Перечень учебников

Учебники онлайн

1.3. Формування сучасної політичної науки в Україні

Про існування окремої української політологічної школи за часів перебування України у складі СРСР говорити не доводиться. Адже в Радянському Союзі, як і в будь-якій іншій тоталітарній державі, ця наука не була в пошані. В СРСР її називали «буржуазною псевдонаукою», а єдиним правильним вченням вважався марксизм-ленінізм у формі наукового комунізму та марксистської філософії.

Прояви незалежного політичного мислення в підрадянській Україні частково були представлені рухом дисидентів. До їх числа належали М. Горинь, І. Дзюба, І. Драч, І. Кандиба, С. Караванський, Л. Костенко, Л. Лук'яненко, В. Мороз, Є. Сверстюк, В. Стус, В. Чорновіл та рад інших. Скориставшись хрущовською відлигою та політикою десталінізації, вони знову порушили українську політичну проблему та невирішеність українського питання в СРСР.

У 60-80-ті роки виникають і підпільні форми організованого протесту: заснована Л. Лук'яненком «Українська робітничо-селянська спілка», «Демократична спілка соціалістів» в Одесі, «Об'єднана партія визволення України», «Український національний комітет» та «Український національний фронт» у Західній Україні, пізніше (від 1975 р.) – український Гельсінський рух.

Однак слабкою стороною політичної думки, репрезентованої дисидентським рухом, був її переважно письменницький, емоційний характер, їй бракувало філософської заглибленості та політичної науковості. Бачення перспектив шляхів вирішення українських політичних проблем не виходило, як правило, за межі марксистського світогляду.

Одначе саме представникам цього руху належить найбільша заслуга у проголошенні Акту незалежності України 24 серпня 1991 р. Відповідно, відсутність у них системного бачення побудови і розвитку самостійної держави спричинили своєрідний етап хаосу і невизначеності на першому етапі державотворення.

Лише після проголошення в 1991 р. незалежності України розпочався сучасний етап становлення української політичної науки. Починати довелося з азів, маючи в розпорядженні кафедри політології, перейменовані з кафедр історії КПРС та наукового комунізму, і фахівців відповідного ґатунку.

У такий момент безцінним для становлення системи української політичної науки виявився не лише світовий досвід, а й набуток українських політологічних установ в еміграції. Серед них:

Український соціологічний інститут у Відні (УСІ) – це перший український науковий заклад за кордоном, заснований наприкінці 1919 р. Михайлом Грушевським. У ньому вчений видав чимало своїх наукових праць, у т. ч. й політологічних, а зокрема «Початки громадянства (генетична соціологія)», в якій обґрунтував свої погляди на державу і націю, та збірник матеріалів про піонерів української політичної думки – М. Зібера, М. Драгоманова, С. Подолинською.

Український Вільній Університет (УВУ). Заснований у січні 1921 р. у Відні, з жовтня 1921 р. функціонував у Празі, а з 1945 р. – у Мюнхені. Тільки з 1921-го по 1945 рік у ньому було захищено 132 дисертації, а з них 95 – із політичних і юридичних наук.

Український науковий інститут у Берліні (УНІ-В). Працював із 1926 р. як філіал Берлінського університету Фрідріха-Вільгельма. Дослідження з політології та політичної історії України проводилися на кафедрах української державності та історії, якими керували В'ячеслав Липинський і Дмитро Дорошенко.

Східно-Європєйський дослідний інститут ім. В. Липинського. Діяв із 1963 р. у Філадельфії (США). В ньому зберігалися і опрацьовувалися архівні документи і творчий доробок самого В. Липинського та інші матеріали з новітньої історії України.

Однак протягом 90-х років активно заявили про себе і політологічні центри в Україні:

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Він був утворений ще в 1969 р. на базі Сектора держави і права АН УРСР, що існував з 1949 р. Головні напрями його сучасних досліджень: проблеми формування Української незалежної держави, її правової системи, історія розвитку політико-правових інституцій в Україні тощо. Інститут видає багатотомну «Юридичну енциклопедію», збірник «Правова держава», щорічник наукових праць «Держава і право», журнал «Право України» тощо.

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України створено в 1991 р. Головний напрям його діяльності – дослідження закономірностей політичного розвитку та «інонаціональних процесів в Україні. Заклад видає «Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України» та є співзасновником наукових часописів «Політична думка», «Людина і політика», «Український історичний журнал».

У березні 1991 р. утворено Українську асоціацію політологів, метою якої є всебічне сприяння розвиткові політичної науки в Україні.

Українські вчені першими серед незалежних держав на теренах колишнього СРСР заснували в 1995 р. Асоціацію політичних психологів України.

Українська академія політичних наук (УАПН) – це добровільна громадська організація, створена в 1993 р. Вона об'єднує науковців, викладачів навчальних закладів, працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, її мета – сприяти розвитку політичної науки та дослідженням у ній галузі.

Сучасній політичній науці в Україні слід вирішити ряд суттєвих завдань:

? визначити коло найголовніших проблем, на яких має зосередитися українська політична наука на етапі становлення;

? розвивати прикладну політологію задля встановлення в українському суспільстві цивілізованих норм і методів здійснення політичної влади:

? налагодити підготовку і перепідготовку кадрів викладачів-політологів, науковців і професійних політиків загальнодержавного та місцевого рівнів;

? встановити й підтримувати зв'язки зі світовими політологічними центрами та школами;

? формувати в українських громадян високий рівень політичної та правової культури.

При огляді історії української політичної думки відображено тільки її основні етапи та ключові постаті. Насправді вона є значно багатоплановішою і насиченішою. Однак навіть таке схематичне ознайомлення дає змогу державному службовцеві зрозуміти, що, відтворюючи на різних етапах історичного розвитку проблеми українського державотворення, вітчизняна політична думка виробляла свої оригінальні підходи до їх подолання. У той же час вона розвивалася в контексті передових європейських тенденцій, а деколи навіть випереджала їх. Очевидно, що цей безцінний історичний досвід має бути врахований на сучасному етапі розбудови новітньої Української держави.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com