Перечень учебников |
Учебники онлайн |
|
|---|---|---|
2.3.3. Торговельні компенсаційні операціїНайбільш очевидною відмінністю компенсаційних операцій від бартеру є включення в операції обміну відразу кількох товарів (товарних партій) з кожного боку. Іншою відмінністю є принципова можливість використання грошової форми розрахунків, або компенсації у тих випадках, коли товарні цінності з одного боку не повністю покривають за вартістю поставки з іншої сторони. У зв’язку з цим інколи кажуть про повну компенсацію (коли йдеться про повне покриття імпортною закупівлею експортних поставок) або про часткову компенсацію (коли частина поставки, на яку «не вистачило» зустрічного товарного покриття, компенсується грошима). У випадку часткової компенсації мова йде про «неконвертоване сальдо», яке відповідно до конкретних умов угоди, можна не тільки компенсувати грошима, а й витрачати в країні кредитора. • Компенсаційні угоди. Власне компенсаційні угоди означають обмін товарів відповідно до товарних списків, які готуються контрагентами. Кожний із контрагентів готує списки товарів: як тих, які він бажає продати, так і тих, які має намір купити. На переговорах сторони з’ясовують номенклатуру, кількісні параметри поставок, а також ціни обмінюваних товарів. Типовою є ситуація, за якої фактично існують три юридичні документи, що складають контрактний пакет. Це — базовий контракт, котрий визначає основні положення угоди, номенклатуру товарообміну, а також два контракти-додатки, які фіксують параметри комплексних поставок з однієї країни до іншої, і навпаки, із зазначенням термінів та цін. • Зустрічні закупівлі. Особливістю зустрічних закупівель є зобов’язання експортера закупити (самостійно або через посередника) товари в країні імпортера на певну обумовлену суму. Фактично йдеться про певний відсоток від суми контракту відповідно до прагнення імпортера зберегти якомога більший обсяг валюти у власній країні, не здійснюючи безпосередньо виплати в іноземній валюті. Серед різновидів зустрічних закупівель можуть бути такі контракти (й навіть джентльменські, тобто юридично не закріплені зобов’язання), за яких експортер погоджується закупити в країні імпортера певну кількість товарів протягом певного терміну. Інколи замість двостороннього обміну товарами та послугами компенсацією за односторонні поставки може бути надання права вкладати капітал у певні проекти. Ці зустрічні угоди називаються офсетними (англ. offset — компенсувати). Найчастіше такі різнотипні угоди укладаються у сферах торгівлі дорогою військовою продукцією, а також відповідно до потреб здійснювати поставки вузлів і деталей у сфері електроніки, телекомунікаційного обладнання, в рамках комплексних коопераційних проектів. Згідно з умовами деяких контрактів, експортер може зобов’язатися включити в майбутню експортну продукцію елементи, які виготовляються в країні імпортера. Такі угоди називаються поставками на комплектацію. Їх можна віднести до офсетних, хоча інколи ці угоди виділяють і в окрему групу. Але за будь-яких умов це такі товарообмінні операції, за яких замовник наполягає на забезпеченні частини комплектуючих поставками з власної країни. Типовим прикладом подібних угод є реалізація великих технічних замовлень на виготовлення комплексного обладнання в галузях машино-, літако-, суднобудування тощо, коли імпортер здійснює поставки стандартних вузлів і деталей — двигунів, генераторів, акумуляторів та ін. Для України з її значними виробничими потужностями в усіх названих галузях подібна форма зустрічної торгівлі, що пов’язана зі спеціалізацією, може відкрити ширший доступ до технологічних ринків, передусім у країнах Центральної та Східної Європи, СНД і ЄС. Така торгівля може стати одним із інструментів часткового поновлення втрачених у регіоні коопераційних контактів після дезінтеграції Східного блоку та СРСР. Особливим різновидом торговельних компенсаційних операцій, зустрічної торгівлі є авансові закупівлі. Такий тип угод має місце тоді, коли експортер здійснює попередні закупівлі продукції в майбутнього імпортера під зобов’язання останнього закупити в нього продукцію в майбутньому. Викуп застарілої продукції — вид товарообмінних операцій, за якого відбувається часткова компенсація вартості нових машин і технічного обладнання застарілими аналогами. Цей вид торгівлі широкою використовують виробники і споживачі автомобілів, комп’ютерів, сільськогосподарської техніки та ін. Практично йдеться про те, що в процесі переговорів про поставки нової техніки у покупця постає питання про необхідність з користю для себе використати однопрофільну і ще потенційно функціонуючу стару техніку. Оскільки виробник-експортер певної продукції краще володіє ситуацією на відповідному сегменті ринку і може знайти покупця на частково замортизовані вироби (можливо, він їх модернізує та відремонтує), він як контрагент може взяти на себе клопіт щодо подальшої долі старих машин та обладнання, придбавши їх у власність і знизивши при цьому відповідним чином ціну на нову продукцію. У ряді галузей цей процес достатньо регламентований: використовуються таблиці уцінення вартості замортизованих машин і обладнання залежно від року виготовлення, технічного стану, пробігу, функціональних якостей, вигляду. Переговори про продаж нової техніки й викуп застарілої ведуться пов’язано, а досягнуті домовленості можуть фіксуватися як в єдиному документі, так і в різних контрактах. Вимушеність експортера погоджуватися на подібні контрактні умови пояснюється, крім іншого, гострою конкуренцією, взагалі реаліями сучасного «ринку покупця», який ще у 50-х роках ХХ ст. прийшов на заміну «ринку продавця». Разом з тим, доклавши певних зусиль, з тим щоб надати старій техніці потрібних функціональних властивостей і товарного вигляду, він може повторно продати оновлену продукцію на менш вибагливому ринку, яким може бути ринок країни, що розвивається, або такої збіднілої за роки невдалих реформ держави, як Україна. Вигоди ж для імпортера очевидні: за менші кошти він отримує нову, прогресивнішу та ефективнішу техніку. Операції з давальницькою сировиною — це такі товарообмінні трансакції, за яких підприємство однієї країни переробляє давальницьку сировину постачальника з іншої країни та поставляє останньому готову продукцію. Передумовами операцій з давальницькою сировиною є наявність в одній країні необхідних покладів корисних копалин, потужностей для їх видобування та підготовки сировини, а в іншій країні — промислового потенціалу, який необхідний для її перероблення. Подібні ситуації трапляються доволі часто, хоча для індустріальних країн типовим є розвиток галузей, які переробляють примітивну сировину, на основі не імпортних поставок, а власного гірничо-видобувного комплексу. Певним винятком з цього правила-тенденції є держави, на які перетворилися республіки колишнього СРСР. Адже їх спеціалізація сформувалася ще за часів існування єдиної держави, коли республіки мали доступ до певних природних ресурсів на правах внутрішніх територій, а не країн-імпортерів. Так і Україна, яка зараз є імпортером нафти, протягом останніх десятиліть існування СРСР переробляла на заводах у Лисичанську та Херсоні великі обсяги нафти російського походження переважно для внутрішньореспубліканського споживання. (Звичайно, можна пригадати історичні традиції нафтовидобутку й нафтопереробки в Україні, але колись потужні родовища значною мірою були вичерпані за часів царату та перших десятиліть радянської влади.) Отже, нині в Україні є додаткові передумови для здійснення операцій з давальницькою сировиною. Технологічно угода може реалізовуватись по-різному: українська сторона отримує російську нафту, переробляє і повертає її. При цьому частину продукту переробки вона залишає собі як плату за послугу (можливі варіанти: отримання грошей при поверненні продукту переробки, повернення лише частини переробленого продукту та проведення компенсуючих доплат, перепродаж готового продукту без повернення його до країни первісної поставки). Користь від операцій з давальницькою сировиною для країни-постачальника сировини пов’язана з технічною неможливістю здійснити її перероблення (або взагалі, або достатньо ефективно). Для країни-переробника подібні операції — це можливість завантажити виробництво, отримати оплату у валюті, додатковий доступ до джерел енергії або сировини. Щоправда, слід зазначити, що останніми роками російський уряд кілька разів приймав рішення, які дещо обмежують можливості реалізації операцій з давальницькою сировиною. Підвидом операцій на давальницькій сировині є толлінг (англ. tall — податок), який передбачає виготовлення виробником продукції з сировини чи матеріалів замовника. Договір толлінгу укладається або безпосередньо власником матеріалів, що піддаються переробленню, або згідно з домовленістю замовника з третьою стороною. Така модель відносин може застосовуватись у різних ситуаціях. Наприклад, у разі технічної неможливості або неефективності певного виробничого процесу в країні, де є відповідні матеріали, чи за наявності при виході на певний національний ринок ускладнень для виробника, які можна подолати, використовуючи юридичний, організаційний статус замовника. Згідно з толлінговою угодою переробник може отримувати як фінансову винагороду, так і частину сировини. Толлінг широко застосовується в пострадянських країнах та країнах, що розвиваються. Частково це пов’язано з відставанням промислової бази та з необхідністю виходити на світовий ринок із сировиною в ролі толлінгерів. Втім, є і протилежні приклади. Миколаївський глиноземний завод здійснює перероблення давальницької сировини, яка надходить від зарубіжних толлінгерів. Сприятливі умови для розвитку співробітництва, яке пов’язано із переробленням давальницької сировини, існують у прикордонних районах. Таке співробітництво, як правило, не є великомасштабним, і пов’язане з тим, що власник сировини та її переробник проживають по різні боки кордону. У галузевому аспекті характерним є використання такої форми співробітництва в нафтопереробці, кольоровій металургії і, особливо, в алюмінієвій промисловості. Зустрічні закупівлі, зокрема офсетні угоди, є найпоширенішими серед тих, за яких оплата за поставки здійснюється у вигляді продукції. |
||
|
|
© uchebnik-online.com |