Перечень учебников

Учебники онлайн

8.2. Види виборів та виборчих систем

Вибори – надзвичайно багатогранне суспільне явище. Як зазначав німецький державознавець Г. Майєр, у загальнонаціональному масштабі вибори – це наймасовіший процес, який знає право.

Залежно від підстав можна розрізняти кілька класифікацій видів виборів. За територіальною ознакою вибори бувають:

1) загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;

2) місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними, адміністративними): вибори до представницьких органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів).

За об’єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:

1) вибори парламенту – вибори до Верховної Ради України;

2) вибори на посаду Президента України;

3) вибори представницького органу територіальної автономії – вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

4) вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

5) вибори на посади сільських, селищних, міських голів.



За часом проведення вибори поділяють на:

1) чергові. Вибори, що проводяться в період закінчення строку і повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади;

2) позачерговії або дострокові. Вибори, що проводяться у випадку дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;

3) повторні. Вибори, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;

4) вибори, що проводяться за умови утворення нової адміністративно-територіальної одиниці;

5) вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, міських рад), які вибули. Вибори, що проводяться у одномандатних виборчих округах у випадку втрати депутатського мандата або дострокового припинення повноважень депутата чи сільського, селищного, міського голови на підставах і в порядку, передбачених Конституцією України і законами України.

Зазначимо, що на відміну від попереднього порядку проведення виборів в Україні, коли цей вид виборів був характерним для виборів депутатів усіх представницьких органів, за новим виборчим законодавством України вибори замість депутатів, що вибули, відбуваються тільки за умови обрання депутатів безпосередньо у одномандатних виборчих округах, а заміна депутатів, що обирались за списками політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на виборах народних депутатів України, а також за виборчими списками місцевих осередків партій (блоків) на виборах органів місцевого самоврядування відбувається шляхом надання депутатського мандата першому за черговістю необраному кандидату із відповідного списку. Якщо у відповідному спискові кандидатів у депутати не залишилося кандидатів для заміщення вакантного мандата, такий мандат залишається вакантним до чергових або позачергових виборів.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:

1) загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь усі виборці держави;

2) частковими (додатковими), коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад у випадку дострокового вибуття деяких депутатів або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

1) дійсні – це вибори, проведені у порядку, визначеному Конституцією України і відповідному виборчому законі;

2) недійсні – вибори, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, які вплинули на підсумки виборів.

За порядком визначення результатів виборів виборчі системи розрізняють: мажоритарні, пропорційні і змішані.

Мажоритарна виборча система будується на принципі лідерства, адже тут перемагає хтось один – особа чи партія, що є учасниками виборчого процесу. За цією системою обраним вважається кандидат або партійний список, що переміг на підставі більшості поданих голосів у виборчому окрузі. При цьому, важливою є наявність фіксованого порога при визначенні більшості голосів, поданих “за”. Він може бути абсолютний або відносний. Тому теорія виборчого права розглядає мажоритарну систему абсолютної та відносної більшості. За першої, тобто абсолютної більшості, переможець має набрати щонайменше 50% плюс один голос, За другої, тобто відносної більшості, переможцем вважається той, хто набрав більше голосів за своїх конкурентів. Мажоритарна система абсолютної більшості на сьогодні діє в Білорусі, Франції та ряді інших країн, а відносної більшості – Великій Британії, Німеччині, США тощо.

Фахівці одностайні у тому, що головною перевагою мажоритарної системи абсолютної більшості є надійна стабільність уряду. Особливо відчутною така стабільність стає за умов двопартійної системи. А це буває вкрай необхідно у такому суспільстві, яке перебуває в кризовому або перехідному стані. З цим важко не погодитися, але вся річ у тому, що суспільства перехідного типу відзначаються не двопартійністю, а багатопартійністю, що інколи переходить у мультипартійність і приклад України тут досить показовий. Так, у нас зараз більше 120 партій. Зрозуміло, що за таких умов до стійкої двопартійності нам ще далеко, а отже, й вигоди «мажоритарки», що гарантує стабільність діяльності уряду, для нас більш ніж проблематичні. Але, крім нього, сама система має суттєві внутрішні недоліки.

Головний недолік мажоритарної виборчої системи є надто висока вимога щодо явки виборців. За умов демократії, коли не діє принцип «обов'язковості» явки на виборчу дільницю, ця система перетворюється на безкінечний виборчий марафон із невиправданими фінансовими витратами з державного бюджету, а округ – без депутата. До того ж, через відсутність чітко фіксованої парламентської більшості, ця система не гарантує суспільства від урядової чехарди.

Система ж відносної мажоритарної більшості суттєво знімає питання електоральної явки, але знову ж таки виявляє свою ефективність лише за умови класичної двопартійності. Враховуючи те, що Україна є мультипартійною країною, а суспільство достатньо поляризоване за ідеологічними уподобаннями, що подрібнює контингент виборців, при відсутності норми про парламентську більшість, закріпленої в законодавчому порядку, не лише система абсолютної, але й відносної мажоритарної більшості є недоцільною. Адже вона, з одного боку, ще більше розпорошує електорат, а з другого – посилює принцип ситуативної парламентської більшості, яка може створюватися далеко не на політичних та ідеологічних засадах, а це ще більше спотворює реальний розподіл сил у суспільстві і порушує принцип легітимності влади.

Другий недолік мажоритарної виборчої системи в тому, що голоси, які подані за кандидатів, які зазнали поразки, пропадають.

Третій недолік у тому, що вона вигідна лише для великих партій.

Четвертий недолік у тому, що вона не результативна. Якщо жоден кандидат не одержить абсолютної кількості голосів (або наберуть однакову кількість) то питання, хто матиме мандат не вирішуються (у подальшому – або перебалотування, або жеребкування, або визнають переможцем старшого за віком).

Це стосується і мажоритарної системи абсолютної більшості. За мажоритарною системою відносної більшості завжди є результат, навіть якщо кандидат один прийде на вибори і проголосує за себе, і він – обраний.

Таким чином, ані мажоритарна система абсолютної, ані система відносної більшості в умовах українських суспільно-політичних та парламентських реалій не є панацеєю від урядових криз, що, з точки зору теорії виборчого права та виборчих систем, є перевагою мажоритарної виборчої системи. Для того, щоб вона дійсно виявила свої переваги, необхідно змінити систему діяльності парламенту і, насамперед, принципи формування уряду, що спирається на стійку парламентську більшість, чого за всі роки української незалежності не було. Не дивно, що мажоритарна система у підсумку прижилася в Україні лише частково.

Є ще мажоритарна система кваліфікованої більшості, яка передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), які отримали певну, кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість абсолютну, тобто більше 50%. Ця система застосовується зовсім зрідка в практиці виборів. Основна причина цього полягає в її нерезультативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.

Другим видом виборчих систем є пропорційна система. Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгії а тепер 57 країн використовують цю систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія, Україна.

Як вам відомо, до проведення конституційної реформи в Україні існувала змішана виборча система. З 1 січня 2006 в силу вступили зміни до Конституції України, відповідно до яких представницькі органи влади обираються за пропорційною виборчою системою. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 7 липня 2005 року вибори депутатів здійснюється на засадах пропорційної системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків. У розподілі мандатів депутатів беруть участь партії (блоки), виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів набрали не менше трьох відсотків голосів виборців, що взяли участь голосуванні (з метою запобігання подрібнення парламентського представництва).

При пропорційній системі депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні.

Пропорційність виборів передбачає коаліційність. При формуванні уряду, а також чіткий поділ парламенту на більшість та меншість, владу та опозицію. Але за цих умов суттєво зростає вага малих партій, які можуть виявитися володарями «золотої акції» при формуванні коаліції та парламентському блокуванні взагалі.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють такі види пропорційної системи:

1) з жорсткими списками;

2) з преференціями;

3) з напівжорсткими списками.

При застосуванні жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі, Росії, Україні.

При застосуванні системи преференцій (в перекладі означає «перевага») виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку навпроти номера того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій, у випадку рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

Система напівжорстких списків передбачає можливість для виборця голосувати:

1) за список у цілому;

2) визначати преференції, помітивши чи вписавши прізвища одного або кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому – за системою преференцій. Ця система практикується в Швейцарії, Австрії, Італії.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається передусім політична платформа і програма майбутньої діяльності партії; дана система найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком її є те, що партійний список може «витягнути» у депутати, сенатори, тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього, система преференцій має змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, бо голосують і за списки, і за персони. І в цьому її перевага, проте недоліком є, так би мовити, мажоритарність – виборець орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси й завдання, партії в цілому. Запровадження системи з напівжорсткими списками зумовлене необхідністю подолати вади системи жорстких списків і преференцій.

Якщо поглянути на пропорційну систему під кутом зору загальнонаціональних інтересів українського суспільства, то його прихильники переконані в тому, що саме вона здатна найбільшою мірою сприяти політичній структуризації суспільства. Які ж аргументи висувають опоненти супроти доцільності пропорційної виборчої системи в Україні?

Один із головних аргументів «проти», полягає в тому, що політичні партії, які є на сьогодні, користуються незначним авторитетом серед громадськості. Адже, за деякими відомостями, всього лише 2% громадян нашої країни є членами політичних партій і тому вони не можуть брати на себе відповідальність за долю всієї держави. Другий аргумент, що є, по суті, продовженням першого, полягає в тому, що при такій низькій підтримці партій з боку громадян України перехід на пропорційну систему виборів означає обмеження політичних прав позапартійної частини наших співвітчизників, які є більшістю. У цьому зв'язку варто нагадати, що Конституція України проголошує: «Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами,... вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування».

Пропорційна ж система, згідно з якою у виборах беруть участь кандидати за партійними списками, відсікає можливість самовисування та позапартійної участі у виборчій кампанії.

Проте на сьогодні єдиною альтернативою серед трьох моделей виборчих систем залишається, на думку багатьох політологів, мажоритарно-пропорційна, тобто змішана виборча система. З погляду формально-юридичної техніки, вона передбачає розподіл депутатських мандатів за принципом «п'ятдесят на п'ятдесят» або в інших співвідношеннях, наприклад, «двадцять п'ять на сімдесят п'ять» тощо, тоді як з політичного боку ця система розглядається фахівцями як спроба «компромісу між принципами представництва різних політичних сил і стабільністю уряду зсередини». Слід додати, що в частині мажоритарних округів вибори можуть відбуватися як за системою абсолютної, так і відносної більшості.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com