Перечень учебников |
Учебники онлайн |
|
|---|---|---|
4.3. Податкове стимулювання наукової та інноваційної діяльностіЗважаючи на внесок науки у зростання продуктивності економіки та досягнення соціального добробуту, уряди різних країн світу здійснюють політику стимулювання витрат національного бізнесу на проведення наукових досліджень і розробок та запровадження їх досягнень у виробництві, тобто інноваційну діяльність. Для України актуальною є проблема зміни якості економічного розвитку, переходу до інноваційної моделі. У цьому зв’язку фінансове забезпечення науково-технологічної сфери стає основною передумовою активізації інноваційних процесів. Проте аналіз інтенсивності витрат на наукову і науково-технічну діяльність1 (ННТД) у динаміці демонструє тенденцію до скорочення. Так, в Україні після періоду трансформаційної кризи економіки 1990-х років загальні асигнування у ННТД почали зростати у період так званого відновного зростання – у 2002 р. від рівня 1,16% ВВП до 1,37% ВВП у 2004 р., але у подальшому – зменшувалися – до 1,30% ВВП у 2005 р., 0,96% – у 2006 р. й до 0,86% – у 2007 р. [1]. Відбувається недофінансування та занепад окремих секторів науки (передусім галузевого та заводського), які, власне, покликані здійснювати доведення наукових досягнень до впровадження у виробництво. Аналіз структури джерел фінансування науково-технічних робіт в Україні свідчить про високу роль прямої державної підтримки науково-технічного розвитку і недостатнє використання державою непрямих методів стимулювання інноваційної активності підприємницького сектору та розширення зв’язків науки з виробництвом. За часткою у валовому фінансуванні ННТД основними джерелами є державний бюджет (45,8% у 2007 р.), кошти вітчизняних (28,1%) та іноземних замовників (15,9%). Крім того, у більшості розвинених країн світу левова частка ННТД фінансується за рахунок бізнесу, а держава застосовує різні форми фінансового заохочення бізнесу вкладати кошти у науку. Відносно невисокий рівень витрат на ННТД національних товаровиробників дає підстави для висновку про низький платоспроможний попит на наукові розробки з боку реального сектору, внаслідок чого інноваційні процеси в економіці здійснюються досить повільно у вузьких масштабах. Об’єктивна обмеженість бюджетних ресурсів не дозволяє очікувати від держави вагомого збільшення фінансування науки, адже останніми роками відбувається скорочення частки витрат на науку з державного бюджету у сукупному ВВП. Так, у 2004–2007 рр. їх частка зменшилася з 0,44% ВВП до 0,39%, тоді як у попередні роки спостерігалася тенденція до зростання – від 0,27% ВВП у 2002 р., до 0,40% – у 2003 р. та 0,44% – у 2004 р. Отже, в сучасних умовах української економіки питання податкових пільг для національного промислового бізнесу на проведення та фінансування ННТД набуває актуальності. У сучасному світі податкові пільги для сфери наукових досліджень і розробок мають першорядне економічне значення. Оскільки у сфері науки закладаються підвалини майбутнього довготривалого зростання економіки, податкові пільги для неї не є поступкою певним груповим комерційним інтересам. Широке запровадження податкових стимулів для наукової та інноваційної діяльності розпочалося у 1960-ті роки, коли у провідних країнах ринкової економіки реалізовувалася кейнсіанська економічна політика, що передбачала гнучке використання державою заходів податкового регулювання господарських процесів. За період застосування ці пільги виявили себе як надійний інструмент науково-технічної, промислової та інноваційної політики держави, який сприяє вирішенню важливих економічних завдань – відтворенню технологічного базису виробництва на основі передових науково-технічних досягнень, підвищенню конкурентоспроможності національної промисловості, залученню у сферу ННТД додаткових коштів бізнесу та інших недержавних джерел. Для платника пільги дозволяють вивільнити додаткову частину фінансових ресурсів, що виникла внаслідок зменшення податкового тиску на нього, порівняно із загальним податковим зобов’язанням, та використати її на проведення ННТД. Пільги реалізуються через зменшення об’єкта та бази оподаткування, нарахованих сум податку, запровадження знижених податкових ставок (нормативів), надання відстрочення (розстрочення) сплати податкового зобов’язання [2, c. 425] та забезпечують фінансово-економічне стимулювання підприємницької діяльності у царині науки та інновацій. Надання певних видів пільг дозволяє досягати різних економічних ефектів: – вирахування поточних витрат на ННТД з бази оподаткування дозволяють розширити фінансування робіт зі створення нових видів продукції та прогресивних технологій; – вилучення з об’єкта оподаткування амортизації, розрахованої за прискореними нормами, стимулюють невпинне оновлення виробничо-технологічного та наукового обладнання; – податкове кредитування вивільняє суму податкового платежу, нараховану до сплати, для поточного господарського обігу і також розширює фінансові ресурси наукової та інноваційної діяльності; – стимулювання венчурного бізнесу урізноманітнює джерела фінансування науки, дає змогу залучати кошти приватних осіб та організацій, зокрема на підтримку напрямів досліджень, що не належать до державних пріоритетів; – сприяють розвитку ринків позичкових капіталів (фондового ринку, ринку венчурних інвестицій тощо), необхідного для розвитку науково-технічного та інноваційного бізнесу (у тому числі малих його форм) тощо. Різноманітність видів податкових пільг на проведення ННТД виникло під час практичного їх застосування у провідних індустріальних країнах ринкової економіки. Пільгове оподаткування інтегровано у національну інноваційну систему кожної країни й пов’язується з іншими інструментами наукової, інноваційної та промислової політики держави. В основі більшості національних підходів до надання податкової пільги на проведення ННТД є рівень інноваційної сприйнятливості платника податку та активність його зусиль, спрямованих на комерціалізацію результатів ННТД, а на цій основі – збільшення його доходів як бази наступного оподаткування. Інноваційно інертне підприємство не витрачає власних коштів на ННТД, не очікуючи від них прибутків, а тому не може претендувати на використання пільг. Таким чином, діє механізм непрямого державного регулювання інтенсивності інноваційних процесів в економіці. Держава визначає народногосподарське завдання – прискорення інноваційного розвитку та створює інструменти, які в умовах економічної багатоукладності дозволяють залучити до його виконання якомога ширше коло підприємств. На відміну від прямого державного фінансування, яке стосується певного кола підприємств й масштаби якого об’єктивно обмежені рамками бюджету, податкові стимули не розподіляються безпосередньо між усіма претендентами, а надаються їм у тому разі, якщо вони здатні самостійно провадити діяльність у визначеному державою напрямі. Переваги непрямого державного податкового регулювання наукової активності полягають в об’єктивності критеріїв надання державної підтримки – здійснення відповідних видів робіт і запровадження у виробництво продуктових або технологічних інновацій. На цьому тлі прямі державні асигнування супроводжуються суб’єктивними рішеннями, пов’язаними з потребою визначення підстав для їх розподілу між пошукувачами, обрання одержувачів фінансової підтримки з бюджету, тоді як зацікавлені претенденти лобіюватимуть прийняття рішення на свою користь. Таким чином, процедури розподілу бюджетних коштів серед багатьох претендентів створюють підґрунтя для вибіркового протекціонізму для обраних підприємств за рахунок решти платників податків, деформації базових принципів функціонування ринкової системи, зумовлених порушенням умов вільної конкуренції. У випадку роздрібнення обмежених державних ресурсів для допомоги усім претендентам розмір кожної субсидії виявиться мізерним, що не дозволить досягти виконання поставлених державою завдань. Аналіз досвіду застосування податкових пільг для сфери ННТД у країнах світу дозволяє виявити головну роль зниження податку на прибуток (дохід) фірми. Найбільш універсальними формами пільг з цього податку є зменшення бази оподаткування на величину поточних некапітальних витрат на ННТД та прискорена амортизація машин і обладнання, що використовуються для проведення наукової роботи. Наприклад, у індустріально розвинених країнах ОЕСР застосовуються такі фіскальні пільги для витрат на ННТД: – у Австралії з 1997 р. запроваджено норму, згідно з якою на валові витрати списуються витрати на ННТД у розмірі 125%, якщо річний обсяг останніх перевищує 20 тис. австралійських дол.; – така ж норма використовується й у Данії; – у Австрії списання здійснюються за нормою 105%; – в інших країнах (Бельгія, Великобританія, Німеччина, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Норвегія, США, Швеція, Швейцарія, Франція, Японія) базу оподаткування зменшують на 100% витрат на ННТД; – щодо амортизації витрат платників податку на придбані (виготовлені) машини і обладнання, які використовуються у ННТД, то в Австралії, Бельгії, США, Франції вони списуються пропорційними частинами протягом встановленого терміну – 3 роки; – в Австрії та Італії нараховується прискорена амортизація тощо [3, c. 238]. Таким чином, практика надання прибутковим фірмам можливості зменшення бази оподаткування на величину кваліфікованих витрат поточного періоду на ННТД є дуже поширеною. До того ж, застосовуються й так звані екстраконцесійні пільги, які дозволяють зменшувати базу оподаткування більше ніж на 100% витрат на ННТД. Згадувана у цьому зв’язку Австралія надає екстраконцесійну пільгу з податку на прибуток фірмам, дослідження та розробки яких, крім вартісних параметрів, відповідають ознакам суттєвої новітності та технічної ризикованості, а також мають велике практичне значення для господарства країни. Представлений огляд свідчить і про важливість запровадження сприятливої амортизаційної політики для наукового обладнання, щоб забезпечити конкурентоспроможність власне наукових досліджень і розробок. Ці пільги відповідають умовам прискорення НТП, що відбувається у сучасному світі, у зв’язку з чим скорочується життєвий цикл створюваної техніки і з’являється потреба постійного оновлення науково-виробничого потенціалу. Передумовою дієвого застосування пільг із податку на прибуток є рентабельна діяльність фірми – платника податку. Проте якщо фірма витрачає кошти на проведення перспективних ННТД та придбання наукового обладнання і у цей період не має прибутку, а тому не може скористатися пільгою, у зв’язку з цим у законодавстві багатьох країн передбачається можливість перенесення терміну використання права на пільгу. Чинність відкладених податкових пільг може зберігати силу від одного до десяти років. Така податкова норма особливо важлива для інноваційних фірм, які започатковують цикли економічної кон’юнктури. Як зазначав Й. Шумпетер у «Теорії економічного розвитку», описуючи кругообіг економіки між рівноважними станами, у стані кругообігу усі ресурси в економіці розподілені, а власники кожного фактора одержують винагороду (дохід), який відповідає його граничній продуктивності [4, с. 278–285]. Інноватор, щоб вилучити ресурси із старих комбінацій, має запропонувати за них більше, тому й витрати зростають, порівняно з підприємцями, які підтримують рутинні господарські процеси. Надлишкові витрати інноватора винагороджуються прибутками в майбутньому. Джерелом цих прибутків стає тимчасове монопольне становище, в якому перебуває успішний інноватор. Високі доходи інноватора приваблюють конкурентів, які також освоюють інновацію заради одержання власного прибутку. В результаті тимчасова монополія зникає, ціни знижуються, немає монопольного доходу. З новаторською функцією підприємця Й. Шумпетер пов’язував і прибуток, і відсоток, і навіть економічний цикл. Таким чином, наукомісткі інноваційно активні фірми, які протягом періоду запровадження інновацій не мають прибутків, зацікавлені у перенесенні терміну використання податкових пільг на час успішного виходу на ринок із новим продуктом або технологією. Глобальні зміни виробничо-технологічного потенціалу індустріально розвинених країн наприкінці ХХ ст. актуалізували потребу створення сприятливих податкових умов для розвитку ННТД у корпораціях. У цьому зв’язку набув поширення так званий дослідницький податковий кредит. Цей вид податкової пільги дозволяє промисловим корпораціям зменшувати нарахований податок на прибуток на визначену величину, що дорівнює певній частці здійснених кваліфікованих витрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи. У різних країнах застосовуються такі форми податкового кредиту, як пільга на приріст та інкриментальна пільга. Так, у Канаді, Нідерландах пільга зростає пропорційно обсягу витрат на ННТД. У США, Японії, Франції – також пропорційно зростанню витрат на ННТД, але як база порівняння використовується законодавчо встановлений темп у відрізок часу. Подекуди використовується комбінація цього податкового кредиту [5]. У США, починаючи з 1990 р. і до 2002 р., заявлені компаніями обсяги податкового кредиту на проведення лабораторних та експериментальних робіт більш ніж потроїлися відповідно зі зростанням витрат промисловості на наукові дослідження і розробки (рис. 1). Зокрема у 1990 р. сума задекларованого податкового кредиту становила 1,9 млрд дол. США, у наступні періоди зростала й досягла максимального значення у 2000 р. Надані показники відображають реальний стан державного податкового кредитування, оскільки вони скореговані відповідно до інфляції. У межах зазначеного періоду переважала тенденція до зростання податкового кредитування, хоча динаміка була нерівномірною – у 1995–1996 рр. та у 2001 р. спостерігалося його скорочення, порівняно з попередніми періодами. Так, у 2001 р. заявлений до відшкодування податковий кредит склав 6,4 млрд дол. США, хоча у 2000 р. досяг 7,1 млрд дол. [5]. Обсяги надання цієї податкової пільги постійно зростають: якщо протягом 1990–1996 р. у середньому за рік заявки на відшкодування сягали 2,0 млрд дол., то у 1997–2001 рр. вже перевищували 5,7 млрд дол. Проте застосування податкового кредиту на ННТД поширюється на менше ніж 4% витрат промисловості на науку і дослідження. Отже, завдяки використанню податкового кредиту корпорації США економлять на сплаті податків до 7 млрд дол., основна частина цієї суми припадає на обробну промисловість, у т.ч. на фармацевтичні та машинобудівні компанії тощо. Дія механізму податкового кредиту дозволяє промисловим компаніям збільшити фінансування ННТД на суму, що становить до 5% прямих бюджетних асигнувань на ННТД [5]. Урахування сучасних особливостей науково-технічного прогресу, який відбувається шляхом розробки, впровадження та виробництва багатьох видів високотехнологічної продукції, із залученням серед інших коштів ризикового капіталу та здійснюється силами невеликих колективів, зумовлює надання малим та середнім дослідницьким фірмам суттєвих інвестиційних податкових пільг. У деяких випадках передбачається навіть повне звільнення від податків протягом певного проміжку часу. Крім того, для посилення припливу капіталів на виробниче нагромадження надаються податкові пільги, що стимулюють приватні інвестиції. Загальною особливістю системи пільг, які запроваджені урядами США, Великобританії та інших країн у сфері інвестування та науково-технічного розвитку виробництва, є їх чітка спрямованість на конкретний результат. Право на пільгу настає переважно після досягнення її мети – введення в експлуатацію нових машин та обладнання, фактичного зростання видатків на наукову діяльність тощо. Крім застосування податкового кредиту, поширеним інструментом є також зниження ставок податків для інноваційно активних підприємств. Так, у Великобританії податкова ставка на прибуток малих і середніх фірм становить 29%, венчурних фірм – 25% (стандартна ставка – 35%), в Японії податок на прибуток із венчурних підприємств стягується за ставкою 30% (стандартна – 42%), у Німеччині податкова знижка на інвестиції у ННТД становить 7,5%, у Франції діє пільгова ставка податку на прибуток для нових компаній в розмірі 25% протягом трьох років. У США взагалі не підлягає оподаткуванню юридична форма ризикового капіталу, відсутній податок на оренду для венчурних фірм, у Франції звільнено від оподаткування кошти, що вкладаються у венчурні проекти, а у Канаді повністю звільняється від оподаткування прибуток від продажу цінних паперів або об’єктів власності при реінвестуванні у виробництво. З 2004 р. у Франції започатковано Інноваційний план, в якому визначено перелік заходів, спрямованих на заохочення інновацій та розвиток креативного підприємництва. Серед них значне місце відведено податковим стимулам. Так, новостворені малі та середні наукомісткі підприємства, які інтенсивно інвестують ННТД, отримали низку податкових послаблень у вигляді звільнення від сплати обов’язкових відрахувань на соціальні цілі, податку на компанії, податку на подорожчання цінних паперів, які утримуються власником більше трьох років, а також послаблення оподаткування місцевими податками та зборами. Крім того, незалежно від розміру підприємства практикується зниження податків для інноваційно-активних компаній з метою компенсації частини їх витрат на ННТД. Починаючи з 2000 р., у Великобританії з оподатковуваного доходу малих та середніх підприємств, які витрачають на ННТД не менше 50 тис. ф. ст. на рік вираховується 150%, а з 2002 р. цю пільгу поширено і на великі компанії (125% витрат на ННТД). З 2003 р. англійський уряд реалізує програму збільшення національних витрат на ННТД з 1,9 до 2,8% ВВП за рахунок приватного бізнесу. Для досягнення цієї мети у квітні 2002 р. запроваджено податковий кредит для малих підприємств, що здійснюють ННТД, розширено перелік робіт, що кваліфікуються як ННТД, скасовано близько 40 норм, що гальмували діяльність компаній. Податкова пільга поширюється на 4 500 фірм, з кількістю персоналу не більше 250 чоловік, річним оборотом, що не перевищує 25 млн ф. ст. (40 млн євро) та щорічними витратами на ННТД у розмірі не менше 25 тис. ф. ст. На ці компанії припадає близько 10% витрат на ННТД приватного сектору. За розрахунками міністерства фінансів Англії, в результаті запровадженої пільги сума економії на сплаті податків малих і середніх підприємств досягне 150 млн ф. ст. на рік, що перевищує 30% загальних витрат на ННТД в цьому секторі. Експерти більшості країн, де було запроваджено податкові пільги, одностайно позитивно оцінюють їх вплив на стимулювання інноваційної діяльності. Так, в Японії обсяг податкових пільг сягає ? бюджетного фінансування, в Нідерландах і Канаді – майже 100%, а в Австралії перевищує його у 4 рази. Роль податкових стимулів особливо велика в країнах із незначними обсягами бюджетного фінансування ННТД, оскільки вони здатні забезпечити додатковий до бюджетних асигнувань приплив фінансових ресурсів у сферу ННТД. Очевидно, що аналіз фінансових механізмів інноваційної політики розвинених країн не дозволяє зробити остаточний висновок про те, який з них є найбільш ефективним, оскільки кожна країна вирішує власні унікальні проблеми. Але загальною тенденцією є пошук оптимального співвідношення між прямим бюджетним фінансуванням і системою податкових пільг. Про ефективність таких пошуків свідчить те, що основним джерелом фінансування ННТД в розвинених країнах став приватний бізнес, на який у 2005 р. припадало 68% фінансування ННТД в країнах ОЕСР [6]. Нині більшість країн ОЕСР здійснюють спеціальну податкову політику стосовно витрат на ННТД. В арсеналі податкових пільг використовуються безпосереднє списання поточних витрат на ННТД (усіма країнами організації), а також різні податкові знижки (полегшення). Так, податкові кредити застосовуються в одинадцяти країнах з двадцяти дев’яти країн-учасниць організації, а вирахування з оподатковуваного доходу – у шести країнах. Використання такого інструменту фінансової політики, як податкові знижки набуло поширення в країнах ОЕСР. Різні схеми податкових знижок по суті є формою податкової субсидії, що надається компаніям для виконання ННТД. Зазначені схеми диференціюються за групами залежно від розміру компаній. Наприклад, у тринадцяти країнах податкові знижки надаються компаніям великого бізнесу й у п’ятнадцяти країнах – малого бізнесу (див. рис. 2). Зокрема у Португалії, Іспанії та Австралії більш високі субсидії мають великі фірми, тоді як в Італії, Іспанії та Нідерландах переваги надають малим фірмам. До числа країн, що запровадили ці схеми, недавно приєдналися Великобританія та Норвегія. Також зростає популярність податкового кредитування ННТД серед країн ОЕСР. Так, у 2006 р. у 20 країнах застосовувалися податкові кредити, тоді як у 2004 р. – у 18. В останні роки Іспанія, Китай, Мексика та Португалія надають величезні субсидії на ННТД великим і малим компаніям. У Канаді та Нідерландах вже традиційно більшою підтримкою держави користуються компанії малого бізнесу. Країни, що розвиваються, також залучили цей інструментарій податкової політики для сприяння фінансуванню ННТД недержавним бізнесом. Нещодавно Бразилія, Індія, Сінгапур і Південна Африка створили сприятливе і конкурентоспроможне податкове середовище стосовно розвитку науки у приватному бізнесі. Політика податкових субсидій досить гнучко змінюється, реагуючи на потреби інтенсифікації інноваційної активності національних компаній. Характерною особливістю податкової політики сприяння ННТД у великих компаніях протягом 1999–2007 рр. було нарощування податкових знижок. Так, рівень податкового субсидування витрат на ННТД великих компаній відчутно збільшився у Мексиці, Норвегії, Португалії; дещо повільніше зростав у Німеччині, Австралії, Кореї, Японії; знижувався в Ірландії та Фінляндії. Із наданням податкових пільг пов’язане стійке уявлення про втрату доходів державного бюджету. Останні дослідження стосовно валових податкових втрат доходів бюджету від субсидування ННТД дозволили визначити масштаби подібних втрат для окремих країн. Так, внаслідок податкового кредитування компаній державний бюджет Нідерландів, Мексики, Австралії, Бельгії та Іспанії щорічно недоотримує до 375 млн дол. США, багаті країни втрачають понад 800 млрд дол., зокрема втрати США оцінюються у 5,1 млрд дол., Канади – у 2,3, Франції – у 1,0; найменші втрати спостерігаються у Японії – 3,3 млн дол. (рис. 3). Але насправді держава вчиняє як стратегічний інвестор, що розраховує на економічну вигоду у перспективі. Для вирішення завдань економічного зростання в умовах радикальних економічних трансформацій Україні із закордонного досвіду доцільно запозичити насамперед такі елементи реформування податкової системи, що сприяли б запуску ринкових механізмів розгортання інноваційного-інвестиційного процесу, стали основами економічного зростання. Визначальними особливостями організації фінансування інноваційної діяльності в Україні є вузькість вибору джерел фінансування в умовах обмеженої доступності їх пропозиції. Головними джерелами фінансування наукової та інноваційної діяльності підприємств реального сектору економіки є власні кошти, зокрема прибуток і амортизаційні відрахування. Статистичні дані свідчать, що у динаміці їх частка у загальному обсязі фінансування інноваційних витрат постійно збільшується й у 2006 р. досягла 84,6%. Проте режим самофінансування підприємствами інноваційних проектів внаслідок обмеженості вільних коштів гальмує перетікання капіталів у високоефективні сфери виробництва, стримує реструктуризацію промисловості на користь високотехнологічних виробництв, перешкоджає підвищенню конкурентоспроможності підприємств на інноваційній основі. В умовах обмеженості платоспроможного попиту реального сектору економіки на передові технології та інновації держава мала б застосовувати механізми регулювання інноваційних процесів в економіці, використовуючи пряме державне фінансування та стимулювання. Проте жоден із цих важелів державного регулювання не має помітного впливу. Фінансування за кошти державного та місцевих бюджетів забезпечує мізерну частку витрат на інноваційну діяльність. Позабюджетні фонди практично не використовуються для асигнування в інноваційні проекти. Стратегічна необхідність підвищення науково-технологічного рівня виробничого потенціалу як передумови економічного розвитку України диктує доцільність запровадження (відновлення дії) стимулюючих норм у відповідних законах. В Україні поширилася хибна практика, коли після прийняття законів, у яких містяться норми зі стимулювання інноваційної діяльності, їх дія припинялась законами про державний бюджет. Зокрема так було із Законом України «Про інноваційну діяльність», яким було передбачено низку стимулюючих заходів. Ефективність фінансових стимулів у масштабах економіки досягається за умови її концентрації у точках економічного зростання. За умов обмеженості фінансових ресурсів держави критерієм вибору економічного суб’єкта для підтримки має бути гарантія її ефективного застосування. Тобто фінансове стимулювання доцільне стосовно тих підприємств, які використовують пільгу для здійснення за її участю комплексу організаційно-технічних заходів, що збільшують обсяги виробництва і підвищують якість продукції, забезпечують у подальшому нарощування надходжень до бюджету в обсязі, що перевищує розмір наданої державою допомоги. Держава використовує фінансові стимули як один з інструментів реалізації пріоритетів економічного розвитку. Для України таким пріоритетом є інноваційна діяльність, що здатна забезпечити нову якість економічного розвитку на основі підвищення науково-технологічного рівня виробничого потенціалу. Проте, незважаючи на проголошену інноваційну модель розвитку, у промисловості податкові пільги надавалися переважно низько технологічним галузям. Показовим у цьому контексті є досвід застосування інструментів пільгового оподаткування для підтримки розвитку окремих галузей економіки. Зокрема наприкінці 1990-х років масштабні пільги були надані гірничо-металургійному комплексу й діяли до 2002 р. [2, c. 444–449]. Водночас машинобудування та металообробна галузь, де виробляється продукція інвестиційного призначення, мали вдвічі менші обсяги пільг. Про недостатню обґрунтованість надання пільг підприємствам ГМК також свідчить низький загальний рівень податкового навантаження на них, порівняно з середнім у промисловості. Внаслідок цих дій держави посилилася структурна деградація економіки, зросла частка галузей перших технологічних переділів, які орієнтовані на експортні поставки продукції, що у свою чергу поглибило залежність національного господарства від нестабільної кон’юнктури зовнішніх ринків. І для підприємств гірничо-металургійного комплексу надані пільги не стали запорукою якісних змін у відтворенні виробничого потенціалу. Таким чином, було продемонстровано безперспективність державної політики перенесення податкового навантаження з низькотехнологічних галузей на середньо- і високотехнологічні, що консервує технологічну відсталість та низьку конкурентоспроможність національної економіки. Як поступку на користь інноваційного розвитку можна розцінювати прийняття у 1999 р. Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» [7], яким було запроваджено цільове субсидування технологічних парків, що передбачають надання державою непрямої фінансової підтримки, в результаті якої технологічні парки одержали низку податкових пільг. Цільові субсидії надаються у вигляді: звільнення від ввізного мита при ввезенні необхідних для реалізації проектів технологічних парків нового устаткування, обладнання, комплектуючих тощо; використання податкового векселя на суми податкового зобов’язання з ПДВ при імпорті нового устаткування, обладнання та комплектуючих, зі строком погашення два роки; суми податку на прибуток, одержаного від реалізації проектів технологічних парків. Зазначені суми податків, що нараховуються при виконанні проектів технологічних парків, не перераховуються до бюджету, а зараховуються на спеціальні рахунки. Ця норма поширюється на технологічні парки, їх учасників та спільні підприємства, які є виконавцями проектів технологічних парків. Кошти цільових субсидій використовуються для реалізації проектів технологічних парків, зокрема на проведення наукових, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків; створення, розвиток, модернізацію та реконструкцію науково-технологічних, експериментальних та дослідно-промислових дільниць, у тому числі на інструменти, обладнання та устаткування, що використовуються для цілей інноваційної діяльності; підготовку конструкторської та технологічної документації, технічних умов, технічних проектів та витрати на підготовку виробництва інноваційної продукції; патентування розробок, придбання прав на об’єкти права інтелектуальної власності (патентів, ліцензій на використання винаходів, корисних моделей, промислових зразків, ноу-хау тощо); накладні та поточні витрати (на матеріали, технічне забезпечення тощо), що виникають у ході інноваційної діяльності; придбання обладнання, устаткування та інших засобів виробництва, пов’язаних із впровадженням інновацій тощо. Для технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств на період реалізації проектів технологічних парків дозволено прискорену амортизацію задіяних у проекті основних фондів за встановленою щорічною нормою 20%. Таким чином, держава сприяє підтриманню конкурентоспроможності проектів технологічних парків. На жаль, у 2005 р. заходи непрямої державної підтримки технологічних парків у вигляді податкових пільг для виконавців проектів було скасовано згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», що спричинило гальмування розвиту технопарків і негативно позначилося на їх діяльності. Так, окремі підприємства не відкривали спеціальні рахунки, не укладалися договори на виконання науково-технічних робіт, спрямованих на створення, розвиток, модернізацію та реконструкцію науково-технологічної експериментальної та дослідно-промислової бази, підприємства фактично були позбавлені пільгового режиму інноваційної діяльності [8]. Внаслідок цього відбулося порушення виконання затверджених бізнес-планів інноваційних та інвестиційних проектів, було зірвано виконання задекларованих у бізнес-планах цілей і не досягнуто запланованих результатів. У 2006 р. було відновлено дію пільгового податкового режиму технологічних парків у зв’язку із прийняттям нової редакції відповідного закону. Для реалізації проектів технологічних парків було запроваджено у 2007 р. бюджетну програму державної підтримки діяльності технологічних парків шляхом повного або часткового (до 50%) безвідсоткового кредитування проектів технологічних парків та повної або часткової компенсації відсотків, сплачуваних виконавцями проектів технологічних парків комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування проектів технологічних парків. Досить проблематичним залишається питання якості інноваційних проектів технопарків, адже більшість інновацій, які сьогодні впроваджуються, створюють переваги лише на традиційному ринку, практично не змінюючи технологічну структуру економіки країни. У рамках виконання проектів технологічних парків за 2000–2006 рр. обсяг реалізованої інноваційної продукції склав 8,42 млрд грн, причому у 2006 році він дорівнював 2,28 млрд грн, або 0,4% від загального обсягу реалізованої промислової продукції [9, 8]; на зовнішньому ринку технопарками було реалізовано інноваційну продукцію на 1,31 млрд грн. Витрати технопарків на проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та на виробництво дослідних зразків з 2000 року по 2006 рік склали 348,29 млн грн. Виходячи з даних про витрати на ННТД та обсяги реалізації інноваційної продукції за семирічний період функціонування технопарків, можна переконатися, що ця продукція не належить до розряду наукомісткої (середній рівень наукомісткості наближається до 4,1%) та високотехнологічної. Однією з причин такого становища є недостатність розвитку ринку наукової продукції, що зумовлює недооцінку результатів ННТД та об’єктів інтелектуальної власності, які знаходять виробниче впровадження в межах технопарків. Одержані кошти з державного бюджету на виконання інвестиційних та інноваційних проектів склали 4,6 млн грн. Порівняння суми державної підтримки реалізації проектів технопарками з випуском ними продукції засвідчує високу окупність заходів державної підтримки, проте недостатність уваги держави до належного виконання технопарками завдання сприяння технологічній модернізації виробничого потенціалу на основі впровадження високих технологій. Важливе значення для підприємств, що здійснюють інновації, мало включення витрат науково-технічного характеру до складу валових витрат. Так, у ст. 5.4. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [10] витрати, пов’язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов’язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку віднесено до розряду валових витрат. Також, згідно з чинним Положенням бухгалтерського обліку 16 «Витрати» [11] до складу інших операційних витрат включаються витрати на дослідження і розробки, порядок господарського обліку яких визначається у Положенні 8 «Нематеріальні активи» [12]. Наведені норми розширили базу власних коштів підприємств, що використовуються на реалізацію інновацій. Податкові пільги на наукову і науково-технічну діяльність та інновації широко використовуються у світі з метою стимулювання розвитку національних економік. В умовах ринкової економіки податкове стимулювання має певні переваги, порівняно з бюджетними субсидіями, а саме: – забезпечує автономність приватного сектору та збільшує його економічну відповідальність за вибір напрямів ННТД та їх реалізацію; – не пов’язане зі щорічним бюджетним процесом та необхідністю затвердження асигнувань, узгодження інтересів різних відомств, прийняття законодавчих рішень, що зменшує обсяг бюрократичної роботи на всіх рівнях державної влади; – створює рівні умови доступу до податкових пільг і розподілу ресурсів між компаніями різних галузей на основі досягнутої ними ефективності. Податкові пільги у сфері ННТД потребують тісного узгодження з іншими елементами національної інноваційної системи в контексті державної науково-технічної, інноваційної та промислової політики. Економічні умови, що існують в Україні, зокрема обмеженість платоспроможного попиту реального сектору економіки на передові технології та інновації, диктують необхідність застосування державою механізмів регулювання інноваційних процесів в економіці, використовуючи інструменти податкового стимулювання. Проте використання цих інструментів не набуло широкого розмаху і продовжує стримуватися |
||
|
|
© uchebnik-online.com |