Перечень учебников

Учебники онлайн
Добавить свое объявление
Загрузка...

5.1. Сутність, види та закономірності розвитку інфляції

Інфляція властива більшості економічно розвинутих країн світу i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Інфляція була характерна для грошового обігу: Росії – з 1769 до 1895 р. (за винятком періоду 1843 – 1853 р.); США – у період війни за незалежність 1775 – 1783 р. і громадянської війни 1861 – 1865 р.; Англії – під час війни з Наполеоном на початку XIX в.; Франції – у період Французької революції 1789 – 1791 р.. Особливо високих темпів, інфляція досягла в Німеччині після першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса у звертанні досягала 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилася в трильйон раз. Була вона й у СРСР, але в схованій формі. Через хронічний дефіцит, гроші утрачали свою значимість, навіть при стабільних цінах.

Інфляція – це знецінювання грошей, падіння їх купівельної спроможності, викликане підвищенням цін, товарним дефіцитом і зниженням якості товарів і послуг.

Стан економіки країни, що характеризується загальним застоєм виробництва і високим рівнем безробіття та одночасним підвищенням цін й іншими ознаками розвитку інфляційного процесу називають стагфляцією.

Уперше термін "інфляція" почав вживатися в 70-ті роки XIX ст. стосовно до грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон. Особливо після краху золотого стандарту. Його часто вживають для характеристики грошового обігу і більш ранніх епох - докапіталістичної і домонополістичного капіталізму, причому саме в ті періоди, коли встановлювався обіг нерозмінних банкнот чи просто паперових грошей (обіг асигнатів періоду Французької революції кінця XVIII ст. та наполеонівських війн, обіг асигнацій Росії кінця XVIII - початку XIX ст. та ін.). Як правило, це були періоди війн та внутрішніх політичних і соціальних потрясінь [14].

Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошових систем та самих грошових форм. На початку виникнення паперових грошей, коли вони тільки відірвалися від розмінних на золото банкнот, а на руках у суб'єктів обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися, першою ознакою інфляції став лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю.

Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо.

У сучасних умовах, коли в обігу немає золота і розірваний видимий зв'язок грошових знаків з ним, лаж і дизажіо як показники інфляційного процесу втратили своє значення.

Після загальної демонетизації золота інфляція зі спорадичного явища перетворилася в хронічне, властиве, по суті, всім країнам. Відмінності спостерігаються лише в рівнях інфляції, її причинах та наслідках. В одних країнах вона має незначний рівень, її перебіг керований і має позитивний вплив на економіку, а в інших цей перебіг некерований, досягає гіпервисоких рівнів і призводить до тяжких руйнувань в економіці та соціальній сфері.

Залежно від причин, що викликають інфляцію, розрізняють такі її види:

відкриту, або цінову, яка виявляється в системному підвищенні загального рівня цін;

придушену, або приховану, яка виявляється в зростаючому дефіциті товарів при формальній стабільності цін, забезпеченій централізованим характером їх встановлення.

Можливе комбінування обох типів інфляції, тобто поєднання сполучення дефіциту держбюджету і товарного дефіциту зі швидким зростанням цін і зниженням реальних доходів населення.

З погляду макроекономічного аналізу розрізняють [14]:

очікувану інфляцію можна спрогнозувати на будь-який період часу і вона досить часто є прямим результатом дій уряду.

неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що оказує негативний ефект на системі оподаткування і грошового обігу. В разі наявності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці і викривляє реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозуванні тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує інфляційні очікування, які будуть підбурювати зростання цін. Проте в разі, коли раптовий скачок цін діється в економіці не зараженої інфляційними очікуваннями, то виникає так званий "ефект Пiгу" - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник стає вимушений знижувати ціну і все вертається в стан рівноваги.

Класифікація інфляції за ступенем тяжкості наведена на рис. 5.1 [13].



Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її стані - тобто при відносно вільному ринку. Також слід розрізняти:

Латентна (подавлена) інфляція – вид інфляції закритого типу, коли вона проявляється не у відкритому зростанні цін, а у вигляді постійного дефіциту товарної маси, або падіння якісних характеристик продукції (властива адміністративній економіці); або проявляється у відсутності платоспроможного попиту в зв’язку з затримкою виплат заробітної плати, пенсій, стипендій тощо (властива перехідній економіці).

Інфляція витрат або інфляція пропозиції, відбувається внаслідок порушення рівноваги товарного обміну MV = PY, тобто перевищення пропозиції над попитом, що генерує процес зростання витрат виробництва і в результаті через підвищення цін на товари викликає збільшення грошової маси. Масштаби накручування цін залежать від “грошового покриття”, яке визначає межі того середовища, в рамках якого економічні агенти можуть здійснювати свої витрати. Відбувається нагнітання попиту на гроші з боку витрат виробництва. У даному випадку збільшення грошової маси виступає вже не як причина зростання цін, а як похідна від цін. Важливим чинником інфляції витрат виробництва є значне подорожчання матеріальних ресурсів [13].

Інфляція попиту генерується надмірним зростанням попиту порівняно з пропозицією. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується підвищенням цін і рівень інфляції зросте. Інфляція попиту безпосередньо пов’язана з дією монетарних чинників. Мова йде про невиважену грошову емісію, що призводить до перевищення попиту на гроші порівняно з наявною пропозицією товарів і послуг.

Фіскальна інфляція. Причиною ланцюгу, який з’єднує, з одного боку, приріст грошової маси, а з другого зростання рівня цін стає хронічний та колосальний за розміром дефіцит державного бюджету, який покривається переважно за рахунок кредитної емісії грошей. За такої ситуації жоден уряд, як підкреслював Дж. Кейнс, не погодиться проголосити себе банкрутом, не вдаючись до послуг емісійного механізму, що знаходиться в його розпорядженні. Держава вдається до такої крайньої міри як емісія грошей у тому випадку, коли вона не в змозі розв’язати проблему бюджетного дефіциту шляхом податкової політики або випуску цінних паперів. Отже, основна причина фіскальної інфляції ? дефіцит бюджету та його покриття за рахунок емісійних кредитів центрального банку. Досвід багатьох країн показує, що лише ті країни, в яких були створені інституційні та економічні умови для відмови від фінансування державного бюджету за рахунок кредитів центрального банку, спромоглися приборкати інфляцію [13;14].

5.2. Головні причини та наслідки інфляції

При визначенні чинників інфляції розрізняють монетарні і немонетарні пояснення інфляції, що можуть перетинатися в економічній реальності.

Інфляція виникає, якщо:

• темп приросту номінальної кількості грошей перевищує темп приросту реального національного доходу при незмінній швидкості обертання грошей. Підтримують прихильники монетарних пояснень інфляції. Банківська система для покриття зростаючих витрат держави (бюджетного дефіциту) припускає додаткову емісію грошей;

• швидкість обертання грошей перевищує ріст реального національного доходу при незмінній номінальній кількості грошей. Попит на гроші падає, тобто збільшуються витрати на їхнє утримання внаслідок підвищення швидкості розрахунків або заміни грошей цінними паперами;

• номінальна кількість грошей і швидкість їхнього обертання перевищують ріст реального національного доходу. Є підставою для немонетарних пояснень інфляції.

Монетаристи підтверджують, що головною умовою існування інфляції є збільшення грошової маси.

Причини інфляції з погляду немонетарної теорії [31]:

перерозподіл національного доходу;

збільшення сукупного попиту;

зміна структури попиту;

адміністративне підвищення цін монополіями, олігополіями і державою.

Форми вияву інфляції:

знецінювання грошових знаків відносно вартості звичайних товарів;

поглиблення розриву між рівнями цін на внутрішньому ринку країни і на ринках інших країн;

знецінювання національних грошей відносно іноземної валюти;

зменшення валютного курсу національних грошей.

Таким чином, до найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:

Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання "друкарського верстату", що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок - інфляція.

Iнфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платіжездатного попиту, а як наслідок - збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в чималій мірі огополiстичний. Оскільки огополiст зацікавлений в скорочуванні виробництва і пропозиції товарів створюється дефіцит використовуваний їм для підтримки чи підняття ціни на товар.

Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритості економіки і утягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить-таки обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.

Інфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують цим самим маховик інфляції.

Головними соціально-економічними наслідками інфляції є:

1) зниження життєвого рівня населення;

2) ефект інфляційного оподаткування (зменшення реальної вартості накопичених грошей);

3) спад виробництва як результат зменшення стимулів до праці і розширення виробництва;

4) некерована інфляція порушує управління економікою в цілому.

Точно виміряти відкриту цінову інфляцію можливо за допомогою індексу цін за певний період - рік, квартал, місяць. На практиці може розраховуватися багато різних індексів цін. Проте для вимірювання інфляції найчастіше застосовується три їх види [14]:

індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін);

індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників);

індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Цей показник найчастіше використовується для характеристики інфляції, оскільки він досить точно виражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зокрема її вплив на рівень життя населення, а тому його називають ще індексом вартості життя.

Визначається ІСЦ за вартістю певного законодавче зафіксованого набору товарів і послуг ("споживчого кошика"), визначеного у ринкових цінах базового і поточного періоду. Розрахувати ІСЦ можна за такою формулою [14]:

(5.1)

де Рр і Р1 - ціни одиниці товарів (послуг) базового і звітного періодів відповідно; go- кількість товарів у "споживчому кошику" базового періоду.



Незважаючи на широке застосування ІСЦ, він не досить точно виражає інфляційний процес і його вплив на вартість життя. Річ у тім, що ІСЦ розраховується за фіксованим набором товарів, який залишається незмінним протягом тривалого часу. В умовах же інфляції населення часто замінює в споживанні товари, що найбільше подорожчали, дешевшими. Як наслідок, структура споживання істотно змінюється порівняно з тією, яка була зафіксована при визначенні "кошика". Тому в умовах високої інфляції потрібно частіше змінювати структуру "споживчого кошика"[14].

Індекс цін на засоби виробництва (цін виробника) характеризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання. Цей індекс виражає зростання оптових цін, темпи якого не завжди збігаються з темпами зростання роздрібних цін, за якими визначається ІСЦ [14].

Визначається індекс цін виробника за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса [13;14]:

(5.2)

де Р1 і Po - рівень цін одиниці товару (послуги) поточного і базового періодів відповідно;

go - кількість товарів (випадків надання послуг) у базовому періоді, що взяті в розрахунок.



Дефлятор ВВП характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Тому дефлятор ВВП може помітно відхилятися від ІСП та ІЦВ, оскільки він точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередні індекси. Визначається дефлятор ВВП теж за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса.

Проблема інфляції має для України не стільки теоретичне, скільки суто практичне значення. Уже в 1991 р., коли був проголошений курс на незалежність, Україну охопила глибока інфляція (390% за рік) [14].



Початок гіперінфляції в Україні прийшовся на 1992 рік. В січні цього року Росія, Україна та ряд інших країн колишнього Радянського Союзу провели „лібералізацію цін”. Ініціатором цього можна вважати уряд Росії. В СРСР в умовах централізовано-планової системи ціни на більшість товарів та послуг визначались державою. Трансформація економіки в змішану систему потребувала формування повноцінного ринку. Як відомо, більшість цін в змішаній економіці визначаються ринком. „Лібералізація цін” означала передачу функцій ціноутворення безпосередньо виробнику продукції. До використання таких заходів значною мірою підштовхував дефіцит споживчих товарів: прилавки крамниць були майже пустими. Дефіцит товарів був давно відомий споживачам в РС, проте тепер його масштаби досягли небаченого рівня. Все це було виявом інфляції попиту.

Швидке поглиблення інфляції від прихованої до гіперінфляції протягом 1991 - 1993рр., було зумовлено, з одного боку, вкрай незадовільною структурою виробництва, його низькою ефективністю, падінням темпів росту, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого — нарощуванням дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та збереженням на попередньому рівні або зростанні державних витрат. Результатом цього стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції становили:

у 1992 році - 1308,0%;

у 1993 році - 4834,9%;

у 1994 році - 992,0%;

у 1995 році - 253,5%

За даними Кабінету Міністрів України у 1994 - 1995 рр. інфляція в Україні приблизно на 86% визначалась збільшенням обсягів грошової маси і швидкістю її обігу та на 14 % — зниженням обсягів виробництва. Насправді цей вплив є більш багатобічним і глибоким. Він діє також через співвідношення попиту і пропозиції, експорту й імпорту, валютний курс тощо.

Теперішня ситуація в Україні вважається стабільною, про що свідчать дані наведені на рис. 5.2 та на рис. 5.3.

Досвід розвитку української економіки свідчить, що слід виважено і з наукових позицій підійти до обмежень темпів інфляції і бюджетного дефіциту. Без комплексу активних і супроводжувальних дій вони пригнічують платоспроможність як підприємств, так і населення. При цьому потрібен особливий механізм фінансування з тим, щоб грошові ін’єкції застосовувались безпосередньо для виробництва і ні за яких умов не йшли на погашення боргів, нагромаджених підприємствами значно раніше.



В умовах ринкових відносин можливості штучного стримування інфляції різко скорочуються. Разом з тим непослідовність в прийнятті рішень по переходу до ринку, непродуманість деяких кроків усугубляють існуючі труднощі, підсилюють інфляційні процеси.

Тривалий час економічна наука і практика оцінювали інфляцію виключно негативно. Починаючи з 60-х років ставлення до інфляції дещо змінилося, стало диференційованим. Більшість економістів (зарубіжних і вітчизняних) визнала, що "повзуча" інфляція має позитивний вплив на соціально-економічний розвиток і тільки на вищих стадіях набуває руйнівного характеру. Тому і проблема боротьби з інфляцією набула характеру її регулювання з боку держави. Основна мета такого регулювання полягає в тому, щоб стримати інфляцію в розумних межах і не допустити розгону її темпів до розмірів, загрозливих для соціально-економічного життя суспільства.

Ідею регулювати інфляцію першими висунули представники кейнсіанської школи, їх ідея "контрольованої" інфляції сформувалась як складова кейнсіанської теорії державного регулювання економіки шляхом втручання в платоспроможний попит (дефляційна політика). Для того, щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати держбюджету, передусім на субсидії підприємствам, соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово - промислового комплексу, посилення податкового тиску на доходи. Необхідно реально зменшувати бюджетні витрати, насамперед невиробничого призначення. Для вилучення частини зайвих грошей форсується випуск державних позик. Підвищуючи дисконтну ставку ЦБ, регулюючи процентні ставки за пасивними і активними операціями комбанків, збільшуючи норму обов’язкових резервів та ін. методами, держава скорочує банківське кредитування економіки, і цим стримує зростання грошової маси та платоспроможного попиту.

Ідея регульованої інфляції практикувалась у 50-60 рр. в більшості країн ринкової економіки. Але накопичений інфляційний потенціал і швидке зростання цін на початку 70-х років вже не піддавалось регулюванню. Тому більш надійною виявилась чітко виражена антиінфляційна політика [11].

Інституційний напрям став ідеальною підставою монетаристського підходу до інфляції як наявності в обігу надлишкової маси грошей. Монетаристи пропонують інфляцію долати шляхом підвищення ставки дисконтного відсотку, збільшення обов’язкових резервів, здійснення операцій з цінними паперами на фондовому ринку.

Слід зазначити, що антиінфляційна політика не може бути спрямована на уникнення інфляції. Досвід високорозвинених країн показує, що інфляцію не можна ліквідувати.

Антиінфляційна політика має спрямовуватися на досягнення трьох цілей:

розвиток ринкового механізму;

проведення глибоко продуманої політики грошового регулювання;

скорочення бюджетного дефіциту.

Серед найбільш поширених законів, що практикують центральні банки, можна виділити проведення кредитної рестрикції та лімітування випуску готівки. Важливим напрямком здійснення антиінфляційної політики мають стати операції центрального банку на ринку цінних паперів.

Центральний банк країни може регулювати активність банківської системи економічними та адміністративними методами. Механізм впливу центрального банку на пропозицію грошей економічними методами зображено на рис. 5.4 [14;20].

Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній. Якраз через ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєння в підприємців, політиків, усієї громадськості.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами.

Таргетування інфляції – це концепція монетарної політики, якою передбачено наявність 3 основних елементів:

– законодавчого закріплення цінової стабільності як прямої цілі монетарної політики в довгостроковій перспективі;

– офіційного оголошення центральним банком кількісних цільових показників інфляції на визначений часовий період та відповідальності за їх дотримання;

– роз’яснення дій органів монетарної влади громадськості.

Контроль над інфляцією не є самоціллю монетарної політики. Довгострокова цінова стабільність важлива лише в тому аспекті, що вона сприяє прискоренню темпів економічного зростання, підвищенню добробуту населення, зниженню безробіття. При запровадженні таргетування інфляції довгострокова цінова стабільність проголошується прямою метою грошово-кредитної політики, яка сприятиме досягненню згаданих опосередкованих цілей.

Таргетування інфляції дає монетарній політиці “номінальний якір” – чіткий цільовий орієнтир на довгострокову перспективу. Це дає змогу суттєво знизити інфляційні очікування економічних суб’єктів, довівши їх до рівня інфляційної цілі, і внаслідок цього зменшити як саму інфляцію, так і її мінливість. Крім того, “номінальний якір” забезпечує більшу свободу дій центральному банку, водночас чіто ореслюючи сферу його відповідальності та сприяючи послабленню політичного тиску на його рішення.

Отже, можна зробити наступні висновки. Запровадження інфляційного таргетування в Україні дало б змогу стабілізувати інфляцію, гармонізувати розвиток внутрішнього та зовнішнього сеторів економіки, здешевити довгострокові кредитні ресурси. Проте сьогодні економіка, монетарна та фінансова системи країни не готові до цього рішучого кроку. Щоб перейти до зазначеного монетарного режиму, необхідно вирішити низку питань, а саме:

– визначити на основі наукових досліджень оптимальний довгостроковий рівень інфляції для економіки України;

– підвищити ступінь керованості інфляції шляхом усунення впливу немонетарних факторів (це передбачає розвиток конуренції та обмеження адміністративного впливу на формування цін, запровадження ринкових механізмів регулювання ринків зерна, електроенергії, палива та інших стратегічних товарів, суворе законодавче і практичне забезпечення вионання фінансових зобов’язань, здійснення податкової реформи та реформи комунального господарства);

– перейти від політики “незмінного” валютного курсу до керовано-плаваючого з коливаннями, які відображають зміни фундаментальної макроекономічної рівноваги;

– посилити вплив облікової ставки НБУ на банківський сектор та економіку через стабільний розвиток рефінансування банків;

активізувати розвиток фінансового ринку (в тому числі ринок цінних паперів, банківський та небанківський фінансові сектори), суттєво збільшити його капіталізацію

< Назад   Вперед >

Содержание
Добавить свое объявление
Загрузка...
 
© uchebnik-online.com