Перечень учебников

Учебники онлайн

8.2. Ієрархія міжнародних систем та її найважливіші закономірності

Ієрархія властива будь-якій системі, позаяк без неї множина елементів перетворюється на аморфне утворення, тобто множину випадкових одиниць. Ієрархію розуміють як розташування частин або елементів цілого в певному порядку — від вищого до нижчого. її важливою особливістю є субординація — певне підпорядкування нижчих елементів системи вищим.

У міжнародній системі ієрархія виявляється в тому, що кожен учасник міжнародних відносин посідає певне місце залежно від системних параметрів, які його характеризують. Учасники не є однорідними щодо свого місця в системі навіть тоді, коли належать до одного типу. Якщо припустити зворотне, то доводиться констатувати, що будь-які стосунки втратили б сенс, тому що однакові можливості, ресурси та потреби унеможливлювали б взаємозв'язки взагалі.

Отже, всі учасники міжнародних відносин перебувають на певних щаблях в ієрархії системи, що є однією з умов її існування. Такі щаблі можна назвати рівнями, які принципово відділяють групи учасників одна від одної.

Критерій, за яким треба відділяти групи учасників одну від одної, розставляючи їх за різними рівнями ієрархії, в теорії міжнародних відносин не підлягає дискусії. Ним є сила, найважливіша серед змінних, що визначають ієрархічні взаємозв'язки, оскільки власне її параметри визначально впливають на формування міжнародної системи. Поняття "сила" походить з англомовної наукової літератури (power), де воно трактується як "міцність" і як "примус до чогось". До міжнародної системи, очевидно, правильніше застосовувати поняття "могутність", яке (що в цьому випадку й потрібно) має статичний характер, що аналогізується з поняттям "маса" у фізиці.

Могутність як критерій цілком застосовна до будь-яких типів учасників міжнародної системи, однак для кожного з них її варто модифікувати за змістом. У випадку фізичних осіб на першому плані опиняється особиста значущість, що визначається фаховими, інтелектуальними, діловими якостями особи, її авторитетом, фінансовими можливостями, власністю тощо. Для

політичних партій, рухів та організацій визначальним є рівень популярності, обсяг фінансових засобів, що можуть бути залучені до їхньої діяльності, впливовість соціальних груп, що за ними стоять. Могутність ТНК залежить, передусім, від обсягу нагромадженого ними капіталу (основних фондів, оборотних засобів тощо).

На думку Р. Сєтова, "могутність держави треба розуміти як загальну суму можливостей, що можуть бути використані для оптимального виконання основних функцій, для реалізації... державних інтересів у сфері міжнародних відносин"1. Вимір могутності держав значно інтегральніший та складніший, про що наочно свідчать методологічні проблеми теорії міжнародних відносин, пов'язані з труднощами у визначенні єдиного, універсального показника, за допомогою якого можна було б її відобразити. Р. Челлен вважав, що держава є організмом, концентрацією специфічної сили, що діє в міжнародному просторі (серед інших сил). Власне з'ясування суті такої "специфічної" сили і породжує чи не найбільше дискусій у теорії міжнародних відносин.

Прихильники простого розв'язання пропонують розглядати силу держави через прояв одного чи декількох параметрів, що її характеризують. Зокрема, К. Кнорр (середина 50-х років XX ст.) запропонував оцінювати силу держави через її військовий потенціал, що може бути використаний у великій війні. В основу цієї ідеї лягло припущення про те, що військові параметри держави є результуючими, позаяк вони опосередковано відображають стан усіх інших суспільних структур (політичних, економічних, соціальних тощо). Р. Ґилпін визначав силу як поєднання воєнних, економічних і технологічних можливостей держави, які вона може використати за певних умов.

А. Камінський серед "елементів сили" виділяє такі: "географічне положення; кількість, структура і характер населення; національна мораль; ступінь розвитку економіки"2.

Таке означення "елементів сили" важко вважати вичерпним. Зокрема, географічне положення, що, зрештою, підкреслює й сам автор, не є фактором, а лише його передумовою.

1Введение в теорию международньїх отношений. — М., 2001. — С. 47.

2Камінський А. Вступ до міжнародних відносин. — Л., 1995. — С. 1420.

Могутність, на думку більшості дослідників, охоплює матеріальні та нематеріальні параметри. До факторів, які найчастіше вважають складовими поняття "могутність держави", належать:

1. Географічні — положення, розмір території, її орографічна та гідрографічна характеристика, природні умови.

2.Демографічні — чисельність населення, рівень урбанізації країни, структурні особливості населення (вікові, етнічні, релігійні тощо).

3. Економічні — забезпеченість природними ресурсами, рівень розвитку технологій, потенціал промисловості й сільського господарства, фінансова системи країни, валовий національний продукт (ВНП).

4.Інфраструктури — шляхи сполучення, рівень розвитку транспорту, система зв'язку, рівень інформаційних технологій.

5.Військові — чисельність та оснащеність збройних сил країни, рівень їхньої боєздатності, військові традиції.

6. Політичні — стабільність політичної системи держави, позиції національної політичної еліти, рівень розвитку державного апарату, політичний престиж держави у міжнародних відносинах.

7.Історичні, які пов'язані з т. зв. історичною репутацією держави як суб'єкта міжкародних відносин.

8.Психологічні, що являють собою історично зумовлений менталітет населення.

Інакше кажучи, йдеться про параметри, які можна виміряти кількісно, а також ті, щодо яких це, принаймні поки що, неможливо. Тут варто розрізняти всі складові за приналежністю до надзвичайно близьких, але не тотожних понять "могутність" і"сила".

Могутність, як було показано вище, є поняттям статичним, оскільки охоплює елементи, які визначають потенціал держави й які переважно (за винятком якості географічного положення) можна виразити кількісно. Силу ж розуміють більш операційно та динамічно, тобто як могутність, що застосовується або може бути застосована в конкретній ситуації. Параметри сили можуть бути представлені як якісні показники, градацію яких не можна виразити числовим способом. Як зауважують Дж. Дотерті та Р. Пфальцграф, проблема визначення кількісної оцінки сил призвела до провалу теорій, які на ній базувались. З огляду на специфіку ієрархії міжнародних систем, як їх головний критерій ми розглядаємо елементи могутності, а не сили, оскільки могутність має значно більше значення для зовнішньої політики держав.

Ще однією проблемою, яка стоїть на заваді визначення сумарного показника могутності, є відсутність чіткого розуміння співвідношення кількісних факторів, що звело до мінімуму ефект від математичного моделювання міжнародних систем та їх окремих процесів. На нашу думку, зовсім не обов'язково шукати якийсь гіпотетичний спільний показник, який би дав змогу зіставляти всі держави світу, достатньою мірою розрізняти фактори могутності, їх складові та навчитись порівнювати їх за критерієм значущості, принаймні якісно. Варто зауважити, що дослідження могутності держав має, насамперед, наукове значення, яке полягає у тому, що співвіднесення держав світу за цим критерієм дає змогу реконструювати міжнародну систему та судити про структурні можливості й обмеження в їх зовнішній політиці. Поняття могутності має обмежене прикладне значення, оскільки в реальній політиці ієрархія могутності держав є важливою, але не єдиною основою для прийняття рішень. Оперуючи цим поняттям, варто пам'ятати дотепне зауваження X. Маккіндера: "Справжній баланс політичної могутності в кожний конкретний момент є, безумовно, з одного боку, результатом географічних, а також економічних і стратегічних умов, а з іншого — відносної чисельності, мужності, оснащеності й організації конкуруючих народів. Якщо точно все це підрахувати, можна визначити відмінності, не застосовуючи зброї"1. Якби в політиці все було настільки очевидним, то будь-яка політична боротьба втратила би сенс, однак вона є реальністю, без якої міждержавні відносини неможливо уявити.

Могутність будь-якої держави світу можна частково оцінити кількісними параметрами, що стосуються площі території, чисельності та структури населення, частки придатних для
1 Маккиндер Х.Дж. Географическая ось истории / Классика геополітики. XX век. — М., 2003. — С. 29.

використання природних ресурсів, валового національного продукту, рівня життя, чисельності та оснащеності збройних сил, рівня розвитку економіки (промисловості, сільського господарства, інфраструктури тощо). Кожен із цих параметрів можна розглядати як потенційну можливість, причому його використання доцільне лише у порівнянні з такими ж параметрами інших держав світу. Сумарний показник може бути виведений завдяки широко практикованому в наукових дослідженнях методові багатовимірного аналізу, що дасть змогу абстрактно розташувати держави на різних щаблях ієрархії міжнародної системи, тобто судити про характер їх розташування в порядку "сильніший — слабший". Але навіть така розвинена методика порівняння параметрів держав може змоделювати лише досить приблизну конфігурацію сили держав у міжнародній системі. Під час конструювання такої моделі дуже важко оцінити можливість використання могутності держави у певній ситуації. У ній неминуче потрібно враховувати цілу низку нематеріальних чинників, які відзначаються великою ймовірністю випадковості.

Інакше кажучи, емпіричний підхід до визначення могутності держав світу дає змогу з'ясувати конфігурацію могутності міжнародної системи, але не може бути засобом динамічного моделювання інтеракцій між державами. Будь-які динамічні моделі матимуть гіпотетичний характер, а це робить прогнозування міжнародних явищ і процесів досить приблизним. Безумовно, що звідси не випливає висновок про відсутність потреби в емпіричному дослідженні параметрів могутності держав світу, оскільки воно сприяє встановленню ієрархічних рангів у міжнародній системі.

Під час "біхевіористичної революції" в теорії міжнародних відносин зроблено не одну спробу знайти можливість емпіричного визначення коефіцієнтів могутності держав, що тоді вважалось надзвичайно перспективним напрямом досліджень.

Німецький учений В. Фукс одним із перших запропонував визначити могутність держави за формулою:



де М — могутність держави; Р — чисельність населення; Z — обсяг виробництва електроенергії та металу.

На думку В. Фукса, могутність держави засвідчують не її збройні сили, а показники чисельності населення та виробництва електроенергії і металу. Розрахунковий індекс могутності за точку відліку мав показник 100 одиниць, що надавались най-могутнішій державі у світі — США.

К. Джерман вважав, що могутність держави має оцінюватись залежно від показників її території, населення, промисловості та збройних сил, але у будь-якому випадку в їх співвідношенні треба враховувати наявність ядерної зброї. Цей фактор має давати, за інших рівних умов, перевагу державам, які володіють потужними ядерними боєзарядами і засобами їх доставки до цілей.

Зрештою, з огляду на технологічні особливості виробництва і зберігання ядерної зброї, нею можуть володіти лише досить великі та могутні держави.

За К. Джерманом, індекс могутності держави можна знайти за формулою:



де G — індекс могутності держави; N — коефіцієнт наявності в країні ядерної зброї; L — територія; Р — населення; / — промисловість; М — чисельність військовослужбовців.

Дещо простіше пропонує визначати могутність держав Дж. Лі Рей, взявши за основу методологію, розроблену Дж. Зінґером, С. Бпемепом тя Лж. Стякее.м:



де М — могутність держави; Р — частка населення країни порівняно з групою провідних країн; U — показник урбанізованості держави; St — частка виробництва сталі відносно виробництва провідних держав; Fc — частка споживання енергоносіїв відносно сумарного споживання провідних країн світу; Мр — частка військовослужбовців; Мех — частка виробництва продукції військового призначення у сумарному виробництві провідних країн світу.

Таким чином, могутність визначається як середнє за шістьма відносними показниками. Розрахований індекс могутності — досить абстрактна величина, а, крім цього, через суб'єктивний добір показників та "провідних" держав світу навряд чи надаєть-

ся до абсолютно об'єктивного ранжування в ієрархії міжнародних систем. Водночас визначений за наведеною вище формулою індекс надзвичайно показовий для відображення динаміки могутності держав світу, яка наочно показує основну закономірність виникнення загальносистемного конфлікту (світової війни). Конфлікт виникав тоді, коли одразу декілька держав досягали рівня могутності, що відповідав найвищому в ієрархії міжнародних систем, і навпаки, в періоди відносної стабільності індекс могутності провідних держав світу суттєво різнився за значенням.

Р. Клайн запропонував емпіричне визначення могутності держави:



де Р — сила держави на конкретний момент часу; С — критична маса населення і території; Е — економічні можливості; М — воєнні можливості; S — стратегічні цілі; W — воля до реалізації національної стратегії.

У теоретичній концепції Р. Клайн досить вільно трактував поняття стратегічних цілей держави та виявленої політичною елітою волі до їх реалізації, звівши їх до сумарного коефіцієнта. У цій формулі стратегію він розумів як послідовно сплановану і здійснену зовнішню політику держави, а волю до її реалізації — як схвалення її громадянами дій уряду, ступінь мобілізації суспільства для підтримки цих дій.

Серед наведених показників могутності переважають якісні, без яких формула втрачає сенс для визначення могутності держави на певний, довільний момент часу.

Крім цього, неможливо оцінити кількісно ефективність державного управління, характер і спрямування національних інтересів, менталітет та ідеологію суспільства, пріоритети зовнішньої політики, рівень технології, особливості географічного положення. Переважна більшість показників може бути оцінена якісно стосовно їх впливу на внутрішню і зовнішню політику держави, наприклад, у шкалі "негативний — нейтральний — позитивний". Тобто такі розрахунки завжди будуть мати оцінний характер і можуть бути виражені абстрактними коефіцієнтами або балами. На початку 80-х років XX ст. Ч. Тейбер здійснив спробу математично визначити могутність держав світу. Він намагався знайти середнє місце (average rank) держави у міжнародній системі, послуговуючись відомими методиками. Його розрахунки призвели до досить спірних результатів і наочно показали, що внаслідок такого підходу державам присвоюють ранги механістично.

Могутність держави випливає з кількісних і якісних параметрів її розвитку, які теоретично мають розвиватися інтегрально щодо всіх складових. Реально ж могутність держав зумовлюється гіпертрофованим розвитком лише декількох із них, зокрема, досить часто військової галузі, яка здатна забезпечити швидке та відносно малозатратне зростання могутності й підвищення статусу. Могутність, на наш погляд, випливає, передусім, із трьох елементів: економіки, збройних сил та національної моралі. Інші її елементи є потенційними можливостями країни, їх використання можливе за умови виявленої волі політичного керівництва.

Вплив досить часто асоціюється з силою як динамічно застосованою могутністю, завдяки якій можна істотно впливати на поведінку інших учасників міжнародних відносин. Власне так його інтерпретують у своїх працях Г. Морґентау, Н. Спайкмен, А. Волферс. Найбільш класично визначає вплив Ч. Кіндлебер-гер, — як умову, за якої держава А впливає на сукупність дій (рішень) держави В без істотного впливу В на А.

У. Ферніс розуміє вплив як імовірне використання могутності, що є основою понять "авторитет", "влада", "престиж". Виходячи з цієї ідеї, Р. Мерріт та Д. Зіннес пропонують розглядати вплив як виявлену за певних обставин могутність. Це ймовірність (Р) того, що держава X застосує певну частину своєї могутності (D) для контролю за поведінкою держави У у розгляді певної проблеми (G). Такий підхід дає змогу не лише охарактеризувати явище, але й досліджувати його суто формально.

Вплив є одним із проявів існування міжнародної системи. Як зауважує К. Гаджиєв, "...одним із найважливіших принципів функціонування міжнародної системи є прагнення держав отримати контроль над поведінкою інших акторів"1.

Вплив, як зазначалося вище, є більш динамічним поняттям і значно тісніше пов'язаний зі зовнішньою політикою. Він про-
1 Гаджиєв К. С. Геополитика. — М., 1997. — С. 172.

низує всі рівні ієрархії міжнародної системи і є функцією могутності держав.

Могутність, як би її не трактували, є єдиним адекватним критерієм розташування держав в ієрархії міжнародних систем. У ній можна виділити три найпростіші, але надзвичайно важливі для розуміння ієрархії систем закономірності:

1)чим вищий рівень могутності учасника міжнародних відносин, тим вищий щабель в ієрархії він займає;

2)чим вищий щабель в ієрархії він займає, тим сильніший та різноманітніший вплив він чинить на слабших за себе;

3)чим вище місце в ієрархії він посідає, тим ширший просторовий масштаб його впливу.

У цьому випадку цілком слушно запозичити розроблене та апробоване в теоретичних концепціях геополітики поняття "сфера впливу", яку розуміють як частину географічного простору, де розміщені держави чи інші учасники міжнародних відносин, що перебувають під впливом наймогутнішого учасника міжнародних відносин. Поняття "сфера впливу" можна застосовувати для окреслення сталих орієнтацій не тільки в зовнішній політиці, але також і в економіці, військовій справі, культурі, інформації. Сфери впливу в них також є реальністю і пов'язані з тими ж закономірностями, що й у політиці.

Уся множина учасників міжнародних відносин, за місцем кожного в ієрархії системи, може бути поділена на ранги, — групи, що об'єднують учасників за критерієм більш-менш однакового рівня могутності. У більшості наукових концепцій ранги дефініюються на основі якісної (гіпотетичної) оцінки, хоча в разі потреби можуть бути визначені, наприклад, за методом багатовимірного аналізу або емпіричними методами розрахунку індексу могутності держав. Здійснивши статистичне групування індексів могутності, можна розмістити держави у визначених за їх параметрами групах.

На основі наведеного вище поділу держав на ранги можна розробити таку ж градацію недержавних учасників міжнародних відносин. Наприклад, можна поділити ТНК на глобальні, міжрегіональні та регіональні, додавши також міжнародні спільні підприємства. Специфіка кожного типу учасників міжнародних відносин так чи інакше модифікує ранги, не змінивши суті ієрархії міжнародної системи.

Міжнародна система залежить, передусім, від конфігурації могутності держав, оскільки вони є наймогутнішими та найвпли-вовішими учасниками міжнародних відносин. Саме тому у теорії міжнародних відносин намагання встановити ієрархію держав завжди було пріоритетним, порівняно з проблемами визначення співвідношення між їх учасниками.

Одна з найвідоміших спроб моделювання ієрархії міжнародної системи належить А. Орґанскі. Він зобразив її у вигляді піраміди, вершину якої займає домінуюча у глобальній міжнародній системі наддержава, а в основі розташувалися несуверенні та залежні території.

А. Орґанскі виокремлює у структурі ієрархії міжнародних систем п'ять рангів, на яких перебувають окремі держави, що принципово різняться параметрами могутності та впливу в міжнародних відносинах. На окремих щаблях ієрархії, в порядку від могутніших до слабших, розташувалися: домінуючі наддержави, великі держави, середні держави, малі держави, несамостійні та залежні території (рис. 8.2).

Із таким підходом можна погодитися, зважаючи, однак, на те, що великі та малі держави в міжнародній системі займають

приблизно один щабель відповідно до своїх можливостей. Адже незалежно від величини та чисельності населення середніх і малих держав рівень їхнього суспільного розвитку, потенційні можливості та обмеження відрізняються не принципово. Загалом в ієрархії будь-якої міжнародної системи можна виокремити чотири ранги держав:

I — високорозвинені наддержави, що домінують у міжнародній системі;

II — високорозвинені регіональні наддержави;

III — середні за розвитком суверенні та незалежні держави;

IV — відсталі та несамостійні держави, залежні території.

Однією з надзвичайно важливих особливостей ієрархії міжнародних систем є постійна змінність параметрів могутності держав, що спричиняє зміни в їх розміщенні. Розвиток системи є процесом, що зумовлює глибокі якісні трансформації на всіх рівнях ієрархії і виражається у зміні її типу, що призводить до задіяння якісно інших механізмів підтримання стабільності в ній.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com