Перечень учебников |
Учебники онлайн |
|
|---|---|---|
2.4. Економічна цінність інтелектуальної власностіНа сьогодні в економіці більшості розвинутих країн відбулися радикальні зміни. Виникли нові галузі національної економіки, змінилася її структура і провідною рушійною силою національної економіки стала інтелектуальна власність. Склалася комплексна галузь суспільного виробництва – економіка інтелектуальної власності. Вивченню і розробці окремих проблем економіки інтелектуальної власності присвячені зокрема, дисертаційні дослідження українських вчених-економістів: І.І. Дахна, В.О. Долгої, П.П. Крайнєва, Т.Г. Ковальчук, А.В. Єременка, монографії та наукові публікації зарубіжних науковців У. Лендса, Д. Ліпцик, Р. Познера, Р. Уатта, Р. Тоуса, К. Ідріса, Д. Гантчева, спеціалістів країн СНД – Г.Г. Азгальдова, І.А. Блізнєца, Г.В. Бромберга, І.Г. Дежиної, І.Г. Зінова, О.М. Єлісеєва, О.Д. Корчагіна, Н.М. Карпової, С.А. Сударікова, І.Є. Шульги і вітчизняних вчених – А.А. Чухно, Г.М. Доброва, Ю.М. Бажала, В.Д. Базилевича, О.Д. Бутнік-Сіверського, І.О. Галиці, В.С. Дроб’язка, В.А. Денисюка, І.Ю. Єгорова, Б.А. Маліцького, В.І. Мунтіяна, А.Г. Мендрула, О.С. Поповича, В.П. Соловйова, В.В. Сопка, В.Р. Сіденка, Л.І. Федулової, В.К. Хаустова, П.М. Цибульова та ін. Нині у світі є очевидною сила ідей, яка полягає у сприянні економічному розвитку та зростанню. Економісти ж вже давно знають, що економічні інновації були більш потужною силою у визначенні швидкості зростання продуктивності та виробництва протягом ХХ століття, аніж зростання інвестицій капіталу або вдосконалення навичок робітників. Більш того, сучасне значення (цінність) інтелектуальної власності, що втілюється в тих ідеях – від комп’ютернного програмного забезпечення та музичних записів до запатентованих фармацевтичних засобів та інформаційних технологій – є величезним. Так, вартість інтелектуальної власності США на сьогодні становить від 5 до 5.5 трлн доларів, що є еквівалентним приблизно 45% ВВП США та є більшим ніж ВВП будь-якої іншої країни світу. Хоча нові технології та нові шляхи ведення бізнесу розробляються зазвичай в розвинутих економіках, їх трансфер до інших суспільств був запорукою швидкої модернізації світових найбільш успішних націй, що розвиваються, таких як: Азіатські тигри та Китай. Обидві частини цього рівня зростання та продуктивності – як розвиток інновацій, що допомагає збільшити випуск товарів та прибутки розвинутих націй, де вони були винайдені, а також їх трансфер до суспільств, що розвиваються, де вони також допомагають зростанню та підвищенню стандартів життя – життєво залежать від поваги та захисту інтелектуальної власності, яка втілена в кожній інновації. Останнім часом економісти провели серію досліджень, що демонструють провідну важливість сильних прав інтелектуальної власності. Дослідження показали, що захист інтелектуальної власності у суспільствах, що розвиваються, особливо в країнах з низьким доходом на душу населення, прямо заохочує передачу технології з розвинутих економік. Це відбувається як шляхом прямого імпорту, так і через прямі іноземні інвестиції. До того ж, цей трансфер до країн, що розвиваються, збільшується у міру того, як ці країни посилюють захист патентних прав. Також, згідно з даними, захист прав інтелектуальної власності в країнах, що розвиваються, може прямо стимулювати кроки до інновацій у розвинутих країнах. Навпаки, дослідники виявили, що країни з слабким захистом прав інтелектуальної власності отримують менше прямих іноземних інвестицій, а ті інвестиції, які вони таки отримують, є менш технологічно оснащені. Більш того, передові технології та продукція, яку мультинаціональні компанії передають на ринки країн, що розвиваються, та які захищають права інтелектуальної власності, часто розсіюються по місцевих фірмах, і в такий спосіб збільшують рівень, на якому ці фірми та їхні країни розвивають свою власну інтелектуальну власність. Якщо враховувати надзвичайно важливе значення, що його надають економічним інноваціям та інтелектуальній власності, що в них втілюється, не є дивним, що передові ідеї часто викрадаються тими, хто займається піратством або підробкою запатентованих чи авторських технологій і продуктів. Організацією економічного співробітництва і розвитку (OECD) було визначено, що через підробки і піратство компанії щорічно втрачають близько 638 млрд. доларів (ці втрати є більшими ніж загальний сумарний ВВП всіх країн світу, крім 12). Існує припущеня, що контрафакними є приблизно від 35% до 40% усіх комерційних пакетного праграмного забезпечення та музичних записів, які продаються щорічно. За даними щорічного глобального дослідження піратства у галузі програмного забезпечення, яке було оприлюднене Асоціацією виробників програмного забезпечення (BSA), Україна залишається серед країн із найвищим рівнем комп’ютерного піратства у світі, поряд із такими державами, як Зімбабве, Венесуела, Іран тощо. Рівень використання неліцензійного програмного забезпечення в Україні у 2007 р. становив 84%, що є одним із найвищих у Європі, а втрати національної економіки від комп’ютерного піратства становлять більше ніж 400 млн доларів США на рік. Серед запатентованої продукції, яку важче підробити, такої як: ліки, електроніка та напівпровідники, рівень фальсифікації є нижчим, але залишається суттєвим. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), щонайменше 6 % щорічних світових продажів фармацевтичної продукції є підробкою, що оцінюється у більше ніж 30 млрд. доларів США. У деких націях більшість програмного забезпечення та музичних записів є контрафактними версіями. Більше ніж 90% записів, які продаються у Китаї та Парагваї є піратськими, а процент ринку контрафактного програмного забезпечення становить більше 60% у Латинській Америці, більше 70 % у Східній Європі та близько 90% у Росії. До того ж експерти, що спеціалізуються на піратстві у сфері фармацевтики, виявили, що підробки становлять майже 50% певних ліків, які продаються в Китаї та Пакистані, та більше ніж 10% загальних ринків в інших Азіатських країнах та Россії. Враховуючи як розмір, так і вартість всіх цих порушень, а також їх довготривалий вплив на економічне зростання та розвиток в світі, міжнародна спільнота має вжити жорстких заходів щодо зміцнення кордонів та посилення глобального забезпечення прав інтелектуальної власності. Роль, що сьогодні відіграють ідеї в сучасному глобальному економічному житті є, можливо, більшою, аніж в будь-які інші часи сучасної історії. Зрозуміло, що суспільні природні ресурси вже не так тісно пов’язані з тим як швидко розвивається та зростає економічне життя. Наприклад, з 1960 по 2000 роки, економічне виробництво та доходи на душу населення зросли більше ніж втричі у Південній Кореї, яка має доволі небагато природних ресурсів у порівнянні з Бразилією, країною з багатою ресурсною базою [1]. Така різниця пояснюється, зокрема, тим, що Корея досить відкрита для технологічних та іншого роду інновацій, що були розроблені за кордоном та імпортовані до Кореї шляхом прямих іноземних інвестицій або шляхом ліцензійних угод. Також поясненям може бути те, що Корея робить більший внесок у загальнонаціональну публічну освіту, а це, в свою чергу, готує її майбутніх працівників до розуміння і сприйняття нових технологій та шляхів ведення бізнесу. Немає значення, де інновації виникають вперше, адже всі країни є зацікавленими у розвитку інновацій, тому що більшістю переваг користуються ті, хто їх використовує. Наприклад, немає сумніву, що переваги, які надаються працівникам та корпораціям по всьому світу від використання операційних систем Windows, збільшили прибутки кампанії Microsoft, або що медикаменти проти інфекції ВІЛ приносять більше користі (надають більші переваги) тим, хто їх використовує. Однак, і розробка, і застосування економічно сильних інновацій залежать від юридичних та регуляторних домовленостей, що захищають права інтелектуальної власності тих, хто їх розвиває та розповсюджує, і в такий спосіб забезпечує свій прибуток. Один з провідних світових експертів з економічного зростання Пол Ромер, зазначає: «Знання, що необхідні для забезпечення мешканців найбідніших країн суттєвим покращенням у стандартах життя, вже існує в розвинутих країнах. Якщо бідна нація інвестує в освіту та не руйнує стимулів своїх громадян щодо набуття ідей від решти світу, вона може швидко отримати переваги, які надходять від загально доступної частини світової біржі знань. Якщо ж, на додачу, країна створює стимули для приватних утримувачів ідей щодо застосування цих ідей в межах цієї країни (наприклад, захищаючи зарубіжні патенти, авторське право та ліцензії, а також дозволяючи прямі інвестиції іноземних фірм), то його громадяни можуть скоро працювати у найсучаснішій виробничій діяльності [2]. Нема жодної незгоди між економістами, щодо надзвичайної ролі, яку відіграють інновації у економіному зростанні та розвитку. З 1950-х років вчені (починаючи з Нобелівського лауреата Роберта Солоу) встановили, що розробка та адаптація економічних інновацій є найбільш потужним фактором, що лежать в основі визначення національного рівня зростання. У Сполучених Штатах, світовій найбільш вдало розвинутій економіці, від 30 до 40 % від досягнень у виробництві та зростанні у ХХ столітті пояснюють саме економічними інноваціями у їх різноманітних проявах [3]. Ці інновації сприяють розвитку не тільки нових технологій, але також нових матеріалів і процесів, нових шляхів фінансування, маркетингу та розповсюдження товарів і послуг, а також новим способам організації робочого місця та бізнесу. Домінуюча роль ідей в економічному житті зафіксована також у новому досліджені Федеральної резервної системи [4]. Її автори проаналізували різноманітні способи у які компанії використовують ідеї. Це було здійснено шляхом тестування декількох категорій бізнес витрат на нематеріальні активи, включно: програмне забезпечення та бази даних; наукових та ненаукових досліджень та розвитку, покриття витрат на розробку продукції, яка є предметом патентування, ліцензії та авторське право, а також вартість розробки нових продуктів, яка здійснюється сервісними фірмами; витрати на рекламу і дослідження ринку, спрямовані на створення торгової марки; ресурси, що спрямовані на розвиток нових моделей бізнесу та корпоративних культур; а також перебування на спец-тренінгах фірми. Класифікуючи ці витрати як: інвестицію капіталу, що спрямована на збільшення обсягів виробництва продукції (але скоріше в майбутньому, аніж в теперішньому), автори дослідження з’ясували, що бізнес у США вкладає у ці «нематеріальні» проекти стільки ж (а саме 1 трлн доларів), скільки і у заводи, обладнання та інші традиційні «матеріальні» форми інвестування. Вчені встановили, що у 1990-х роках у бізнесі США витрати на довготривалі вклади у «знання» зростали швидше, аніж у будь-який інший вид бізнесу або персональних витрат. У підсумку, автори дійшли висновку, що більше ніж чотири п’ятих від досягнень у рівні зростання виробництва США в кінці 1990-х були забезпечені розробкою та застосуванням нових ідей. За період з 1995 по 2001 роки розробка нових інформаційних технологій нараховувала 28% від зазначених здобутків, а інвестиції капіталу у ці ж технології склали ще 34% ; дослідження та розробка склали 10 %, тоді як зміни в оргінізації фірм та навчання працівників, що відбулися у відповідь на ці інновації, склали ще 10%. Шляхом застосування цього підходу до даних 2001–2003 років можна підрахувати, що приблизно 90% свого економічного зростання за цей період США завдячує зростанню частки нематеріальних активів. Економічно сильні інновації народжуються переважно у країнах з розвиненою економікою, де вклади у дослідження і розробки є потужними, політичне та економіне середовище стабільним, кордони для започаткування нового бізнесу є досить вільними та де поважають права інтелектуальної власності. Тісний взаємозв’язок між інноваціями, зростанням та всіми вище зазначеними умовами стає очевидним з останніх даних розвинутих економік. На думку дослідників «більшість прибутків, які є отриманимими понад вже отримані на даний момент, стають можливими за умови міжнародного обміну знаннями»[5]. У зв’язку з цим Світовий Банк прозвітував, що з 1980р. найбільші світові досягнення були зроблені саме тими з країн, що розвиваються, які ативно відкрили свої економіки для зарубіжних технологій та методів ведення бізнесу, а також захищали права інтелектуальної власності авторів продукції. З 1980 по 2002 роки Східно-Азійські економіки, що розвиваються, досягли середнього зростання більше ніж 7,4% на рік, а Південно-Східні економіки, що розвиваються, зросли в середньому на 5,4% на рік. Для порівняння, економіки Латинської Америки, що відрізняються більш суворою політикою щодо іноземних інвестицій та браком захисту інтелектуальної власності, за той же період зросли менше ніж на 2,5% на рік. Нещодавні дослідження Світового Банку оцінки патентування та зростання у 92 країнах за період з 1960 по 2000 рік, встановили, що 20% зростання від щорічної кількості наданих патентів на винаходи (звідки б не були технології) були повя’зані зі зростанням на 3,8 % у виробництві, що є досить вражаючим висновком [6]. Якщо враховувати, що інновації є єдиною найбільшою силою, яка приводить до змін у показниках зростання та продуктивності більшості націй, то тоді наскільки важливим є захист прав інтелектуальної власності стосовно розвитку та розповсюдження цих інновацій? Може здаватися очевидним, що рівні інновації різко впадуть, якщо нововведення, які були розроблені однією людиною або компанією, будуть скопійовані та розповсюджені без обмежень або компенсацій будь-якою іншою компанією у будь-якій країні. Необхідно зазначити, що серйозні питання щодо традиційних прав інтелектуальної власності, включаючи позови до Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), були порушені нещодавно. В цих дискусіях доводять, що насправді такі права уповільнюють прогрес у країнах, що розвиваються. Більше того, один відомий національний прибічник таких переконань, уряд Бразилії, нещодавно позбавив три фармацевтичні фірми права інтелектуальної власності на нові медикаменти проти СНІДу, які розробили ці фірми. Насправді, в умовах сучасної економіки взаємозв’язок між інноваціями та правами інтелектуальної власності є чітко встановленим. Однак доля інновацій не завжди залежала від зазначених прав. Наприклад, під час нещодавних досліджень, які базувалися на даних з каталогів винаходів трьох міжнародних ярмарків ХІХ століття, було встановлено, що винахідники доволі активно діяли і у Данії, і у Швейцарії протягом всього ХІХ століття, однак саме в цей час у цих країнах існували проблеми із захистом прав інтелектуальної власності [7]. Дослідники встановили також, що винаходи здійснені у місцях, де не було патентного захисту, в основному мали певні складові, які винахідник міг тримати у таємниці і без патенту (ноу-хау). Фактично ж, всі винаходи, які в кінцевому результаті прискорили економічний розвиток та підвищили стандарти життя – особливо нові технології та виробничі процеси – були розроблені у суспільствах із сильним захистом прав інтелектуальної власності, серед яких найбільш помітними є США та Німеччина. Часткове пояснення цих тенденцій можна знайти у тому, як люди зазвичай реагують на економічні стимули. У той час, коли декілька людей є справжніми альтруїстами, більшість не прагне розробити щось, що забезпечить іншим економічні переваги, і здійснює таки спроби лише за умови власних бенефіцій. До того ж, коли розвитком інновацій стали опікуватися переважно корпорації, перспективи майбутніх досягнень як основний стимул стали вирішальними. Розробка більшості сучасних економічних інновацій, особливо у технологіній сфері, зазвичай вимагає високопрофесійних фахівців складного обладнення та вмілої організації бізнесу. Використання такої праці та капіталу є дорогою справою. Єдиною причиною того, що бізнес витрачає такі кошти та утримується від отримання швидших та точніше окреслених прибутків від використання своєї праці та капіталу в інший спосіб, є перспектива більших прибутків у майбутньому. Решту пояснень можна знайти в економіній природі ідей, які роблять перспективи отримання майбутніх прибутків залежними від цих правових аспектів: прав власності та їх захисту. Ідеї, що прискорюють економічні інновації, є тим, що економісти називають «неконкурентні товари». Це означає, що на противагу «конкурентним товарам» (такі, як ціна обладнання або нерухомість), ідея може бути використаною більше ніж однією людиною за один раз, а також легко дублюється. Через те, що ідея не може бути фізично використаною (як, наприклад, земля або обладнання), її використання тими, хто її розробляє не виключає можливості того, що інші особи використовують їх у той же час [8]. Як наслідок, прибутки від інновацій не можуть бути у безпеці без правового захисту нових ідей, що рухають їх уперед. Ця динаміка стає очевидною з нещодавніх результатів опитування проведеного працівниками Американської агенції досліджень і розробок, які повідомили про те, що без патентного захисту 60% проектів, які мали у своєму підсумку винаходи у фармацевтиці, не відбулися б. Важливість інтелектуальної власності та іншої нематеріальної продукції є унікальними питаннями та викликами, що їх мають вирішувати країни у період швидкої глобалізації. Оскльки обсяг знань швидко зростає, а відкриття у багатьох сферах можна здійснити значно легше ніж раніше, то життєвий цикл певного фірмового відкриття або інновації (навіть враховуючи невелику пряму конкуренцію з боку товару-субституда) скорочується. Враховуючи це, американські фірми, наприклад, спробували окупити кошти, що були витрачені на розробку, шляхом більш швидкого розширення свого світового ринку. З того часу, як 72 % від світового ВВП та попиту знаходяться за межами США, потенційне зростання у продажах спричинене глобалізацією в початковий інноваційний період високих прибутків є величезним. Звичайно, це відбувається за умови того, що і за межами США права інтелектуальної власності виробника поважаються і забезпечуються. Країни, що розвиваються, мають деякі занепокоєння у зв’язку з інтелектуальною власністю та глобалізацією. Адже ці країни мають менше економічно цінної інтелектуальної власності і тому є переважно імпортерами інноваційних технологій та компетентних знань. Такі перспективи можуть спровокувати захисну реакцію у певних країнах, що розвиваються, і спонукати їх до ігнорування зарубіжних прав інтелектуальної власності. Цей факт набуває особливого значення, зважаючи на те, що в період дії патенту права інтелектуальної власності гарантують своєму власнику можливість суттєво змінити ціни на продукт, і таким чином ця ціна може у декілька разів перевищувати гранично допустиму вартість виготовлення товару. Отже, піратство та контрафакція може бути тим шляхом, що суттєво знизить ціну на даний запатентований продукт у країні, що розвивається. Інколи звучать заяви про те, що у країнах з низьким або середнім рівнем прибутку ринки для інноваційної продукції є замалими для того, щоб впливати на глобальні інвестиції у сфері досліджень та розробок, і тому, відовідно, країни, що розвиваються, можуть ігнорувати права інтелектуальнї власності зарубіжних компаній, і таким чином покращити своє існуваня без спричинення серйозних збитків країнам решти світу. Питання полягає у тому, чи було б існування країн, що розвиваються, кращим, якщо б вони ігнорували права інтелектуальної власності? Багато економістів детально розглядали різні аспекти цього питання. Для країн, що розвиваються, ціна ігнорування прав інтелектуальної власності зарубіжних компаній значно перевищує будь-які прибутки від таких дій. Наприклад, в одному опитуванні дослідники перевіряли чи має значення для фірми- інноватора права інтелектуальної власності лише у місці розробки інновацій, чи є важливим значення патентів також і в інших країнах. Знову ж таки, стає очевидним логічне економічне поєднання розробки нових технологій та суворе забезпеченя прав інтелектуальної власності. Для інноваторів перспективи отриманя прибутку на великих ринках прямо стимулюють дослідження і розробки шляхом розширення потенційної клієнтної бази у якій корпорації, що здійснюють інновації, можуть компенсувати витрати на НДДКР на виплату, а також шляхом збільшення потенційних рівнів прибутку від досліджень і розробок. Нещодавні дослідження підтвержують наведені дані. Сильний захист прав інтелектуальної власності у країнах, що розвиваються, прямо стимулює прискорення розвитку інновацій у більш розвинутих економіках [9]. Опоненти ж традиційного захисту інтелектуальної власності нещодавно заявили, що незважаючи на те, який вплив справляє захист патентів у країнах, що розвиваються, на розвиток інновацій будь-де, отримують переваги від інновацій переважно лише ті, хто розробляв їх, а не люди у країнах, що розвиваються. Це також є важливим питанням, якщо зважати на те, що інноваційні активи переважно сконцентровані у стабільних, розвинутих країнах, які можуть дозволити собі суттєві фінансові витрати у сфері досліджень і розробок, а також у тих країнах, які заохочують фірми до результативної комерціалізації та експорту інноваційної продукції. Більш того, стає очевидним, що деякі корпорації використовують охорону своїх винаходів для того, щоб підтримувати монополію, та утримувати потенційних конкурентів від виходу на ринок, при цьому більше зосереджуючи свої ресурси на захисті першопочаткових інновацій, аніж на розробці нових, додакових продуктів. Тим не менше, загальні дані показують, що такі несприятливі ефекти набагато переважаються внеском, що його здійснюють інновації у зростання і виробництво, як на трансферних ринках країн, що розвиваються, так і у країнах, де вони були здійснені. В одному з найбільших досліджень були проаналізовані дані 95 країн у період з 1960 по 1988 роки, та було визначено, що права інтелектуальної власності мали значний вплив на економічне зростання в обох випадках: як в країнах з високим рівнем прибутків, де і були розроблені інновації, так і в країнах з низьким рівнем прибутків, де сильний захист винаходів заохочував імпорт та впровадження прямих іноземних інвестицій у формі інновацій. Ці результати були підтверджені іншим дослідженням, що було здійснено у 2004 р., і яке аналізувало дані з 80 країн у період з 1975 по 1994 роки. Дослідження встановило, що сильний захист прав інтелектуальної власності стимулює зростання у країнах з високим прибутком на душу населення. Але ще більші досягнення та зростання були зафіксовані у країнах з низьким доходом на душу населення, адже вони заохочували імпорт та прямі іноземні інвестиції з розвинутих країн. Шлях передачі цих технологій – або за допомогою експорту, або за допомого прямих іноземних інвестицій – залежить від продукції та ринку, але права інтелектуальної власності відіграють важливу роль в обох випадках. Існування сильних прав інтелектуальної власності в країнах, що розвиваються, заохочує експорт нових технологій у ті країни переважно двома способами: по-перше, убезпеченням експортера від локальних підробок та, по-друге, збільшенням розміру потенційного ринку експорту. До того ж декілька досліджень встановило, що країни з більш сильним захистом прав інтелектуальної власності заохочують до себе більше імпорту. Є вирогідним, що прямі іноземні інвестиції, як маркетингова стратегія для компаній-інноваторів, скоро замінить експорт. Таке стає можливим за умов великого ринку, а також тоді, коли продукція є досить насиченою за допомогою дослідженнь і розробок, а також, коли ціна здійснення торгівлі та перевезеня товарів є високою, а вартість заснування нових заводів, навпаки– низькою[10]. Тому не дивно, що прямі іноземні інвестиції у технології, що є складними за своїм конструюванням, але легкими для копіювання чи підробки, зростають паралельно з тим як посилюються права інтелектуальної власності, особливо в порівнянні з технологіями і продуктами, які є більш стандартизованими та вимагають інтенсивної праці. Результатом є, як зазначено в одному з досліджень, якість технологій, які були передані в краіїни, що розвиваються. Вона підвищується переважно в країнах, які посилюють захист прав інтелектуальної власності. Загалом дослідження показали, що трансфер технологій на ринки країн, що розвиваються, збільшується паралельно з посиленням захисту патентних прав, особливо тоді, коли вітчизняні компанії змагаються із зарубіжними інноваторами. Таким чином, кожен відсоток у посиленні захисту патентів у країнах, що розвиваються, збільшує притік інвестицій у цю країну на 0.45 % [11]. Водночас дослідження іллюструють й інший бік справи. Країни зі слабкими правами інтелектуальної власності отримують значно менше прямих іноземних інвестицій, а інвестиції, які вони все ж таки залучають, є менш технологічно досконалими. Наприклад, опитування ста транснаціональних фірм, що розташовані в США, показало їх значне небажання вести бізнес у Індії, Бразилії, Аргентині та Індонезії, тобто всіх тих країнах, що були зазначені Офісом торгового представника США як такі, що не поважають і не захищають права інтелектуальної власності американських компаній та мешканців. Більше 80% фармацевтичних і хімічних компаній, що були опитані, зазначили, що вони не проводили б жодної спільної діяльності, не здійснювали б трансферу та не ліцензіювали б свої технології в Індії, не зважаючи на величезний ринок цієї країни. Так само 62 % від всіх опитаних фірм зазначило, що вони б не дозволили (не ліцензіювали) виробництво своєї продукції в Аргентині, 69% не стали випускати свою продукцію в Бразилії, а 73% – в Індонезії. Тісний зв’язок між захистом прав інтелектуальної власності та іноземними інвестиціями стає очевидним також з багатьох досліджень того, як транснаціональні компанії в США перенаправляють свої прибутки на податкові цілі. Зокрема, чітко зафіксовано, що транснаціональні компанії беруть участь у значній кількості переходів прибутків (принаймні половина їх надходить від інтелектуальної власності) через кордон, причому відбувається перехід з правового поля дії високих податків у зону низьких податків. І дійсно, фірми настільки активно переводять свою інтелектуальну власність у сферу низького оподаткування, що країни з ниьким рівнем оподаткування часто отримують вищі корпоративні прибутки (надходження), ніж країни з високим рівнем оподаткування – діє так званий ефект кривої Лаффера. Водночас дані ілюструють, що нації, які не поважають міжнаціональні права інтелектуальної власності, отримують значно нижчий податковий прибуток від зарубіжних транснаціональних компаній, і в такий спосіб демонструють важливу роль, що її відіграють права інтелектуальної власності у визначенні того, чи є країна привабливою для транснаціональних інвестицій. Захист прав інтелектуальної власності також впливає на склад прямих іноземних інвестицій. Одне з нещодавніх досліджень виявило, що на ринках країн із слабким захистом прав інтелектуальної власності, іноземні транснаціональні компанії схильні до фокусування на розробці дистриб’юторських каналів для своєї продукції, а на ринках країн з сильним захистом прав інтелектуальної власності транснаціональні компанії більше зосереджуються на трансфері розроблених технологій і виробництві [12]. Аналіз досліджень засвідчив, що країни, які активно не притримуються прав інтелектуальної власності також переживають важкі часи у досягненні економічного зростання шляхом здійснення трансферу технологій. В одному з нещодавних досліджень було проаналізовано, як реформи у сфері захисту прав інтелектуальної власності у 16 країнах за період з 1982 по 1999 рік вплинули на трансфер технологій, що здійснювався транснаціональними компаніями США до приймаючих країн [13]. Дослідження показали, у час реформ роялті, які здійснються крїнами, куди продаються або де використовуються трансферні технології, до материнських компаній, зростають. Така тенденція пояснюється тим, що дослідження і розробки, які здійснюються такими країнами, проводяться додатково до імпорту технологій від материнських компаній. Висновком було те, що «транснаціональні компанії реагують на зміни за кордоном у сфері прав інтелектуальної власності шляхом зростання обсягів трансферу технологій до країн, де відбуваються реформи». Така реакція була особливо потужною серед фірм, прибутки яких ще до реформ залежали переважно від інтелектуальної власності. У подальшому дані свідчать, що двостороння торгівля готовими товарами також різко зростає, коли захист прав інтелектуальної власності посилюється. Цими тенденціями також можна пояснити результати нещодавнього дослідження Світового Банку, яке встановило, що протягом періоду реформ інтелектуальної власності частка світової торгівлі включає інтенсивність (насиченість) знань або високо технологічних продуктів різко зросла. Існують також вагомі докази того, що транснаціональні компанії переносять деяку частку дільності у сфері досліджень і розробок до країн, які поважають права інтелектуальної власності, і в такий спосіб створюють позитивну зворотню реакцію (наслідки) в країнах, що розвиваються. Якщо транснаціональна компанія розпочинає інтенсивну інтелектуальну діяльність у країні, то ця діяльність може мати позитивний вплив на інші місцеві копанії (бізнес) тїєї країни. Наприклад, в одному з досліджень було проаналізовано інвестиційні рішення, що приймалися фірмами багатьох країн, і було виявлено, що у міру того, як зростає сила захисту інтелектуальної власності, фірми більше зосереджують свою діяльність на розвитку «нематеріальних» цінностей, що має значний вплив на зростання ВВП [14]. Наведені результати виявили чіткий причинно-наслідковий ланцюг, що формує коло переваг. Країни, що поважають права інтелектуальної власності, заохочують закордонні транснаціональні компанії до трансферу, до себе найсучасніших технологій. Як тільки бізнес та мешканці таких країн опановують нові технології, то вітчизняні фірми які засвоюють їх, так і підвищують рівень розвитку національної інтелектуальної власності. Такі розробки приводять до більшого зростання внутрішніх фірм, а в такий спосіб роблять країну більш привабливішою для подальших інвестицій з боку закордонних транснаціональних компаній. У деякихі випадках це позитивне коло допомагало здійснювати визначні економічні трансформації. Зокрема, дослідження показали, що в період модернізації країн, що розвиваються, частка їх ВВП, яка йде на витрати у сфері досліджень і розробок, не просто збільшується, а значно зростає[15]. У деяких країнах – включаючи Фінляндію, Корею, Тайвань та Ізраїль – як витрати на дослідження і розробки, так і економічне зростання вийшли далеко за граничні світові норми. Автори дослідження також порівнюють цей позитивний досвід з іншими регіонами і відзначають, що зокрема Латинська Америка не досягла світових стандартів у обох показниках. Такі результати пов’язують з доволі сильною неповагою до прав інтелектуальної власності, що існує в багатьох країнах Латинської Америки. Повага до прав інтелектуальної власності зарубіжних компаній може надавати переваги ще і в інший спосіб. Якщо мультинаціональна компанія (фірма) очікує, що їх патенти будуть поважатися у певних регіонах, то стає ймовірним те, що ці фірми будуть інвестувати у дослідницькі проекти, які будуть приносити бенефіти даним регіонам. Значення легально захищеної інтелектуальної власності в Америці важко переоцінити. Нещодавні звіти показали, що лише індустрія авторського права (переважно музика, видавництво та програмне забезпечення) склало приблизно 6 % ВВП США, або іншими словами становить більше, ніж 600 млрд доларів [16]. Ці підрахунки не враховували виробництво таких інтенсивно патентованих індустрій, як комп’ютерна та фармацевтична. Якщо ж враховувати ці сектори, то частка ВВП зросте до 9.2 %. Ці дані не враховують ще показників від виробництва таких індустрій, як фінансові послуги та ринок обладнання, які хоча і не вважаються традиційним сектором інтелектуальної власності, тим не менш виробляють товари та надають послуги, цінність яких суттєво залежить від використання інтелектуальної власності. До того ж, численні дослідження встановили, що цінність «нематеріальних товарів» суттєво зросла і нині становить значну частину всього внутрішнього виробництва та всієї продукції США. Ціннність «нематеріальних товарів» для фірм була широко досліджена та проаналізована. Зокрема виявлено, що майбутні прибутки компаній прямо пропорційно залежать від витрат на дослідження і розробки. Також дослідники з’ясували, що прибутки громадських фірм на фондових ринках мають тенденцію до зростання після того, як були здійснені великі інвестиції у дослідження і розробки, так само як ринкова вартість фірми відносно собівартості зростає після того, як були здійснені інвестиції у нематеріальні товари у загальному. Дані дослідження частково пояснюють неадекватність собівартості, що визначається у нарахованих нематеріальних інвестиціях. Тим не менш співвідношення ринкової вартості фірми до її собівартості є сильним та надійним показником, що визначає важливість нематеріального капіталу для компанії. Ці результати дозволяють припустити, що нематеріальні цінності (товари) становлять 70 % від сучасної вартості звичайних акцій у США. Більш того, нещодавне дослідження (його ми описали вище) ролі нематеріальних цінностей у загальній кількості інвестицій та нещодавних досягненнях виробництва, яке було проведене Федеральним Резервом, підтвердило, що при визнеченні ринкової вартості американських фірм нематеріальні цінності відіграють важливішу роль, ніж матеральні. До того ж, комбінуючі ці два підходи, ми можемо визначити, принаймні приблизно як вартість всього «нематеріального капіталу знання» в американській економіці, а також те, яку його частку становить традиційна інтелектуальна власність. Дослідження, проведене Федеральним Резервом, виявило, що 47% усіх нематеріальних інвестицій припадає на комп’ютерну інформацію (програмне забезпечення і бази даних), а також на дослідження і розробки. Решта ж – 53% нематеріальних інвестицій – становлять витрати на організацію та розвиток бренду. Послуговуючись співвідношенням між ринковою вартістю і собівартістю, та припускаючи для спрощення, що всі форми нематеріальних інвестицій мають однакову продуктивність та показник (рівень) обезцінювання, а також стан речей, які презентують найсвіжіші дані, відображають історичну ситуацію, можна визначити, що вартість інтелектуального капіталу компаній США становить 47% від її нематеріальної вартості. Враховуючи, що нематеріальні цінності становлять 70% ринкової вартості, можна зробити висновок, що вартість інтелектуального капіталу становить приблизно 5 трлн. доларів. З іншого боку дослідження Федерального Резерву також визначило, що вартість усіх нематеріальних інвестицій США приблизно дорівнює вартості всіх матеріальних інвестицій. Якщо ми припускаємо, що матеріальні та нематеріальні інвестиції знеціняться до однакового рівня, то через деякий час вартість акцій нематеріальних цінностей США наблизяться до акцій їх матеріального капіталу. Бюро економічного аналізу (БEA) встановило, що вартість усіх акцій бізнесу США, які залучені у нематеріальні цінності, становить 11.7 трлн. доларів. Припускаючи, що вартість акцій нематеріального бізнесу вже наблизилася в ціні до акцій матеріального бізнесу, можна встановити, що капітал бізнес-знання становить 11.7 трлн доларів, а інтелектуальна вартість в цьому випадку становитиме 47 % від загалу, що дорівнює 5.5 трлн доларів. Цей діапазон (ряд) також послідовно формується тиском, що його відчувають фірми з боку глобалізації. Прибутковість компанії більш суттєво залежить від глибини та якості її інтелектуальної власності, аніж від рівня її індустріалізації та модернізації. Таким чином, фірми з найбільш цінною інтелектуальною власністю є найвирогіднішим кандидатами на перемогу у такому високо конкурентному глобільному середовищі, а також вирогіднішими претендентами на набуття найвищої ринкової вартості. Дані обставини також висвітлюють тяжку економічну шкоду, що спричиняє контрафакція та інші порушення прав інтелектуальної власності. Такі порушення відбуваються як у більшості секторів внутрішньої економіки, так і перетинають національні кордони, спричиняючи значні втрати бізнесу. В той час як втрати прибутків, спричинені контрафакцією, є найбільшими прямими витратами для бізнесу, продажі контрафактних та піратських товарів також спричиняють інші втрати, такі як: втрати у зарплатні працівників постраждалих фірм, ушкодження та смерть, що спричиняє контрафактна фармацевтика, а також витрати на убезпечення ринків від цих порушень. Враховуючи масштаби та розміри значення запатентованих та авторських товарів, можна сказати, що ці витрати формують суттєву діру як в національній, так і в світовій економіці, а також перешкоджають ефективному обміну товарами, послугами та ідеями. Жодних достовірних даних не було зібрано для того, щоб оцінити в повному обсязі широту та розмах міжнародної контрафакції та інших порушень прав інтелектуальної власності. Тим не меньш були розроблені різні оцінки для визначення межі цих цін. Організація економічного співробітництва і розвитку (OECD) встановила, що загальна вартість контрафакції становить від 5 до 7 % від світової торгівлі [17]. скільки піратство, контрафакція та інші порушення прав інтелектуальної власності є часто прихованою (підпільною) діяльністю, то підраховані 5–7% прямих втрат від контрафакції є доволі скромним підрахунком. Застосовуючи зазначені 7% при підрахунках, та використовуючи останні дані торгівлі товарами, надані Світовою Організацією Торгівлі, можна визначити, що у 2004р. втрати спричинені бізнесу та робітникам контрафакцією склали більше, ніж 638 млрд. доларів. Для порівняння: ці втрати є більшими, аніж ВВП Австралії, 13-ї країни у списку найбільших економік світу[18]. У США, як найбільшій світовій економіці з найвищим рівнем патентування та авторського права, особливо страждають від контрафакції. Якщо послуговуватися даними про те, що експорт американських товарів у 2004 році становив 807 млрд доларів, а витрати Організації економічного співробітництва і розвитку через порушення прав інтелектуальної власності склали 7%, то можна визначити, що у 2004 р. тільки контрафакція коштувала американській економіці більше, ніж 56 млрд. доларів. Рисунок , який розміщений нижче, демонструє втрати США від контрафакції протягом певного періоду часу. Витрати на контрафакцію, вирахувані на основі відсотків 199 199 199 199 199 199 199 199 200 200 200 200 200 2 3 4 5 6 7 8 9 0 1 2 3 4 Джерело : BEA; The Economic Impact Counterfeitin OECD, 5% від товарів США 7% від товарів США. Вплив сучасної контрафакції є особливо сильним для бізнесу та працівників в окремих секторах економіки. Ядро індустрії авторського права, що включає програмне забезпечення, аудіо-та відео записи, становить близько 6 % від ВВП США. Ці галузі отримали неймовірні прибутки від нещодавних технологічних інновацій. Саме Інтернет та сучасні технології запису даних дозволили компаніям випускати компакт-диски та цифрові багатосторонні медіа диски, які є легшими у використанні та вищої якості, ніж ті, що були вироблені за допомогою старіших технологій Однак, ті самі технології збільшили уразливість продукції для контрафакції. Індустрія програмного забезпечення встановила, що їх 50 млрд доларів від світових продажів комерційного, пакетного програмного забезпечення для персональних компютерів у 2003 році склало менше ніж дві третини від майже 80 млрд доларів, які надійшли від усього насправді проданого і встановленого у той рік на персональних компютерах комерційного пакетного програмного забезпечення [19]. З цього можна зробити висновок, що більше ніж одна третина від усього комерційного пакетного програмного забезпечення, що встановлено на персональних компютерах, є контрафактним. У деяких країнах рівні крадіжок інтелектуальної власності у сфері програмного забезпечення є набагато вищими. Наприклад, одне дослідження встановило, що близько 62% від усього встановленого у Бразилії програмного забезпечення є контрафактним. Відповідно до цього ж дослідження, тільки американські компанії через контрафакцію програмного забезпечення у 2004р. втратили 6 млрд. доларів, а китайські компанії втратили через вище зазначену контрафакцію більше ніж 2,6 млрд доларів. Також дуже активне порушення прав інтелектуальної власності відбувається у сфері музичних записів. Одне з досліджень піратства, яке відбувається у світовій сфері аудіо записів, виявило, що одна третина від усіх проданих компакт-дисків є підробкою [20]. Знову ж таки, дані по деяких країнах показують навіть вищі рівні піратства. Було встановлено, що 52% від записів, що наразі продаються у Бразилії, є контрафактними. Продажі ж піратських записів становлять більше ніж 73 млн копій порівняно з офіційним ринком, де продається всього лише 66 млн копій. Якщо послуговуватися лише цінами на підробні записи, можна визначити, що світовий ринок контрафактних записів у 2004 р. становив 4.6 млрд доларів. (Дані підрахунки не враховують втрати від обміну даними в Інтернеті та інших подібних форм контрафакції). Світовий ринок контрафактної фармацевтики є значно ширшим та більш занепокоючим, адже підробні ліки становлять потенційну загрозу для здоров’я. У 2003 р. ВООЗ прозвітувала, що від 10 до 20 % від усіх ліків, що споживаються у країнах, що розвиваються, є низькоякісними, що вказувало на те, що проблема контрафактних фармацевтичих засобів є дуже серйозною. Багато досліджень намагалося визначити обсяги світових ринків контрафактних ліків. За даними журналу Business Week вартість вартість контрафактних ліків, що були продані у 2001р., складає між 6 та 19 млрд доларів, у той час як інше дослідження виявило, що контрафакція коштує фармацевтичним компанія 21 млрд доларів щорічно. Справжня вартість може бути значно вищою. Наприклад, за оцінками ВООЗ контрафактні ліки становлять 6 % світового ринку фармацевтії [21]. Якщо ж припустити, що контрафакції зазнають у рівній мірі, то ВООЗ у своїх висновках припускає, що вартість контрафактних фармацевтичних засобів складає близько 30 млрд доларів на рік (дані основані на розмірі світових продажів, що на 2003р. становили 492 млрд доларів). Оскільки стимул до контрафакції зростає паралельно із збільшенням ціни та розміру ринку товарів, то є вирогідним, що справжня вартість контрафактної фармацевтики є набагато вищою. Зазначені порушення прав інтелектуальної власності тяжіють до концентрації в певних районах та регіонах. Однак поки сучасні дані по торгівлі та продажах контрафактних товарів не дають можливості оцінити загальні втрати в усіх сферах, дослідження у певних галузях наводять достатньо даних по країнах та регіонах, що є найбільш залученими у основних сферах контрафакції. Наприклад, дані по одній індустрії визначили Латинську Америку як «притулок» контрафактних музичних записів, із зафіксованим рівнем піратства, що дорівнює 50% або більше у кожній з досліджених країн Латинської Америки. Найбільшим порушником є Парагвай, де контрафакція становить 99% від усього ринку звуко- та відеоозаписів. Китай також має надвичайно високий рівень контрафакції у цій сфері. У Китаї рівень піратства у 2004 р. становив 85%, що спричинило звукозаписуючим компаніям втрати у розмірі 411 млн доларів тільки на цьому ринку. Звуко- та відеозаписуюча індустрія також представила дані про те, що контрафактними є майже 66% ринку аудіо- та відеозаписів Росії та 68% ринку України. Крадіжки у сфері інтелектуальної власності на програмне забезпечення відбуваються за схожим місцевим сценарієм. Індустрія програмного забезпечення визначила, що 36% від світових продажів та встановлень програмного забезпечення є контрафактними. При цьому піратське програмне забезпечення становить 71% від ринків Східної Європи, 63 % від ринків Латинської Америки, і, відповідно, 87% та 91% від ринків Росії та України. Це ж дослідження виявило також, що підроблене програмне забезпечення дуже часто зустрічається і в Азії, зокрема Китаї, В’єтнамі та Індонезії. Хоча ці дослідження і наводять неповні дані по певних частинах світової торгівлі контрафактними товарами, вони в той же час звертають увагу на певні усталені моделі та ситуації, що склалися у країнах, що розвиваються, в Латинській Америці, Східній Європі та Азії, які є постійними та серйозними порушниками прав інтелектуальної власності в сферах програмного забезпечення та відео-, аудіозаписів. Більш того, існують докази того, шо в даних регіонах порушуються й інші права інтелектуальної власності. Наприклад, Европейська Федерація Асоціацій Фармацевтичної Індустрії повідомляє, що контрафактними є більше 50% повних фармацевтичних засобів, що продаються в Китаї, більше ніж 50% ринку ліків у Пакистані, та 10% ринків як інших країн Азії, так і Росії. Всі ці результати свідчать про високі рівні крадіжок інтелектуальної власності у багатьх країнах, що розвиваються. Несформованість національної інноваційної системи, недостатня ефективність системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності перешкоджає розвитку інноваційної діяльності, утворенню в Україні цивілізованого ринку інтелектуальної власності. За останні 4 роки показники впровадження інновацій в українській економіці залишаються незмінними, а деякі– навіть зменшуються. Таким чином ми маємо в Україні невідповідність між збільшенням витрат державних ресурсів (як організаційних, так і фінансових) на інноваційну сферу та зменшенням загальних статистичних показників впровадження інновацій, що свідчить про низьку ефективність реалізації державної інноваційної політики, її декларативність, безсистемність і непослідовність. На це ще у 2005 р. звертала увагу Рахункова палата України (Звіт про результати аналізу ефективності формування і реалізації інноваційної політики в Україні). Не розроблено систему економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) щодо створення та комерціалізації об’єктів права інтелектуальної власності з метою формування ринку цих об’єктів. Зокрема, не визначені мінімальні ставки винагороди винахідникам, авторам за використання об’єктів прав промислової власності, технологій; не запроваджені механізми державної підтримки патентування вітчизняних об’єктів інтелектуальної власності в іноземних державах, створених за рахунок бюджетних коштів; відсутня методика визначення розміру шкоди, завданої порушенням прав на об’єкти права інтелектуальної власності [20]. Як наслідок, неухильно зменшується чисельність творців об’єктів права промислової власності (винахідників і раціоналізаторів) як в цілому по економіці, так і у промисловості та більшості її галузей. Загальна чисельність творців у 2001–2006 рр. скоротилася на 13,8%, у промисловості – на 40,7%,у легкій – в 14,2 раза, у хімічній та нафтохімічній промисловості – на 37,2%,у металургії – на 34,8%, у машинобудуванні – 21,6%, у виробництві електричного, електронного та оптичного устаткування – на 30,5%. Водночас продовжується тенденція зменшення поданих до Державного департаменту інтелектуальної власності заявок на винаходи від національних заявників – порівняно з 2005 р. їх кількість зменшилася на 3%. На 19,8% зменшилась кількість винаходів, використаних у виробничому процесі [23]. Протягом останніх років спостерігається зменшення кількості впроваджених у виробництво раціоналізаторських пропозицій: у порівнянні з 2005 р. їх число зменшилося на 5,5%, з 2004р. – на 10%, з 2003 р. – на 13%, з 2002 р. – на 22%, з 2001 р. – на 26%. Замість здійснення заходів із стимулювання винахідницької активності, розвитку ринку інтелектуальної власності, наукоємної продукції Кабінетом Міністрів України, з ініціативи Міністерства економіки України та Державного департаменту інтелектуальної власності прийнято постанову № 1148 від 19 вересня 2007 р., за якою витрати підприємств на отримання та підтримання чинності патентів на винаходи, корисні моделі збільшуються до 35 разів (юридичні особи мають сплачувати не 496 грн., як раніше, а 9100 грн) та перевищують в 1,5–3,5 раза відповідні витрати підприємств європейських країн, зокрема, Великобританії, Німеччини, Франції, Іспанії, в 3,7 раза більші ніж у Вірменії (член СОТ з 2003 р.) та 1,5 раза більші ніж у Молдові (член СОТ з 2001р.). Пільги щодо сплати зборів для неприбуткових установ було внесено лише після відповідних звернень державних академій наук, вищих навчальних закладів, інших установ. На думку зазначених установ та організацій Уряду було запропоновано не оптимальне рішення щодо змін ставок зборів з метою приведення законодавства відповідно до вимог СОТ, яке не враховує, зокрема, досвід інших країн СНД – членів СОТ, та може призвести до незворотної втрати підприємствами України значної частини винаходів, експансії та монополізації національного ринку іноземними патентовласниками, перерозподілу інтелектуальної власності на користь фізичних осіб, для яких встановлені пільги. Реалізація цієї постанови посилить негативний вплив на результативність винахідницької діяльності, гальмуватиме науково-технологічний розвиток, негативно позначиться на технологічній та економічній безпеці держави, права на винаходи від підприємств перейдуть до фізичних осіб, для яких передбачено пільги [23]. Донині в установах, організаціях, підприємствах не проведено інвентаризацію винаходів колишнього СРСР із грифами «Для службового користування»(«ДСК») і таємних (близько 250 тис.), що належать українським заявникам, не визначені особливості їх розсекречування, зняття грифу «ДСК». Враховуючи, що відомості про зазначені винаходи не були офіційно опубліковані, актуальним є розгляд можливостей їх використання, у тому числі перетворення у патенти України з метою комерціалізації. Це вагомий резерв для інноваційного розвитку держави. Адже сьогодні в Україні є чинними лише 20,7 тис. 20-річних патентів на винаходи, з яких 40% належать іноземним заявникам. Має місце неконтрольована передача наукових і конструкторських розробок за кордон, відтік з України вітчизняних заявок на перспективні винаходи. Не врегульовано питання щодо затвердження мінімальних ставок винагороди авторам технологій, цільового субсидіювання трансферу технологій, введення державного реєстру договорів про трансфер технологій, відповідальності за подання заявок до патентних відомств іноземних держав без попереднього подання їх в Україну, не здійснюється відповідний аналіз заявок, поданих в Україні та до іноземних країн. Повільно здійснюється реалізація положень Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій». Тривають негативні тенденції у приватизації об’єктів науково-технічної сфери, які продаються практично за безцінь, без врахування вартості нематеріальних активів, що суперечить ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Приватизація багатьох об’єктів науково-технічної сфери призводить до втрати унікальних напрацювань та наукових шкіл, що формувалися десятиліттями, і фактично в повному обсязі вже ніколи не зможуть бути відтворені. Взагалі частка нематеріальних активів у балансі промислових підприємств та в цілому по економіці України занижується і за звітністю є меншою за 1%. Водночас в Державному реєстрі суб’єктів оцінноїз діяльності, який веде Фонд державного майна України, зареєстровано більше шестисот оцінювачів за спеціалізацією 2.2 «Оцінка прав на об’єкти інтелектуальної власності». Вступ України до СОТ створює нові виклики інноваційній безпеці України. Так, згідно з аналізом Національного інституту проблем міжнародної безпеки зі вступом до СОТ українське інноваційне законодавство не орієнтоване на функціонування економіки у жорсткому конкурентному середовищі. Слід очікувати загострення конкуренції на внутрішньому ринку високотехнологічної продукції, що негативно відіб’ється на фінансових результатах та інвестиційних можливостях вітчизняних високотехнологічних підприємств. Може статися консервація енергоємної структури економіки. Побудова ефективної системи збору та виплати винагороди за використання об’єктів авторського права і суміжних прав є неодмінним елементом економіки країн світу і водночас суттєвим важелем розвитку національної культури. Запровадження цивілізованого колективного управління здатне стати ефективною ланкою детінізації тих галузей (громадське харчування, торгівля, культурне дозвілля та відпочинок, інформаційні технології тощо), де безпосередньо чи опосередковано використовуються музичні, аудіовізуальні та інші твори, фонограми, відеограми. З часу реалізації Закону України «Про авторське право і суміжні права» в Україні щороку організаціями колективного управління збирається лише близько 3,4 млн євро винагороди. У той же час, країни, які водночас з Україною прийняли законодавство з авторського права, тільки у сфері музики збирають: Польща – 67 млн євро (населення 38,1 млн), Угорщина – 38 (населення 10,1 млн), Чехія – 27 (населення 10,3 млн), Словаччина – 24 (населення 5,4 млн), Литва – 3,7 (населення 3,4 млн), Латвія – 2,5 млн євро (населення 2,3 млн). За даними Альянсу програмного забезпечення, у 2007 р. Україна витратила приблизно 2,8 млрд доларів на інформаційні технології (ІT), що становить більше ніж 2% від ВВП. Це дозволило підтримати більше ніж 4 тис. ІТ-компаній із штатом 33 тис. спеціалістів, зібрати в цій сфері понад 245 млн доларів податкових зборів. Україна перебуває у стані активного становлення ринку із розроблення програмного забезпечення. Загальний обсяг доходів у 2007 р., отриманих на ІТ-ринку, склав майже 14 млрд гривень. Найбільша частка доходів припадає на реалізацію засобів обчислювальної техніки та обладнання – 80,4% (11,5 млрд). Розробка програмного забезпечення становить 15,4% (2,2 млрд), консультування з питань інформатизації – 1,4% (0,2 млрд), опрацювання даних – 1,0% (0,15 млрд), ремонт і технічне обслуговування офісної та електронно-обчислювальної техніки – 1,7% (0,25 млрд). Темпи росту доходів у галузі інформаційно-телекомунікаційних технологій, складовою якої є ІТ-сфера, значно перевищують темпи росту доходів в інших галузях економіки і набагато вищі, ніж у країнах ЄС. Темпи зростання доходів від надання ІТ-послуг у 2006 р. порівняно з 2005 р. зросли на 37,8%, а 2007 р. у порівнянні з 2006 – на 45,5%. Найвищими темпами зростали доходи від послуг з розроблення програмного забезпечення та консультування у цій сфері (69%), які в загальному обсязі наданих ІТ-послуг у сфері інформатизації становлять майже 78% усього обсягу послуг. При цьому у зазначеному сегменті ринку працюють близько 1,9 тис. підприємств. Сегмент вітчизняного ринку з розроблення програмного забезпечення складається з таких частин: розроблення стандартного програмного забезпечення – 23% (510 млн грн), розроблення програмного забезпечення за індивідуальним замовленням та адаптування пакетів програм до специфічних потреб користувача – 38% (832 млн грн), ІТ-аутсорсингу – 7% (158 млн. грн), створення та ведення баз даних – 32% (694 млн грн). За даними Держкомстату, у 2007 р. офіційний експорт програмного забезпечення становив лише 4,7 тис. дол. США (0,1%) від загального обсягу доходів, отриманих за розробку програмного забезпечення. За експертними оцінками, Україна надає іноземним суб’єктам господарювання послуги з розроблення програмного забезпечення на суму від 38,5 до 200 млн дол. США. При цьому не враховані доходи від розробки комп’ютерних ігор, які оцінюються в 48 млн. дол. США і переважно знаходяться в тіні. Таким чином, з урахуванням «тіньової складової» загальний обсяг українського сегменту ринку, пов’язаного з розробкою програмного забезпечення, оцінюється в 2,6 – 3,5 млрд грн. Тобто, від 15 до 37% ринку з розроблення програмного забезпечення знаходиться в тіні. Сьогодні, за різними оцінками, у тіньовому сегменті ринку з розробки програмного забезпечення та комп’ютерних ігор працюють від 20 до 35 тис. спеціалістів. Переважна більшість з них (від 80 до 90%) об’єднані в неформальні групи чисельністю 10-30 осіб, які для своєї діяльності наймають приватні квартири, а отже користуються пільгами для населення в частині сплати комунальних платежів і не сплачують жодних податків. Інша частина, а це за оцінками учасників ринку близько 300 компаній з чисельністю більше 100 осіб кожна,– укладають з суб’єктами підприємницької діяльності договори та працюють за схемою оподаткування єдиним податком. Це призводить до втрат Державного бюджету. У загальному обсязі виробництва постійно зростає питома вага програмного забезпечення. За даними постачальників, обсяг виробництва станом на 1 січня 2005 р. становив 400 млн грн, то станом на 1 січня 2007 р., за даними Держкомстату, – 928,54 млн грн, а вже у 2007 р. – 2,2 млрд грн. Видатки центральних органів виконавчої влади на розроблення програмного забезпечення становлять від 1% до 2% доходів, отриманих у цьому сегменті ринку, що становить лише 13% – 17% коштів, виділених на інформатизацію. Це надзвичайно низький показник, який свідчить, що центральні органи виконавчої влади спрямовують більшість бюджетних коштів, виділених на інформатизацію, на створення та вдосконалення інфраструктури інформатизації, а не на створення інформаційних ресурсів і впровадження інформаційно-аналітичних систем, які могли б забезпечити якість, ефективність і прозорість управлінських процесів у державі. Зниження рівня комп’ютерного піратства протягом наступних чотирьох років на 10% дало б можливість додатково створити 2 629 робочих місць, збільшити оборот українського ІТ- сектора на 941 млн. доларів, а суму податкових надходжень на 69 млн. доларів США. На сьогодні в Україні юридичними та фізичними особами використовується близько 6,5 млн. комп’ютерів, тільки в центральних органах виконавчої влади використовується близько 14 тис. сучасних персональних комп’ютери та близько 6,3 тис. серверів, більшість з яких було закуплено з ліцензійним програмним забезпеченням. За даними щорічного глобального дослідження піратства у галузі програмного забезпечення, яке було оприлюднене Асоціацією виробників програмного забезпечення (BSA), Україна залишається серед країн із найвищим рівнем компютерного піратства у світі, поряд із такими державами, як Зімбабве, Венесуела, Іран тощо. Рівень використання неліцензійного програмного забезпечення в Україні у 2007 р. становив 84%, що є одним із найвищих у Європі, а втрати національної економіки від компютерного піратства склали більше ніж 400 млн. доларів США на рік. Комп’ютерне піратство, як правило, набуває форми незаконного відтворення та розповсюдження комп’ютерних програм на носіях інформації (компакт-дисках); незаконної інсталяції програмного забезпечення на комп’ютерну техніку, яка в подальшому реалізується у торговельній мережі; використання неліцензійного комп’ютерного програмного забезпечення при здійсненні господарської діяльності – у бухгалтерському обліку, виробничій діяльності, при наданні комп’ютерних послуг населенню. Аналіз викритих протягом 2002–2008 року злочинів свідчить, що серед 1798 виявлених злочинів 52% сктановлять злочини, пов’язані з незаконним використанням комп’ютерного програмного забезпечення. У 2002 р. виявлено 73 таких злочини, у 2003 р. – 120, у 2004 р. – 188, у 2005 р. – 152, у 2006 р. – 175, у 2007 р. – 171, за три місяці 2008 р. – 60. У результаті вжитих протягом 2007 р. заходів викрито 656 злочинів у сфері комп’ютерних технологій, з яких 205 – у сфері електронних платежів, 162 – у ері комп’ютерних та Інтернет-технологій, 72– у сфері телекомунікації. До суду направлено 451 кримінальну справу. За 4 місяці 2008 р. у сфері комп’ютерних технологій викрито 401 злочин у сфері інформаційно-телекомунікаційних технологій, з яких 113 – у сфері комп’ютерних і Інтернет-технологій, 83 – у сфері електронних платежів, 27 – у сфері телекомунікацій. Зазначені проблеми 16 квітня 2008р. обговорювались на розширеному засіданні Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти «Про стан державного регулювання і управління у сфері розвитку, правової охорони і захисту інтелектуальної власності та інноваційної діяльності в Україні»(в контексті парламентських слухань «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування» (21 березня 2007 р.), слухань у Комітеті з питань науки і освіти «Інноваційна діяльність в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення» (29 листопада 2006 р.), парламентських слухань «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації» (20 червня 2007 р.)), прийняті конкретні рекомендації. Критична важливість інтелектуальної власності для економіки є зрозумілою і чітко визначеною. На сьогодні інтелектуальна власність становить приблизно одну третину ринкової вартості всіх акцій США, а саме: від 5 до 5.5 трлн доларів. Ця загальна сума дорівнює приблизно 42% ВВП Америки, а також є більшою, ніж ВВП бідь-якої іншої країни світу. Більш того, інтелектуальна власність та її захист є ключовими факторами, що впливають на економічний прогрес у всьому світі. Широкі міжнародні дослідження та аналіз економіки показали, що економічно потужні форми інтелектуальної власності, що втілюються в інноваціях, є найбільшим фактором збільшення економічного зростання та розвитку.Встановлено також, що захист прав інтелектуальної власності є критичним для розвитку та поширення інновацій. Підтверджено, що прискорення, з яким зростають і модернізуються країни, що розвиваються, тісно залежить від трансферу цих інновацій з розвинутих країн. Показано, що захист прав інтелектуальної власності у країнах, що розвиваються, є провідним чинником визначення збільшення таких трансферів. У багатьох країнах, що розвиваються, відсутність поваги до прав інтелектуальної власності або недбале ставлення до впровадження і дотримання цих прав залишається переважно правилом, аніж винятком. Несформованість національної інноваційної системи, недостатня ефективність системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності перешкоджає розвитку інноваційної діяльності, утворенню в Україні цивілізованого ринку інтелектуальної власності. |
||
|
|
© uchebnik-online.com |