Перечень учебников

Учебники онлайн

8.1.Вибори: поняття, принципи

Як політичний інститут «вибори» мають тривалу історію становлення і розвитку. Початок виборчого процесу знаходимо ще в добу родової демократії, коли народне зібрання, у яких брало участь усе доросле поселення роду чи племені вибирало раду старійшин – це первісна форма представницької влади. Прототипом сучасних виборів органів влади слід вважати процедуру, вироблену реформами Солона і Перикла, яка передбачала виборність на найвищі посади в Афінській республіці та їх підконтрольність виборцям. Тут було вперше застосовано: вікові, майнові, соціальні цензи, а також ценз статі (жінки і раби у виборах участі не брали).

У добу середньовіччя уявлення про демократію суттєво трансформувалися порівняно з античними часами. Політична система в цю епоху характеризувалася абсолютизмом монаршої влади, а тому вибори відбувались вкрай рідко. Але в пізнє середньовіччя в ряді країн Європи зароджується парламент: у Іспанії – Кортеси, у Франції – Генеральні штати, в Англії – парламент. (Вже були виборчі системи – мажоритарна, пропорційна, змішана). Але були цензи і обмеження – вибори недемократичні.

Становлення інститутів виборів в Україні

Виборність на території сучасної України існувала ще до виникнення держави. Елементи виборності спостерігаються, зокрема, у слов'янських племен. Керівництво у цих племенах здійснювалося кращими людьми, які обиралися. Це були переважно представники визнаних родів, що здобули пошану своєю діяльністю. Вони збиралися на "віче" (ради), де вирішували важливі питання життя племені, війни та миру. Ще стародавній літописець Прокопій писав, що слов'янами і антами не править один чоловік, а здавна вони живуть громадським правлінням і всі справи – добрі чи лихі – вирішують спільно.

З утворенням і зміцненням Київської держави принципи виборності набули загального характеру, хоча публічна влада в Київській Русі ще не мала парламентських форм.

Подальший розвиток інституту виборності в Україні пов’язується з існуванням Гетьманської держави, Запорізької Січі і Слобідської України. Їм притаманна одна й та сама форма державного управління – демократична республіка. Носієм суверенної влади в цих республіках виступає весь народ. Спільною для названих державних утворень була тенденція поєднання функцій суспільно-політичних, державних із військовими. Всі державні інституції без винятків формувались тільки шляхом виборів. Акт, що має назву «Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вольностей війська Запорожського», названий Конституцією України 1710 р. гетьмана Пилипа Орлика, можна вважати першим нормативним актом писаного виборчого права України, оскільки він вперше фіксував принципи діяльності органів державної влади, порядок, терміни й періодичність скликання вищого представницького органу тих часів – Генеральної Ради.

Особливе місце в історії становлення інституту виборності за умов відновлення української державності посідають вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки. Норми Конституції Української Народної Республіки, що формували засади виборчого права України на той час, разом із Законом про вибори до Українських Установчих Зборів становлять значну віху в історії відродження демократичних основ виборів до вищих представницьких органів.

У радянській виборчій системі запроваджується своєрідна «подвійна стандартизація» для оцінки виборчого права і практики проведення виборів: одна шкала – декларована соціалістична демократія, побудована на принципах загальних, рівних, прямих і таємних виборів; інша – для внутрішнього користування, спрямована на забезпечення керівної ролі партії в суспільстві й державі. Це давало можливість протягом довгих років існувати режимові, за якого народ фактично був усунутий від реальної участі у встановленні влади, вибори були перевіркою виборців на благонадійність і лояльність стосовно партії й держави, а роль виборчого права і, власне, самого виборчого законодавства (як сукупності матеріальних і процесуальних норм) зводилася майже нанівець.

Останній період радянської виборчої системи почався у 1985 році з реформування всього масиву виборчого законодавства на території СРСР, у тому числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988-1990 рр. можна назвати першими демократичними, або принаймні, напівдемократичними виборами в СРСР. Вперше за період існування радянської влади в процесі виборів панувала політична боротьба, розмаїття думок і кандидатів.

Основні реформи виборчого законодавства були пов’язані з:

1) утвердженням, як у законодавстві, так і у виборчій практиці, загальноприйнятих принципів виборчого права і запровадженням нових, таких як змагальність або альтернативність, гласність, із розширенням гарантій запровадження цих принципів виборчого права впродовж усього виборчого процесу;

2) розширенням сфери судового захисту виборчих прав;

3) запровадженням більш чіткого правового регулювання всіх процедур виборчого процесу.

Після здобуття Україною незалежності і створення власної державності виборче законодавство, безумовно, зазнало змін.

Політологія виділяє такі основні шляхи завоювання та утримання влади: насильство, диктатуру і демократичні вибори.

Вибори – це:

? демократичний спосіб формування, періодичної чи позачергової зміни персонального складу органів державної влади або підтвердження повноважень на новий строк;

? процедура призначення посадових осіб через вільне волевиявлення дієздатних осіб шляхом голосування за кандидатів, висунутих відповідно до встановлених законом правил і процедур.

Вибори є сучасною, цивілізованою формою завоювання влади, зміни курсу, який вона здійснює.

Іншими словами, виборча система – сукупність правил і прийомів, які забезпечують участь членів суспільства у формуванні державних представницьких, законодавчих, судових, виконавчих органів, втілення волі тієї частини суспільства, котрої, згідно із законодавством, достатньо для визнання виборів дійсними.

Виборча система у вузькому розумінні – це механізм розподілу представницьких мандатів відповідно до підсумків голосування, механізм визначення «середньої» волі виборців.

У загальному вигляді вибори – це волевиявлення народу для формування органів державної влади або місцевого самоврядування шляхом голосування.

Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади, як державні інституції – парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування.

Залежно від предмета обрання вибори розрізняють:

? президентські;

? парламентські;

? муніципальні (вибори до місцевих органів влади).

З огляду на причини їх проведення вибори можуть бути:

? черговими (проводяться у зв'язку із закінченням строку повноважень виборного органу);

? позачерговими (їх проводять внаслідок дострокового припинення виборним органом своєї діяльності, наприклад, достроковий розпуск парламенту, смерть або відставка президента);

? додатковими (проводяться для поповнення представницького органу, якщо з його складу вибув один або кілька членів).

Зa умов демократичного суспільства вибори за своєю суттю – це прояв реальної волі народу. Суспільство як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримки свого оптимального функціонування й постійного відтворення мусить певним чином самоорганізовуватись і структуруватися.

Таким чином, за умов саме демократичного суспільства існує постійний і самостійний напрям у його діяльності – періодичне формування власних владних структур, які б задовольняли інтереси й прагнення кожного члена суспільства, а також раціональне існування всього суспільства загалом. Волевиявленням народу задається насамперед суспільний (або публічний) і політичний характер інституту виборів.

Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в тому, що саме волею народу здійснюється конституювання та відтворення органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя.

За формою здійснення вибори можна розглядати як специфічну, врегульовану законом діяльність уповноважених органів і громадян, спрямовану на формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Здійснення виборів з юридичної точки зору треба розглядати як процес, найважливішою стадією якого є голосування.

Отже, вибори, зокрема в Україні, – це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У сучасному політичному процесі вибори мають багатоманітне соціальне призначення, яке виражається через такі суспільні функції:

1) вибори є важливим інструментом реалізації народного суверенітету, легітимізації влади взагалі й конкретно того чи іншого представницького органу;

2) вибори виступають водночас однією з форм здійснення права національного суверенітету;

3) через вибори як демократичну форму обрання представників народу забезпечується стабільність, поступовість і наступність існування влади;

4) через вибори як форму відносно якісного відбору або своєрідного фільтру складу представницьких органів забезпечується основа для ефективного функціонування державного механізму та органів місцевого самоврядування: саме періодичні вибори дають змогу позбутися непопулярних, тих, хто скомпрометував себе, політиків;

5) вибори є одним із найважливіших способів формування і вираження суспільної думки.







Основні принципи виборів (на прикладі України)

Основні принципи виборів – це засади, на основі яких здійснюються вибори і відповідно до змісту яких вибори можна вважати реальним волевиявленням народу, формою прямого народовладдя.

У ст. 71 Конституції України визначається, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Виборцям гарантується вільне волевиявлення. Принципи вільних виборів є загальновизнаними у світі і відповідають міжнародним стандартам чи ознакам демократичних режимів. Проголошення цих принципів на конституційному рівні робить їх обов'язковими для всіх видів виборів, виключаючи можливість порушення будь-якого з цих принципів або всіх принципів одночасно.

Поряд із цими загальними принципами в кожному із базових виборчих законів України встановлюються додаткові принципи виборчого процесу.

Виборчий процес здійснюється на засадах:

1) вільного і рівноправного висування кандидатів, гласності і відкритості, рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії;

2) неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ і організацій, органів місцевого самоврядування;

3) свободи агітації.

Принципи загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні визнані універсальними принципами демократичних виборів в Україні.

Принцип загальності виборчого права означає, що активне виборче право громадян, тобто право обирати, відповідно до ст. 70 Конституції мають усі громадяни України, які на день голосування досягли 18-ти років, за винятком осіб, визнаних судом недієздатними. Здійснення виборчого права призупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі. Виборче право є універсальним для всіх видів виборів в Україні.

На відміну від активного виборчого права, є пасивне виборче право громадян, тобто право бути обраним, залежить від виду виборів. Так, відповідно до ст. 76 Конституції та ст. 8 Закону «Про вибори народних депутатів України», народним депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів: 1) досяг двадцяти одного року; 2) має право голосу і 3) проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Не може бути обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 103 Конституції Президентом може бути обраний громадянин України, який: 1) досяг тридцяти п’яти років, 2) має право голосу, 3) проживає в Україні протягом останніх десяти перед днем виборів років та 4) володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути обрана Президентом більш як на два строки підряд.

Депутатом сільської, селищної, міської рад може бути обраний громадянин України, який: 1) має право голосу, 2) на день виборів досяг 18-ти років; 3) постійно проживає або працює на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Принцип рівності виборчого права передбачає, що всі громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Це означає, що всі виборці мають однакову кількість голосів і кожний має рівну з іншими вагу, тобто кожний виборець впливає на результати виборів однаково.

Рівність голосів на виборах в Україні забезпечується, зокрема, утворенням виборчих округів із приблизно однаковою кількістю виборців, тобто за єдиними нормами представництва окремо для кожного виду виборів, створення рівних можливостей для кандидатів під час їх реєстрації виборчими комісіями, при проведенні передвиборної агітації тощо.

При цьому здійснення громадянами України права обирати і бути обраними не залежать від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови або інших ознак.

Принцип прямого виборчого права визначає право громадян обирати кандидатів на виборах безпосередньо. Конституцією передбачаються прямі вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів.

Принцип таємності голосування означає, що контроль за волевиявленням виборців не допускається. Зміст його полягає в гарантіях повної свободи волевиявлення. В рамках виборчого законодавства це досягається тим, що кожний виборець голосує особисто; голосування за інших осіб не допускається. Виборчий бюлетень заповнюється голосуючим у кабіні або в кімнаті для таємного голосування. При заповненні бюлетеня забороняється присутність будь-кого, крім голосуючого. Виборець, який не має можливості заповнити бюлетень особисто, може запросити в кабіну для таємного голосування іншу особу за своїм розсудом, крім членів виборчої комісії, кандидатів, які балотуються, їхніх довірених осіб, а також уповноважених осіб, представників партій, виборчих блоків партій, що беруть участь у виборах.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com