Перечень учебников

Учебники онлайн

6.4. Факторні теорії ("теорії поля")

Факторні теорії, або інакше "теорії поля", формулювались упродовж 50—60-х років XX ст., коли багато вчених звертали увагу на проблеми дослідження об'єктивних і суб'єктивних чинників, що прямо чи опосередковано впливають на міжнародні відносини. Важливою особливістю теорій, які стосувались дослідження цієї проблематики, стала формалізація міжнародного середовища до певної площини (поля), де розташовані учасники і здійснюються відносини між ними.

Найбільш опрацьованою та оригінальною серед цих теорій була модель, запропонована К. Райтом. Вона побудована на припущенні, що будь-яка подія у міжнародних відносинах є змінною стану його поля. Він розумів поле міжнародних відносин як систему змінних багатьох параметрів, визначену в реальному часі та просторі, або аналітичну. Визначниками поля він називав властивості суб'єктів (елементів), зв'язки між ними та їх дії. Поле у концепції К. Райта є абстрагованою моделлю реальності, яку можна розглядати у двох площинах: географічній та аналітичній:

1) Географічне поле міжнародних відносин є реальним простором, у якому існують явища та відбуваються процеси, змінні у часі;

2) Аналітичне поле, на відміну від географічного, є простором, який містить суб'єктивні елементи: оцінки ситуації, думки, ідеї, концепції, доктрини тощо.

Зв'язок між обома полями підтримується постійно та характеризується двосторонністю. Реальні події відбуваються у географічному полі та призводять до виникнення певної ситуації (S), нової ситуації (S), тоді як в аналітичному полі відбувається їх сприйняття як факту (F) шляхом рефлексії (Rf). Факт ідентифікується, осмислюється (Int) та з його приводу приймається відповідне політичне рішення (D), яке виконується, тобто імплементується (Іт) (рис. 6.1):



К. Райт вважає, що міжнародні відносини визначають шість змінних можливостей і шість вартостей. їхні екстремальні значення сполучаються осями, кожну з яких можна уявляти як шкалу, де значення змінюються від максимуму до мінімуму (чи навпаки).

К. Райт виділяє такі осі можливостей, які визначають об'єктивні чинники спроможності суб'єкта міжнародних відносин:

1.Вісь суспільної енергії, яку він розуміє як вісь економічного прогресу, де значення змінних перебуває між "екстремумами": від бездіяльності до енергійності.

2.Вісь суспільної еластичності, або децентралізації: від моноцентричності до поліцентричності у політичній та інших суспільних сферах.

3.Вісь співпраці пов'язана з прагненням до міжнародної співпраці: від ізоляції (автаркії) до активної співпраці.

4. Вісь сили (могутності): від слабкості до надмогутності.

5.Вісь сировинних та інших засобів: від їх відсутності (дефіциту) до достатності.

6.Вісь технологічного прогресу: від технологічної примітивності до досконалості.

Осі вартостей є шкалами, у яких визначаються суб'єктивні чинники, що лімітують дієздатність у міжнародному середовищі. Серед них визначені:

1.Вісь оцінки реальності: від суб'єктивної оцінки власних можливостей і міжнародного середовища до об'єктивної оцінки.

2.Вісь конкретності мислення: від сприйняття реальності дедуктивним шляхом (через абстрактні концепції) до сприйняття індуктивним шляхом (через усвідомлений досвід).

3.Вісь цілей діяльності: від прагнення зрозуміти реальність до активної її зміни.

4.Вісь самоідентифікації: від замкнутості, підозрілості й де-фенсивності до толерантності та експансивності.

5.Вісь інтерпретації інтересів: від егоїзму до альтруїзму. Перше значення екстремуму розглядається як урахування лише власних інтересів, а друге — як інтересів інших учасників міжнародних відносин.

6.Вісь ставлення до світу: від негативного (ворожого) до позитивного.

Виходячи з визначення таких осей, К. Райт стверджував, що будь-яку зміну міжнародних відносин можна пояснювати змінами аналітичного поля, співдією між змінними можливостей і вартостей та взаємозв'язком між географічним і аналітичним полями. Усі змінні відображають комплекс об'єктивних і суб'єктивних чинників, що визначають зміни у міжнародному середовищі.

Основне призначення теорії К. Райта полягало у спробі емпіричного моделювання процесів у міжнародних відносинах, а це зумовило значно виразніший її методологічний ефект, ніж екс-планаційну вартість. Водночас припущення К. Райта про ди-

намічність можливостей і вартостей, якими послуговуються держави та їх політичне керівництво у міжнародній системі, має цілком очевидну наукову цінність.

Концепцію К. Райта творчо опрацював Р. Руммель. Він розвинув її у прикладну площину та звів до аксіом, у яких поєднав теорію поля і теорію міжнародного статусу. Його теоретична концепція викладена у шести аксіомах, три з яких стосуються поля міжнародних відносин, а три — статусу держав.

Теорія поля зводиться до таких аксіом:

1. Міжнародні відносини є полем, що складається з атрибутів та співдій усіх держав і їхніх зв'язків, визначених у часі.

2. Поле охоплює простори атрибутів держав та їхньої поведінки.

3. Простір атрибутів держав є сукупністю суспільних сил, що визначають міжнародні відносини у просторі дії":, та їх поведінки.

Теорія статусу зводиться до таких аксіом:

1. Міжнародні відносини є суспільною системою, для якої властива стратифікація за статусом, що визначається як зрівноважений (рівномірно високий рівень) і неврівноважений (нерівномірно високий рівень).

2.Деякі прояви поведінки держав лінійно залежать від їхнього статусу.

3. Статус прямо пов'язаний з поведінкою учасників міжнародних відносин, що означає прагнення до status-quo зрівноважених учасників, і навпаки, до його змін і конфліктів — неврів-новажених.

Теорія Р. Руммеля, завдяки своєму прикладному характерові, зумовила значний інтерес і операційно використовувалася

в емпіричних дослідженнях проблеми "вимірності" держав.

Н. Ґледіч запропонував дещо інший підхід, пов'язаний з рангами держав та їхнім впливом на білатеральні відносини.

Його теоретична концепція звелася до визначення трьох найважливіших, на його думку, закономірностей міжнародних відносин:

1)що вищий сумарний ранг обох держав у міжнародній системі, то вищий ступінь співдій між ними;

2)що більша подібність рангів двох держав, то вищий ступінь позитивних співдій між ними;

3)що подібніший профіль рангів, то позитивніші між ними співдії.

Н. Ґледіч вважає, що взаємозв'язок атрибутів держав з їхньою поведінкою в міжнародних відносинах можна досліджувати емпірично та встановлювати точні регулярні співвідношення. Умовою для такого дослідження є створення методології прецизійного визначення рангів держав у ієрархії міжнародних систем.

Біхевіористичні теорії поля стали важливим етапом розвитку теорії міжнародних відносин, який позначився низкою оригінальних ідей, що суттєво різнились від класичних — своєю складністю, науковістю та високим рівнем абстракції. Вони стали значним кроком у розробці емпіричної методології дослідження міжнародних відносин, оскільки К. Райт та його послідовники впритул підійшли до створення моделей, завдяки яким можна моделювати реальність та прогнозувати її майбутні стани.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com