Перечень учебников

Учебники онлайн

1.1. Політика як окрема сфера суспільної діяльності

Політика (гр. politike – мистецтво управління державою) – це одне з основних явищ у системі інших важливих сфер життя суспільства; сукупність форм спільної діяльності людей: економічної, ідеологічної, правової, культурної, релігійної тощо. Термін «політика» завдячує своїм виникненням твору видатного мислителя античного світу Аристотеля про державу, правління й володарювання, що мав назву «Політика». Саме з цього періоду майже до кінця XIX ст. політика традиційно трактувалася як учення про державу. І лише за нової доби розвиток політичної думки та положень про державу завершився виділенням цілої системи наук про державу.

Термін «політика» слід розуміти як специфічну діяльність великих соціальних груп, пов'язану із встановленням і функціонуванням політичної влади з метою реалізації їхніх інтересів і потреб.

Її виникнення було зумовлене низкою об’єктивних чинників у різних сферах суспільного життя, але насамперед – у сфері виробництва та сфері економічних відносин. Вона виникає в період переходу від первіснообщинного життя суспільства до цивілізації (цивілізація – державний рівень ступеня розвитку суспільства).

З розвитком людства відносини між людьми дедалі ускладнюються, це пов'язано з:

1) появою приватної власності, внаслідок чого поглиблюється протилежність інтересів людей;

2) посиленням майнового розшарування суспільства;

3) виникненням різних соціальних груп;

4) зростанням як взаємозв'язків між людьми, так і розбіжностей між ними;

5) виникненням окремих конфліктів і суперечностей між людьми.

Відтак, виникає потреба в новій організації суспільства. Формування цієї нової організації пов'язане з розробкою особливих правил, норм, настанов, законів, спрямованих на регулювання відносин між людьми, а також зі створенням відповідних органів і інститутів, які б забезпечували виконання цих правил, норм, законів і регламентували поведінку людей у суспільстві.

Публічна влада – специфічний різновид суспільної влади, основна ознака держави, якою вона відрізняється від докласової родової організації; має такі особливості:

1) відмежована від діяльності населення;

2) утримується людьми-професіоналами;

3) має речові придатки – суд, тюрми, колонії інші примусові структури.

Так відбувається становлення публічної влади, головним органом здійснення якої стає держава. Діяльність держави завжди мала на меті примирення сторін, які сперечаються та забезпечення умов для виживання суспільства загалом. Одночасно деякі соціальні прошарки суспільства прагнули мати можливість здійснювати контроль за державою, а також використовувати її для забезпечення власних інтересів.

Політика виникла з необхідністю реалізації таких інтересів певних соціальних груп, які не могли вирішити свої питання без втручання в діяльність інститутів державної влади. За таких умов зусилля соціальних груп, класів спрямовувалися на завоювання, утримання та використання державної влади.

На цьому рівні розвитку суспільства індивіди перестають бути членами роду, носіями його рис, а стають громадянами, життєдіяльність яких віднині здійснюється в межах розроблених суспільством норм, законів і під контролем суспільства, насамперед – держави.

Місце колишніх кровно-родинних зв'язків і відносин займають якісно нові відносини, як їх назвали, політичні, які активно впливають на всі інші.

Отже:

1) політика виникла як результат об'єктивно зумовленого суспільного поділу праці, виникнення приватної власності;

2) політика виникла як сфера суспільних відносин, що забезпечує погодження, регулювання і реалізацію інтересів людей за допомогою влади.

Діяльність держави як усередині країни, так і за її межами з цього часу почала визначатися поняттям «політика». Уже набагато пізніше, під час бурхливого розвитку демократичних процесів, коли з'явилися нації, а згодом – політичні партії та масові суспільні організації, кожна з яких виражала інтереси та настрої багатьох людей, політика набуває нового змісту.

Політика – особлива сфера діяльності між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, утримання і використання державної влади.

Політика передбачає:

1) регулювання взаємовідносин людей;

2) розробку правил функціонування суспільства;

3) управління і контроль за соціальними процесами;

4) владу політиків і боротьбу за неї, між ними.

Політика не одне століття знаходиться у центрі уваги дослідників, які по-різному трактують джерела політики, причини її виникнення та розвитку, суті.

Найбільш розповсюдженими є:

1) теологічна концепція (формується в І тисячолітті до н.е.) зводиться до божественного трактування політики. Її джерелом і регулятором є Бог, а людина – лише виконавець Божої волі й тому не повинна втручатися у політичний процес;

2) натуралістичний підхід (концепція) ставить у центр природні чинники розвитку політики, а саме: природне середовище, географічне розташування країни, клімат тощо. До натуралістичних теорій політики належать географічні, біологічні, психологічні концепції політики.

Політика стає зрозумілою тоді, коли ясно, хто її здійснює і на що вона спрямована, тобто визначені суб'єкти і об'єкти політичних відносин.

Суб'єкти політики – це держава, народ, нації, класи, люди, їхні організації, партії, рухи, інститути, етноси, окремі особистості, що беруть участь у політичному житті суспільства і чия активна практична діяльність спрямована на перетворення політичної та іншої сфер життєдіяльності людей як відповідних об'єктів політики.

До суб'єктів політики належить кожен, хто так чи інакше, прямо чи опосередковано бере участь у політичному житті.

Політична наука вирізняє два суб'єкти політики – соціальний та індивідуальний.

Соціальні суб'єкти – це спільноти, цілі та дії котрих відображають колективну свідомість індивідів (це нації, класи, рухи, в основі їх діяльності лежать національні чи класові інтереси, що не завжди співпадають з державними інтересами).

Індивідуальний суб'єкт – це свідома та відповідальна особистість, яка керується суспільними інтересами та цілями і бере участь у боротьбі за їх здійснення. Індивідуальними суб'єктами можуть бути політичні лідери, а також звичайні люди, які мають високий рівень політичної активності. Індивідуальному суб'єкту політики притаманні такі риси: темперамент, сила волі, високий рівень політичної свідомості, політична культура тощо.

Особистість бере безпосередню або опосередковану участь у політиці. Безпосередня участь здійснюється через форми прямої демократії (референдуми, вибори, збори тощо). Опосередковану участь забезпечують парламент, місцеві органи влади, представницькі органи партійних і інших громадських організацій. Варто наголосити, що характеристикою сьогодення є тенденція політичної індиферентності (байдужості) людей, стан відчуження або аномії (розчарування).

Політичне відчуження зумовлене такими причинами: втрата ідеалів, зневіра у владних структурах, психологічна втома від нескінченного потоку політичної демагогії, непродуманих рішень та відверто цинічної брехні.

Об'єкт політики – це те, на що суб'єкт політики спрямовує свою активність у вигляді перетворюючої або руйнівної діяльності.

Об'єкти політики – це реальна політична дійсність. Це влада, політична сфера суспільства в цілому, його політична система, форми політичного життя, галузь політичних інтересів, політичний процес як у межах держави, так і в регіональному або світовому просторі.

Політичні об'єкти можуть бути індивідуальними і колективними, внутрішніми і зовнішніми.

Об'єктом політики може стати будь-яка людська проблема, якщо вона стає загальнозначною і потребує для вирішення колективних дій людей, які звернені до влади, мобілізації і організації їх інтересів.

Політичне життя суспільства в цілому також є об'єктом політики. Суб'єкт політики прагне внести в нього цілеспрямованість, організованість, забезпечити консолідацію навколо себе і мирне функціонування.

Об'єктом політики є світова політика, світовий політичний порядок, відносини між політичними системами різних країн світу.

Основні види політики:

1) за сферою суспільного життя (економічна (аграрна, фінансова, інвестиційна, промислова), кадрова, національна, молодіжна, екологічна, військова, соціальна (охорона здоров'я, соціальний захист, побутове обслуговування), науково-технічна, культурна (освіта, наука, мистецтво);

2) за об'єктом впливу (внутрішня (регулювання економічних, політичних, соціальних відносин між людьми), зовнішня (безпека держави, створення умов для досягнення внутрішньої політики);

3) за суб'єктом політики (державна політика, політика партій, політика суспільних організацій та рухів);

4) за пріоритетом (за метою) діяльності (політика нейтралітету, політика національного примирення, політика «відкритих дверей», політика «великого стрибка», політика компромісів).

Функції політики – це ті завдання, котрі вона виконує у суспільстві. Це основні напрямки впливу політики на суспільство.

Основні функції політики:

? функція управління – регулятивна розробка основних напрямків економічного, соціального та духовного розвитку суспільства;

? прогностична функція - визначення перспектив суспільного розвитку, створення різноманітних моделей майбутнього стану політичної системи тощо;

? ідеологічна функція полягає у розробці певного суспільного ідеалу, який включає політичні та соціальні цінності;

? виховна функція спрямована на соціалізацію індивідів, тобто їх залучення до політичного життя;

? мобілізаційно-організаційна функція проявляється у мобілізації матеріальних, духовних, трудових ресурсів для ефективного вирішення суспільних завдань;

? функція інтеграції (консолідуюча функція) полягає у об'єднанні різноманітних груп суспільства довкола фундаментальних ідей, інтересів, цінностей;

? інноваційна функція спрямована на творче осмислення політичної дійсності, способів і методів її зміни, тобто політика має своїм завданням створювати нові, прогресивніші форми соціальної організації життя.

? стабілізаційна функція проявляється у постійному зміцненні політичної системи, гарантованому захисті політичних прав та свобод громадян.

У політиці виділяють три рівні її функціонування:

1) мегарівень стосується діяльності міжнародних організацій – ООН, НАТО, Європейський Союз;

2) макрорівень характеризує державу як ціле, державну владу;

3) мікрорівень охоплює окремі структури і організації (політичні партії, громадські організації, профспілки тощо).

Мета політики:

1) забезпечення панування одних суспільних груп над іншими, одних інтересів над іншими;

2) узгодження соціальних інтересів, забезпечення оптимального можливого в даному суспільстві та в конкретних умовах здійснення суспільних процесів.

Засобами політики є право, сила, мораль.

Призначення політики у тому, щоб на основі спільних інтересів об'єднувати всі верстви суспільства і спрямовувати їх дії на вирішення важливих суспільно-державних завдань.

Зміст політики визначається інтересами (інтерес – це об'єктивно зумовлений мотив діяльності суб'єкта (окремої людини, соціальної спільності, суспільства в цілому), спрямований на досягнення певної мети) провідних соціальних груп або сил суспільства. Сфера політики охоплює все, що пов'язане владними відносинами з проведенням тієї чи іншої суспільної лінії поведінки, яка виражає корінні інтереси певних соціальних груп, організацій, людей. 3міст політики втілюється в її цілях, програмах, цінностях; у проблемах та задачах, які вона вирішує, в мотивах, механізмах та методах прийняття рішень та їх реалізації. Відповідно політика може бути демократичною та авторитарною, передовою та традиційною, революційною та реформаторською, публічною та закритою, що проводиться від імені того чи іншого класу чи соціально-політичного блоку.

Політиці завжди притаманний владний характер, бо досягти поставлених цілей неможливо без примусу, вольових зусиль та впливу суб'єктів задля досягнення загальних інтересів людей. Владний характер втілюється в політико-державних та політико-недержавних відносинах, дуже складних і суперечливих, зорганізованих як вертикально, так і горизонтально. У цих відносинах люди, соціальні спільноти не створюють матеріальні та духовні цінності, але діяльність політичних суб'єктів від цього не є менш значимою, тому що вони управляють суспільно-політичними та іншими процесами суспільства та держави.

Політика з'являється там і тоді, де і коли немає природної згоди, але існує потреба та необхідність в узгодженій поведінці. В цьому сенсі політика є регулятором суспільних відносин. Яка буде політика, тобто в якому напрямі, з якою метою, з використанням яких засобів будуть здійснюватися владні зусилля, залежить від рівня розвитку певного суспільства, від його соціальної структури, співвідношення класових сил, особливостей історичного розвитку, традицій та культури.

Отже, основою політики є:

1) або співпраця, кооперація та взаємодопомога людей;

2) або ворожнеча, конфронтація, насильство та конфлікти між людьми чи організаціями, що виражають їх інтереси.

Сфера її діяльності охоплює:

1) науку, оскільки політика завжди пов'язана зі знаннями та ідеями і опирається на них;

2) інтереси та цілі різних соціальних груп;

3) практичну діяльність людей;

4) особистості, соціальні групи, класи, нації, держави;

5) партії, громадські організації та рухи;

6) узгодження соціальних інтересів щодо забезпечення цілісності суспільства та вирішення конфліктів;

7) управління політичною сферою суспільства.

Отже, політика – надзвичайно складне явище суспільства, від якого залежить економіка, соціальні аспекти, духовна сфера – тобто всі складові життя держави і людей. Як істота біологічна – людина не може жити без повітря, як істота суспільна – людина не може жити без політики.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com