Перечень учебников

Учебники онлайн

8.3. Типи міжнародних систем

Типології міжнародних систем, запропоновані у різні роки у працях Г. Кісінджера, Р. Арона, М. Каплана, Дж. Моделскі, Ф. Ріґґса та багатьох інших дослідників розглянуті у частині 3. Більшість типологій, незважаючи на їх оригінальність, не відображає адекватно відмінності, що принципово характеризують міжнародні системи, позаяк ґрунтується радше на суб'єктивному сприйнятті, ніж на чітких критеріях відмінності.

На наш погляд, найбільш ґрунтовну типологію (хоч і не позбавлену певних недоліків) запропонував М. Каплан. Обраний ним критерій є найбільш показовим і значущим, оскільки завжди держава І рангу (або декілька таких) визначають ієрархію системи, її найважливіші риси, режим відносин між державами тощо. Наддержави, змінюючи одна одну, завжди визначали своїми діями стан політичних та будь-яких інших відносин. Із

найдавніших часів наддержави: Перське царство, грецькі держави (Афіни, Македонія), Рим, Франкська імперія, Іспанія, Велика Британія, США, — були вирішальним чинником створення міжнародних систем, визначаючи їх особливості, структуру, зв'язки між ієрархічними рівнями тощо. Підкреслюючи історичне значення наддержав, К. Гаджиєв стверджує, що "...досягнення цілей держави залежить від характеру міжнародної системи. Останній визначається типом і могутністю панівних акторів"1. Водночас міжнародні системи постійно видозмінювались й ускладнювались, що було об'єктивним чинником формування щораз складніших механізмів взаємодій між державами. Постійне розширення їх кількості та географічного ареалу взаємодій призвело до початку політичної глобалізації у кінці XV — на початку XVI ст. Характеризуючи глобальний характер сучасного політичного лідерства США, 3. Бжезінський пише: "Гегемонія така сама стара, як світ. Однак американська світова до-мінація характеризується швидкістю становлення, глобальними масштабами та способами здійснення"2.

Взявши за основу ідею глобальності міжнародної системи та спираючись на особливості ієрархічної структури, німецький дослідник Е. Чемпель запропонував оригінальну типологію ймовірних систем. Він вважав, що у реальних міжнародних відносинах існує чотири ймовірні типи систем, які різняться особливістю вертикальних зв'язків глобальної наддержави з державами, що займають нижчі ієрархічні рівні (рис. 8.3).



Типологія Е. Чемпеля, без сумніву, досить цікава, особливо щодо виділення типів систем на основі вертикальної залежності держав від "полюсів". Однак будь-яка міжнародна система є ієрархічною, без чого вона взагалі не може існувати, тому недоцільно виділяти ієрархічну систему як тип. Крім цього, ситуація, коли всі держави в міжнародній системі перебувають на одному рівні ієрархії, є радше ознакою хаосу, ніж існування системи. Важливо також зауважити, що до цього часу в історії практично невідомі прецеденти такого типу. Іншу точку зору з приводу егалітарності (принаймні формальної) в міжнародних системах висунув 3. Бжезінський, який припускає, що в майбутньому "поетапний і контрольований розподіл влади міг би
1 Гаджиєв К. С. Геополитика. — М., 1997. — С. 172.

1 Бжезинский 3. Великая шахматная доска. — М., 1999. — С. 13.

призвести до створення структури глобального співтовариства, заснованого на спільних інтересах, що володіє своїми наднаціональними структурами, на які покладались би щораз ширші спеціальні функції у сфері безпеки, які традиційно належать національним державам"1.

З огляду на ці два суттєві застереження, виділені Е. Чемпе-лем, ієрархічна та егалітарна системи можуть сприйматися як гіпотетичні, такі, що реально не існують. Натомість гегемоніч-на та імперіальна системи значно ближчі до існуючих у міжнародних відносинах, позаяк II і III ранги ієрархії міжнародної системи можуть бути не заповнені через значну різницю у могутності держав. Традиційно гегемонічність у міжнародній системі розумілась як істотна перевага однієї з держав над іншими "насамперед, у трьох основних сферах: економічній, військовій та політичній"2. Натомість імперіальність міжнародної системи полягає у жорсткому контролі, підпорядкуванні та навіть адмініструванні, з боку керівництва наймогутнішої держави, усіма країнами, що є елементами певної системи її полюса.

Як було зазначено вище, типи міжнародних систем доцільніше виділяти, беручи за основу їх "полюсність", тобто наявність однієї чи кількох держав І рангу, який відповідає глобальним наддержавам. їхня кількість породжує значні якісні зміни в міжнародній системі, оскільки вплив могутності "полюсів" пронизує всі ієрархічні рівні й так чи інакше зачіпає всі країни світу. Очевидно, що будь-які серйозні зміни на І рівні ієрархії призводять до трансформації всієї міжнародної системи, зокрема й до зміни її типу. Водночас не варто повністю абстрагуватись від II—IV ієрархічного рівнів, де відбувається певне розташування сил і певні горизонтальні взаємодії.

Із цих міркувань можна виділити три типи глобальних міжнародних систем: монополярну, біполярну та мультиполярну.

Монополярна система характеризується наявністю однієї наддержави, могутність і вплив якої на систему є визначальним, формуючи взаємозв'язки та окреслюючи характер дій держав
1Бжезинский 3. Вьібор: мировое господство или глобальное лидерство. — М., 2005. — С. 15.

2Zenderowski R. Stosunki mi^dzynarodowe. Vademecum. — Wroclaw, 2006. — S. 442.

нижчих ієрархічних рівнів. Така система, зазвичай, жорстко субординована згори донизу. Досить чітко можна виділити підтипи монополярних систем: просту, структуризовану та змішану.

Проста монополярна система характеризується відносинами "наддержава — залежні (слабкі) держави", тобто І—IV рівні ієрархії. За наявності одного "полюса" різниця в могутності держав значна, що робить систему надзвичайно стабільною;, у ній можуть виникати окремі конфлікти, зазвичай, на найнижчих щаблях ієрархії, але загальносистемний конфлікт не можливий, що пояснюється відсутністю хоча б порівняно більш-менш сильних суперників, що могли б створити загрозу для єдиної наддержави.

Структуризована монополярна система, на відміну від попередньої, характеризується наявністю сильних регіональних центрів II рангу (не обов'язково в усіх регіонах світу), які безпосередньо впливають на держави III та IV рангів у регіоні, але й самі перебувають під доволі значним впливом світових наддержав, що окреслююють межі їх функціональної активності. Ієрархічні відносини в таких системах визначаються зв'язком "наддержава — регіональний центр — держави — залежні держави". Структуризована монополярна система досить стабільна, хоча у ній уже починають створюватися умови для загаль-носистемної конфронтації.

Змішана монополярна система є своєрідним поєднанням попередніх підтипів. Тут існує два типи ієрархічних зв'язків: "наддержава — залежні держави" та "наддержава — регіональний центр — держави — залежні держави". Такий тип найбільш поширений у реальних міжнародних відносинах, порівняно з іншими типами монополярних систем, що пояснюється неоднорідністю розвитку окремих регіонів світу. В розвинених регіонах світу існує значно більша ймовірність виникнення сильних регіональних центрів, ніж у відсталих.

Біполярна система визначається наявністю двох наддержав, могутність і вплив яких ділить міжнародну систему на дві відносно відмежовані підсистеми. Вони формуються у той самий спосіб, що й монополярна. Тобто у складі глобальної міжнародної системи співіснують дві монополярні системи. Така ситуація виникає в тому випадку, якщо дві держави одночасно досягають найвищого рівня могутності, або тоді, коли одна з держав II чи III рангу, швидко зростаючи, переходить у статус наддержави, стикаючись з іншою, яка домінувала до цього часу.

Кожна з підсистем біполярної системи характеризується тими ж особливостями, що й монополярна, тому вона також може бути проста (тобто поєднуються дві монополярні прості), струк-туризована чи змішана. Інакше кажучи, біполярна система складніша, позаяк складається з двох паралельних систем.

Біполярній системі притаманна конфронтативність, яка зумовлюється як об'єктивними, так і суб'єктивними передумовами. Об'єктивною передумовою конфронтації є наявність двох приблизно однаково могутніх наддержав, а суб'єктивною — їх політика, яка переважно протилежно спрямована. Одна з наддержав спрямовує свої зусилля на трансформацію системи у власних інтересах, а інша — на збереження status-quo, що, зрозуміло, також відповідає її інтересам. Через це біполярна система характеризується як відвертими, так і прихованими формами конфронтації, що виявляється у майже постійній напруженості та численних локальних конфліктах. У всесвітній історії періоди біполярного протистояння виникали досить часто, починаючи зі стародавнього світу. Але класична ситуація склалася в 50—90-х роках XX ст., коли сторонами, що конфронтували між собою, були США та СРСР.

Тривала боротьба за лідерство призводила до послаблення одного з центрів міжнародних відносин та до утвердження нової наддержави. У деяких випадках конфронтуючі сторони послаблювались настільки, що роль "полюса" переходила до третьої держави, а якщо такої не існувало, система набувала ознак муль-типолярності або опинялася в стані хаосу з притаманними йому випадковими орієнтаціями та практично повною руйнацією ієрархії.

Мультиполярна система характеризується наявністю декількох (інколи досить значної кількості) наддержав, могутність яких порівняно однакова. У складі глобальної міжнародної системи формується декілька монополярних, причому зрозуміло, що мультиполярна система виникає за наявності хоча б трьох наддержав. Кількість "полюсів" може бути довільна, але перехід критичної межі 8—9 наддержав настільки послаблює ієрархічні взаємозв'язки, що це призводить до ліквідації глобальної системи та перетворення міжнародного середовища на множину слабо пов'язаних між собою регіональних та субрегіональ-них систем.

У складі мультиполярної системи, як і в біполярній, підсистеми зберігають свою внутрішню організацію, залишаючись простими, структуризованими та змішаними. Мультиполярні системи відзначаються перманентною конфронтаційністю, нетривким балансом сил, позаяк наявність великої кількості "полюсів" призводить до боротьби між ними за розподіл та перерозподіл сфер впливу. Кожен із "полюсів" намагається розширити і зміцнити власну сферу впливу та максимально послабити конкуруючі. Унаслідок цього постійно виникають і розпадаються союзи та коаліції, що ведуть позиційну боротьбу між собою. їх протистояння не тільки визначає зміст світової політики, але й служить фундаментальним механізмом розвитку мультиполярної міжнародної системи.

Зрозуміти механізм взаємодій держав у мультиполярній системі допоможе її спрощення до гіпотетичної трилатеральної системи. Модель такої системи представив Я. П'єтрась, послуговуючись генетичною теорією О. Морґенштерна та Й. фон Ной-мана1. Ця теорія ґрунтується на припущенні про те, що у тристоронніх взаємодіях формується переможна коаліція, яка прямує до тріумфу через позбавлення вигоди однієї з трьох сторін. У множині держав (чи їх блоків) визначаються три сторони: А, В і С, причому закладається, що вони можуть утворити три потенційні коаліції: А + В; А + С; В 4- С, а сума виграшу сторін (тобто отримана вигода) дорівнює одиниці.

У цій грі кожна зі сторін намагається виграти якнайбільше, але виграш її можливий лише в коаліції з іншою, за рахунок третьої сторони, яка не зуміла створити вигідну для себе коаліцію. У тристоронній грі можливі коаліційні розв'язки випливатимуть із намагання двох сторін виграти за рахунок третьої (табл. 8.1).



Гра визначається нестабільністю, тому що кожна зі сторін намагається максималізувати свій кінцевий результат (0,75), але в жодному разі не програти взагалі (0,00). Створення коаліції проти однієї зі сторін змушує останню діяти таким чином,
1 Вони традиційно вважаються засновниками теорії ігор.

щоб роз'єднати коаліцію, запропонувавши одній із ворожих сторін змінити "табір", отримавши за це максимальний результат. Сторона, яка ініціює таку дію, з часом (тобто здійснюючи наступні ходи) намагається збільшити власний виграш та створює ще одну коаліцію, спрямовану проти свого вчорашнього союзника.

Таке постійне балансування робить міжнародну систему нестабільною, а міжнародний порядок — надзвичайно динамічним та змінним. Усі держави світу балансують на межі загаль-носистемного конфлікту, що може вибухнути настільки швидко, наскільки одному зі світових центрів сили вдасться створити більш-менш стійку коаліцію, яка може розраховувати на перемогу в ньому.

Зіставляючи бі- та мультиполярну системи, Р. Розекранц стверджував, що перша з них характеризується невеликою частотою конфліктів, але значними їх масштабами, а друга, навпаки, відзначається великою частотою конфліктів і значно вищим ступенем їх імовірності, тоді як масштаби боротьби є незначними.

Р. Розекранц представив свою гіпотезу у вигляді графіка залежності ймовірності та масштабів конфлікту від ступеня полярності міжнародної системи (рис. 8.4). Найбільш стабільною він вважає змішану систему, в якій співіснує багато сильних держав, але дві з них значно могутніші за інші (у нашій класифікації це структуризована біполярна система).



Такий підхід, незважаючи на його оригінальність, все ж є спрощеним, оскільки в реальній біполярній структуризованій системі через наведені вище передумови рівень конфліктності не менший, ніж у простій чи змішаній системах. Якщо ж порівнювати біполярну та мультиполярну системи, то масштабність конфліктів Р. Розекранц окреслив з точністю до навпаки, поза-

як у біполярній системі одна з наддержав, припускаючи можливість застосування сили до іншої, змушена зважати на ймовірність адекватної відповіді з її боку. Внаслідок такого зіткнення шанси однієї зі сторін на перемогу дорівнюють шансам на поразку. Це примушує політичні еліти наддержав утримуватись від прямої конфронтації між собою, віддаючи перевагу методам латентної підтримки ворогів свого суперника, наприклад, у локальних воєнних конфліктах. У мультиполярній системі, навпаки, існує значна ймовірність створення коаліцій, сумарна могутність яких переважає могутність коаліції супротивної сторони, що значно підвищує шанси на перемогу в прямому конфлікті. Отже, конфлікт у мультиполярній системі, навіть якщо він розпочинається як локальний, швидко охоплює всі рівні системи та набуває рис глобального. Р. Розекранц має рацію і в тому, що загроза воєн у мультиполярній системі на порядок вища, ніж у біполярній

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com