Перечень учебников |
Учебники онлайн |
Добавить свое объявление
Загрузка... |
|---|---|---|
1.3. Форми грошей та їх еволюціяПовноцінні – це гроші, номінальна вартість яких відповідає вартості благородного металу, що міститься в них. Вони виконують усі функції грошей і є загальним еквівалентом. Поява товарних грошей привела до безлічі товарів, що претендували на роль грошей. Спочатку це були предмети першої необхідності – худоба, сіль, зерно, риба, чай, хліб тощо. На зміну предметам першої необхідності в ролі грошей поступово прийшли предмети розкоші та прикраси: намисто, перли, хутра та інші прикраси. Другий великий поділ праці істотно розмірив межі товарного виробництва й обміну та прискорив розвиток ринку. В обмін почали надходити не просто надлишки товарів, а товари для даної цілі. Ці товари повинні були породити нові вимоги до знарядь обміну, щоб володіли б однорідністю металу, подільністю, тривалий час зберігали свою вартість. На їх місце ринок стихійно висунув метал. Почалася тривала ера панування металевих грошей [14;31]. Металеві гроші спочатку з?явилися як різної форми та ваги шматки металу. Для цього використовувалися звичайні метали – залізо, мідь, бронза, срібло, золото. Такі гроші мали величезні переваги перед товарними грошима. Разом з тим форма злитків обумовлювала певні незручності, які незабаром стали стримувати розвиток грошових відносин. У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і, що найгірше, ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги. Найбільш відомі купці ставили на них своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу. Однак авторитет купця як приватної особи був обмеженим, і його тавро задовольняло вузьке коло суб?єктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування злитків більш відомою й авторитетною особою, і ця функція перейшла до держави. Держава стала виготовляти свої металеві гроші у формі злитків срібла або золота, а потім у формі монет. Срібло та золото почали тривалу боротьбу за "грошовий трон" у товарному світі. Змінювалася сама форма монет: квадратні, круглі, овальні, неправильної форми. Щоб запобігти підробку монет, дизайнери застосовували рельєфний малюнок та "рубцювання" країв. Вага таких монет визначала їхню вартість. Монета вважалася повноцінною, якщо лігатура не перевищувала 10% інших металів, крім золота або срібла. Тому скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла служити масштабом цін за власним ваговим виміром. Та й назви багатьох грошових одиниць окремих країн встановлювалися відповідно до ваги їх металевого вмісту. Так, приміром, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла. Роль загального еквівалента закріпилася за благородними металами – золотом і сріблом: це відбувалося завдяки таким їх фізичним якостям, як однорідність, портативність, транспортабельність, довговічність, одноманітність тощо [14;30]. В якості грошових металів золото і срібло функціонували в епоху золотого і срібного біметалізму, а наприкінці XIX ст. настала епоха золотого монометалізму. Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною субстанціональною вартістю. Вона обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. За цей час монета теж розвивалась і змінювалась. Новий етап у розвитку монети як форми справжніх грошей пов'язаний з виникненням білонної монети, тобто розмінної, з дрібною вартістю. Вона призначена для забезпечення нормального виконання грошових функцій основною (валютною) монетою. Головна відмінність її полягає в тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, отже є неповноцінною. Причому такою розмінна монета стала не відразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу. І сьогодні вона широко використовується в усіх країнах, навіть у тих, які досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків та електронізації грошового обігу. Еволюція металевих грошей досягла свого апогею в період капіталізму вільної конкуренції. Золоті гроші настільки добре відповідали вимогам ринку, що навіть найкритичніші дослідники того часу без будь-яких сумнівів ототожнювали гроші з цим металом. Зокрема, К. Маркс неодноразово підкреслював, що гроші за своєю природою - це золото і срібло. Таке твердження було справедливим лише для того часу [14;30;31]. З іншого боку, зростала роль держави в усіх сферах суспільного життя, в тому числі і в грошовому обігу. Внаслідок цього об’єктивно створилася основа для запровадження неповноцінних грошей. Між періодами використання повноцінних і неповноцінних грошей знаходиться епоха використання змішаних форм. У цей період в одних країнах використовували повноцінні гроші, в інших – неповноцінні (паперові). Крім того, в одних і тих самих країнах поряд з повноцінними монетами нерідко використовувалися неповноцінні – білонні монети, а також паперові знаки грошей (банкноти). Останні не мали внутрішньої вартості і були за формою ідентичні неповноцінним грошам. Проте вони тривалий час вільно обмінювалися на повноцінні монети і їх вартість, що формувалася в обміні, зближалася з вартістю металу, на який вони обмінювалися. Тому такі банкноти були тотожні повноцінним грошам [14,31]. Неповноцінні гроші – це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості (рис. 1.3) [14]. Усі вони застосовуються як гроші лише тому, що, одержуючи їх як платежі, учасники ділових угод розраховують використати їх для майбутніх платежів. Довіра до цих форм грошей зумовила появу загальної назви – кредитні гроші. Кредитні гроші – це гроші особливого типу, що не розмінні на золото, а в обіг випускаються Центральним (Національним) банком як банкноти. Кредитні відносини, що виникають між позичальником і кредитором, оформлюються певним документом, який спочатку мав форму боргової розписки. Вона і є початковою формою кредитних грошей. Перші боргові розписки з’явилися в Італії у 12 ст. Спочатку вони були засобом переказу грошей, а потім стали використовуватися як засіб платежу, протягом часу ці боргові розписки отримали назву “вексель”. Обіг кредитних грошей регулюється двома законами: 1) емісія кредитних грошей здійснюється на основі зворотного принципу. Тобто їх випуск в обіг відбувається на основі надання кредиту на умовах повернення у визначений час. За такої умови грошова маса складається на основі взаємодії двох грошових потоків – випуску грошей через банк і повернення кредитованої суми після збігу визначеного часу. 2) забезпеченість емісії кредитних грошей. Це означає функціонування такої системи кредитування, коли позики надаються для забезпечення реальних потреб товаровиробників й інших учасників товарообороту у грошах і погашення кредиту в міру їх задоволення. Паперові гроші – це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов'язковими до приймання у всі види платежів. Мірилом їх емісії стає не потреба в обороті платіжних засобів, а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту. Тому такі гроші називають ще декретними, або казначейськими. Вперше паперові гроші були випущені в Китаї ще в XIII ст., у Франції емісія їх розпочалася з 1716 р., в Англії – наприкінці XVIII ст., в Росії – з 1769 р. В Україні перші паперові гроші з'явилися в обігу в 1769р. - з випуском їх у Росії. Це були асигнації - своєрідні банківські зобов'язання, розписки на одержання монети. На чому ж базується довіра суб'єктів обігу до простих клаптиків папіру як до повноцінних грошей? На початку їх випуску, коли паперові гроші тільки входять в обіг, така довіра може забезпечуватися державою двома засобами: 1) обіцянкою розмінювати нові гроші в майбутньому на золото, як це було в радянській Росії в 1922р. при випуску нових грошей – червонців; 2) "прив'язуванням" випуску паперових грошей до кредитних грошей чи будь-яких кредитних зобов'язань, що до цього були в обігу в даній чи сусідній країні і до них сформувалася довіра суб'єктів ринку [30]. Визначальними ознаками паперових грошей є випуск їх для покриття бюджетного дефіциту; нерозмінність на золото; примусове запровадження в оборот; нестабільність курсу і неминуче знецінення. Ці ознаки властиві насамперед грошам, що емітуються безпосередньо урядом в особі Міністерства фінансів. Звичайно вони називаються казначейськими білетами, зобов'язаннями тощо. Але цих ознак можуть набути і гроші, які емітуються банками, зокрема центральним банком, якщо емісія їх спрямовується на фінансування бюджетного дефіциту. Про це переконливо свідчить досвід України 1991-1993рр., коли кредитна емісія Національного банку перетворилася у ключове джерело фінансування бюджетних витрат. Як наслідок – знецінення українських грошей за 1993 р. у 100 разів. Виходячи з цього можимо виділити деякі відмінні ознаки між кредитними та паперовими грошима (табл. 1.2) [14]. Депозитні гроші ? це вид кредитних грошей, що створюються на основі банківських вкладів і системи спеціальних розрахунків, які здійснюються між банками шляхом переносу сум з одного рахунка на інший. Успішне функціонування депозитних грошей можливе лише за умови високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб?єкт грошового обігу може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт і йому гарантується повне їх збереження. За цих умов власник грошей на рахунку в банку може дати доручення останньому перерахувати всю суму чи частину її своєму контрагенту і у такий спосіб погасити борг. Переміщуючись по рахунках у банках, депозитні гроші успішно виконують функції купівельного та платіжного засобів, а відтак включаються в загальний грошовий обіг. З метою розширення переваг депозитних грошей використовуються дебетні картки. Зокрема законодавством держави та нормативними актами Центрального банку вирішуються такі питання щодо використання депозитних грошей: • створення системи страхування банківських вкладів юридичних і фізичних осіб; • створення системи міжбанківських розрахунків, що підлягає контролю з боку Центрального банку; • визначення режиму використання грошових коштів, що зберігаються на банківських рахунках; • регламентація принципів організації безготівкових розрахунків між економічними суб?єктами тощо [14;30]. Квазігроші (або майже гроші) – це специфічні грошові форми, у яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від загальноприйнятих, стандартних форм. Таке відхилення можливе з кількох причин: • коли в стандартних формах значно послаблюється грошова суть. Так, при розміщенні грошей у довгострокові вклади вони зберігають звичайну форму депозитних грошей, проте при цьому дещо знижується їх ліквідність, здатність бути платіжними засобами; • коли грошові функції виконують нестандартні форми, які не можна віднести до жодної з зазначених вище. Наприклад, вексель у певних межах може використовуватися як гроші у функції купівельного і платіжного засобу, хоч він не є грошима в загальноприйнятому розумінні. Те ж саме можна сказати про чек та деякі інші грошові інструменти. З їх допомогою можна розраховуватися за товари і послуги спрощеним методом [14;30]. Використання квазігрошей має позитивний вплив на економіку: • дає можливість зменшити масу платіжних засобів в обороті за рахунок вилучення їх у довгострокові депозитні вклади, що сприяє оздоровленню кон?юнктури ринків; • дає можливість підвищити ліквідність ринку за рахунок запровадження в обіг додаткових платіжних інструментів квазігрошових форм, передусім векселів; • робить управління грошовою масою, а отже пропозицією грошей, більш гнучким і ефективним. Розглянемо основні етапи еволюції форм квазігрошей. Історично, першою формою квазігрошей став вексель. Вексель – це боргове зобов’язання встановленого зразку, що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у термін, який указано у векселі. В Україні вперше вексель дістав права громадянства з ухваленням Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”. Однак рух векселя почався дещо пізніше з прийняттям КМУ і НБУ Постанови “Про застосування векселів у господарському обороті України”. Подальше правове забезпечення векселя пов’язане з приєднанням України до Женевської конвенції щодо векселя. Зараз Україна успішно оволодіває новими для себе фінансовими інструментами, такими як векселя Пенсійного фонду та казначейські векселя [14;30]. Наступним етапом еволюції квазігрошей стала банкнота. Банкнота – це вексель банка, що виписаний під придбані в своє розпорядження векселі приватних осіб. В такому розумінні її називають класичною банкнотою. Спочатку банкнота випускалась у вигляді особливих векселів, які часто мали вигляд розписки торговців грошима за здане на збереження золото. Пізніше їх стали випускати комерційні банки під заставу векселів. Характерними ознаками "класичної" банкноти є: 1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів; 2) обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників; 3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що перебували у портфелі банку). Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізнялася від комерційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпечується капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота – суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Банкноти на відміну від векселів є безстроковими зобов'язаннями, не пов'язаними з конкретними торговельними операціями. Вони можуть випускатися в будь-яких купюрах і перебувати в обігу будь-який термін, що дає можливість розраховуватися ними по всіх можливих платежах. Ці переваги надали банкноті особливої якості – загальної оборотності, якої не мав вексель. Подвійне забезпечення "класичної" банкноти гарантувало їй надійність, сталу вартість, нормальний обіг та високу еластичність обігу. Через забезпечення комерційними векселями досягалося саморегулювання обігу банкнот. Видаючи позики під заставу чи дисконт векселів, банк збільшував кількість банкнот в обігу, а при оплаті векселів банкноти поверталися до банку, що забезпечувалося строковістю і безспірністю комерційного векселя. Період "класичної" банкноти закінчився з повним припиненням розміну її на золото після світової економічної кризи 1929-1933 pp. Відбувся процес демонетизації золота. До основних причин демонетизації золота слід віднести: 1) недостатнью масу золотих запасів у природі; 2) великі затрати по обігу золотих грошей; 3) заміну товарного виробництва на суспільнене виробництво; 4) витіснення золота кредитними грішми з обігу в розряд скарбів; 5) непіддатність грошового обігу до регулюючого впливу з боку держави; 6) невідповідність золотих грошей економічним потребам і перетворення їх на "золоті пута", що стримують експансію монополій і т. п. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію сталості вартості – розмін на золото. Нині банкноти переважно становлять грошові знаки різного номіналу, що випускаються в обіг центральним банком [13;14;31]. Чек – встановленої форми грошовий документ, який містить безумовний наказ власника рахунку (чекодавця) у кредитному закладі про виплату тримачеві чека вказаної суми. Чек може використовуватись юридичними і фізичними особами для забезпечення безготівкових розрахунків. В Україні ще не створено достатніх умов для використання як вексельних, так і чекових розрахунків. Електронні гроші ? це безготівкові розрахунки між продавцями і покупцями, банками і клієнтами, банками і банками, що здійснюються за допомогою комп?ютерної мережі, систем зв?язку з використанням способів кодування інформації та її автоматизованої обробки. Фактично, це гроші, які обертаються не у формі паперових грошей, а через впровадження до сфери розрахунків комп?ютерної технології і сучасної системи зв?язку. На основі електронних грошей виникли кредитні картки. Електронні гроші вперше з'явилися в Японії у другій половині 1980-х років. У той час наперед оплачені чіпові картки деяких телефонних, транспортних і торговельних компаній почали приймати інші фірми. В Європі перші наперед оплачені електронні платіжні продукти було запроваджено з початку 1990-х років. Вони давали змогу користувачам зберігати електронні гроші на картках Danmont, Mondex, Proton і Primeur Card. Нові засоби платежу привернули увагу не тільки завдяки їх інноваційним технічним рисам, а й тому, що випускалися небанківськими установами. Незабаром і банки почали впроваджувати подібні проекти. Пластикові (платіжні) картки (рис.1.4) – це персоніфікований платіжний інструмент, що надає особі, що користується карткою, можливість безготівкової оплати товарів і послуг, а також одержання наявних коштів у відділеннях (філіях) банків і банківських автоматів. Перші картки сучасного вигляду зявились в США на початку 50-х років. Пізніше систему карткових розрахунків було введено у банках багатьох країн. Основні напрямки використання пластикових карток в Україні: Насамперед, підприємства можуть здійснювати розрахунки по картках міжміських платіжних систем — Visa International Service Association; EUROPAY International, і в меншому ступені DINERS CLUB; JCB; AMERICAN EXPRESS. Другий напрямок — це зарплатні проекти на базі міжнародних кас. Деякі комерційні банки – члени міжнародних систем вживають активних заходів для залучення більш широких слоїв населення до системи розрахунків банківськими картками. Третій напрямок характеризується тим, що в Україні функціонує кілька локальних банківських проектів обслуговування клієнтів по картці. Серед основних недоліків таких систем – їхня ізольованість і обмеженість послуг, що робляться, оскільки картки такого роду є не платіжним засобом (по них неможливо обслуговуватися в іншому банку або відділенні), а, як правило, засобом доступу до рахунка і служать в основному для одержання наявних грошей. Відомі наступні типи банківських платіжних карток: • власна, що надає можливість фізичному ліцю-власнику розпоряджатися власним карточним рахунком (картрахунком); • корпоративна, що надає право фізичному лицю-власнику розпоряджатися картрахунком юридичної особи; • дебетна надає можливість розпоряджатися картрахунком у межах залишку засобів на ньому; • кредитна, що дозволяє робити операції по дебету картрахунку в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту. За станом на 1 січня 2006 року 101 банк (63% від їх загальної кількості) був членом внутрішньодержавних і міжнародних карткових платіжних систем та здійснював емісію й еквайринг платіжних карток. Операції, які здійснюються в Україні за всіма картками, емітованими вітчизняними банками, становлять близько 97% від загальної суми операцій. Із загальної кількості платіжних карток в Україні на корпоративні картки припадає 1,3%, а на особисті картки – 98,7%. Практично всі картки, емітовані українськими банками, є картками з функцією видачі готівки (за винятком карток, що використовуються виключно для розрахунків у мережі Інтернет). Із них близько 85% є дебетовими. Співвідношення кількості безготівкових та готівкових операцій за картками, емітованими українськими банками становить близько 5% і 95% відповідно. Необхідно зазначити той факт, що в останні роки поряд з розвитком індустрії карток розвивається і злочинність у цій сфері, що пов’язано, в першу чергу з відсутність законодавчої та нормативної бази пластикових карток, відсутністю служб безпеки у банках-членах платіжних систем. Правоохоронні органи не завжди готові до виявлення й припинення шахрайства. "Електронний гаманець" – призначений для використання готівкових коштів, внесених на саму картку, при оплаті за товари або послуг у багатьох підприємств торгівлі та сфери послуг. 1.4. Функції грошей та їх еволюція В економічній літературі існує декілька точок зору щодо складу функцій грошей в економіці. Так, представники класичної теорії визнавали наявність п?яти функцій грошей: міри вартості; засобу обігу; засобу утворення скарбів, накопичень і заощаджень; засобу платежу; світових грошей. В іноземній літературі автори виділяють найчастіше три функції: міра вартості (або розрахунковий засіб); засіб обігу; засіб збереження. Між вказанними позиціями не має істотних суперечностей, оскільки західні економісти функції засобу обігу і функції засобу платежу об’єднують в одну, а світові гроші не виділяють в окрему функцію, оскільки національні валюти західних країн вільноконвертовані і однаково функнують на зовнішньому і внутрішньому ринках. Функція міри вартості. Перша і головна функція. ЇЇ сутність полягає в тому, що гроші виступають засобом виміру вартості всіх інших товарів. Але не гроші роблять товари порівнянними, а кількість витраченого на їхнє виробництво суспільно необхідної праці. Ця функція дозволяє розкрити еволюцію грошей від винекниння специфічного товару, що виконував роль еквівалентної форми для вираження вартості будь-якого товару у формі матеріального носія, що володіє внутрішньою вартістю до форми, при якій міра вартості представлена знаком вартості. За металевого обігу цю функцію виконували дійсні гроші (золото і срібло), що самі мали вартість, але й вони виражали вартість ідеально, тобто у вигляді уявних грошей. Проте, з розвитком товарного виробництва гроші втрачають свою товарну природу, з’являються кредитні гроші. Функція грошей як міри вартості істотних змін не відчуває. З цією функцією тісно пов’язане поняття масштабу цін. Масштаб цін – це фіксована вагова кількість грошового металу і його кратних частин, прийнята в даній країні як грошова одиниця. Мірою вартості в Україні діє гривня. Функцію міри вартості гроші виконують тим краще, чим більш сталою є їх купівельна спроможність. Тільки при сталих грошах всі грошові показники можуть правильно відображати зміни в реальних економічних процесах. Інакше ці показники спотворять дійсний стан економіки та не будуть надійними орієнтирами для прийняття управлінських рішень. Функція засобу обігу – це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг. В процесі обміну товарів гроші виконують такі дії: - посередницьку, за допомогою якої товари доставляються від виробників споживачам; - об’єднуючу, в процесі якої всі акти обміну об’єднуються в процес реалізації товарів та їх цін; - засобу загальної купівельної спроможності. В руках їх власників гроші творять гнучкий інструмент вибору типів і кількості товарів та послуг. Особливість функції грошей як засобу обігу полягає в тому, що цю функцію виконують, по-перше, реальні або готівкові гроші, а по-друге, знаки вартості – паперові та кредитні гроші. На сьогодні, коли золото демонетизується, функцію засобу обігу виконують кредитні гроші. Причому вони функціонують як купівельний засіб і як засіб платежу: якщо продаж одного товару і купівля іншого не переривається, обіг товарів відбувається на основі грошей як купівельного засобу. Якщо ж відбувається розрив у часі між купівлею і продажем товарів, гроші виступають основою платежу [14;31]. Функція засобу утворення скарбів, накопичень і заощаджень або гроші як засіб нагромадження. Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші виходять зі сфери обігу і перетворюються в скарб. Функцію накопичення скарбів раніше виконували повноцінні і реальні гроші – золото і срібло. Оскільки гроші є загальним втіленням багатства, то виникає прагнення до їх накопичення. Особливість кредитних грошей як засобу накопичення полягає в тому, що вони накопичуються в процесі постійного обігу. Якщо вони осідають у скринях, то перетворюються з грошей у паперові символи. Склад скарбів постійно змінюється. Незмінним залишається лише те, що серед їх компонентів обов’язково знаходиться товар, який функціонує у якості грошей: - короткострокові цінні папери (казначейські векселі), які вважаються високоліквідними, оскільки завжди можуть бути продані на фінансовому ринку; - акції та довгострокові облігації, яким при суща менша ступінь ліквідності; - нерухомість [30;31]. Отже нагромадження є необхідним елементом суспільного відтворення. Невиконання паперово-кредитними грошима цієї функції веде до кризових потрясінь у національній економіці. Функція засобу платежу ? це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов?язань між суб?єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення. Ця функція виникла в результаті розвитку кредитних відносин у капіталістичному господарстві. У цьому випадку гроші використовуються під час: продажу товарів у кредит, необхідність якого пов?язана з неоднаковими умовами виробництва і реалізації товарів, різною тривалістю їхнього виробництва і обігу, сезонним характером виробництва; виплати заробітної плати робітникам та службовцям. Отже, гроші, виконуючи функцію засобу платежу, мають свою специфічну форму руху, відмінну від форми руху грошей як засобу обігу. Функція світових грошей – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обігу і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. У цій функції гроші виступають як загальний купівельний, загальний платіжний засіб, як матеріалізація багатства взагалі. Ця функція грошей виникла в капіталістичних формаціях, але набула повного розвитку зі створенням світового ринку. На цьому ринку гроші скидали "національні мундири", тобто виступали у вигляді злитків золота (995 проби). Паризькою угодою 1867 року єдиною формою світових грошей було визнане золото. Але в останні часи з метою зниження вартості міжнародних розрахунків стали застосовуватися кредитні гроші (СПЗ, евро та ін). За цих умов золото стало резервним фондом світових грошей
Добавить свое объявление
Загрузка... |
||
|
|
© uchebnik-online.com |