Перечень учебников |
Учебники онлайн |
|
|---|---|---|
Основні напрями державного регулювання1. Державне програмування економіки. Економічне програмування — це найбільш розвинута, комплексна форма державного регулювання економіки. Основними формами програмування є: розробка та реалізація національних програм і цільових комплексних програм. Державна національна програма, розроблена на основі довгострокових економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні пропорції і має інформаційно-орієнтуючий характер, дозволяючи конкретним підприємствам (корпораціям) нормально функціонувати в системі народногосподарських пріоритетів у виробництві продукції, технічному розвитку, структурній перебудові господарства, зовнішньоекономічній діяльності. Формально така програма має індикативний (бажаний) характер: конкретне підприємство саме вирішує питання про те, брати участь йому в державній програмі або діяти на свій страх і ризик. Насправді, однак, держава використовує всю систему економічних інструментів (державні замовлення, що забезпечують гарантійний ринок збуту, і досить високі ціни, пільгові податкові і процентні ставки, прямі субсидії і субвенції), які є в її розпорядженні, з тим щоб забезпечити конкретним підприємствам (корпораціям) зростання обсягу продажу і збільшення маси прибутку, і тим самим спонукати ці підприємства активно брати участь у реалізації настанов програми. Що стосується державних цільових програм, розрахованих на участь десятків і сотень підприємств, то вони мають обов’язковий характер. Однак обов’язковість базується не на наказах (командах), а на контрактах, які, передбачаючи жорстку матеріальну відповідальність виконавців, добровільно укладаються підприємствами-виконавцями з державним органом, що очолює програму. Звичайно такі програми дуже вигідні підприємствам-виконавцям, що дозволяє розміщувати державні замовлення на конкурентній основі, надаючи їх тим, хто пропонує найбільш вигідні для держави умови (якість, витрати, терміни виконання). 2. Фіскальна політика — це політика доходів і витрат держави. Головний фінансовий план держави — державний бюджет. Як правило, доходи і витрати державного бюджету рідко збігаються. Частіше має місце дефіцит або профіцит. Держава застосовує регулювання податкових ставок і їх диференціацію. У період спаду і подальшої депресії вона істотно знижує прибутковий податок і податок на прибуток корпорацій, в результаті чистий прибуток комерційних фірм зростає і з’являється стимул до розширення виробництва. Отже, в цьому випадку низькі податки грають роль «акселераторів» економічного зростання. Навпаки, наприкінці фази піднесення, коли наступає «перегрів» економіки, виробництво виходить за рамки платоспроможного попиту, що може викликати кризу, держава різко підвищує податкові ставки з метою загальмувати зростання виробництва, не допустити або принаймні послабити силу спаду, упорядкувати процес відновлення рівноваги між пропонуванням і попитом на товарних ринках. У цьому випадку високі податки грають роль «вбудованих стабілізаторів» економічного зростання. Нарівні із загальним регулюванням податкових ставок, що має циклічний характер, держава широко використовує їх диференціацію. Так, порівняно низькі податки для підприємств (фірм) новітніх, перспективних галузей промисловості стимулюють їх зростання; навпаки, підвищені податки на підприємства застарілих галузей обмежують зростання і стимулюють згортання неефективного виробництва. 3. Грошово-кредитна політика — один із головних інструментів державного регулювання економіки. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва. Мета грошово-кредитної політики — досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Держава регулює процентні ставки кредитів комерційних банків. Зниження цих ставок у період спаду і депресії веде до збільшення підприємницького прибутку і зрештою чистого прибутку корпорацій, а тому стимулює зростання виробництва. Навпаки, підвищення процентних ставок у період «перегріву» економіки зменшує підприємницький прибуток, а тому обмежує, гальмує зростання виробництва. Зниження процентних ставок досягається шляхом «помірної інфляції» (до 6 % на рік), тобто шляхом випуску в обіг зайвої маси грошей. У результаті пропонування грошей перевищує попит на грошовий капітал, процент знижується, чистий прибуток зростає, отже, з’являється стимул до інвестицій і розширення виробництва. 4. Інвестиції у виробничу і соціальну інфраструктуру, державні замовлення (закупівлі). Маючи у розпорядженні бюджетні кошти, держава вкладає гроші в будівництво шляхів, портів, аеродромів, продуктопроводів, ліній зв’язку, в тому числі комп’ютерних мереж, що забезпечує нормальні умови функціонування виробничих галузей і банківської системи. Іншим напрямом державних вкладень є інвестиції в соціальну сферу. Завдяки системі трансфертних платежів держава має можливість виплачувати допомоги по безробіттю, самотнім матерям, багатодітним сім’ям, будувати дешеве муніципальне житло і т. д. Важливу роль у стимулюванні економічного зростання відіграє державна закупівля військової техніки, рухомого складу залізниць, надлишків сільгосппродуктів. 5. Регулювання грошової маси. Нарівні з урядом найважливішим органом регулювання ринкової економіки є центральний (національний) банк країни (в США — Федеральна резервна система), незалежний від президента, парламенту й уряду. Головною функцією центрального банку є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримка тим самим твердої купівельної спроможності паперових грошей, що є найважливішою умовою нормального функціонування ринкового механізму. Фінансова політика центрального банку має циклічний характер. У період, коли в народному господарстві відчувається нестача грошей, що гальмує зростання виробництва, центральний банк знижує резервну норму, зменшує процентну ставку за кредитами, що надаються комерційним банкам (облікову ставку), у масовому масштабі купує у них облігації державних позик. Тим самим збільшуються реальні фінансові ресурси комерційних банків, їх можливість створювати нові безготівкові гроші (зростає мультиплікатор поточних рахунків), отже, і можливість комерційних банків надавати дешеві кредити. Така політика отримала назву політики «дешевих грошей». Навпаки, в період загострення інфляції центральний банк підвищує резервну норму, проценти за кредитами комерційним банкам, продає їм облігації державних позик. Тим самим вужчають можливості комерційних банків створювати нові гроші, обмежуються їх можливості надавати кредити, підвищуються процентні ставки, що веде до уповільнення зростання платоспроможного попиту, обмеження зростання виробництва, але разом з тим знижує рівень інфляції. Така політика отримала назву політики «дорогих грошей». Чергуючи вказані варіанти, центральний банк прагнє забезпечити відповідність між зростанням грошової маси і маси товарів. 6. Проблема регулювання цін. Основний принцип — відмова від державного регулювання цін, оскільки воно порушує дію ринкового механізму, позбавляє ціни ролі індикаторів суспільного попиту, посилає виробникам помилкові сигнали, що веде до різко виражених негативних наслідків. Окремі спроби регулювання цін пов’язані, як правило, з екс- тремальними ситуаціями. Разом з тим, держава встановлює верхню межу цін (тарифів) на продукцію (послуги) природних монополій, забезпечуючи їм нормальний (середній) прибуток і захищаючи кінцевих споживачів. 7. Державне регулювання інтеграційних процесів. Економічна інтеграція означає зрощення національних господарств ряду країн і утворення великих інтернаціональних економічних комплексів. Основні напрями інтеграційних процесів зводяться до поступового усунення митних і фінансових бар’єрів, створення умов для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Разом з тим, інтеграція передбачає уніфікацію цивільного законодавства, соціального страхування і соціального забезпечення, податкової системи, що веде до створення єдиних зовнішніх умов діяльності підприємств (фірм) різних країн. Нарешті, інтеграція передбачає валютний союз. Як свідчить досвід країн розвинутого ринку, інтеграція сприяє значному підвищенню ефективності виробництва, зростанню конкурентоспроможності продукції, підвищенню рівня життя населення. Необхідно також підкреслити таке. Інтеграційні процеси відбуваються під контролем і за безпосередньою участю держави, точніше — державних органів ряду країн. Досить сказати, що Римський договір і Маастріхтські угоди — це угоди між урядами, а не приватними фірмами. При цьому макроекономічне державне регулювання інтеграційних процесів відкриває простір інтеграційним процесам на мезо- і мікрорівнях. Загалом, державне регулювання як елемент структури господарського механізму переслідує такі довгострокові, перспективні цілі: прискорення НТП і структурна перебудова народного господарства, підвищення темпів економічного зростання, створення найбільш сприятливих умов для ринкової конкуренції, завоювання нових позицій на світових ринках, усунення надмірної диференціації прибутків, підтримка соціального партнерства і в кінцевому підсумку забезпечення на цій основі високого рівня і якості життя широких верств населення, тобто надання ринковій економіці соціально орієнтованого характеру |
||
|
|
© uchebnik-online.com |