Перечень учебников

Учебники онлайн

1.2.1. Протополічні погляди у країнах Стародавнього Сходу

У першому питанні теш ми звернемось до витоків загальнополітичних та поглядів у країнах Стародавнього Близького та Далекого Сходу. Багато з того, що сьогодні ми називаємо політикою, виникло задовго до появи політичних інститутів, держави, системи політологічних знань. Громадянська історія людства від самого початку "політизувалась", бо включала в себе намагання вирішити актуальні проблеми влади, регулювання суспільного життя, відносин земних і небесних сил .

Усі ранньокласові держави епохи бронзи мали спільні риси соціально-політичного устрою та створили певну сукупність ідей, що пояснювали походження державної влади та необхідність їй підкорення. Земля вважалася державною і в цьому значенні була "спільною", спектр між людських взаємин було зведено до відносин панування та підкорення, а стан і статус людини у суспільстві визначались причетністю до структур влади. Остання ототожнювалася з божественним визначенням Володаря, а глава держави поставав як уособлення бога чи його намісник на землі.

В Єгипетському Давньому царстві, в осередку „бронзової цивілізації" та у Вавилоні боги були джерелом влади фараонів і царів, вершителями земних справ та людської долі. Поняття влади і власності ототожнювались. У міфах народів Близького Сходу мовилось про те, що спочатку боги безпосередньо правили на землі, але потім передали владу земним правителям.

У свою чергу, верховні правителі, царі, фараони самі наголошували на божественному характері своєї влади та справедливості законів, які ними було встановлено. В законах Хамурапі проголошується справедливість, яку узаконено в країні "за велінням Шамана, великого судді небес і землі за словом Мардука, мого владики".

У давньоєгипетському папірусі бог промовляє Рамзесові II: " Я твій Отець, я даю тобі божественне призначення, щоб ти міг правити...". У вченні Заратустри світле царство божества Ахурамазди втілюється на землі в державі Вавилон. Держава, згідно із настановами зороастризму, є віддзеркаленням небесного царства Ормузда. Царювання, авторитет якого підносили перекази про його божественне походження, давало правителю абсолютну владу над підлеглими, з іншого боку, затверджувало в людській свідомості уявлення про нього як вершителя найвищої справедливості. Жоден єгипетський фараон до 2000 р. до н.е. не міг сподіватись на безсмертя, якщо не був відданий ідеалу небесної справедливості.

У давніх євреїв єдиний, істинний іудейський бог перебував в особливих взаєминах з обраним їм народом, являючись його Господом і царем.

У пам'ятках політичної думки, у „Повчанні гераклеопольського царя своєму сину"(близько 2100 р. до н.е.) викладені поради царям по зміцненню існуючих порядків, хоча б ті мали божественне походження. Пропонувалося підвищувати вельмож, бо в них царі вбачали опору держави, радили зберігати існуючі стани (касти у Давній Індії), захищати підданих. Вважалося, що діяльність чиновників є шляхетною справою на відміну віл "недостойної" праці простих людей. Так виникла стародавня "соціально-політична машина", яка використовувала велику людську енергію через численну "армію" писарів, управителів, оповісників, наглядачів, існування котрих залежало від точності виконання наказів царя. Ця машина була названа первісно-східною деспотією з елементами бюрократії.

Таким чином, боги правлять на землі через своїх ставлеників - царів, однак останні власноруч повинні були зміцнювати порядок у державі. Уній соціально-політична нерівність та майже необмежена влада верховного правителя обґрунтовувались божественними причинами. На ранній стадії виникнення первісних східних суспільств погляди, умовно названі як про то-політичні, ще не диференціювались від міфологем, для яких характерним є надприродне пояснення земних порядків, єдність нормативної та пояснювальної частин, а божественне першоджерело існуючих порядків — наскрізна тема протополітичних поглядів.

У Месопотамії, Єгипті та деяких інших "східних деспотіях" з'явилась нова владна структура, у якій не тільки вища, але і місцева влада зосереджувалась у храмі чи палаці правителя з фундаментальними ознаками державно-адміністративного комунізму: грандіозними намірами і примусовою організацією суспільної праці. Щодо міжнародної політики держав східної деспотії, то зауважимо: політичні конфлікти у царині міжнародних відносин відбувались переважно у формі війн, однак відзначено спроби їх врегулювання першими міжнародними угодами ("Амфіктіонові угоди" про спільне користування релігійними святинями), а також інститутами проксенії. Докладніше цей спосіб врегулювання міжнародних конфліктів викладено у нашій роботі.

Тепер умовно перенесемось на Далекий Схід, до цивілізацій на теренах Індії та Китаю. Характерною рисою політичного процесу у давньокитайських державах була жорстока боротьба за владу на вершині політичної піраміди та боротьба знизу за "місце під сонцем" між родовою знаттю, що біднішала, між новими заможними верствами, що намагались піднятись до вищих сфер влади, та традиційною знаттю.

Сильний вплив на суспільну думку справляла патерналістська концепція держави, тлумачення відносин влади у державі аналогічно сімейним відносинам у великій родині. Найбільш відомим представником патерналістської парадигми політичного мислення був Конфуцій, погляди якого викладено його учнями в книзі "Лунь юй" (Бесіди і судження). Мислитель створює концепцію "правильного" державного мислення і надає конкретні поради чиновникам як завойовувати довіру народу, вчить мистецтву комунікації з народом. Ідеалом його є правитель-мудрець, який втілює лі — досконалі знання ритуалу, демонструє інші управлінські якості: цзінь—поважність, жан - поступливість, чжун - відданість.

Держава - це велика сім'я, а влада імператора є чимось схожою на владу батька у сім'ї. Після смерті батька влада переходить до старшого сина, який зобов'язаний не ламати встановленні порядки. Влада імператора, як і влада батька в сім'ї, трималась на його беззаперечному авторитетові, а на відношення правлячих до підлеглих проектувались родинні стосунки. Це підкреслювалось навіть лінгвістично: слово "держава" складається китайською мовою з двох ієрогліфів: "го" — держава, "цзя" — сім'я.

Шанування батьків означало й шанування влади, тому в соціальній психології китайців століттями закріплювалося почуття покірливості до тих, хто стояв вище на суспільній щаблині.

Інші, більш демократичні політичні вчення Китаю виходили з того, що Небо є недобрим та несправедливим, воно разом з його земними посланцями —імператорами приносить зло. Земля, як джерело багатства, "породжує все сутнє, вона має бути передана народові". Ідеї політичного протесту проти несправедливої діяльності уряду відображені у складених народом піснях. У пісні "Велика миша" виражається невіра у божественність царської влади.

Пасивний протест відносно влади чиновників була сформульована у книзі „Дао-де-цзин", яка укладена легендарним мудрецем Лі Ером (Лаоцзи) та його послідовниками. Ними розвінчується ідея божественного походження влади, зло тлумачиться як породження ,людського дао", тобто законів, встановлених правителями з порушенням небесного „дао", згідно якого люди рівні. Служіння народу вважалося у даосів найшляхетнішою справою для мудреця „Серце мудрого, - казали вони, - складається з сердець народу".

Розумний правитель, вважали даоси, править країною за допомогою „благодійного не діяння", не нав'язуючи підлеглим свої уявлення про благо держави, не втручаючись у приватні справи громадян. їх соціальний ідеал ґрунтувався на рівності людей більш високого ступеня, ніж це було встановлено у "великій родині" Конфунція. Політичний взірець даосів - невеликі держави з малим населенням — був звернений у минуле, бо правити мали представники спадкоємної знаті, які могли розпізнати таємницю „дао" і повести за собою народ на правильному шляху „дє", який відповідає вимогам "дао".

Політичні погляди, зібрані в систематичні вчення Мо-цзи та школи законників, відобразили протилежні інтереси народу та правлячих класів.

За думкою останніх, законників-легістів (від лат. Lex - закон), суворі закони являються найкращим засобом державного управління. Держава повинна ліквідувати розбещеність народу, встановити єдині нормативи для думок і дій громадян. Легісти відмовились від традиційних моральних трактувань політики і здебільшого розробляли "техніку" здійснення влади, а у політичній теорії вбачали не сукупність уявлень про належне у державі, а вивірену програму та техніку загальнодержавних перетворень.

Згідно з переконаннями законника-практика Шан Яна, висловленими ним у "Книзі правителя провінції Шан", закон є "вираз любові до народу" тому необхідно було:

1) мати за повелінням законів у державі багато покарань та мало нагород;

2) слід карати жорстоко навіть за дрібні порушення; наприклад, людина, що зронить на дорозі жар, щоб донести його до свого селища, має бути присудженою до смертної кари;

3) варто роз'єднувати людей взаємною підозрілістю, слідкуванням та взаємним доносительством родичів та близьких один на одного;

4) державний апарат має бути суворо централізований, а будь-яке прагнення особи до самостійності у суспільному житті є злочином;

Таким чином, наполягаючи на домінуючій ролі єдиного для всієї держави закону, законники розуміли під ним репресивну, каральну дію та схвалювали страх, викликаний невідворотністю цієї дії.

Проекти політичної реформи законника Шан-Яна передбачали обмеження общинного самоврядування, підпорядкування його місцевій адміністрації, встановлення безпосереднього державного контролю над діями громадян. Народ у вченні лепетів був простим матеріалом, з котрим правитель має поводитися, як горщечник з глиною. Сам правитель має бути оточеним таємничістю, він може бути бездіяльним, якщо в нього добрий державний апарат. Кращий правитель той, про якого люди єдине знають, що він є.

Позитивним здобутком законників була висунута ними концепція рівних можливостей, згідно з якою в апараті держави посади мають замішуватися не за іменитістю, а за здібностями претендентів до управління. Програма законників була реалізована в імперії Цинь, але вона проіснувала всього 15 років.

На відміну від законників, моїсти, що продовжували вчення Мо Цзи, бачили в народі, воля якого співпадає з волею Неба, вищу цінність. Дотримуючись волі неба, - вчили вони, - правителі повинні любити народ. Вони також вимагали зміни методів управління, вбачали все зло у поганих радниках правлячих кіл. Правителі, за їх думкою, повинні підбирати "служивих" людей не по знанню і вмінню лестити їм, а по діловим якостям, та шанобливо слухати, коли служилі люди говорять правду.

Моїсти—переконані противники війн, вони виступали проти вирішення політичних питань зброєю. При вторгненні на територію держави вчинюються даремні руйнування, а армія, як стверджували вони, не повертається назад. Воля Неба вимагає, щоб держави жили миролюбно.

Отже, в Давньому Китаї було сформульовано впливові та протилежні за змістом політичні концепції, ядро яких містилося у відношенні правителів держави до свого народу.

Концепція лепетів, яка була реалізована у жорстокій деспотії Цинь, продемонструвала жорстокість та байдужість до власного народу, крайній антигуманізм, а тому і нежиттєздатність у історичній перспективі, але і більш помірковані положення вчення Мо-цзи щодо природної рівності людей не були реалізованими. Більш розгорнуто питання державної політики та законів у китайських мислителів висвітлено у нашій роботі

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com