Перечень учебников |
Учебники онлайн |
|
|---|---|---|
СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА МОДЕЛІ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯРегіональна політика розвинених країн світу передбачає вирішення проблем депрес. і відстаючих від загального рівня розвитку регіонів країни, територій з надмірним техногенним навантаженням, надмірної концентрації промисловості чи населення та інших проблем, які відносяться до макроекономічних. Також вирішуються і проблеми мікрорівня, які пов’язані з місцевою специфікою окремого регіону. ФРН Відповідно до Конституції ФРН бюджети земель і федерації є самост-ми і незал-ми. Кожна земля має свою конституцію, демократично обраний земельний парламент (ландтаг), земельне управління – уряд. У відносинах між собою землі користуються принципом самокоординації, тобто регулюють свої відносини без посередництва центру, в основному шляхом складання і виконання прямих договорів. Кожна земля має власне земельне законодавство, яке не суперечить федеральному, а також своє громадянство. Франція В кожному регіоні існує Регіональна рада, яка обирається населенням, соціально-економічний регіональний комітет і децентралізовані державні служби. Державна владу представляє префект регіону, який має певну владу по відношенню до всіх зовнішніх служб різних відомств. Кожному рівню управління надані права, можливості і кошти для рішення тих питань, які найкраще підлягають управлінському впливу саме в кожній структурній одиниці. У Польщі процес розробки концепції регіонального розвитку проходив паралельно з адмін. реформою. Гол. завданнями реформи були: децентралізація влади, делегування повноважень регіональним органам влади відповідно до принципу субсидіарності. Регіон. політика реалізується на 3 рівнях управління – загальнодержавному, регіональному та локальному. На регіон. рівні (воєводства) реалізуються функції виконання програм регіонального розвитку, моніторинг екологічної та економічної ситуації в регіоні, розбудова прикордонної і митної інфраструктури тощо. На лок. рівні (гміни) через органи місцевого самоврядування забезпечується функціонування закладів регіональної виробничої і соціальної інфраструктури, передусім місцевого транспорту, підприємств комунального господарства, закладів охорони здоров'я, початкової освіти, культури тощо. Основні моделі системи управління: 1) централізована – на всіх рівнях управління здійснюється органами державної влади, які формуються урядом або главою держави, і підпорядковуються по вертикалі (тоталітарна модель); 2) Англо-Американська – управління на всіх рівнях, крім державного, здійснюється органами місцевого самоврядування, які обирає населення відповідної територіальної одиниці. На цих субнаціональних рівнях функціонують міністерства і відомства, але органів державної влади немає; 3) Європейська змішана елітна – ґрунтується на поєднанні перших двох моделей. При цьому на місцевому рівні, як правило, управління здійснюється органами місцевого самоврядування; 4) Європейська змішана з розділеною ієрархією – подібна попередній моделі, однак на рівні області і району управління здійснюється лише місцевою державною адміністрацією, а на місцевому рівні – органами місцевого самоврядування. Будь-яка модель має три рівні: 1) загальнодержавний – визначаються цілі і пріоритети загальноекономічного розвитку країни і регіональної економіки, розробляється державна і регіональні програми соціально-економічного розвитку, бюджетно-фінансова і податкова політики. За центральними органами влади закріплюються функції міждержавних відносин, оборони, екологічного захисту, регулювання грошового обігу, контроль за банківськими операціями, оподаткування, розвиток освіти та культури. Переважає державна форма власності. 2) регіональний – узгоджуються регіональні, галузеві і підприємницькі інтереси. Основним суб’єктом управління є область (принцип самостійності); 3) місцевий – реалізація державної регіональної політики і власних рішень щодо інтересів територіальних громад (самоврядування). |
||
|
|
© uchebnik-online.com |