Перечень учебников |
Учебники онлайн |
|
|---|---|---|
4.2. Структура, ресурси, види владиСуб'єкт визначає свою владу у наказах, розпорядженнях, командах, де окреслюється поведінка об'єкта влади, передбачаються санкції, які тягне за собою невиконання розпоряджень. Від наказу та його вимог залежить ставлення до нього іншого важливого елемента влади – об'єкта. Стабільність будь-якої соціальної групи та суспільства в цілому залежить від взаємовідносин суб'єкта та об'єкта влади, від підтримки суб'єкта об'єктом. Відношення об'єкта до суб'єкта панування можуть виявлятися, як у вигляді опору і заклику до боротьби на знищення, так і підкорення йому. Поняття «ресурси влади» вживається у широкому і вузькому розумінні. У широкому значенні ресурси влади – це все те, що суб'єкт влади може використовувати для впливу на об'єкт: це особисті властивості суб'єкта (компетентність, організованість тощо); певні ознаки об'єкта (звичка підкорятися тощо); конкретна ситуація, в якій здійснюється влада (економічне становище, міжнародний стан тощо), а також інші засоби діяння. У вузькому розумінні ресурси влади – це ті засоби, за допомогою яких суб'єкт влади здійснює вплив на об'єкт влади та за яких може домагатися реалізації своїх розпоряджень. Ресурсами можуть бути: будь-які цінності (гроші, предмети вжитку тощо); засоби, здатні вплинути на внутрішній світ, мотивацію людини (засоби масової інформації); знаряддя та інструменти, за допомогою яких можна позбавити людину цінностей, у тому числі власного життя (зброя, карні органи в цілому). Таким чином, ресурси влади можна поділити на: економічні, соціальні, культурно-інформаційні, силові, демографічні і політико-правові, організаційні, заохочувальні. До економічних ресурсів належать усі матеріальні цінності, необхідні для виробництва та споживання, гроші, земля, продукти харчування тощо. Соціальні ресурси частково збігаються з економічними, тому що підвищення соціального статусу індивіда пов'язане з прибутком і багатством. Але соціальний ресурс містить і такі показники, як посада, престиж, освіта, медичне обслуговування, мешкання. У сучасний інформаційний вік дуже важливими стали культурно-інформаційні ресурси – знання та інформація, а також засоби їх одержання. Проте юристи, правоохоронні органи зустрічаються переважно з силовими ресурсами. Силові ресурси, насильство – це атрибути будь-якої влади, різниця лише у «дозах» їх використання. Насильство, хоча і є одним із важливих ресурсів влади, має застосовуватися як крайній захід, коли всі інші не дають бажаного результату, і що не менш важливо, насильство повинно бути суворо обмежене певними політичними, правовими, а також моральними рамками. Воно мусить мати відповідний характер, тобто реакцією на насилля, і бути останнім засобом, коли всі інші вже вичерпані; об'єктом насильства не може бути мирне населення; застосування насильства має бути вибірковим, пропорційним, без вандалізму, тотальної війни проти політичних противників. Крім того, суб'єкт насильства повинен максимально дотримуватися збереження фундаментальних прав і свобод людини, тобто діяти у відповідності до правового закону (норм, прийнятих демократичним шляхом, причому обов'язок рівний для всіх громадян). Ці норми мають базуватися на правах людини. Орієнтиром для політичних суб'єктів повинні бути норми міжнародного гуманітарного права, зокрема Гаазькі та Женевські конвенції, додаткові протоколи до них, які регулюють внутрішні суперечки. Вони захищають права мирного населення, полонених, поранених, обмежують об'єкти нападу. Зазвичай різні ресурси влади використовуються її суб'єктами комплексно. Специфічним ресурсом влади є сама людина – демографічні ресурси. Людина – творець матеріальних благ (економічні ресурси), одержувач і поширювач знань та інформації (культурно-інформаційні ресурси). Людина – не тільки ресурс влади, але і її суб'єкт та об'єкт. Аналіз феномену влади дає змогу дійти висновку, що структура влади має типові, владні та родові характеристики. Тип влади можна визначити, виходячи з існуючого в державі соціально-політичного устрою, а саме: тоталітарного, авторитарного або демократичного. Кожен тип влади складається з родів влади: політичного, економічного, духовного, сімейного тощо. Роди влади, у свою чергу, можна класифікувати за видами: ? державна; ? партійна; ? влада суспільних об'єднань тощо. Відомо, що політична діяльність здійснюється не тільки в межах держави, а й у інших складових частинах суспільно-політичної системи: у межах партій, профспілок, громадських, міжнародних організацій. Політична влада – як один із найважливіших виявів влади характеризується реальною здатністю даного класу, групи, індивіда, проводити свою волю, що виражена у політиці. Державна влада – це вид політичної влади, що має монопольне право видавати закони, обов'язкові для всього населення, що спирається на апарат примусу. Влада різних типів розрізняється за рядом взаємопов’язаних ознак: ? за організацією – тобто така, що існує у формі різних установ зі своєю структурою та ієрархією відносин; ? за структурою функціонування – політична і неполітична влада (економічна, правова, ідеологічна, сімейна, особиста тощо); ? за сферою та обсягом – влада держави в зовнішньополітичних відносинах, міжнародна влада всесвітніх організацій, союзів, блоків країн; ? за об'єктом влади – парламентська, урядова, судова особиста (монархічна, президентська), колективна (партійна, колегіальна, планова, народна, класова); ? за структурою правлячого суб'єкта – одноосібна (монархічна, самодержавна, диктаторська та ін.) і поліархічна, що створюється групою людей (тип групового самоврядування); ? за методами, що застосовуються для ствердження влади, – панування, насильство, переконання, авторитет, харизматична влада. ? за структурною організацією носія влади – монархічна та республіканська; ? за режимом управління – демократичний, авторитарний, деспотичний, тоталітарний, бюрократичний; ? за соціальним типом – рабовласницький, феодальний, буржуазний. Влада створюється і функціонує у суспільстві на кількох взаємозв'язаних і взаємодіючих рівнях: ? макрорівні – вищих центральних політичних інститутів, вищих державних установ і організацій, керівних органів політичних партій та провідних суспільних організацій; ? середньому (мезорівні) тобто в регіональних, обласних та районних масштабах; ? мікрорівні – відносини між людьми, між малими групами та всередині них. Для суспільного життя характерні такі основні способи завоювання та досягнення політичної влади: політична реформа, політична революція, контрреволюція, мілітариський спосіб, різного роду політичні перевороти. |
||
|
|
© uchebnik-online.com |