Перечень учебников |
Учебники онлайн |
|
|---|---|---|
10.1. Місто як об’єкт управлінняМіста являють собою парадоксальне явище, з одного боку вони є місцем зосередження багатства країни, основним джерелом доходів, ядром економічної діяльності та економічних можливостей, з іншого, саме міста зосереджують проблеми збіднілого населення, освіти, культури, високий кримінальний рівень, постійну проблему забруднення навколишнього середовища і зростаюче техногенне навантаження. На сьогодні Україна та її міста знаходяться у геополітичному Європейському просторі. В Україні 445 міст, з них 11, населення яких перевищує 500 тис. чоловік, в тому числі 5 міст з населенням понад 1 млн. (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк). Є міста, населення яких перевищило 500 тис.: Луганськ, Кривий Ріг, Маріуполь, Запоріжжя, Львів, Миколаїв. Показники концентрації населення в містах і кількість міст є дуже важливими для характеристики економічного розвитку країни. Для порівняння: Великобританія – населення 57 млн. чол., кількість міст з населенням понад 500 тис. – 16 (слід зауважити, що це найстаріша держава класичного капіталізму); ФРН – 6; Туреччина – 4 (так зване турецьке диво зроблене саме в містах); США – населення 250 млн. – 74 міста; в Китаї, де населення 1,5 млрд. – таких міст 63. Таким чином за рівнем урбанізації Україну слід відносити до розвинених країн, а не до тих, що розвиваються, не може бути бідною країна, населення якої переважно живе в містах. В колишньому СРСР було 22 міста – мільйонники, з них 5 на Україні і 16 в Росії. Але Росія за територією вдвічі перевищує США і має площу 17 млн. кв. км (проти 9 млн. У США). Україну ж за площею Росія перевищує в 28 разів, а за кількістю міст – мільйонників лише в 3 рази. Україна має більше таких міст ніж Франція чи Канада, ніж Італія чи Польща. Міста – це концентрація інтелекту, розуму, культури, а не тільки виробництва. Розглянемо економічні причини виникнення і зростання (розвитку) міст. Проблема організації виробництва включає в себе 2 аспекти: що виробляти і де виробляти? Тобто постає питання місцезнаходження виробництва. Аналіз діяльності фірми базується на припущенні, що все виробництво зосереджене в певному географічному пункті, припускається. Що ринок ресурсів знаходиться в іншому місці ніж ринок збуту. Але це є нереальним. Транспортні витрати включають займають важливе місце серед сукупних витрат підприємства. Тому економічні переваги мають ті підприємства, які утворюють агломерат, тобто розташовуються поруч одна від одної разом зі своїми ринками. Ці просторові переваги є базовими для економічного обґрунтування утворення і зростання міст. Економія, обумовлена агломерацією – це здешевлення виробництва і збуту, як результат відносно близького розташування підприємств одне від одного. Економія, досягнута в результаті такої агломерації, підрозділяється на декілька типів, які взаємопов’язані і перехрещуються. 1. Внутрішня економія від росту масштабів виробництва. Скорочення підприємством витрат виробництва і збуту продукції внаслідок збільшення обсягів виробництва. Простішою основою просторової концентрації є економія від крупно масштабного виробництва. Там, де ефект масштабу значний, достатньо ефективне виробництво можливе лише в випадках, коли ринок в цілому охоплений невеликою кількістю виробників. Це означає, що одному крупному виробникові обслуговування ряду розрізнених ринків може стати дешевше, ніж декільком централізованим виробникам. Населення міст є значним, отже, воно являє собою потенційно крупні ринки збуту, що дає можливість виробникам добитися зниження витрат на одиницю продукції, зміститися вниз за кривою середніх довгострокових витрат. Свою назву така економія отримала в наслідок того, що її досягнення залежить від рівня виробництва всередині самої фірми. 2. Економія на місцеположенні (транспортуванні). Транспортні витрати фірми будуть вищі, якщо необхідні ресурси і ринки збуту знаходяться на значній відстані від місця виробництва товару. Тому вибір місцеположення фірми буде значно залежати від існуючої транспортної сіті. Не випадково, що міста історично виникали навколо дешевих природних або штучних транспортних вузлів (на річках, або перетині шляхів).менш очевидною причиною агломерації є феномен “індустріальних ланцюжків”. Технологічний прогрес привів до того, що процес товарного виробництва став довшим і складнішим. Все більша кількість підприємств і галузей промисловості випускають продукцію, яка є ресурсами для інших підприємств і галузей. Така зростаюча спеціалізація виробництва означає, що промислово зв’язані підприємства можуть досягти економії на витратах транспорту і зв’язку, якщо вони будуть розташовані близько одна від одної. Наприклад, в місті розташоване авто збірне виробництво. Це може привести до того, що скажімо виробництво автопокришок і скла розмістить своє виробництво в тому ж районі. А це в свою чергу примусить ще якесь виробництво розміститися поруч і т.д. Таким чином, приплив в міста виробничих потужностей і населення стає само відтворювальним процесом. 3. Зовнішня економія від росту масштабів виробництва. Означає скорочення витрат підприємства з виробництва і збуту продукції в результаті розширення всієї галузі, до якої дане підприємство належить. Існує ряд факторів, які зміщують криву середніх довгострокових витрат фірми вниз. Це зміщення залежить від розширення всієї галузі або групи фірм, а не окремої фірми. Якщо ряд підприємств об’єднаються, то вони як група можуть досягти більш низької ціни на ресурси, а, отже, і більш низьких витрат, чого неможливо досягти при їх географічній розкиданості. Місцезнаходження окремих взаємопов’язаних підприємств визначається одночасно. Виробники готових товарів повинні мати безпосередній доступ до проміжних товарів і послуг, які є їх ресурсами, ідо ринків збуту своєї готової продукції. Одночасно постачальники проміжних товарів і послуг повинні мати безпосередній доступ до ринків, розміри яких дозволять досягти внутрішньої економії від крупно масштабного виробництва. З цього випливає, що рішення двох груп однакове – зосередитися в містах, тому що тільки вони здатні забезпечити ресурси і ринки в достатніх розмірах. А також повністю задовольнити різнобічні потреби підприємств 4. Інфраструктура міської території. Місто надає розміщеним в ньому підприємствам необхідні важливі послуги і зручності, само забезпеченість якими самому підприємству обійшлося би значно дорожче. Ця інфраструктура включає в себе водо- і електропостачання, очисні споруди, транспортні заходи, дослідні та технологічні послуги, фінансова установи і банки, консультаційні служби управління і реклами, спеціалізовані юридичні послуги та інші. Така різноманітна інфраструктура є важливою інтегруючою силою, яка пояснює зростання крупних міських територій. Навіть при скороченні деяких виробництв міста продовжують рости за рахунок їх інфраструктури і приносити великі доходи. Міста притягують нові виробництва, які мають потребу в високо спеціалізованих і технологічно складних послугах. 5. Фактор попиту. Ринковий попит є необхідною умовою реалізації фірмами і галузями внутрішньої і зовнішньої економії від росту масштабів, але риків попит пояснює і зростання міст. Існування театрів, кінотеатрів, різних розваг, високо спеціалізованих медичних послуг, професійного спорту можливе з комерційної точки зору тільки в містах. Тому що тільки міста створюють адекватний попит на ці послуги. Це означає, що міста є не тільки місцем більш дешевого виробництва товарів і послуг, а і місцем. Де споживачі можуть найбільш повно задовольнити свої запити, дякуючи більш повній відповідності останніх широкому діапазону запропонованих товарів і послуг. Таким чином місто є центром економічного, політичного і культурного життя суспільства і одночасно локальною суспільно-територіальною системою, у розвитку якої відображаються зміни у розвитку національної економіки та розвитку економічних потенціалів регіональних територіальних утворень, що, звичайно, потребує державного регулювання. Пошук шляхів вирішення проблем розвитку міст, підвищення рівня життя населення в них, формування соціально-економічної структури їхнього населення є основними завданнями, що стоять перед управлінням ними, як на національному, так і на регіональному рівнях. Воно повинно забезпечити ефективне функціонування існуючих міст як ключової ланки територіального поділу праці та реалізації загальнодержавної концепції містобудування. Кожне місто є цілісною динамічною соціально-економічною системою, структуру якої складає населення, місто утворюючі галузі, місто обслуговуюча сфера, територіально-плануюча організація та навколишнє середовище (схема 10.1). Головною місто утворюючою галуззю є, як правило, промисловість, для розвитку якої складаються тим кращі умови, чим більше місто. Але різке зростання промисловості міста викликає і негативні явища: збільшення витрат на виробництво і транспортування продукції, підвищення рівня концентрації населення, погіршення умов його проживання, надмірне використання природного потенціалу тощо. У зв’язку з цим виникає необхідність регулювання процесів розвитку міст з урахуванням взаємовідносин між ними і факторами економічного, соціального та екологічного характеру. Місто утворюючими галузями є також будівництво, наука і наукове обслуговування, освіта та деякі інші. У структурі міста як системі важливе значення має територіально-плануюча організація – виділення виробничих, торговельних та інших зон і територій і плануючих елементів міста, а також навколишнє середовище. За адміністративним статусом в Україні розрізняються міста республіканського, обласного і районного підпорядкування. До міст республіканського підпорядкування відносяться Київ і Севастополь. Вони мають спеціальний статус, визначений законами про ці міста. Містами обласного підпорядкування є обласні центри. А також міста з чисельністю населення більш 50 тисяч осіб, а містами районного підпорядкування є міста з кількістю населення не менше 10 тисяч осіб. Серед міст республіканського та обласного підпорядкування виділяються міста, які мають адміністративні райони, управління якими здійснюється районними умістах державними адміністраціями і районними радами, а також територіальними громадами відповідно до законів “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації”. У відповідності з такою класифікацією визначається рівень управління та структура його апарату, встановлюються джерела фінансування і диференціюються показники програм розвитку міст, узгоджуються управлінські рішення міської влади та органів опосередкованого управління містом у вигляді вищестоящих структур державного керівництва. Становлення міста як об’єкта, завдання по розвитку якого встановлюються на двох рівнях управління, зумовлює необхідність законодавчого розмежування повноважень цих органів і забезпечення системного підходу до організації їх діяльності. В сучасних економічних умовах загострюється проблема поєднання інтересів територіальних громад міста та бізнесових інтересів, узгодження б яких приведе до досягнення так званого агломераційного ефекту, який полягає в економії окремого капіталу за рахунок зменшення загальних сукупних витрат на розвиток міста, що приваблює інвесторів і сприяє розвитку підприємництва до того моменту, поки не настане зворотній ефект – падіння переваг міста в отриманні додаткового прибутку і зростанні витрат на виробництво товарів і послуг. Така ситуація, як показує досвід розвинутих країн (США, Франція, Японія) приводить до відпливу виробництва і населення з великих міст в інші міста даної агломерації або взагалі за її межі. Наслідком цього є скорочення зайнятості, посилення нерівності розподілу доходів і загострення соціальних проблем, а саме бідності. Це знов таки говорити про необхідність управління процесами розвитку міста як окремої територіальної системи, яка має відмінні перспективи розвитку в залежності від місця розташування, або, що одне й теж, регіонального положення, розміщення і розвитку продуктивних сил. У залежності від територіального положення те чи інше місто може бути віднесеним до наступних груп: 1. самостійний регіон; 2. частина агломерації; 3. міста-супутники. У містах першої групи всі процеси життєдіяльності замкнені, тобто звернені на само відтворювання міста як системи, управління якою здійснюється автономно. Міста другої групи характеризуються лише частиною процесів, притаманних містам першої групи, і потребують у своєму розвитку узгодженості управлінських рішень на рівні всієї агломерації. До міст третьої групи відносяться ті, більшість процесів життєзабезпечення яких залежить від основного міста. Це зумовлює специфіку управління містом-супутником як підсистемою основного міста, виходячи насамперед з інтересів останнього. З позиції розвитку і розміщення продуктивних сил міста поділяються на такі, що розвиваються і мають передумови для нарощування виробничого потенціалу в перспективі; стаціонарні міста, у яких не передбачається природних та економічних передумов для розширення виробництва в найближчі роки, та “затухаючі” міста, природні та екологічні?? фактори яких будуть вичерпані протягом наступних 10-15 років. Така класифікація є необхідним елементом державної містобудівної політики. Для характеристики міста як системи використовуються численні показники, які умовно можна об’єднати в окремі групи, які відображають: – географічне положення і природне середовище; – територію; – населення; – екологічний стан; – історичні тенденції розвитку і традиції побуту та культури; – економічний потенціал і структуру міського господарства; – містобудівне планування. Зазначені показники аналізуються при опрацюванні концепції розвитку сучасних міст, розробці їх генеральних планів і програм соціально-економічного розвитку. Разом ці документи утворюють систему перед планових програмних розробок, яка є головним організаційно-економічним засобом управління сучасним містом |
||
|
|
© uchebnik-online.com |