Перечень учебников
Учебники онлайн
Праця і робочий день
Значення людського фактора в системі основних факторів виробництва унікальне. Воно обумовлене тим, що всі фактори можуть взаємодіяти і здійснювати виробництво продукції завдяки трудовій діяльності людини.
Здатності людини в процесі виробництва реалізуються не тільки в праці як такій. Вони проявляються як уміння людини: 1) поєднати і раціонально використати об’єктивні фактори виробництва — землю і капітал — для виготовлення певної продукції; 2) розвивати свої розумові і фізичні здібності; 3) створювати нові засоби виробництва, поліпшувати їх техніко-економічні характеристики; 4) послідовно вдосконалювати організацію праці і виробництва тощо.
Людська виробнича діяльність є динамічним явищем, сама людина — джерелом здатності до праці. Люди, впливаючи на довкілля, змінюють його, але разом з тим змінюють і свою власну природу: розвивають здібності, збагачують свої знання, збільшують можливості їх використання, розширюють сферу своєї діяльності.
У результаті цього люди набувають уміння виконувати більш складні операції, ставлять все більш високі цілі і досягають їх. Ще в далеку давнину люди мріяли літати. Зараз людина не тільки літає, а й оволодіває космічним простором. Праця стає більш різноманітною, досконалою і різнобічною; пройшовши такі етапи, як мисливство, скотарство, землеробство, потім прядіння і ткання, обробка металів, гончарне ремесло, судноплавство і торгівля, одержали розвиток такі форми праці, як мистецтво, наука, право, політика. Сучасна праця — це праця, яка здійснюється за допомогою тих надбань, які дає науково-технічна революція. Це, наприклад, будівництво атомних електростанцій, космічних апаратів, обчислювальних електронних машин, матеріалів із наперед заданими властивостями, що не існують у природі, наукові дослідження, літературна творчість і т. п.
Результатом виробничої діяльності людини виступає продукт — певна корисна річ чи послуга. Але ця корисна річ не виникає з нічого, її джерелом є природа, її різні речі, сили та процеси. Тому кажуть: праця є батьком речі, а природа її матір’ю. Якщо говорити більш конкретно, то всяке благо є продуктом взаємодії і взаємозв’язку трьох основних факторів: трудової діяльності людини, землі і засобів виробництва. Людина, будучи рушійною силою всіх факторів виробництва, виступає як головний творець матеріального і духовного багатства суспільства.
У трудовій діяльності людини значне місце належить мірі праці. Однією з таких мір є робочий день — одна з основних категорій трудових відносин. Саме в робочий час здійснюється трудова діяльність людини, процес виробництва. Найбільш загальною мірою робочого часу і праці є робочий день. Це та кількість годин на добу, протягом яких трудівник здійснює працю на підприємстві, в установі або організації. Масштабом робочого дня є робоча година. В політичній економії час виступає як економічна категорія.
Суспільство на кожному етапі свого розвитку встановлює тривалість робочого дня. Ця тривалість повинна вирішувати два протилежних за змістом завдання: 1) забезпечити протягом робочого дня найповніші затрати робочої сили, накопиченої під час відпочинку; 2) в той же час, затрати робочої сили повинні бути такими, щоб не зашкодити її здатності виконувати таку саму кількість праці в наступні робочі дні. Та частина доби, яка залишається після вирахування робочих годин, називається вільним часом. Вільний час, за вирахуванням часу для сну людини, розпадається на час відпочинку і час для здійснення піднесеної діяльності (навчання, наука, мистецтво, нагромадження досвіду тощо). Усі чотири частини доби зв’язані між собою, бо всі вони забезпечують людині можливість нормально функціонувати в процесі праці, відновлювати життєві сили і розвивати здібності. Вирішальне значення має робочий день, розміри якого визначаються кількома головними факторами: суспільними потребами і необхідністю їх задоволення, продуктивністю праці, значенням для суспільства вільного часу. Теоретично суспільство зацікавлене в скороченні робочого дня і збільшенні вільного часу, але останнє можна здійснити лише тоді, коли скорочення робочого дня компенсується зростанням обсягу виробництва матеріальних благ і послуг. Вирішити проблему скорочення робочого дня можна тільки на основі підвищення продуктивності праці.
В Україні відповідно до чинного Кодексу законів про працю (КЗпП) (ст. 50, 51, 53, 67, 73) нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень, а для окремих працівників установлена скорочена тривалість робочого часу (див. табл. 2.1). У 1997 р. кількість робочих днів становила 249, а неробочих (святкових і вихідних) — 116.
Таблиця 2.1
НОРМА ТРИВАЛОСТІ РОБОЧОГО ЧАСУ в 1997 р., год
© uchebnik-online.com