Перечень учебников

Учебники онлайн

3.8.4. Партійно-політичний спектр українських партій у суспільно-політичному житті країни

Четверте питання лекції переводить теоретичний матеріал щодо партій у практичну площину - у сучасному реальному соціально-політичному житті України представлено групи партій трьох напрямків - правого, лівого спрямування та центру.

Сучасні політичні партій правої орієнтації в Україні мають свою історію, яка знає перемоги і поразки, кризи та періоди інтенсивного розвитку, вони тісно пов'язані з еволюцією вітчизняної багатопартійності. Фактично зародження правого руху в Україні почалося на початку XX століття утворенням перших політичних груп націоналістичної спрямованості.

Сучасний правий політичний рух в Україні активізувався у листопаді 1990 року, коли міністерством юстиції України було зареєстровано Українську республіканську партію. На зорі незалежності, у 1991 -1992 роках здавалося, що політичне панування перейде від комуністів до політичних партій національної орієнтації, а сьогодні вони навіть не представлені у парламенті самостійною силою.

Сьогодні до цих партій можна віднести до 30 політичних партій, яких з політичними партіями початку XX століття єднає ідейний та духовний зв'язок — боротьба за самостійну, соборну, незалежну Україну. Ці партії заявляють, що стоять на сторожі української національної ідеї, української державності, національної демократії. Націоналізм для них - сукупність ідей, поглядів, політичної практики національно-визвольних рухів, що змагаються за право корінної нації на створення власної національної держави.

В програмних документах таких політичних партій, як Всеукраїнське об'єднання „Батьківщина", Всеукраїнське об'єднання „Свобода", Конгрес Українських Націоналістів, Народний Рух України, Народний Рух України за єдність, Партія Християнсько-Демократичний Союз, Партія національно-економічного розвитку України, Політична партія „Народний Союз Наша Україна", Політична партія „Організація Українських Націоналістів", Політична партія „Молода Україна", Політична партія „Третя Сила", Політична партія „Україна Соборна", Республіканська Християнська партія, Українська Народна Партія, Українська Національна Консервативна партія, Українська Національна Асамблея, Українська партія „Зелена планета", Українська республіканська партія „Собор" — загально - політичні аспекти представлені найбільш повно.

Партії правої орієнтації заявляють, що зовнішня політика України повинна переслідувати власні національні інтереси, бути спрямованою на створення сприятливого зовнішнього середовища для економічного та політичного розвитку України, забезпечувати ЇЇ міжнародний авторитет та національну безпеку Такими пріоритетами є:

- повномасштабна інтеграція України в європейське та світове співтовариство, міжнародні та регіональні організації;

- налагодження відносин з країнами „третього світу", що мають стратегічне значення для України, бо вони є постачальниками енергоносіїв та сировини, а також ринком збуту для українських товарів;

- розвиток співпраці з європейськими і міжнародними чинниками співробітництва та безпеки, посилення інтеграції у систему трансатлантичної і глобальної безпеки;

Позиція партій стосовно механізмів вирішення конфліктів та можливості застосування воєнної сили спирається на неприпустимість застосування сили у міжнародних відносинах. Але внаслідок нестабільності та " вакууму сили" в Східній Європі, в умовах існуючих територіальних претензій, Україна має забезпечувати свою обороноздатність військовими засобами.

Партії правої орієнтації зауважують, що протягом останніх років у Європі відбулися кардинальні зміни, пов'язані, зокрема, з розширенням НАТО та ЄС. Більшість посткомуністичних країн Центрально-Східної Європи, до яких і належить Україна, визначилися у своєму курсі на політичну і військову інтеграцію в ЄС, НАТО. Україна, свого часу обравши позаблоковий статус, стала буферною зоною між двома військовими блоками - НАТО та Ташкентським Договором про колективну безпеку СНД, відносини між якими перебувають у стані невизначеності. Україна має відігравати роль активного будівничого нової Європи, США є головним стратегічним воєнно-політичним її союзником. Стратегічне партнерство України та США стає запорукою успішного здійснення економічних та політичних реформ. Праві вважають актуальним формування Балто-Чорноморського альянсу, ядром якого повинні стати країни трикутника Україна — Польща - Німеччина.

Таким чином, з геополітичної точки захищатися власними силами від будь-якого можливої загрози, відмовившись від колективної безпеки, для України було б занадто дорого і неефективно. Тому вступ України до НАТО є не лише бажаним, а й стратегічно важливим та необхідним кроком. Питання вступу України до НАТО розглядається не тільки як можливість долучитися до колективної безпеки в Європі, але і як можливість піднести на якісно інший рівень демократію, економічний та військовий потенціал України.

У багатопартійній системі сучасної України до центристських партій можна віднести до 50 партій. Більшість партій цього напрямку вважають себе прихильниками лібералізму - ідеології свободи підприємництва та торгівлі, парламентського устрою, плюралістичної демократії, широких свобод в політичній, економічній та інших сферах життя суспільства.

До групи політичних партій центристсько-прагматичного напрямку приєднуються так звані "технічні" — штучно створені партії. Лише за перші місяці 2005 р. до виборів у ВР 5-го скликання Міністерством юстиції було зареєстровано 22 нові партії, більше половини з яких відносять до центристського напрямку. Знайомство з програмам и цих партій виявляє певну ідентичність у питаннях зовнішньої, внутрішньої політики. Прихильність до класичних ідеологій поступається ідеологіям синтетичним, що вбирають у себе гасла та положення класичних ідейних течій. Особливістю цих ідеологій є те, що вони орієнтовані на кон'юнктурне вирішення поточних політичних проблем, на прихильність виборців.

В програмних документах партій: Всеукраїнської партії Народної Довіри; Всеукраїнського об'єднання „Громада"; Демократичної партії угорців України; Ліберальної партії України; Народної Партії; Народно-демократичної партії; Партії „Відродження"; Партії „Демократичний Союз"; Партії державного нейтралітету України; Партії Зелених України; Партії „НАШ ДІМ Україна"; Партії „Прагматичний вибір"; Партії промисловців і підприємців України; Партії розбудови, право захисту недержавних організацій України - „Партія правозахисту"; Партії Свободи; Патріотичної партії України; Політичної партії „Вперед. Україно!"; Політичної партії „Всеукраїнське об'єднання „ЦЕНТР"; Політичної партії „Інформаційна Україна"; Політичної партії „Ліберальна Україна"; Політичної партії „Справедлива Україна"; Політичної партії „Трудова Україна"; Української морської партії; Української партії „Єдність"; Української партії Справедливості — Союзу ветеранів, інвалідів, чорнобильців, афганців; Української соціал-демократичної партії; Християнсько-ліберальної партії України, — загальнополітичні аспекти представлені повно та системно.

Позиція центристів стосовно наявних або потенційних загроз майже однозначна: вони не вбачають конкретних держав, які загрожували б незалежності та територіальній цілісності України, а тому вважають, що головним засобом забезпечення незалежності та попередження зовнішніх загроз є проведення активної миролюбивої зовнішньої політики, хоча і не оголошують себе пацифістами.

Спираючись на принципові положення програм, партії формують свої позиції відносно допустимих механізмів вирішення конфліктів, можливості застосування воєнної сили, розв'язання конфліктів слід проводити шляхом переговорів. На їх думку, Україна, повинна виступати за політику миру, безпеки і добросусідських відносин з іншими країнами, за цілісність і недоторканість своїх кордонів, за дотримання загальновизнаних норм і принципів міжнародного права.

Майже у всіх центристських політичних сил є ознаки багатовекторності нейтралітету. Партії виступають за переосмислення підходів до організації системи національної безпеки крізь призму безпеки особистості, що відповідає ідеологічним принципам ліберальних партій.

Рівність націй є необхідною передумовою миру і стабільності у світі. Україна повинна поважати національний суверенітет і незалежність кожної держави, національна безпека пов'язана співпрацею з міжнародними та європейськими організаціями, участю в колективних зусиллях світового співтовариства щодо запобігання збройних конфліктів.

Зовнішня політика української держави має бути політикою миру та проводитись в інтересах народу на основі пріоритету загальнолюдських цінностей. Інтеграція України, як миролюбивої демократичної держави, у світове співтовариство повинна бути спрямованою на забезпечення мирних і дружніх стосунків з усіма сусідніми державами.

Сучасний лівий рух в Україні відновився 1991 року, коли Міністерство юстиції зареєструвало Комуністичну партію України. Проте 30 серпня 1991 року, після провалу путчу Державного комітету з надзвичайного стану. Президія Верховної Ради України заборонила діяльність КПУ. Але вже у жовтні 1991р. на уламках КПУ виникла Соціалістична партія України. Пізніше, 14 травня 1993 року, Президія Верховної Ради ухвалила рішення, за яким громадяни України, що поділяють комуністичні ідеї, отримали можливість створювати партійні організації.

Сьогодні лівий спектр — приблизно 36 політичних партій - від КПУ, СПУ до СДПУ(О) та ПР, які вважають себе лівоцентристськими. Крім того, це ліворадикальні політичні утворення — Комуністична партія робітників та селян, Прогресивна соціалістична партія України, Всеукраїнська політична партія „Братство", Політична партія „Союз анархістів України".

Якщо оцінювати програмні документи партій лівого напряму в цілому, то слід зазначити, що більшість з них розроблені недостатньо глибоко, страждають на популізм. Головні цілі в них визначені в більшості ідеалістично, а механізми їх досягнення не передбачені. Лише в програмах СПУ, СДПУ(О), ПР більш-менш розкрито позицію партій щодо реформування основних сфер суспільного життя.

Найбільш системно питання загальної політики виражені у 12 партій лівого напряму: Прогресивна соціалістична партія України; Комуністична партія України; Демократична партія України; Соціал-демократична партія України; Республіканська партія України; Партія Регіонів; СДПУ(О); Всеукраїнська політична партія „Братство"; Соціалістична партія України (СПУ); Партія захисників Вітчизни; Партія пенсіонерів України; Комуністична партія робітників і селян.

Позиція більшості лівих партій стосовно наявних або потенційних загроз спирається на два принципи: перший—немає постійних ворогів, немає постійних союзників, а є тільки постійні інтереси, другий — в боротьбі за Радянську владу і соціалізм нам протистоїть перш за все світовий капітал з могутньою воєнно-політичною організацією НАТО, яка захищає інтереси "золотого мільярда" людства. Зовнішня безпека України має підтримуватися шляхом запровадження принципу "розумної достатності" оборонного будівництва, але аргумент військової сили не втратив своєї ролі у міжнародних відносинах. Реальність зовнішньої загрози для національної безпеки держави ці партії пов'язують з процесами глобалізації, що поглиблюються та призводять до подальшого формування світового ринку і світових виробничих сил, інтернаціоналізації капіталу. Це дозволяє розвинутим країнам нав'язувати іншим державам невигідні для них принципи міжнародних стосунків, а також встановлювати контроль над стратегічно важливими регіонами планети. Головна загроза національній безпеці держави — втрата економічної незалежності, перетворення на сировинний придаток і джерело робочої сили для розвинених капіталістичних країн.

При визначенні пріоритетних напрямків зовнішньої політики майже всі партії перевагу віддають розвитку відносин з країнами СНД, виступають за консолідацію та захист слов'янства, і лише незначна частина лівих партій бачать Україну незалежною, нейтральною країною, рівноправним членом світової спільноти, регіональним східноєвропейським лідером у створенні системи європейської безпеки, що ґрунтується на принципах позаблоковості.

Визначення стратегічних союзників на випадок воєнної загрози у "лівих" традиційне. Це - братерські народи Росії, Білорусі та інші республіки колишнього СРСР. Окремо можна виділити позицію СДПУ(О), яка у своїй основній програмі виступає за: зміцнення стратегічного партнерства з Росією і США, розширення співробітництва з країнами СНД, східноєвропейськими країнами, державами чорноморсько-балтійського регіону, балканськими країнами; збереження без'ядерного позаблокового статусу України. До першочергових пріоритетів зовнішньої політики України СДПУ(О) відносить зміцнення стратегічного партнерства з Росією, вважає, що європейський вибір України не означає відмови від вікових традицій дружби і добросусідства, що склалися між українськими та російськими народами. Одночасно СДПУ (О) у своїй програмі вказала на необхідність зміцнення співробітництва з НАТО. Україна, на їх думку, повинна використовувати можливості, що надає їй Хартія про особливе партнерство з НАТО. Вони за формування нової системи загальноєвропейської колективної безпеки.

Переважна більшість партій лівого спрямування вважають можливим створення системи колективної безпеки, перш за все з Росією і Білоруссю, іншими країнами СНД, створення єдиних професійних збройних сил, підлеглих колегіальному органу Співдружності. Ліві виступають проти реалізації планів включення України до військових структур НАТО, перетворення її на санітарний кордон між Заходом та Росією.

Соціалісти та партія „Союз" вважають помилковим розширення військової організації НАТО на Схід, наполягаючи на підготовці і проведенні наради держав з питань безпеки і співробітництва в Європі. Деякі політичні партій лівого спрямування вважають, що Україна повинна мати можливість рішучого застосування військової сили для захисту своїх життєво важливих (національних) інтересів у випадках, коли потенціал невоєнних засобів уже вичерпано

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com