Перечень учебников

Учебники онлайн

3.11.2. Політичний зміст сучасних форм соціального насильства: воєнно-політичні конфлікти, внутрішній та міжнародний тероризм

В другому питанні теми розглядаються інші форми збройного насильства, які також разом з війною мають соціально - політичні корені. Ми пропонуємо починати з загального визначення таких форм взагалі.

Воєнно-політичний конфлікт - це всі види організованих форм збройних сутичок соціальних сил як в середині держави, так і на міждержавному рівні, або між коаліціями держав, які характеризуються достатнім рівнем керованого політичними намірами сторін збройного насильства, переходом від мирних до мілітарних способів соціально-політичної діяльності, неминучими жертвами серед військових і цивільних осіб та руйнаціями.

У Воєнній доктрині України 2004 р. військовий конфлікт розглядається як "спосіб розв'язання суперечностей між державами (коаліціями держав) з двостороннім застосуванням зброї або у разі збройного зіткнення всередині держави, що відбувається у формі локальної війни (конфлікт високої інтенсивності); регіональної війни (конфлікт середньої інтенсивності), збройного конфлікту низької інтенсивності."

Політологічний аспект збройного конфлікту полягає у тому, що протиборчі сторони намагаються не використовувати так звані "останні засоби" боротьби, яку війні, не збільшувати масштаб протистояння, обмежувати певні види озброєнь тощо, намагаючись примусити противника виконати свою політичну волю. У цьому випадку воєнно-політичний конфлікту збройній формі має шанс бути вирішеним за загальною схемою — стратегією вирішення соціальних конфліктів: перемогою однієї з сторін, компромісом, "заморожуванням" проблеми тощо.

Особливий тип збройного соціального насильства складає інтервенція - (від лат. interventus - втручання) насильницьке втручання у внутрішні справи інших держав шляхом вводу військ або іншим чином, несумісним з цілями і принципами статуту ООН однієї або декількох держав у внутрішні справи інших держав і спрямоване проти їх суверенітету, територіальної цілісності, політичної незалежності.

У воєнно-політичному сенсі розрізняють збройну інтервенцію, гуманітарну, економічну, дипломатичну. Найнебезпечнішою формою інтервенції для сучасного світового порядку слід вважати збройну, яку важко диференціювати від неспровокованої агресії.

Інтервенція розглядається також як збройні репресалії, заборонені міжнародним правом. Головними ознаками інтервенції є зовнішнє збройне втручання у внутрішні справи з метою насильницької їх зміни. Розрізняють індивідуальну та колективну інтервенцію в залежності від кількості інтервентів, відкриту та замасковану форми.

До скритих, замаскованих Форм інтервенції відносяться фінансування антиурядових озброєних угрупувань, розпалювання громадянської війни, засилання збройних формувань банд чи найманців. В цілому всі форми і види інтервенції заборонені сучасним міжнародним правом та нормами цивілізованої зовнішньополітичної діяльності, однак у деяких зовнішньополітичних доктринах поставлено питання правомірності викликаної грубим порушення прав людини „гуманітарної інтервенції. Держава, проти якої здійснено інтервенцію, має право захищатись проти неї збройними засобами, а також вимагати покладення відповідальності на інтервента. Детальніше цю проблему висвітлено у нашій публікації з міжнародного гуманітарного права.

Особливу увагу дослідників останнім часом займає проблема тероризму, яка тісно пов'язана з проблемою війни не тільки невдалим висловом "Всесвітня або глобальна війна з тероризмом" президента США Дж. Буша-Молодшого (воєнно-політичні лідери Великої Британії вже відмовились від такого словосполучення), а є зв'язаною по суті - як крайній прояв збройного соціального насильства у внутрішній та міжнародній політиці.

Всі визнають, що після нападів на Нью-Йорк у 2001 році, на Мадриду 2004 році, на столиці інших європейських держав (Лондон) світ став іншим. Тероризм перейшов національні Кордони і став загрозливим глобальним явищем для будь-якої країни, втрати від нього подеколи більше, ніж у відкритих збройних сутичках.

Директор Лондонського Інституту сучасної історії У. Лакер вважає, що сам термін "тероризм" є відносно новий (у словнику Французької академії наук цей термін з'явився лише наприкінці XVIII століття), хоча як політичне явище тероризм став зафіксованим ще у першому столітті нашої ери, коли була знайдена секта "сикаріїв", що займалась ліквідацією представників єврейської політичної еліти, вона співробітничала у цьому з римлянами. У мусульманському світі партія "асисинів" вбивала представників влади - префектів та халіфів, застосовуючи методи залякування та нагнітання жаху.

Тероризм має не дуже довгу, але вельми насичену історію. На міжнародну арену тероризм виходить у 70-х роках XX століття як загальнолюдська, глобальна проблема — чисельність терористичних акцій стрімко зростає, вони стають дедалі все не безпечнішими, терористичні організації включають у свою орбіту практично всі регіони планети. Якщо з 1970 до 1980 року чисельність терористичних акцій та проявів в усьому світі складала біля 1800, до за наступні 5 років вона збільшилась удвічі, а з 1995 року щорічно відмічалось біля 1000 проявів тероризму. Терористичні акції набувають системного характеру, дії терористів стають скоординованими та узгодженими.

Появу політично цілеспрямованого соціального тероризму прийнято відносити до періоду другої половини XIX століття, коли під впливом революційної пропаганди та анархістських нахилів до ведення збройної боротьби з владою, жертвами терористичних акцій стали американські президенти Гарфілд та Мак-Кінлі, президент Франції Карно, австрійська імператриця Елізабет, італійський король Умберто. У найвищий період розквіту тероризму в Росії у 1906 році було здійснено 82 замахи на державців, а через 70 років у Іспанії відбулось 78 політичних вбивств. У новітній час, початком нового XXI століття політичні вбивства Беназір Бхутто у Пакистані, прем'єр-міністра у Лівані демонструють живучість суто політичного тероризму.

Революційна історія царської Росії особливо тісно пов'язана з тероризмом як політичним рухом та політичною організацією — "Чорний переділ", анархістські угрупування, терористи-одиночки намагались змінити терористичними акціями, переважно вбивством царських чиновників, соціально-політичний устрій імперії. В романі "Біси" Ф. Достоєвський показав глибоке психологічне підґрунтя тероризму: "зв'язати членів організації кров'ю".

До найбільш поширених визначень тероризму у сучасних суспільних науках відносять запропоноване дослідниками США В. Маллінсоном та С. Маллінсоном визначення—систематичне використання крайнього насильства та погрози насильством для досягнення публічних та політичних цілей.

Інше визначення тероризму наголошує на тому, що це такий різновид політичної діяльності, яка ставить замету досягнення політичних цілей шляхом залякування противників, створенням атмосфери непевності, жаху, відчуття невідворотності наступних нових екстремальних випробувань.

Ми підтримуємо думку авторитетних дослідників тероризму (Б. Дженкінс), що його легше описати, ніж виявити сутність:

• це різновид насильства, у якому важать не ціле-раціональні і продумані жертви, а вбивства і руйнації як такі;

• безпосередні виконавці акції - люди, як правило, безмежно віддані ідеї застосування терору, переконати та змінити їх світоглядні настанови вкрай складно;

• акції збройного насильства мають бути з широким суспільним резонансом, відомі якомога більші кількості людей, громадськості.

Український дослідник тероризму у соціально-психологічному аспекті В.Бурега небезпідставно вважає, що складнощі при дослідженні тероризму носять здебільшого методологічний характер, бо старі схеми М. Вебера, Т. Парсонса. Г.Зіммеля, біхевіоризм, функціоналізм не спрацьовують. Дійсно, алогічні, не передбачувані, нераціональні терористичні акції в школах, на ринках, станціях метро, автобусах, посольствах, на вулицях - зрештою, будь-де, неможливо пояснити на наукових позиціях: "ідеальний план - мотив — причина дій - очікуваний результат - корекція дій". Наша пропозиція —досліджувати тероризм синтетично, на основі поєднання досягнень аналізу всіх суспільних наук.

З політологічної точки зору тероризм може розглядатись як ірраціональний, кроскультультурний, політичний засіб вирішення асиметричних конфліктів.

Слід враховувати суттєву різницю між терором і тероризмом, бо перший термін позначає здебільшого форму насильницької політики держави, а другий — політику, яку проводить, начебто у відповідь, антиурядові, антидержавні, коротше кажучи, опозиційні сили або окремі індивіди відносно державної потуги.

Слово "терор" тлумачні словники пояснюють як політику залякування, придушення політичних противників жорстокими насильницькими засобами. В. Бурега визначає тероризм як соціальну практику однієї соціальної групи з метою обмеження реалізації вітальних потреб іншої групи через насильство, через залякування та психологічний тиск на опонентів.

У політично-правовому аспекті тероризм, згідно із Законом України "Про боротьбу з тероризмом" від 20.03. 2003 року № 638 — ІУ, означає суспільно небезпечну діяльність, яка полягає у свідомому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, вбивств, тортур, залякування населення, ні в чому не винних людей або погрози скоєння злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Виходячи із вищенаведених визначень та підходів до феномену тероризму, аналізу соціально-політичної практики його застосування виділимо наступні атрибути тероризму у науковому та політичному аспекті:

це організована у міжнародному масштабі злочинна діяльність значних соціально-політичних сил, які широко використовують всі можливі засоби збройного насильства (використання зброї масового знищення поки що тільки планується).

- Ми вважаємо за необхідне дистанціюватись при дослідженні політичного тероризму від проявів ..буденного" тероризму, який хвилями періодично накочується на школи, навчальні заклади, супермаркети, робочі офіси у США та деяких країнах Заходу; дослідники вказують, що за 29 останніх років в Америці відбулось 80 нападів терористів на школи: особливо брутальним був напад двох підлітків на школу Columbine High School, де було вбито 15 учнів і ще 19 поранено. Навесні 2007 року жертвами південнокорейського студента університету стало більше 30 його товаришів. Восени цього року вже у Фінляндії одним з студентів було вбито 8 його товаришів. Очевидно, цей список не повний і не завершений.

- Особливо жорстокий насильницький засіб впливу на політичну діяльність і політичну поведінку лідерів з метою зміни політичного курсу чи неналежної політичної поведінки, яких не зупиняють жертви невинних, дітей і жінок, старих і немічних, туристів, випадкових перехожих тощо;

- Запропонований спочатку як доктринальний принцип, тероризму подальшому становить основу екстремістської практики, відповідної філософії та навіть міфопоетики; вітчизняний письменник-гуманіст О. Грін у оповіданні "Марат" (назва підібрана таким чином, щоб провести аналогію з французьким ультра-революціоне-ром Ж.П. Маратом, який закликав до терору) намагався показати, як випадково діти ставали тимчасово на заваді при проведенні теракту „гуманним" терористам, але тільки до наступного разу.

- Відкритий публічний характер насильницької діяльності і намагання спеціально збільшити масштаб впливу терористичних дій на суспільну свідомість через гіперболізацію руйнівних наслідків терористичних акцій;

- Терористичні акції мають спільні риси з діяльністю організованої злочинності у аспекті ретельної підготовки, планування, розподілу ролей, а головне - у брутальному порушенні загальнолюдської моралі, норм права, вимог гуманізму. Дослідники на теренах України відмічають декілька форм сучасного тероризму — сепаратистсько-націоналістичний (Близький Схід, Ольстер, Іспанія, Канада, Шрі-Ланка), латиноамериканський (Колумбія, Мексика. Парагвай), міський тероризм у Японії, Західній Європі, Північній Америці та інші.

В Європі та США вважається загальновизнаним підхід, з яким найбільшу небезпеку справі всезагального миру і демократії складає ісламський екстремальний рух, оформлений у терористичні організації типу „Аль Каї-да". Практично всі мусульманські теоретики, натомість, відкидають звинувачення ісламських рухів у тероризмі, називаючи це явище "визвольним рухом".

Співставимо дві точки зору на „Аль Кашу", яка, безумовно, має безпосереднє відношення до терористичного нападу на США 11 вересня 2001 року. Американські політологи та воєнні теоретики вважають, що ця організація має політичну та військову (збройну) сторону. З політичної точки зору організація „Аль Каїда" висуває гасла боротьби з американським (західним) впливом на Близькому та Середньому Сході, за встановлення жорстких диктаторських режимів, у яких релігійні кола мають вирішальний вплив, або за теократичну державу типу Ірану, а у міжнародному плані вимоги більш обмежені — припинити підтримку США Ізраїлю, але найбільш радикальні діячі „Аль Каши" вимагають знищення США та всього Заходу з їх цінностями.

Наш підхід до аналізу феномену тероризму, на відміну від положень робіт згаданих українських авторів, полягає у наступному:

• слід розрізняти схожі кореневі слова "терор" і "тероризм", бо вони стосуються проведення певної силової політики різних політичних сил з різними соціально-політичними цілями; ми враховуємо суттєву різницю між терором і тероризмом, бо перший термін позначає здебільшого форму насильницької політики держави, а другий - політику, яку проводить здебільшого антиурядові, антидержавні, коротше кажучи, опозиційні сили. Терор має владний аспект, бо застосовується переважно правлячими колами, він виступає як один із засобів брутального управління. Римські імператори Нерон, Калігула, російські царі Іван Грозний, Петро Перший прославились не у останню чергу особистим режимом терору всередині держави. Певним чином можна погодитись з тим, що тероризм нерідко виступає неадекватною (антигуманною) відповіддю на державний терор.

• у соціально-політичному феномені тероризму ми акцентуємо увагу, як і при аналізі війни, не на воєнно-технічних аспектах—застосуванні "старої" чи новітньої "кібернетичної" чи хімічної, бактеріологічної зброї, а на причинах виникнення цього феномену та наслідках для соціально-політичного життя спільноти;

• ми розрізняємо звинувачення у тероризмі та дійсну сутність воєн-но-політичних акцій, що марковані тероризмом. Навряд чи можна повністю погодитись, що збройні акції російських збройних сил в Чечні 1996 — 2000 рр., коаліції на чолі із США в Афганістані 2001-2003 рр. вичерпуються поняттям "боротьби з тероризмом" у відповідь на тероризм ісламських фундаментальних течій, сепаратистських угрупувань, збройних загонів талібів.

• тероризм має комплекс причин системного характеру—від соціально-економічних до культурно-цивілізаційних, у яких значення має дискурс конфронтації чи діалогу, розуміння чи побудова "глухої стіни" між протиборчими силами у прямому, як у Ізраїлі чи у Мексиці, смислі, так і у переносному значенні.

Звертаючись до причин поширення тероризму на зламі XX - XXI століть, зазначимо наступне:

по-перше, це нерівномірність соціально-економічного розвитку та нестерпні умови життя народів і етнонаціональних утворень, коли одні живуть у суспільстві "безмежного споживання", а інші знаходяться на межі виживання.

По-друге, поширення небезпечних ілюзій та політизованих міфів стосовно можливості зміни соціально-політичної ситуації вбивством (залякуванням) політичних лідерів, урядовців, від яких залежить той чи інший політичний курс.

Втретє, це відсутність консенсусних, інституціональних форм вирішення соціальних конфліктів, політичних, економічних, національних, расових суперечностей тощо. Інколи тероризм набуває вигляду "останньої надії" у

"асиметричних" конфліктах, коли одна з протиборчих сил, що явно поступається потугою іншій, вимушено вдається до цього засобу.

У сучасній науці про тероризм - терології на практиці міжнародного життя запропоновано багато концептуальних підходів до викорінення тероризму — від "всесвітньої боротьби з тероризмом" президента США до намагань налагодити діалог з силами, потенційно здатними до широких насильницьких дій, що, на нашу думку, значно зменшили цю загрозу у Північній Ірландії (Ольстері). Так, один із лідерів Ірландської республіканської армії після десятиліть використання терористичних акцій, на початку XXI століття знаменно зауважив: „Діалог — ключ до вирішення наших проблем".

У контексті альтернативної політичної теорії ми пропонуємо аналіз концепту Муаммара аль Каддафі стосовно вирішення проблем міжнародного тероризму, висловлений ним у низці робіт, зокрема у "Білій Книзі (Ісратін)", у статті "Боротьба з тероризмом - загальна самооборона" та у інших. До концепту вирішення назрілих проблем міжнародного тероризму на Близькому Сході М. Каддафі, якого з подачі США у 80-х роках XX століття називали "міжнародним терористом" ми відносимо:

різке заперечення зв'язку національно - визвольної боротьби арабських та африканських народів з міжнародним тероризмом. Нагадаємо, що саме відмова від такого трактування національно-визвольної боротьби народів Африки 60 -70-х роках XX століття дозволила знайти консенсус на Дипломатичній конференції 1977 року відносно положень міжнародного гуманітарного права щодо статусу партизан, визвольних рухів тощо, які були визнані легітимними;

- визнання того, що терористичні акції здійснюються конкретними носіями (наприклад, на Близькому Сході це, на думку Каддафі, "палестинці, які не підпадають до категорії ізраїльських арабів");

- засудження поширення завідомо брехливої інформації щодо насильницьких акцій у конфліктогенних регіонах, які сприяють спалахам ненависті, та тим самим схвалення "тероризму у відповідь";

- визнання права народів на озброєння, яке, до речі, зафіксовано і у Конституції США (поправка 2), яке, на його думку, долає розрив між озброєною силою та самим народом, позбавленим можливості захищатись; - заклик до діалогу культур, до взаєморозуміння: „Якщо ми домовимося на міжнародному рівні, вільно, чітко, про те, що таке тероризм, тоді ми покладемо основу нового, вільного від терору, світу"1, важливою умовою розв'язання конфліктів, які стають родючим ґрунтом для терористів у Афро-Азійському регіоні є утримання від втручання у справи народів з боку США та їх союзників. Крім вищезгаданої концепції боротьби з тероризмом на основі культурно-цивілізаційних підходів існують і силові концепції гамування тероризму Г. Кісінджера, 36. Бжезінського, Г. Каната інших політичних мислителів із США — прибічників "жорсткого курсу", які вважають, що тероризм має політичне підґрунтя, а тому слід замінити (повалити) диктаторські і авторитарні режими у Іраку, Ірану, Афганістані, а згодом і у Північній Кореї, які потенційно здатні до тероризму. Ця доктрина базується на тому, що тероризм у перспективі ще довго буде реальною загрозою демократичним західним режимам, а тому його спалахи слід очікувати буквально у всіх регіонах і континентах. За таких умов доктриною „боротьби з тероризмом" передбачаються в основному збройні заходи у системному застосуванні—зі спеціальними знаряддями, спеціальними підрозділами, штабами, озброєнням.

У такий спосіб боротьба з тероризмом поєднується доктриною поширення демократії у всьому світі і силові засоби пов'язуються із "не прямими" діями, в результаті яких встановлюється "керована демократія".

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com