намагався створити аналітичний каркас політичної системи, послуговуючись яким можна було б проводити емпіричні дослідження. Керуючись гіпотезою про те, що держави є відносно автономними системами, що взаємодіють між собою через входи і виходи, Д. Істон формалізував їх взаємодії так: рішення > вихід > вхід > рішення. Будь-яка дія однієї держави стосовно іншої сприймається владними структурами останньої, ідентифікується та стає основою для реакції. На його думку, така модель надається до емпіричних досліджень і не містить суб'єктивних суджень про політику держав світу.
1 Рапопорт А. Могут ли исследования мира бьіть прикладними / Теория международньїх отношений: Хрестоматия / Под ред. ГІ. А. Цьіганкова. — М., 2002. — С. 211.

Методологічні постулати теорії міжнародних відносин зведені ним до семи тверджень:

1. Закономірний характер міжнародних явищ та процесів виявляється у повторюваності поведінки держав за певних ситуацій. Ці закономірності, узагальнені у теоріях, мають експла-наційне та прогностичне значення.

2.Емпіричність верифікації узагальнень.

3. Строгість методів дослідження, які мають застосовуватись коректно та ґрунтуватись на чіткості й перевіреності фактів, що стосуються об'єкта дослідження.

4.Точність дослідження має будуватись на максимально можливому використанні числових показників.

5.Відмінність морально-етичних оцінок від емпірично обґрунтованих результатів досліджень. Ідеться про те, що реальність міжнародних відносин не завжди відповідає моральним цінностям дослідника. Але у будь-якому випадку не варто видавати бажане за дійсне, оскільки науковий підхід завжди ґрунтується на вивченні реальності такою, якою вона є.

6.Наукове дослідження поведінки держав передує політичній практиці, оскільки наука, яка претендує на об'єктивність, не може бути заангажованою.

7.Теорія і прикладні дослідження у сфері політичної науки тісно пов'язані з комплексом соціальних наук у питаннях як взаємодії щодо проведення досліджень, так і взаємних запозичень та обміну науковими результатами.

Теоретична новизна біхевіоризму зводиться до намагання застосувати у дослідженнях такі принципи:

1. Емпіризмt який полягає у дослідженні міжнародних відносин шляхом точного з'ясування фактів, зокрема, за допомогою кількісних параметрів. На думку Ч. Германа, кількісній пара-метризації підлягають: способи голосування у міжнародних організаціях, вербальні заяви політичних лідерів, чинники, які визначають поведінку держав, рішення у зовнішній політиці та окремі факти міжнародного життя. Як вважають Д. Бобров та Дж. Шварц, конкретне дослідження міжнародних відносин має будуватися на використанні великої бази даних, яка охоплює значний історичний відтинок часу й велику кількість держав, та залученні комп'ютерних технологій.

2. Індуктивність, що полягає в організації дослідження шляхом виведення висновків унаслідок узагальнення та систематизації емпірично виявлених фактів. Дослідження має включати висунення чітко сформульованих гіпотез, пошук залежних, незалежних і таких, що чинять вплив, змінних ситуації, формулювання висновків, пошук і верифікацію аргументів.

3.Об'єктивізм, тобто сприйняття явищ і процесів міжнародних відносин, що не залежать від людської волі чи прагнень, а випливають із реальності стосунків між людьми у процесі життєдіяльності. Ця традиція започаткована поглядами давньогрецького філософа Ісократа, який стверджував, що війну не доцільно сприймати як добро чи зло, але до неї варто ставитись як до суспільного явища, яке потрібно пізнати та зрозуміти. Видатний італійський мислитель епохи Відродження Дж. Віко у праці "Основи науки про спільну природу націй" стверджував, що історичні закони мають провіденційний характер і не збігаються з волею монархів та інших історичних осіб.

4.Системність, що полягає у розумінні міжнародних відносин як сукупності зв'язків між учасниками міжнародних відносин, котра створює між ними ситуацію взаємозалежності та взаємозв'язку.

Усі теорії біхевіоризму, залежно від вихідної гіпотези, можна поділити на три групи: системні теорії, теорії зв'язку (linkage theories) і факторні теорії ("теорії поля")

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com