Перечень учебников

Учебники онлайн

7.2. Расово-антропологічні теорії

Теорії расизму виникли у руслі натуралістичного напряму в соціології, які ґрунтувались на твердженні про фізичну та психічну нерівноцінність людських рас і вирішальний вплив їх відмінностей на історію й культуру людства. Дослідження расових взаємодій, які відбуваються у глобальному масштабі, не могло не зачепити проблематику міжнародних відносин.

Трактування міжнародних відносин у таких теоріях зводилось до боротьби між расами, що розглядались як макро-політичні
1 Политическая и воєнная география / Под ред. К. И. Спидченко. — М., 1980. — С. 18.

спільності. Держави, з цієї позиції, були штучними та нестійкими утвореннями, які відігравали другорядну роль. Це логічно випливало з ідеї превалювання інтересів раси над інтересами націй, що у цих концепціях мали частковий характер.

Поняття "раса" (від фр. гасе) дослівно означає породу певних біологічних організмів. На початку XIX ст. це поняття застосував засновник сучасної антропології Ж. Кюв'є для означення морфологічно відмінних типів людей.

Поняття "раса" трактувалося представниками расово-антропологічної школи в соціології як в антропологічному розумінні, так і в етнічному. У першому випадку критеріями відмінності рас є вторинні морфологічні ознаки будови людського тіла: колір шкіри, тип волосся, розріз очей, будова обличчя тощо. У другому ознакою виступає приналежність певних народів до пра-етнічних спільнот — великих народностей, із яких виникли нації. Цей поділ можна назвати досить умовним, оскільки представники обох напрямів расово-антропологічної школи часто оперують поняттям "раса" як в антропологічному, так і в етнічному розумінні.

М. Захарченко та О. Погорілий, підсумовуючи спільні принципи прихильників расових теорій, окреслили їх так: "Визнання расового фактора як визначального в історичному процесі, проголошення біологічної і культурної відмінності рас, намагання довести існування ієрархії рас із визнанням "вищих" і "нижчих", проведення ідеології та практики збереження "чистоти" "вищої" раси та заперечення змішування рас як головної причини фізичної та культурної деградації людства"1.

Яскравим представником першого напряму був французький учений Ж. де Ґобіно — автор чотиритомної праці "Нариси про нерівність людських рас" (1855). У своїй концепції він виходить із твердження про те, що суспільний розвиток можливий лише за умови расової чистоти суспільства, оскільки він випливає з вроджених здібностей рас. Процес змішування рас руйнує життєвий уклад, призводить до погіршення їх природжених характеристик, деградації культури та загибелі.

Ж. де Ґобіно стверджував, що раси за антропологічними та психологічними особливостями нерівноцінні. Біла (європеоїд-
1 Захарченко М. В., Погорілий О. І. Історія соціології. — К., 1993. — С. 168.

на) раса, створена арійськими народами, як найбільш інтелектуальна, динамічна і сильна, має панувати над чорною (негроїдною) та жовтою (монголоїдною). На цьому має триматися світовий порядок, інакше кажучи, стабільні міжнародні відносини. Суспільний розвиток є функцією чистоти білої раси, а її змішання з іншими расами призводить до її деградації та загибелі всієї людської цивілізації. Ж. де Ґобіно песимістично оцінює перспективи європейської цивілізації, яка через втрату расової чистоти пройшла апогей розвитку. Звідси виникає нестабільність, бо втрата контролю білих над іншими расами призводить до виродження людської цивілізації взагалі, а, зокрема, до стагнації, криз, збройних конфліктів.

Інший антропологічний критерій визначення рас запропонували німецький учений О. Аммон та французький — Ж. Ля-пуж т. зв. головний показник (йдеться про довжину голови людини) визначений як критерій інтелектуального розвитку О. Аммоном. У праці "Соціальний порядок і його природні закони" (1896) він стверджував, що людина є біологічною істотою, яка розвивається за законами боротьби за існування та природного відбору, що визначає її розумові здібності та місце у людському суспільстві. О. Аммон вважав, що люди поділяються на дві великі групи:

1) довгоголові, інтелектуальний рівень яких дуже високий, і вони створюють суспільну еліту;

2)короткоголові є людьми нижчого інтелектуального рівня, а їх роль у суспільстві має полягати у виконанні важкої фізичної праці.

На основі такої класифікації О. Аммона Ж. Ляпуж сформулював теорію расової боротьби, яка, на його думку, велась між двома расами: світловолосими доліцефалами (довгоголовими) та темноволосими брахіцефалами (короткоголовими). Перша є біологічно чистою та винятково цінною, а друга — продуктом змішування рас унаслідок метисизації. Ж. Ляпуж доходить висновку, що основний "закон епох" полягає у винищенні більш досконалої вищої раси через т. зв. соціальний (у нього це — різновид біологічного) відбір, який здійснюється у шести формах: військовій, економічній, політичній, правовій, моральній, релігійній. У міжнародному середовищі боротьба між расами виявляється у конфліктах, які мають різноманітний характер, але загалом ведуть до расової катастрофи всього людства.

Англійський учений X. Чемберлен у найвідомішій зі своїх праць "Основи XIX століття" (1899) розглядає поняття раса в етнокультурній площині. На його думку, основним надбанням людства є європейська цивілізація, створена під впливом трьох першооснов: грецької філософії, мистецтва та поезії, римського права, громадянства і державності, іудейської релігії. Творцем цієї цивілізації стала виокремлена ним тевтонська раса, що об'єднує жителів Північної Європи. До неї X. Чемберлен зараховує германців, кельтів, західних слов'ян як нащадків великої арійської раси, що виконала свою історичну місію, очистивши джерела європейської цивілізації та створивши найдосконалішу культурну основу суспільного розвитку.

Германці, на його думку, здатні відродити арійський дух і запровадити в Європі та світі "новий порядок", який буде спиратися на їхнє панування. Головним ворогом арійської раси він проголошує євреїв, які розкладають визначально чисту панівну расу, вносячи в неї прагматичність і меркантильність.

Запозичені у X. Чемберлена ідеї ще жорсткіше інтерпретував А. Розенберг, який визначав расизм та антисемітизм основними принципами ідеології націонал-соціалізму. Ця ідеологія оголошувала інші раси (особливо слов'ян) меншовартісними, над якими панівній арійській расі (німцям) потрібно встановити панування, використовуючи їх територію для розширення власного життєвого простору. Наголошувалося на необхідності розв'язати "єврейське питання", відселяючи євреїв та відмежовуючи від арійського суспільства, а в кінцевому підсумку йшлося про їх фізичну ліквідацію.

Зрештою, у менш брутальній формі були використані також погляди Ж. де Ґобіно, ставши основою расистської політики сегрегації та апартеїду, які були принципами існування та обґрунтуванням колоніальних імперій XIX ст., що пояснювалось необхідністю виконання "цивілізаторської місії" серед відсталих народів Африки та Азії. Ще в кінці XX ст. расова сегрегація була основою суспільного устрою у Південно-Африканській Республіці.

Расово-антропологічні теорії характеризуються невисоким науковим рівнем, оперуванням ідеалістичними ціннісними

категоріями, бездоказовістю та надзвичайним цинізмом висновків. Спільне для всіх було оперування поняттям "раса", яке вилучало будь-які внутрішні відмінності, приймаючи як постулат, що вона має спільні політичні, економічні, культурні та інші інтереси. У більшості теорій расизму нації чи субнаціональ-ні суспільні групи взагалі ігнорували, а державу розглядали як політичну організацію раси нижчого рівня. Тобто відносинами, які реально впливають на розвиток людства, на думку їх прихильників, є лише міжрасові, а держави у зовнішній політиці мають керуватись, передусім, расовими інтересами. Теорії расизму стали "тупиковим" розгалуженням соціології і надзвичайно мало внесли в дослідження міжнародних відносин, поза-як їх реальність різко відрізнялася від теоретичних концепцій расово-антропологічної школи соціології.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com