Перечень учебников

Учебники онлайн

7.4. Цивілізаційні теорії

Починаючи з 60-х років XX ст., ще однією проблемою навколо якої точаться серйозні суперечки в суспільній науці, стала проблема цілісності світу. Як наслідок, виникла нова дискусія між прихильниками глобалізаційного та цивілізаційного підходів. У межах цієї дискусії відбувалось остаточне становлення цивілізаційної теорії, якій її опоненти — глобалісти — традиційно закидали локалізм і партикуляризм. Прихильники цивілізаційної теорії, навпаки, стверджували, що неврахування істотних відмінностей між людськими цивілізаціями призводить до
1 Цыганков П.А. Теория международньїх отношении. М., 2002. — С. 154.

примітивного та спотвореного розуміння світу. Водночас треба зауважити, що цивілізаційна теорія не є єдиною, а зміст її теоретичних концепцій залежить від розуміння їх авторами поняття цивілізація.

Це поняття увів у науковий обіг Мірабо, який ужив його в трактаті "Друг людини". Тоді це поняття означало щабель розвитку культури, стадію розвитку людського суспільства, протилежну дикунству та варварству. В європоцентричному світі XVIII—XIX ст. цивілізованими вважались власне європейці, як суспільство, що динамічно розвивалось, а взаємини між людьми базувались на раціональному мисленні особи (яка визнавалась найвищою цінністю) та доброчинності. Характеризуючи загальноприйняте у той час розуміння, А. Назаретян підкреслив, що "сто років тому майже всі, кому було знайоме поняття "людство", розуміли під ним виключно носіїв європейської культури"1. Суспільний прогрес відсталих народів узалежню-вався від запозичення цінностей передової європейської культури, яка виконувала цивілізаторську функцію планетарного масштабу. Загалом превалююче у науці розуміння поняття "цивілізація" зводить його до низки соціокультурних особливостей, якими характеризуються людські спільноти.

А. Тойнбі у праці "Дослідження історії", категорично заперечив ідею про єдність цивілізації. На його думку, найважливішим аргументом, що "сприяє цій хибній теорії, є та очевидна істина, що наша західна цивілізація накинула сіть своєї економічної системи мало не на цілий світ, і економічна уніфікація на західний взірець спричинила, на цій основі, і політичну уніфікацію, яка зайшла досить-таки далеко"2.

Реально світ складається з відносно великої кількості самодостатніх цивілізацій, між якими досить мало спільного. Спочатку А. Тойнбі виділяв 21 цивілізацію, але пізніше зменшив їх кількість до 13. Поруч із ними існує величезна кількість примітивних суспільств, які "живуть порівняно недовго, вони роз-
1 Назаретян А. П. Цивилизационньїе кризисьі в контексте Универсаль-ной теории. — М., 2001. — С. 21.

2Тойнбі А. Дослідження історії. — К., 1995. — Т. 1. — С. 47.

селяються на обмеженому географічному просторі й об'єднують не так багато людських створінь"1.

Кожна цивілізація розвивається самостійно та проходить при цьому стадії: виникнення, зростання, надламу та розкладу. Процеси розвитку цивілізацій не відбуваються паралельно, що є основною причиною нерівномірності світового розвитку та уза-лежнення і підкорення одних народів іншими.

Великі держави, які підпорядкували власному політичному пануванню весь географічний ареал цивілізації (наприклад, Римська імперія), є ознакою занепаду та початку її розкладу. Вони, на його думку, "є останніми витворами панівних меншин у занепалих суспільствах умирущих цивілізацій. Свідома мета цих меншин — зберегти себе шляхом підтримання піду-палої життєздатності суспільства"2. Ця мета ніколи не досягається, але великі держави, точніше їх інституції (політичні, економічні, духовні та інші), стають надбанням нових цивілізацій, які запозичують їх для власного розвитку.

У 1993 p., на сторінках журналу "Foreign Affairs" С. Хантинґ-тон опублікував статтю "Зіткнення цивілізацій", у якій виклав основні положення своєї теоретичної концепції, яка мала стати "більш застосовним і зручним знаряддям для інтерпретації подій на міжнародній арені, ніж інші парадигми"3. У 1994 р. він видав однойменну книжку, основною метою якої була досить докладна аргументація його наукової концепції. Стаття і книжка викликали численні дискусії та контроверсійні точки зору щодо його теорії.

На думку С. Хантинґтона, класична теорія міжнародних відносин (він має на увазі — державоцентризм) досить правильно та логічно пояснювала міжнародні відносини до кінця XX ст. Однак після руйнування біполярної міжнародної системи вона "не надається для розуміння відмінностей між глобальною політикою після холодної війни і перед нею. Ці відмінності, однак, існують, а в кожній історичній епосі держави інакше реалізують власні інтереси. У сучасному світі вони щораз частіше де-фініюють їх у цивілізаційних категоріях. Вони співпрацюють
1 Тойнбі А. Дослідження історії. — К., 1995. — Т. 1. — С. 47.

2 Там само. — Т. 2. — С. 19—20.

3 Huntington S. Zderzenie cywilizacji. — Warszawa, 2000. — S. 7.

і створюють союзи з державами з подібною культурою і частіше бувають у конфлікті з країнами з інших культурних кіл"1. Основна гіпотеза Хантинґтона полягає в тому, що в сучасних міжнародних відносинах стосунки конфлікту чи співпраці між державами визначаються культурною ідентичністю суспільства. Широкі маси населення, розчаровані в ідеології, повертаються до своїх фундаментальних основ, таких як релігія, мова, історія, суспільні цінності й традиції, інституції. Тобто вони намагаються відновити культурну окремішність, що вимагає виділення і навіть протиставлення іншим народам.

С. Хантинґтон рішуче стверджує: "Модернізація не тотожна до вестернізації і не призводить ні до виникнення універсальної цивілізації, ні до вестернізації незахідних суспільств"2. Єдиним наслідком намагання нав'язати універсалістські цінності іншим народам є зростання антизахідних настроїв та фундамен-талізму, що виражається у міжнародних конфліктах і розгортанні "хвилі" тероризму в країнах Заходу. Як і постмодерністи, С. Хантинґтон вважає, що не існує єдиного шляху розвитку, а західна суспільна модель прогресу — не є еталоном. В основі будь-якої цивілізації завжди лежать її духовні начала. Вони випливають із системи суспільних морально-етичних норм поведінки, що у релігії сформульовані у вигляді певних правил і табу. Такі норми відзначалися найбільш сталим впливом на розвиток культури (у тому числі і матеріальної) та поведінки людини, що відноситься до певної етнорелігійної спільноти.

Власне, використовуючи як критерії особливості розвитку духовної культури та релігії окремих людських спільнот, він виділив дев'ять великих цивілізацій, що складають собою людство: західну (атлантичну), православну (східнослов'янську), ісламську, китайську, індуїстську, латиноамериканську, африканську, японську, буддистську.

Найважливішими серед визначених цивілізацій у сучасному світі С. Хантинґтон вважає такі:

1. Західну (або атлантичну), що спирається на цінності європейської культури, представлені також у масовій американській
1 Huntington S. Zderzenie cywilizacji. — Warszawa, 2000. — S. 7. a Там само. — S. 14.

культурі, а її морально-етичні принципи ґрунтуються на християнстві.

2.Ісламську, притаманну, передусім, арабським, але також й іншим мусульманським країнам, які спираються на культуру Сходу та ісламський фундаменталізм.

3.Китайську, що базується на традиційних цінностях конфуціанства, яке розуміють не лише як релігію, але й як філософське вчення.

4.Східнослов'янську, побудовану на православ'ї та російській культурі (рис. 7.5).



С. Хантинґтон бачить зміст сучасних міжнародних відносин у боротьбі та суперництві між цими цивілізаціями, а майбутнє — у зіткненні між атлантичною цивілізацією, з одного боку, та ісламською й китайською — з іншого. Він досить песимістично оцінює перспективи західноєвропейської цивілізації, оскільки, незважаючи на те, що США та країни Західної Європи сьогодні продовжують домінувати, тим не менше "їх участь у світовій політичній, економічній та воєнній могутності знижується порівняно з іншими цивілізаціями"1.

У XXI ст., на його думку, міжнародна система складатиметься з найрозвиненіших держав, навколо яких групуватимуться інші держави, що належать до одного типу цивілізації. Він стверджує, що нові лінії розподілу географічного простору між світовими цивілізаціями у XXI ст. стануть зонами надзвичайно гострих і кривавих конфліктів, які відбуватимуться на периферії відносно замкнених і ворожих одна одній цивілізаційних підсистем.

Ідея, що пов'язує міжнародні відносини з культурними просторами, досить цікава, хоча її можна критикувати за надмірне узагальнення таких цивілізацій, ігнорування значної різниці у рівнях розвитку та інтересах країн і народів навіть у межах однієї морально-етичної системи цінностей тощо.

Теоретичні концепції А. Тойнбі та С. Хантинґтона, зрештою, не є вичерпними стосовно цивілізаційного підходу в теорії
1 Huntington S. Zderzenie cywilizacji. — Warszawa, 2000. — S. 107.

міжнародних відносин. Ціла низка теорій ґрунтується на відмінному від традиційного розумінні поняття "цивілізація". Зокрема, Д. Уілкінсон вважає його тотожним соціальній основі суспільства. У його працях цивілізація трактується як соціальна система держави, а її центрами є великі міста. Вплив міського середовища певними концентричними колами розходиться по території країни і є сильнішим поруч із великими містами. Взаємодія між цивілізаціями, на його думку, забезпечується системою соціально-політичних зв'язків великих міст, які є найважливішими чинниками у міжнародних відносинах.

Інший американський політолог В. Каволіс вважав, що поняття цивілізації взагалі варто виносити за межі її соціокультур-ної основи. Цивілізація, у його розумінні, є певною спільнотою людей, яка може ідентифікуватись чи самореалізуватись лише в системі комунікаційних зв'язків. Необхідною умовою існування і розвитку людської цивілізації В. Каволіс назвав засвоєння нею "загальних" універсалій, тобто системи суспільних цінностей (наприклад, прав людини), завдяки яким спільнота може брати участь у світових взаємодіях.

Е. Тоффлер бачить основу цивілізацій не у сфері культури, а в економічному типі суспільства. У працях, найважливішими серед яких є "Шок майбутнього", "Доповідь про екоспазм", "Метаморфози влади" і "Третя хвиля", він обґрунтовує концепцію переходу людства до нового економічного типу — "надіндустрі-альної", чи "інформаційної", цивілізації.

Е. Тоффлер вважає, що в історії людства послідовно відбулося три економічні революції: аграрна, промислова та інформаційна, кожна з яких передувала виникненню нового суспільства.

Промислова революція здійснила небачений переворот у суспільному житті та призвела до створення індустріальної цивілізації, її економічною базою стала ринкова економіка, яка визначила політичну та культурну структуру суспільства. На його думку, "систематично поєднуючи між собою мільярди людей, ринок створив світ, у якому ніхто не міг незалежно контролювати свою долю — ні індивід, ні держава, ні культура. Він приніс із собою віру, що інтеграція в ринок — це "прогрес", тоді як самодостатність — це "відсталість". Він розповсюдив вульгарний

матеріалізм та віру, що економіка та економічна мотивація є головними силами в людському житті. Він стимулював погляд на життя як на послідовність договірних операцій і на суспільство як на щось, пов'язане "шлюбним контрактом", або "суспільним контрактом"1.

Держави промислової цивілізації характеризувались постійною експансивністю, оскільки їх економіка не могла існувати без зовнішніх ринків сировини і збуту. її логічним виразом стало створення системи імперіалізму, що базувалась на експлуатації колоній. Економічний зміст імперіалізму полягав у тому, що він "висмоктував сировину... переробляв її й дуже часто ввозив виготовлені з неї товари назад у колонії з величезним прибутком"2. Крах колоніальних імперій у 50—60-х роках XX ст. зробив інформаційну революцію неминучою, оскільки економічна основа індустріального суспільства була безповоротно зруйнована.

Інформаційна революція, що розпочалась у 70-х роках XX ст. (її свого часу ще називали науково-технічною революцією (НТР)), триває і досі. Е. Тоффлер вважає, що їй притаманні демасифі-кація суспільного виробництва, різке зростання значення невиробничого сектору (насамперед, науки та сфери обслуговування). Але найважливішим наслідком цих процесів стане створення нового економічного базису суспільства, яким буде поява виробника-споживача. Йдеться про те, що все менше часу та суспільної енергії затрачається на виробництво товарів масового вжитку і щораз більше їх виробляється для власного споживання. Результатом цього є суперечливі світові економічні процеси, які, з одного боку, визначаються подальшою глобалізацією, але з іншого — формуванням економічно самодостатніх суспільств.

Унаслідок створення нового економічного базису з'являється принципово інше суспільство — нова інформаційна цивілізація. На відміну від попередньої, що створювалась потужними торговими та фінансовими потоками, нова цивілізація формується завдяки глобальним інформаційним мережам, у яких
1Тоффлер Е. Третя хвиля. — К., 2000. — С. 255.

2Там само. — С. 81—82.

кожен споживач може користуватись інформацією, потрібною лише йому. Сила нової цивілізації полягатиме у володінні знанням та вмінні його адекватно застосовувати. Ці зміни неминуче відобразяться в усіх сферах життя людини, за відносно короткий час трансформуючи усталені стереотипи і звичні суспільні інституції. Інформаційна цивілізація, "кидаючи виклик старій, знизить роль національних держав і дасть поштовх розвиткові напівавтономних економік у постімперіалістичному світі"1.

Е. Тоффлер стверджує, що через факт нерівномірного розвитку країн світу різні типи цивілізацій змушені співіснувати між собою. Більш прогресивні цивілізації потребують простору і витісняють відсталіші. Зокрема, сільськогосподарські цивілізації витіснили кочові, індустріальні — сільськогосподарські. Виникнення нової цивілізації, за твердженням Е. Тоффлера, супроводжуватиметься внутрішньою "суперборотьбою", де прихильники нової цивілізації виступатимуть під гаслами: демасифікації, транснаціоналізму, екологізації та фундаментальних перетворень політичної влади. На його думку, в найближчі десятиріччя людство стане свідком і учасником "титанічної боротьби за владу між прихильниками глобальної та національної концепцій економіки, битви за інститути регулювання на світовому ринку капіталу. Ця боротьба відобразить протиріччя між помираючим індустріальним порядком і новою глобальною системою створення матеріальних цінностей"2.

Цивілізаційні теорії досить різноманітні, але спільною рисою для них є те, що, на відміну від концепцій класичної школи, вони намагаються пояснювати міжнародні відносини через розуміння фундаментальних основ існування і розвитку людського суспільства. Ця ідея досить продуктивна, хоч її прихильникам можна закинути надмірне узагальнення людських спільнот та ігнорування значних відмінностей між країнами і народами, які спостерігаються навіть у межах однотипних суспільств.
1 Тоффлер Е. Третя хвиля. - К., 2000. — С. 255.

2Тоффлер 9. Метаморфози власти. — М., 2001. — С. 85

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com