Перечень учебников

Учебники онлайн

7.1. Пріоритетні моделі розвитку туризму в умовах глобалізаційних викликів

Глобалізаційні метаморфози, а також виклики, що постали перед країнами, які знаходяться у процесі розбудови власної соціально-економічної ідентичності, надали принципового значення питанням про визначення ефективних моделей розвитку тих секторів національної економіки, які є «потенційними генераторами» розвитку «нової економіки» [1]. Головний вектор глобалізаційних змін полягає у напрямі від достатньо капіталомісткої та маломобільної індустріальної економіки до гнучкої та динамічної індустрії послуг. Паралельно з цим відбувається зміщення акцентів з пріоритетності матеріальної бази виробничих процесів і систем у площину зростання вагомості людського капіталу, що зумовлює істотні секторальні зміни, актуалізуючи проблему розвитку такого важливого сектору економіки, як туризм.

Сучасна індустрія туризму – одна з прибуткових і динамічних галузей світового господарства та регіонального розвитку економіки. Частка туризму становить 10% світового валового національного продукту, 7% загального обсягу інвестицій, 11% споживчих витрат, 5% усіх податкових надходжень і третину світової торгівлі послугами.

За даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО) у 2007 р. кількість міжнародних прибуттів в Україні становила 898 млн, що на 6% більше ніж у 2006 р. У 2007 р. темпи зростання міжнародного туризму прискорилися, перевищивши показники 2006р. (5,4%) та 2005 р. (5,5%). Після стагнації 2001–2003 рр. туризм четвертий рік поспіль випереджає довготерміновий прогноз ВТО 1995 р. щодо щорічного зростання на 4,1%. Підсумки 2007 р. є підтвердженням цього прогнозу, яким передбачалося, що у 2005 р. рівень міжнародних прибуттів досягне 800 млн, 2010 р. – 1,1 млрд, а 2020 р. – 1,6 млрд . Наведені показники свідчать, що ця сфера економічної діяльності спроможна відіграти генеруючу та інтегруючу роль щодо позитивної динаміки кількісних і якісних економічних показників розвитку галузей інших сфер економіки.

Перетворення туризму в суспільно значущий соціально-економічний феномен, глобалізаційні процеси актуалізують проблему вивчення успішного досвіду країн, де ця сфера активно розвивається і є однією з основних експортних статей економіки. Використання позитивних надбань сприятиме адаптації туристичної сфери до європейських стандартів, включенню її до світових туристичних потоків, а також забезпечить імплементацію успішних моделей туризму в реалії вітчизняного бізнесу; орієнтацію державної політики на комплексний розвиток регіонів і туристичних центрів з урахуванням соціально-економічних інтересів їх населення, збереження та відновлення природного середовища та історико-культурної спадщини.

Використання позитивних надбань розвитку туризму сприятиме адаптації вітчизняної туристичної сфери до європейських стандартів, включенню її до світових туристичних потоків, а також забезпечить орієнтацію державної політики на комплексний розвиток регіонів і туристичних центрів. Дослідження туризму набуває усе більшої гостроти й актуальності і є предметом наукових досліджень вітчизняних науковців А.А. Мазаракі, Т.І. Ткаченко, І.М. Школи, Л.М.Шульгіної, В.І. Чужикова та ін.

Важливим аспектом при формуванні національної моделі розвитку туризму є вивчення світового досвіду країн, в яких політика щодо туризму є успішною і спрямована на забезпечення високого рівня конкурентоспроможності національного туристичного продукту.

Вибір альтернатив щодо обґрунтування національної моделі розвитку туристичної сфери може відбуватися лише в руслі визначення того, що і як регулювати, і на вирішення яких пріоритетних завдань необхідно спрямовувати зусилля. У цьому контексті первинним є визначення сутності поняття «модель туризму».

Теоретичні пошуки стосовно його змістовного наповнення дають підстави стверджувати, що здебільшого науковці прагнуть охарактеризувати соціально-економічні та політико-правові процеси, що відбуваються у цій сфері, виявити специфіку та особливості, які відрізняють національний туризм від туризму інших країн. Проте нами не визначені наукові погляди, які б давали конкретну характеристику цього поняття. Найчастіше аналіз «моделі туризму» – це узагальнення економічних показників його розвитку, географічне ранжирування країни та її дестинацій. Безумовно, це важливий аспект дослідження, оскільки кількісні індикатори дозволяють визначити ступінь розвитку туризму, інвестиційну привабливість окремої дестинації. Вони є основою для розвитку міжнародної співпраці та залучення вітчизняних туристичних підприємств в програми туристичних маршрутів. Саме тому, на підставі вищевикладеного, «модель туризму» доцільно визначати з двох взаємопов’язаних позицій. По-перше, це спрощена схема сприйняття явищ і процесів, що дозволяє здійснити моніторинг руху турпродуктів за всіма складовими інфраструктури туризму (галузями, сферами) та виявити фактори, що впливають на його розвиток. По-друге, це структура, яка забезпечує залучення в економічний процес всіх структурних елементів туризму.

З огляду на взаємозв’язок процесу формування моделей туризму з дією впливу факторів макросередовища, передумовою визначення моделі туризму є аналіз критичних сфер щодо його розвитку. Наукова логіка пов’язана також з тим, що модель – це динамічна система, яка представляє ситуацію не в статиці, а в розвитку. Тобто, якщо змінюється будь-який фактор, це відображається на загальній оцінці та, відповідно, впливає на модель. Для визначення впливу факторів макросередовища застосовано один із методів стратегічного аналізу – моделювання сценаріїв розвитку подій стану макросередовища в Україні.

Методично дослідження базувалося на моделюванні оптимістичного, песимістичного і найбільш очікуваного сценаріїв розвитку подій макросередовища щодо інтенсивності впливу факторів на розвиток туризму. На основі отриманих результатів, які відображені на рис. 1, визначено ступінь впливу проаналізованих факторів та встановлено, що критичними сферами впливу на розвиток туризму України є економічна, технологічна та соціокультурна, тому що розбіжність між сценаріями в них є найбільшою. Отримані результати узагальнені на спайдер-діаграмі (рис. 2), оскільки візуалізація моделі дозволяє дійти висновку про стійкість моделей Зокрема, в Україні економічні, політико-правові та соціокультурні фактори не обумовлюють формування належних умов для довгострокового розвитку туризму, і їх доцільно інтерпретувати як прояв обмежуючих факторів.

В Україні немає масштабних інвестицій через відсутність ефективного механізму сприяння вкладенню коштів у розбудову туристичної інфраструктури, високий рівень податків, ускладненість та забюрократизованість процедури погодження інвестиційних проектів. Стримуючими факторами також є недостатня ємність платоспроможного внутрішнього попиту, незначні порівняно з європейськими країнами обсяги в’їзного туризму. Незважаючи на високий туристичний потенціал України гальмується як подальше планування створення нових туристичних зон, так і можливість залучення масштабних інвестицій. Дестабілізація, що наростає, в соціальній сфері, також негативно впливає на розвиток туризму в Україні.

В умовах глобалізації важливим для визначення моделей розвитку туризму є використання досвіду європейських країн. З огляду на цей аспект для розвитку туризму України цінним є вивчення досвіду Польщі, оскільки соціально-економічні умови розвитку туризму в цих країнах дещо схожі. Зокрема, дуже корисний є досвід розвитку соціального туризму, який як вид туризму є необхідною передумовою зростання внутрішнього туризму в контексті зміни його співвідношення з виїзним туризмом.

Зважаючи на успішний досвід реалізації моделі соціального туризму в Польщі, формування національної моделі соціального туризму є однією з перспективних і в Україні, оскільки сприяє стимулюванню внутрішнього (ендогенного) розвитку регіонів на основі використання місцевих умов і ресурсів. Передумовою вирівнювання деформації в структурі туристичних потоків Польщі став «Пакт про підприємство» (1993 р.), в якому були визначені способи та напрями використання соціального фонду підприємств. Зокрема, в економічно успішних підприємствах Польщі почали використовувати систему відпускних чеків, яка була каталізатором розвитку соціального туризму у Франції. Впровадження цієї системи зумовило зростання попиту на туристичні послуги, коефіцієнта завантаження санаторіїв та будинків відпочинку, туристичних баз і, відповідно, суттєве збільшення доходів від внутрішнього туризму.

В європейських країнах, як правило, співвідношення чисельності туристів, які подорожують в середині країни і тих, які виїжджають в інші країни, в середньому 4:1, а відповідно з подальшим прогнозом 5-6:1. З урахуванням цього досліджено загальний обсяг споживання туристичних послуг, який забезпечений внутрішнім і виїзним видами туризму в Україні та Польщі (рис. 3 та 4).

З 2005 р. практично досягнуто співвідношення між структурою цих видів туризму – 1:1. За прогнозами науковців до 2010 р. буде досягнуто співвідношення 2-2,5:1 . Зміщення сутності туризму в бік соціальної складової є важливим для України, оскільки однією з найважливіших тенденцій, що визначають перспективи включення національного туризму до глобальних контурів світового туристичного ринку, є соціальна складова моделі туризму [2].

Для визначення пріоритетних моделей туризму в Україні важливим є імплементація європейських моделей розвитку сільського туризму. На користь цього припущення зазначимо, що сільський, сільський зелений та екотуризм визначено як один із провідних напрямів розвитку туристичної діяльності, що знайшло відповідне висвітлення в національних концепціях та програмах розвитку туризму.

Відповідно до Проекту Закону України «Про сільський та сільський зелений туризм» сільський, сільський зелений та екотуризм – це види туризму, орієнтовані на використання природних, культурно-історичних і інших ресурсів сільської місцевості та її специфіки для створення комплексного туристського продукту. Перші кроки для розвитку сільського туризму в Україні зроблено. Разом з тим є цілий ряд проблем, що стоять на заваді ефективного розвитку цього виду туризму. Чинне законодавство України, яким регулюються правовідносини у цій сфері, не має необхідної структурної повноти та системної завершеності. Необхідно, спираючись на європейський досвід, визначити концептуальні напрями імплементації європейських моделей розвитку сільського туризму, акцентувавши при цьому увагу на доцільності уніфікації понять, що стосуються сільського туризму.

У країнах ЄЕС як «першої», так і «другої» хвилі розвиток сільського туризму розглядається як один із провідних напрямів розвитку туристичної сфери, що знаходить висвітлення в національних концепціях розвитку туризму. Насамперед, позитивним досвідом для формування моделі розвитку туризму в Україні є те, що екотуризм та сільський туризм трактуються як взаємодоповнюючі та взаємопов’язані поняття. Більше того, з метою стимулювання розвитку сільського туризму, з точки зору дбайливого ставлення до навколишнього середовища, близькі за мотивацією види туризму (у тому числі сільський, фермерський, спортивний, пригодницький, екстремальний та ін.) об’єднані в єдину сферу сільського туризму.

Досліджуючи досвід розвитку сільського туризму Франції, Італії, Польщі, Угорщини, Болгарії визначено, що, крім економічних, розвиток сільського туризму передбачав соціальні цілі, завдяки чому:

? ліквідовано економічну деградацію сільських районів;

? скорочено міграцію сільського населення до міст;

? збережено й відтворено культурну спадщину та національну самобутність сільських регіонів.

Як вид підприємницької діяльності сільський туризм став соціально-економічним важелем щодо рекогносцирування частини аграрного населення зі сфери виробництва в сферу послуг . Модель розвитку сільського туризму ґрунтується насамперед на використанні ресурсів домашніх господарств як засобів розміщення й туристичних ресурсів регіонів (як сільських, так і міських). Основна ідея розвитку сільського туризму орієнтована на розвиток малого сімейного готельного господарства в сільських регіонах як найбільш ефективної форми організації бізнесу. Базуючись на тенденціях розвитку сільського господарства і реальних можливостях економіки, програми розвитку сільського туризму формувалися за такими напрямами:

? на рівні урядів приймалися рішення про напрями державної підтримки сільського туризму;

? створювалася система пільгового кредитування агротуристичних господарств для реконструкції будинків для прийому туристів;

? організовувалися асоціації суб’єктів сільського туризму;

? створювалися інформаційно-рекламні портали щодо підтримки суб’єктів сільського туризму в мережі Інтернет.

Ці організаційні засади стали основою створення моделі розвитку сільського туризму в більшості європейських країн, яка реалізується завдяки прийнятій на загальнонаціональному рівні комплексній соціально-економічній стратегії, спрямованій на підтримку сільських регіонів. Одним із компонентів стратегії є підтримка розвитку мережі засобів розміщення (мікроготелів) на базі існуючого в сільській місцевості житлового фонду й сільськогосподарських (ферми, пасіки, рибальські господарства тощо) та спеціалізованих об’єктів.

Реалізація моделі розвитку сільського туризму крім економічного аспекту має також певне ідеологічне навантаження. Як було зазначено вище, розвиток туризму в європейських країнах пов’язують з вирішенням соціокультурних завдань. Саме тому аналогічні тенденції характерні й для сільського туризму. Аналізуючи європейські державні та локальні програми щодо розвитку цього виду туризму, слід зазначити, що в процесі формування відповідних концепцій велике значення надавалося збереженню національної й етнокультурної спадщини, природного й історико-культурного середовища перебування туристів, архітектурно-історичного простору, відродженню та пропаганді традиційних цінностей і способу життя. Провідна роль при цьому належить місцевим структурам.

На відміну від європейських країн для розвитку сільського туризму в Україні здебільшого характерні стримуючі умови та суперечливі тенденції.

По-перше, немає чітко сформульованої державної політики стосовно сільського туризму й системи нормативно-правового забезпечення цього виду діяльності.

По-друге, на регіональному рівні: в деяких регіонах влада (Львівська, Чернівецька, Івано-Франківська, Закарпатська області) формує прийнятні для українських умов регіональні програмні документи з урахуванням європейського досвіду й існуючих умов, які не отримують повноцінної підтримки та координації центральних органів.

По-третє, на місцевому рівні: здійснюються спроби реалізації агротуристичних інвестиційних проектів, створення окремих агротуристичних господарств і мікромереж, однак концептуального оформлення місцеві ініціативи не отримують.

Дослідження особливостей розвитку сільського туризму в Україні дозволило дійти висновку про невідповідність моделі розвитку цього виду туризму вимогам сучасного стану туристичної сфери. Неоднозначність розвитку сільського туризму не тільки актуалізують необхідність урахування успішного досвіду, який характерний для розвитку цього виду туризму в європейських країнах, але й вимагають його адаптації до нових соціальних зрушень та інноваційної перспективи розвитку цієї моделі туризму. З огляду на економічні та соціальні досягнення розвитку сільського туризму в європейських країн та з метою вибору моделі розвитку сільського туризму в Україні визначено підходи, які доцільно реалізувати в процесі формування правового поля розвитку сільського туризму.

По-перше, державна політика підтримки сільського туризму повинна здійснюватися з позиції його розуміння як альтернативної (додаткової) діяльності населення, що приносить дохід сільській місцевості й невеликим містам.

По-друге, концепції розвитку сільського туризму на державному й регіональному рівні повинні визначати напрями (модель або моделі розвитку) сільського туризму з урахуванням української (загальнонаціональної) і регіональної специфіки сільських регіонів.

По-третє, в цільових програмах розвитку сільського туризму як дохідного сектора регіональної економіки повинні бути чітко визначені механізми нормативно-правового, фінансового, організаційного, інформаційного забезпечення розвитку сільського туризму на всіх ієрархічних рівнях управління.

Для досягнення ефективного розвитку сільського туризму доцільно поєднувати помірний протекціонізм із стимулюванням вільного ринку. Окремі принципи ЄС, зокрема, децентралізація та субсидіарність, не завжди прийнятні для України, оскільки місцеві та регіональні органи влади не мають для цього достатніх повноважень та коштів. Через невизначеність їх статусу стосовно використання місцевих ресурсів (земельних, природних, демографічних, виробничих тощо) ускладнюється соціально-економічний розвиток регіонів і, відповідно, гальмується розвиток сільського туризму. Важливим є поступове зменшення залежності регіонів від центральної влади. Це сприятиме підвищенню ефективності суспільної діяльності, дієвості управлінських рішень, посиленню ініціативи на місцях.

Модель розвитку сільського туризму України повинна бути комплексною й відображати:

економічний аспект

? сільський туризм розглядається як джерело доходу для сільського населення в ситуації кризи аграрного сектора;

? у діяльності туристичних підприємств повинна бути створена ефективна система збуту із застосуванням інформаційних технологій;

? при створенні туристичних продуктів пріоритетним є використання переважно невитратних ресурсів, насамперед природної, соціокультурної й історичної спадщини;

соціокультурний аспект

? ефект культурного та психологічного взаємозбагачення завдяки спілкуванню місцевих жителів з туристами;

? «взаємини господар – турист» і затребуваність пропозиції сприяють підвищенню самооцінки жителів сільських місцевостей;

? кооперація на рівні місцевої громади щодо створення повноцінного турпродукту зумовлює поліпшення соціально-психологічного клімату;

? сільський туризм виокремлює деструктивні верстви та орієнтований на створення умов для успішного розвитку й кількісного зростання місцевих громад;

етнокультурний аспект

? можливість активізувати місцеві ресурси;

? пропаганда національних культурних традицій;

особистісний аспект

? розвиток особистості, насамперед тих, хто займається обслуговуванням споживачів, оскільки цей процес обумовлює необхідність здобувати нові знання, набувати професійних навичок, підвищувати кваліфікацію;

? підвищення самооцінки особистості: усвідомлення самостійності, використання власних можливостей та ресурсів власного господарства.

Наведені вище аспекти, необхідність урахування світових реалій та досвід, нагромаджений у процесі розвитку сільського туризму в європейських країнах, спрямовує подальшу логіку дослідження на розроблення моделей, які здатні забезпечити загальну рівновагу й ефективність розвитку цього важливого сектору туризму. Основою туристичної політики за нинішніх економічних обставин і бюджетних обмежень має бути поєднання окремих принципів і стандартів щодо розвитку сільського туризму із виробленням власних важелів посилення цього виду туризму.

З урахуванням вищевикладеного перспективними моделями розвитку сільського туризму для України є:

1. Створення регіональних агротуристичних мереж через розвиток малого, сімейного й індивідуального агротуристичного бізнесу на базі існуючих туристичних ресурсів сільської місцевості: засобів розміщення (малого сімейного готельного бізнесу) і інфраструктури сільського туризму (включаючи різні агротуристичні об’єкти та види бізнесу, пов’язані із забезпеченням сільського туризму). Організація ефективно функціонуючої мережі приватних агротуристичних господарств на території дестинації повинна забезпечуватися через систему державної підтримки на рівні центру (оптимум першого рівня) або, як мінімум, на рівні регіону (оптимум другого рівня).

2. Відтворення соціокультурного середовища – «історичного села», «національного села» або іншого типу поселення, відтворення соціокультурного середовища інших історичних об’єктів.

3. Створення великих і середніх спеціалізованих агротуристичних об’єктів, орієнтованих на прийом туристів і організацію їхнього відпочинку. Це можуть бути спеціалізовані центри (спортивні, культурні, кулінарні тощо), стилізовані «агротуристичні села», а також «рибальські», «мисливські села» та ін.

4. Створення державних і приватних сільськогосподарських парків як великих багатофункціональних туристичних, виставкових, рекламно-експозиційних, культурно-пропагандистських, науково-дослідних і виробничих комплексів, які мають необхідні засоби розміщення й відповідну інфраструктуру.

Проаналізуємо сутність запропонованих вище національних моделей розвитку сільського туризму.

Модель 1. Створення регіональних агротуристичних мереж.



Вирішення проблем розвитку сільського туризму:

• у площині організаційного забезпечення – створення об’єднань суб’єктів агротуристичного бізнесу (функції: консультування бажаючих займатися сільським туризмом; реєстрація; організація каналів мікрокредитування агротуристичних об’єктів; організація первинного інформаційного забезпечення тощо; організація рекламної та маркетингової діяльності в секторі сільського туризму; презентація турпродукту в інформаційній формі; у перспективі – сертифікація). Крім центральних і місцевих органів влади, важливо залучати різноманітні незалежні організації (агенції регіонального розвитку, центри з підтримки малого бізнесу, ресурсні й інформаційні центри, бізнес-інкубатори, громадські об’єднання підприємців та ін.);

• у площині інформаційного забезпечення – формування масштабних інтерактивних баз даних, які формують ринок пропозиції місцевих турпродуктів в інформаційній формі;

• у площині правового забезпечення – доповнення нормативно-правової бази необхідними актами й положеннями (з урахуванням регіональної специфіки);

• у площині фінансового забезпечення – організація системи пільгового кредитування агротуристичних об’єктів (мікрокредитування агротуристичних господарств), фінансування програм необхідної професіональної підготовки (перепідготовки) як стратегічне завдання – фінансування інфраструктури сільської місцевості;

• вирішення зазначених вище проблем вимагає підтримки влади – щонайменше на рівні регіону. Ця діяльність повинна розглядатися як стратегічний соціально-економічний і соціально-політичний проект підтримки сільських місцевостей в цілому.

Необхідні умови для створення регіональних агротуристичних мереж:

? пропозиція якісного, сучасного, комплексного та спеціалізованого турпродукту;

? презентація турпродукту в інформаційній формі, що потребує створення відповідних структур;

? створення каналів інформаційного забезпечення потенційного споживача (інформаційно-пошукові мережі, інтернет-портали, картографічне забезпечення, реклама туристичного регіону);

? державна концепція розвитку сільського туризму та програма (мінімум регіональна) підтримки сільського туризму;

? державна система пільгового кредитування або навіть дотування агротуристичних господарств на початковому етапі;

? державні програми вдосконалення інфраструктури туризму.

Як відзначалося вище, у цій моделі існує два варіанти впровадження ринкового механізму – оптимум першого рівня (підтримка Центру) і оптимум другого рівня (підтримка Регіону).

Оптимум першого рівня

Оптимум першого рівня означає дієву державну підтримку моделі сільського туризму й відповідної програми її реалізації, в якій передбачені як мінімум:

? нормативно-правове забезпечення агротуристичної діяльності на рівні національного законодавства;

? фінансова підтримка: ведення системи державного пільгового кредитування агротуристичних господарств ;

? утворення асоціації суб’єктів агротуристичного бізнесу з представництвами по дестинаціям;

? допомога в організації застосування інформаційних технологій (створення й підтримка відкритого національного порталу з потужною інформаційною базою даних);

? рекламно-інформаційна підтримка з боку держави сукупного національного агротуристичного продукту й інші заходи підтримки;

? міжвідомча координація (наприклад, міжвідомчого комітету або спеціального агентства, уповноваженого займатися питаннями розвитку агротуристичного сектору, як це практикується в Польщі).

Оптимум другого рівня (підтримка на рівні регіонів)

Оптимум другого рівня вирішує завдання перетворення сільського туризму в ефективний сектор туризму на рівні дестинації та, відповідно, дохідного сектору економіки певного регіону. Саме регіональні органи беруть на себе організуючу функцію щодо справи розвитку сільського туризму. У Польщі насамперед були ухвалені рішення та відповідні закони і програми на рівні воєводств, а потім агротуристична ініціатива одержала підтримку й була законодавчо оформлена центральною владою й на рівні ЄС – у рамках загальної сільськогосподарської політики ЄС.

При цьому роль регіональної влади залишається провідною у виконанні завдань формування туристично привабливого іміджу дестинації, просування її сукупного турпродукту на ринок й інших завдань регіонального рівня.

Роль і функції регіональної (місцевої) влади в розвитку сільського туризму

Роль регіональної (місцевої) влади в організації функціонування цього сектору є дуже важливою, оскільки вона виконує специфічні й унікальні функції:

1. Орієнтація місцевого турпотенціалу в активний турресурс і забезпечення виконання необхідних умов розвитку сільського туризму.

Умови:

? туристичні ресурси сільської місцевості (природні, культурно-історичні та ін.);

? екологічність місцевості;

? доступність дестинації;

? наявність сучасних засобів зв’язку;

? забезпечення безпеки проживаючих;

? забезпечення виконання санітарно-гігієнічних норм;

? забезпечення рівня комфорту, відповідного запиту споживача.

2. Регіон як виробник агротуристичного продукту.

Туристичний потенціал конкретної сільської місцевості – як природний, так і культурно-історичний – є туристичним ресурсом на місцевому рівні, в якому створюються засоби розміщення та заклади харчування, розробляється комплексний пакет туристичних послуг – турпродукт, який реалізується в певній місцевості.

3. Провідна роль регіону у забезпеченні виконання необхідних умов для успішної реалізації агротуристичного продукту:

? інформаційна підтримка турпродукту;

? розвиток транспортної інфраструктури;

? робота з населенням.

Таким чином, оптимум першого і другого рівнів при формуванні агротуристичного сектору туризму має на меті активізувати туристичне значення дестинації та забезпечити партнерство влади, бізнесу і місцевої громади у виробництві сукупного місцевого турпродукту.

Модель 2. Відтворення соціокультурного середовища історичного поселення або історичних об’єктів.

Відтворення соціокультурного середовища поселення – «історичного села», «національного села» або іншого типу поселення, відтворення соціокультурного середовища інших історичних об’єктів (панські садиби, монастирі тощо). Якщо формується ця модель, то проблеми, пов’язані з її реалізацією вирішуються на трьох рівнях влади, але визначальними є регіональний і місцевий. Модель вимагає відповідного нормативно-правового забезпечення на національному, регіональному й місцевому рівнях, а також значних зовнішніх і внутрішніх інвестицій, розробки спеціальних комплексних проектів, науково-дослідної роботи.

Модель 3. Створення великих і середніх спеціалізованих агротуристичних об’єктів.

Це можуть бути спеціалізовані центри (спортивні, культурні, кулінарні тощо), стилізовані «агротуристичні села», а також «рибальські», «мисливські села» тощо, орієнтовані на прийом туристів з організацією повноцінного відпочинку. Якщо формується ця модель, то завдання, пов’язані з її реалізацією, вирішуються на рівні регіону. Зазначена модель допускає підтримку місцевої й регіональної влади, приватну ініціативу, наявність суттєвих приватних інвестицій і ресурсів для розробки відповідних комплексних проектів.

Модель 4. Створення державних і приватних сільськогосподарських парків.

Створення державних і приватних сільськогосподарських парків як багатофункціональних туристичних, виставкових, рекламно-експозиційних, культурних, науково-дослідних, виробничих та інших комплексів з відповідною інфраструктурою.

Отже, модель розвитку сільського туризму повинна мати комплексний характер, оскільки це пов’язано з відмінностями у забезпеченні регіонів ресурсами, їхніми різними інфраструктурними можливостями, неоднаковою здатністю реагувати на зміни в соціально-економічному середовищі тощо; тобто практична реалізація буде залежати від вибору на рівні регіонів.

Кожна із запропонованих моделей вимагає різного ступеня участі владних структур трьох рівнів. Цей аспект варто враховувати при розробленні регіональних комплексних концепцій і виборі моделей. Крім політичної підтримки влади трьох рівнів, ключовим для розвитку сільського туризму є вирішення завдань нормативно-правового, фінансового, інформаційного й організаційного забезпечення, а також підготовки кадрів. Виробництво агротуристичного продукту в своїй основі є колективним і вимагає партнерських відносин влади – бізнесу – місцевої громади – широкого кола зацікавлених неурядових організацій.

Очікувані результати розвитку сільського туризму на основі описаних вище моделей – це соціальне, економічне та просторове вирівнювання розвитку комплексних функціонально-просторових та економічних структур між регіонами і видами туризму.

Для розвитку туризму велике значення має і міжрегіональне співробітництво на основі конкретних методів взаємодії. Насамперед, необхідно активізувати наявний потенціал співпраці в межах організаційних форм управління прикордонним співробітництвом (єврорегіонів, ВЕЗ, міжнародних транспортних коридорів). Цьому сприяють трансформаційні фактори, що визначають внутрішню необхідність міжрегіонального співробітництва в сфері туризму:

? наявність виробничо-коопераційних зв’язків між туристичними підприємствами регіональних господарських систем, яка породжує поєднання економічних інтересів;

? єдність транспортних мереж і кордонних переходів;

? спільність проблем природокористування та охорони довкілля;

? високий ступінь демографічного взаємовпливу;

? подібність етноісторичних традицій.

Таким чином, стримуючими факторами щодо розвитку туризму є недосконалість та неузгодженість нормативно-правової бази міжрегіонального та прикордонного співробітництва; обмеженість доступу українських туристичних підприємств до коштів програми сприяння прикордонного співробітництва ЄС (PHARE, TACIS, INTERREG), складність координування та контролювання інвестиційних потоків. З огляду на це, основою для імплементації успішних моделей розвитку туризму є: розв’язання екологічних та соціальних проблем; впровадження проектів з удосконалення прикордонної і транспортної інфраструктури; розбудова туристичної інфраструктури, розвиток інвестиційних відносин тощо.

Формування та визначення пріоритетних національних моделей туризму в сучасних геополітичних та геоекономічних умовах має велике значення для соціально-економічного розвитку України як основи раціонального формування та ефективної реалізації її туристичного потенціалу

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com